Церковно-музична лексика

      Трапляються найменування музичних інструментів – аналітичні конструкції моделі “іменник + прикметник”: духовные гоусли, труба благогласная, труба духовная.

       Група на позначення діячів у царині музикування цікава з лексичного та структурного боку. Типовими у цьому періоді розвитку музичної лексики є похідні складні слова, у яких можна виділити кілька основ: псалмописьць, псалъмопhвьць, пhвцелюбьць, пhснопои, пhснопhвьць, пhснословъ, пhснословьць, пhснотворъ, св<топhвць.

    Продуктивними виявились назви із суфіксом -ник-, що виник ще в спільнослов’янську епоху і швидко активізувався в аґентивній функції в давньоукраїнській мові : демествьникъ, деместв<ник, деместьникъ, игрьникъ, каноньникъ, ликъствьникъ, мuсичьникъ, пhсниникъ, пhсникъ, пhсеник, пищальникъ, свирhльникъ, слuжьбьникъ, слuжебникъ, сопhльникъ, трuбникъ, цhвникъ. У давніх пам’ятках трапляються поодинокі утворення з суфіксом -ик-: деместик, демьстикъ, доместикъ.

    Низка аґентивних назв музичного профілю містить суфікс -ьць- (-hць-) - суч. -ець-: глоумьць, гоудьць, гuдьць, игрьць, игрhць, игрець, пhвьць, пhснивьць, пhвецъ, свирьць, свирець, сопьць.

     Поруч із утвореннями чоловічого роду вживали паралельні назви жіночого роду із суфіксом -ниц-: бuбъница, бубеньница, играньница, тuмпальница, тuмпаньница, коущьница.

    Із прийняттям християнства в Київській Русі вагому частину музичної культури становили християнські церковні співи. При храмах було засновано хорові колективи, які супроводжували богослужіння. На відміну від народних пісень, які передавались від покоління до покоління усно, церковні відправи записували. З Візантії до нас прийшла невменна (знакова) нотація, почала формуватися фахова церковно-музична термінологія на позначення різних жанрів, церковних відправ, крюкових знаків; серед цих назв переважали запозичення з грецької мови, а також утверджувалися назви, почерпнуті з народної мови.

    В.Іванов  у тематичній групі жанрів і видів музики, частин богослужебних відправ говорить про наявність таких запозичень, переважно з грецької мови: акаfистъ, антифонъ, аллилоуарь, аллилоуи", ~ксапсалмъ, ектени", коланды, каланьды, каланьди, коледа, кол<да, канuнъ, канонъ, кенаникъ, кондакъ, коньдакъ, лÚтерги", литuрги", литорги", ексапсалмъ, оксапсалмъ, прокименъ, прокимонъ, прокыменъ, псалъмосъ, пьсалъмосъ, псалъмъ, пьсалъмъ, стихира, стихыра, стихhра, стихера, тропарь, трепарь.

     У цій тематичній групі трапляються назви, які виникли на слов’янській основі. Так, національним відповідником грецького терміна літургія є служба, пhти~. Окремі музичні назви мають суфікс -л-, наприклад, отъпhло, припhло, а в субстантивованих прикметниках натрапляємо на суфікси -льн-, -ньн-: сhдальна, сhдильна, сhдhльна, трьпhсньна, четверопhсньна. У давніх пам’ятках зафіксовано чимало церковно-музичних термінів аналітичної структури – (“прикметник + іменник”): канонъ великый, канонъ възкрьсьныи, прежесв<щеная литоурги".

     Після офіційного запровадження християнства в Київській Русі було поширено необхідні для церковних відправ та обрядів різноманітні книги, серед яких зафіксовано такі запозичені з грецької мови назви: апостолъ, ~вангели~, ермолои, кондакарь, мине", стихера, стихирарь, октоикъ, октаикъ, охътаикъ, охтаихъ, слuжьбьникъ, слuжебникъ.

     Серед назв, пов’язаних із звукоутворенням, трапляються іменники переважно віддієслівного походження: гласъ, голосъ, звuкъ, зв@къ, звоукъ, звонъ, глоумъ, игрь (зафіксовано синонімічні назви до цього терміна з суфіксами -ищ- та похідних від нього -нищ-,   -алищ-: игрище, игрьнище, игралище), пискъ, свистъ, ликъ.

    Продуктивними виявились іменники з суфіксом –н’іĭ- (-т’іĭ-), які означають опредмечені процеси, дії або абстрактні поняття за назвою дії: бр<цаниє, въспhвани~, въспhни~, въспhти~, глашень~, глоумлени~, гоудени~, гuдени~, гuжени~, глашени~, звонени~, зв<цани~, играни~, клепани~, ликовани~, пhти~, свистани~, слuждени~, слuжени~, ударени~.

    Серед музичних термінів, пов’язаних із вираженням динамічної ознаки (дії) у процесі її тривання, знаходимо значну кількість утворень на позначення звукодобування, це, зокрема, такі дієслова: гuсти, звонити, звенhти, звьнhти, звhнhти, звhцати, зв<цати, зв<кнuти, пипеловати, пиполовати, пискати, пискнuти, свиревати, свирити, свир"ти, свиснuти, свистати, сопсти, сопhти, троскотати, трuбити, тр@бити.

Більшість із зазначених дієслів стали мотиваційною базою  для утворення іменників – назв музичних інструментів, частина з яких існувала в період Київської Русі: бр<цати – бр<цало, гuсти – гuсль, г@сль, гuсли, звонити – звонъ, клатати – клаколъ, колоколъ, клепати – клепало, сопhти – сопль, сопохъ, сопuхъ, сопhль; інші іменники утворились згодом, вони зафіксовані у словнику за редакцією Б.Грінченка, у лексикографічних працях М.Уманця і А.Спілки, Є.Желехівського і С.Недільського та побутують у народних говірках і досі [11,с.220]: свистати – свистак, свисток, сопіти – сопілка, троскотати – троскотало.

Окремо виділяються  дієслова на позначення узагальненої дії, пов’язаної із витворенням звучання: гласити, играти, плескати – “бряцать на кимвалh“ [24,с.962], пhвати, пhти, рокотати, тuтьнhти, тuтнhти, uдар"ти, uдарати, ударить, кол<довати, литоuргисати, литоргисати, шпильманити.

Прикметники вказують на відношення до музики, до музичних інструментів, гравців, до назв жанрів, церковних відправ, наприклад, игрьныи, мuсикиинъ, мuсичьскыи, мuсикыискыи; гuсльныи, органьскыи, органьныи, пищальскыи, свирhльныи, сиризинъ, сирининъ, трuбьныи, тр@бьныи, цhвьничьныи, пhвьчьскы, пhснивыи, скомрашьскыи, шпильманьскыи, октоичьныи, октаичьныи, пhснивьныи, пhсньныи, пhсньскы. Прикметники великыи, възкрьсьныи набувають термінного значення лише у сполученні з іменникам: канонъ великыи, канонъ възкрьсьныи.

Прикметники із складними основами скомпоновані з двох твірних основ, що супроводжується суфіксацією: прикметник + іменник: благопохвальныи, гласохвальныи, доброгласьныи, любогласьнъ, твьрдогласьныи; займенник сам, все + прикметник: самогласьныи, вьсесъставьныи – многострунный; числівник + іменник: дес<тьстроуньныи, осмогласьныи.

Період зародження української музичної термінолексики (Х-ХVІ ст.) залишається мало дослідженим. Різні тогочасні богослужебні півчі книги – октоїхи, осьмогласники, кондакарі, каноники, трактати-сказання, устави-типики, типикони, нотні книги або зошити-поголосники не опубліковані і не розшифровані.

 

2.2. Класифікація лексико-семантичних груп української церковно-музичної термінології

 

        “Словник термінів і слів українського  церковного співу” В.Іванова [24], виданий 1998 року в Миколаєві , є першою спробою систематизації, упорядкування та пояснення музичних назв давнього періоду. З цієї лексикографічної праці нами дібрані іменники та словосполучення на позначення церковно-музичних термінів. Серед тематичних груп церковно-музичної термінології виділено такі :

1) тематичні  групи церковно-музичної лексики  періоду Х-ХVІ ст.:

а) іменники на позначення назв дій, процесів праці в галузі музики:

-хейрономія (старовинний спосіб керування хором за допомогою системи умовних рухів руками і пальцями; використовували також при цьому міміка і рух головою),

-єдиногласіє (злагоджене ансамблеве інтонування в церковному співі),

-перечення (неприємна для слуху поява хроматичного зміненого тону в одному з голосів хорового твору тоді, як в іншому голосі перебуває той же тон в незміненому вигляді),

-солодкоспів (приємний спів),

-солодкогласіє (приємне, чарівне звучання півчого голосу);

Таких  іменників дібрано 5 лексичних одиниць. 

б) іменники та словосполучення  на позначення назв різних видів вокально-хорового співу:

-красний спів (вираз, популярний в характеристиці і оцінці благозвучного церковного співу),

-стовповий спів (те ж саме, що знаменний спів),

-знаменний розспів (найдавніший із розспівів і основний вид староукраїнського церковного співу),

-демество (тип староукраїнського церковного співу),

-демественний спів (один з видів староукраїнського церковного співу, що існував ще в часи Київської Русі);

Таких  іменників дібрано 5 лексичних одиниць;

в) іменники на позначення назв церковних півчих книг, трактатів, зошитів, уставів, правил:

-антифологіон, трефологій, святкова мінея (богослужбові книги, які містять службу Господських, Богородичних, Великих Свят),

-ірмологій, ірмологіон (церковна книга, яка містить ірмоси), кондакарі (староукраїнські півчі книги кін. ХІ – поч. ХІV ст.),

-книги нотні, книги півчі (богослужебні книги, призначені для крилосного співу; в православній церкві відомі з ХІ ст.),

-мінея (12 церковних книг із службами для свят на кожний день), номоканон (зібрання законів або церковних правил (і правил богослужбового співу); відомий у православній церкві ще з часів Київської Русі),

-октоїх, осьмигласник (церковна книга, яка містить восьмитижневий стовп піснеспівів, пов’язаних з системою восьмигласія),

-симфонія, конкорданція біблійна (зібрання всіх слів, висловів і фраз (і щодо співу), що трапляються в Біблії),

-стихирар (книга, яка містить зібрання стихир),

-типик, типікон (церковна книга (устав), яка подає правила для проведення богослужінь);

     Таких  іменників дібрано 8 лексичних одиниць;

 г) іменники на позначення назв співацьких голосів та їх регістрів:

-бас (низький чоловічий голос),

-алтембас (високий бас, те ж саме, що бас-ексцелент, бас-гоф, бас-крижак, тенор-бас),

-путь (в трирядковому співі середній голос, який виконував головну партію);

      Таких  іменників дібрано 3 лексичні одиниці;

 д) іменники та словосполучення на позначення назв графічних знаків, які використовували для запису музики:

-знаменна нотація (один з різновидів невменних середньовічних нотацій; знаменна нотація розроблена давньоукраїнськими півчими на основі невменної візантійської нотації в Хст.),

-знам’я, знамено (в українському співі ще з часів Київської Русі знаменом називали всі безлінійні ноти (крюки)),

-ініціали (в абзацах старовинних нотних рукописів початкові букви тексту, виконані у збільшеному розмірі і прикрашені орнаментом, малюнками, часто із зображенням духовних осіб, гуслярів),

-істинноречіє (текст безлінійних рукописів, що збереглися від перших часів християнства в Русі),

-кондакарна нотація (різновид невменних середньовічних нотацій, зафіксована в староукраїнських півчих рукописах ХІ-ХІV ст.),

-кондакарне знам’я (музичні знаки, якими написані кондакарі або збірники кондаків; існувало в співочій богослужебній практиці з кінця ХІ до початку ХІV ст.),

-крюки, знамена (знаки староукраїнської півчої ідеографічної нотації (один з видів невменного письма), які використовувались для запису піснеспівів; відомі з кінця ХІ – початку ХІІ ст.),

-невменна нотація (один з ранніх засобів запису музики, що поширювалася приблизно з ХІ ст.),

Таких  іменників дібрано 10 лексичних одиниць

е) іменники на позначення назв умовних графічних знаків для певного музичного тону (звуку):

-невми (умовні графічні знаки, за допомогою яких записували музику в епоху раннього середньовіччя; тип (або зовнішній вигляд) графічного письма),

-криж (назва невменного знака в системі знаменного співу),

-нота (умовний графічний знак для того або іншого музичного тону (звуку); ще у ІІ ст. після Різдва Христового це слово використовували в цьому значенні), -палка, паракліт (назва невменного знака в системі знаменного письма);

     Таких  іменників дібрано 4 лексичні одиниці;

 є) іменники на  позначення назв прикрас мелодичного рисунка:

-аненайка (мелодична прикраса в староукраїнському мелізматичному церковному співі; з ХІ ст. стала відомою в співочій практиці Київської Русі),

-кратимата (прикраса церковної мелодії, яку використовували в давньогрецькій церкві; вживалась у церковному співі Київської Русі, про що свідчать нотні книги ХІ ст.);

     Таких  іменників дібрано 2 лексичні одиниці;

ж) іменники на позначення назв музичних інструментів:

-било (дерев’яна або металева дошка, ударом об яку скликали до молитви вірних, коли в християнській церкві ще не були введені дзвони),

-клепало (до Вечерні, на якій співали “Блажен муж”, вдаряли в залізне клепало), --благовіст, благовісник (один із видів церковного дзвону),

-кимвал (музичний інструмент, який складається з двох металевих тарілок, що вдаряють одна об одну; церковні дзвони),

-тимпан (рід мідних тарілок).

Таких  іменників  дібрано 6 лексичних одиниць

2) тематичні  групи церковно-музичної лексики  періоду ХVІІ - Х ст.:

  а) іменники на позначення назв професій в царині церковного співу:

-димарх (керівник хору),

-канонарх (клірик – розпорядник церковного співу; монах, котрий ударом палиці по рейці закликав братів до піснеспівів та підказував текст і задавав тон співам),

-паламар (нижчий церковний служитель, що допомагає священику під час богослужіння, бере участь у крилосному співі);

-піснетворець (автор, який писав духовні пісні, складав або обробляв церковні піснеспіви),

- псаломник ( священнослужитель, до кола обов'язків якого входить читання і спів на криласі,

-дяк ( церковний читець і співець),

- доместик (керівник хору,котрий вивчав з півчими всі пісне співи,потрібні для богослужіння; здійснював жестикуляцію – хірономію- направлену на нагадування півчим рух мелодії та утримання одного ритму; виконавець сольних номерів),

-регент ( заспівувач у хорі);

 Таких  іменників дібрано 9 лексичних одиниць.

б) іменники та словосполучення на позначення півчих колективів:

-хор церковний (група півчих з віруючих),

-капела (хор півчих або музикантів);

Таких  іменників дібрано 2 лексичні одиниці;

в) іменники на позначення назв хорових співацьких голосів та їх регістрів: