Церковно-музична лексика

 

ОСОБЛИВОСТІ  СЕМАНТИКИ  УКРАЇНСЬКОЇ  ЦЕРКОВНО – МУЗИЧНОЇ  ТЕРМІНОЛОГІЇ

 

                                                            

 

                                                             Курсова робота

                                                              студентки IV курсу

                                                             групи УМЛ- 09

                                                               …………………….

                                                              Науковий керівник:

                                                              к.ф.н., доцент

                                                              Качайло Ксенія Анатоліївна

 

 

 

 

                

 

 

                                            Кривий Ріг – 2012

 

                                                   ЗМ ІСТ 

 

ВСТУП………………………………………………………………………….…3

 

РОЗДІЛ  1.  ДОСЛІДЖЕННЯ  ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ  В  СУЧАСНІЙ  УКРАЇНСЬКІЙ  ЛІТЕРАТУРНІЙ  МОВІ

          1.1. Проблеми української термінології…………………………….…6

          1.2. Українська церковно-обрядова  термінологія…………………….11

          1.3. Особливості  розвитку  українського  церковного співу ………15

          Висновки  до  розділу 1…………………………………………………22

 

РОЗДІЛ  2.  СЕМАНТИКА  УКРАЇНСЬКОЇ  ЦЕРКОВНО – МУЗИЧНОЇ  ТЕРМІНОЛОГІЇ

         2.1.Особливості творення церковно-музичної термінології давньоруської мови……………………………………………………………23

         2.2. Класифікація лексико-семантичних груп української церковно-музичної термінології…………………………………………………………27

         Висновки  до розділу 2…………………………………………………36

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………39

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ…………………………….…40

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              

 

                                             ВСТУП

 

       Актуальність теми дослідження. Сучасна інтенсивна реабілітація Церкви актуалізувала проблему мови Церкви передусім як елемента її національної атрибуції.  Українська  Церква  тривалий час була ізольованим суспільним організмом : функціонування тут сакральної церковнослов'янської мови визначало її як сферу спеціальної комунікації, специфічну насамперед у плані мовного оформлення. Уцерковлення української мови мало для неї два визначальних наслідки: 1) поява нового параметра – статусу культової, богослужбової; 2) утворення нової одиниці функціонально-стильової системи – конфесійного стилю.

     Серед зазначених реалій став особливо відчутним брак стандартизованої церковної термінології як важливого засобу спеціального спілкування в церковній галузі.

     Українська церковна термінологія  тривалий час не була предметом наукових  досліджень мовознавців, що було зумовлено дискримінацією релігійної сфери в підрадянському суспільстві навколорелігійних і навколоцерковних проблем. Недостатня увага до вивчення конфесійного стилю, відсутність досліджень церковної лексики та авторитетного словника церковних термінів, невключення священних, церковно-богослужбових та літургічних пам'яток до канону джерел як історичних словників, так і словника сучасної української літературної мови, суттєво обмежили знання про лексичний склад української мови та її термінологічного фонду.

     Початки  досліджень християнської лексики  поклали роботи Ф. Буслаєва та Ф. Міклошича. Слов'янську церковну термінологію опрацьовували також А. Богач, А. Фрінта (чеську), Е. Кліх (польську), Є. Шетка (хорватську) та ін.

      В українському  мовознавстві наявні різнобічні  підходи до розгляду української  церковної термінології: П. Ковалів (джерела, шляхи запозичення церковних термінів в українську мову) [26], О. Горбач (діалектна українська церковна термінологія) [14], М. Юрковський [46], О. Горбач (історичний аналіз окремих тематичних підгруп української церковної термінології) [16-17], М. Лесюк (історія семантичного становлення окремих церковних термінів) [30].

    Упродовж останніх років питання богослужбової термінолексики стали темами дисертаційних досліджень та наукових статей Н. Бабич [1], С. Біблої [3-4] та ін. Проблематика сучасної церковної термінології широко дискутувалась на конференціях, опубліковані матеріали яких є суттєвим внеском у дослідження цієї термінології.

    Аналіз церковно-термінологічних найменувань містять також лінгвістичні дослідження: а) церковнослов'янської лексики - А. Львова та ін.; б) лексичного складу української мови періоду Київської Русі -П. Коваліва, А.Львова, Г. Лукіної, Г. Миронової, В. Німчука, Ф. Філіна тощо. Оскільки вагома частина церковної термінології за походженням – грецькі запозичення, іншим суттєвим джерелом мовознавчої інформації про неї є праці, присвячені впливові грецької мови на  слов'янські мови у сфері лексики (В. Дубровіна, М. Копиленко, А. Критенко, Н. Мещерський, І.Огієнко, О. Пономарів, О.Соболевський та ін.).

     Однак роботи  цих науковців не вичерпують  проблем дослідження церковної термінолексики. Так, зокрема, українська церковно-музична термінологія, що є системою знакових засобів спілкування в церковно-обрядовій практиці, досліджувалась дотично. Це слугувало вибором теми даного дослідження : " Особливості семантики української церковно-музичної термінології ".

      Мета роботи  - дослідити кількісний і якісний склад церковно-музичної термінологічної лексики та  виявити особливості семантики.      

     Мета зумовлює розв’язання таких завдань:

-розглянути  проблеми  української термінології у науковому  висвітленні;

- зясувати  склад української  церковної термінології;

-виявити особливості  розвитку  українського  церковного співу;

-проаналізувати особливості творення церковно-музичної термінології давньоруської мови;

- систематизувати дібраний мовний матеріал на основі встановлених класифікаційних ознак;

- описати семантичну структуру  ЛСГ церковно-музичної термінології.     

    Об'єкт дослідження - лексика української мови на позначення церковно-музичної термінології.

     Предмет дослідження – особливості семантики української церковно-музичної термінології. 

        Методи і прийоми дослідження. Відповідно до мети і конкретних завдань обрано описовий метод з його прийомами спостереження, систематизації та інтерпретації мовних фактів і явищ.  

         Джерела роботи - словники різних типів :– термінні, тлумачні, перекладні.

        Практична значущість одержаних результатів. Матеріали  курсової роботи  можна використати в лексикографічній практиці вищої школи при викладанні курсів "Сучасна українська літературна мова", "Стилістика української мови", "Лінгвістичний аналіз тексту", "Основи культури мовлення"; у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених вивченню лексикології, а також у науково-дослідній роботі студентів під час написання курсових і дипломних робіт.

         Структура курсового дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку  використаної літератури, умовних скорочень та додатків. Повний обсяг роботи – 44  сторінки ; основний текст дослідження – 39 сторінок ; список  використаної  літератури нараховує  47 джерел.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  1.  ДОСЛІДЖЕННЯ  ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ  В     СУЧАСНІЙ  УКРАЇНСЬКІЙ  ЛІТЕРАТУРНІЙ  МОВІ

1.1. Проблеми української  термінології

 

 

      За останні десять років з’явилося  багато різноманітних термінографічних праць різного статусу і ґатунку, які виходили у різних містах України. Крім словників, написано чимало роздумів з приводу термінологічної справи, які друкувалися як на сторінках періодики, так і на сторінках спеціальних журналів. Вийшло кілька підручників, посібників, монографій.      

В Україні на сьогодні є кілька термінологічних центрів, основні з яких знаходяться у Харкові, Києві і Львові. Зокрема Львівський термінологічний центр, започаткований у свій час на кафедрі української мови Львівського національного університету ім. Івана Франка, успішно функціонує як самостійна номенклатурна одиниця і установа при державному університеті “Львівська політехніка”. Це Комітет науково-технічної термінології, який веде широку просвітницьку роботу, плідно працює в лексикографічному та організаційному напрямах. Під егідою центру за останні десять років з’явилися такі словники: “Російсько-український електрорадіотехнічний словник" (за ред. В.С Перхача), ”Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки" (Б. Рицар, К. Семенистий, І. Кочан); “Російсько-український словник термінів і зворотів з технології нафти" (А. Зелізний, Г.О. Літковець, З.В. Гуменецький, М. Ганіткевич); “Російсько-український словник з хемії та хемічної технології" (А. Зелізний та М. Ганіткевич); "Російсько-український автошляховий словник“ (І. Фецович), “Англійсько-український словник-довідник інженерії довкілля" (Т. Балабан) тощо.     

Одним з напрямів роботи Комітету є проведення міжнародних термінологічних  конференцій з проблем української  термінології. У вересні 2000 відбулася VI Міжнародна конференція, яка мала назву “Проблеми української термінології". У ній взяли участь 104 учасники, виголошено 138 доповідей.  Основна увага на конференції була звернена на такі проблеми:

• Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.
• Лексикографія та міжмовні зв’язки.
• Нормування та стандартизація термінології.
• Термінологія природничих знань.
• Термінологія гуманітарних знань.

 

        Вони стали  віхами розділів збірника “Проблеми  української термінології”. Відкриває збірник стаття провідного науковця Харківського лексикографічного товариства В. Дубічинського "Організація термінографічної праці в Україні", у якій автор зазначає, що поява термінологічних словників має позитивні моменти, це поступове зростання якості продукції; залучення до термінологічної справи не лише фахівців-аматорів, а й відповідних інституцій, таких, як: Інститут української мови НАН України, держуніверситет “Львівська політехніка, Науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики, Київська політехніка, Харківське лексикографічне товариство, термінологічна група при Чернівецькому державному університеті тощо.      

Негативний момент сучасного термінологічного процесу В.Дубічинський бачить в тому, що практична термінографія випереджає теоретичну. Тому з метою підвищення якості термінологочної діяльності подає низку пропозицій, серед яких: координація зусиль усіх термінологічних центрів; створення чіткої державної структури термінологічних організацій; унормування терміносистем; створення державних стандартів і їх незалежна постійна експертиза; проведення на наукових засадах термінографічної діяльності, контакти з міжнародними термінологічними центрами.       

 Про українську термінологію  як фактор державності української  мови продовжує роздуми професор  Т. Кияк (Київський національний університет). Він пропонує два етапи державної мовної політики, посилаючись на 10 статтю Конституції та досвід державотворення європейської хартії: 1) відродження та всебічне утвердження української мови як єдиної державної, надаючи статус офіційної іншим мовам в місцях компактного проживання меншин; 2) окреме вирішення мовної ситуації в регіонах через 15-20 років, де рішення буде прийматися з урахуванням етнічної картини [12, с. 7] . Т. Кияк робить екскурс в історичне питання про шляхи розвитку української мови, і зокрема мови науки, змальовує її сучасний стан і проблеми, пов’язані з правописом та входженням у життя чужомовних слів.       

Питання іншомовних запозичень в сучасній українській термінології було в  центрі уваги публікацій О. Кочерги та Н. Непийводи "Висловлювальні можливості української мови та втілення їх у термінотворенні". У публікації йде мова про запозичування іншомовних конструкцій, що сприяє поширенню російського канцеляриту у термінології, неточності перекладу з англомовних джерел (зокрема автори доводять, що за Оксфордським словником терміни офіційна мова і державна мова - синоніми), про негативну роль мови-посередника, якої переважно є російська, бо через неї ми нерідко отримуємо спотворені терміни тощо.     

 Контактуючи з різними мовами, українська запозичує нові слова  як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постає проблема  точного перекладу і пошуку  національного відповідника. Саме  про проблеми перекладу іншомовних  слів йдеться у публікаціях  І. та Н. Кікеців "До питання про деякі труднощі при перекладі термінів і шляхи їх подолання", Н.Сапальової "Використання в українському перекладі науково-технічних термінів іншомовного походження". У публікацій обстоюєтьсяч думка, що сучасні мови мають змішаний характер, тобто насичені запозиченнями, без яких не обійтись, бо вони полегшують спілкування фахівців.