Сучасні тенденції у політиці оподаткування юридичних і фізичних осіб

Запровадження

 

У сучасному економічної літературі – як зарубіжної, і вітчизняної  – нечасто розглядаються (і роздільно, й у взаємозв'язку) проблеми оподаткування  за двом основним групам платників  податків – юридичним і фізичних осіб. Тим більше що дослідження показує, що впродовж останніх десятиліття політиці оподаткування юридичних і фізичних осіб відбулися зміни. Так, про осіб фіскальна функція, раніше яку вважали основний, поступилося місцем стимулюючої і регулюючої ролі. По фізичних осіб основний функцією як і залишилася фіскальна, однак у ній різко зросла соціальна спрямованість. Усе це змушує нас по-новому подивитись існуючі оцінки рівня податкового навантаження та її динаміки за окремими країнами.

 

Поруч із терміном «податкове навантаження», дослідники податкової політики часто вживають та інші словосполучення – «податкове навантаження», «податкоємність», «рівень оподаткування», «тяжкість оподаткування», «податковий тиск». Проте, попри розбіжність у термінології, якщо мова заходить про кількісної оцінці оподаткування тій чи іншій країні, те, як правило, здебільшого оперують таким показником, як частка податків у ВВП. Якщо ж оподаткування розглядається стосовно галузі окремому підприємству, то податки може зіставлятися прибутково, з чистою доданої вартістю, з кінцевої виручкою тощо.

 

Діяльність з урахуванням розгляду податкового навантаження окремо з  двох основних групам платників податків – юридичних і фізичних осіб –  зроблено висновок, що податкове навантаження у поступовій динаміці за період в  промислово розвинених країн знижується як у юридичним, і по фізичних осіб, за одночасного зростання частини податків у ВВП.

 

 

Сучасні тенденції у політиці оподаткування  юридичних і фізичних осіб

 

Статистичні дані про більшості  країн світу показують, що впродовж останніх 100 років частка податків у ВВП зросла приблизно 3–4 разу: якщо на початку уже минулого століття вона перевищувала 8–10%, у середині – 20–30%, то сьогодні з різних країн коливається не більше 30–50% (див. табл. 1). Як кажуть, спостерігається значне зростання частки податків у ВВП.

 

Чи цього зростання підвищенням  податкового навантаження на економіку  й платників податків? Хоча, напевно, з формальної погляду, можна говорити про збільшення податкового навантаження, однак у дійсності не відповідає відчуттям платників податків у особі суб'єктів господарювання і громадян розвинутих країн.

 

Слід зазначити, що у різних країн, які є приблизно на однаковому рівні, частина зібраних податків у  ВВП істотно відрізняється між  собою. Так, за станом 2003 р., у Швеції вона була 50,8%, у Данії – 49%, у Фінляндії – 44,8%, у Великій Британії -35,3%, а США – лише 26,8%. Орієнтуючись для цієї показники, можемо ми дійти невтішного висновку, що у Швеції податкове навантаження значно вищий, ніж у Великої Британії чи США? А іншим, чимало економістів такий висновок роблять. Вважаємо, що це судження, заснований на співвідношенні обсягу зібраних податків і ВВП, дуже поверхово і від істини, – як і, як середня температура хворих в лікарні неспроможна служити надійним показником стану хворих на цій лікарні.

 

Щоб досконаліше від дати раду цієї проблеми, на погляд, необхідно розглянути оподаткування окремо з двох великим  блокам, що охоплюють усіх платників  податків. Перший блок – це юридичних  осіб, тобто різноманітних господарючих суб'єктів. Другий блок – це фізичні особи, тобто наймані робітники і громадяни.

 

 

 

Таблиця 1. Динаміка частки податків у  ВВП (%)Країни Роки

1938 1950 1970 1986 2003

США…………………………… 20,6 16,8 28,0 29,1 26,8

Великобританія…………… 20,9 35,9 35,8 37,4 35,3

Німеччина……………………. 23,9 27,3 36,5 42,3 40,2

Франція………………………. 18,4 27,6 36,9 45,5 44,2

Японія………………………… 16,0 25,7 25,3 30,0 -

Швеція………………………. - - - - 50,8

Данія…………………………. - - - - 49,0

Фінляндія…………………… - - - - 44,8

Норвегія……………………… - - - - 

432

Австрія………………………. - - - - 43,0

Канада………………………… - - - - 33,9

 

 

Але, як можливість перейти до конкретному аналізу  оподаткування кожному з цих  блоків платників податків, слід звернути увагу до одну важливу обставину, значимість котрого чимало людей  економісти недооцінюють. Йдеться тому, що, починаючи приблизно від середини уже минулого століття, у всіх розвинених країнах темпи зростання надходжень податків від фізичних осіб стали багаторазово перевищувати аналогічний показник про осіб.

 

Так було в  США за 1960–2003 рр. обсяг надходжень прибуток з юридичних виріс у 10,3 разу (з 22,8 млрд. до 234,9 млрд. дол.), прибуткового податку з фізичних осіб – в 21,7 разу (з 46 млрд. до 1001,9 млрд. дол.), а соціальних і страхових платежів – відповідно, в 47,1 разу (з 8,2 млрд. до 386,6 млрд. дол.). У 2003 р. у структурі податкових надходжень у консолідований бюджет США перевищив на прибуткового податку доводилося 33%, на соціальні й страхові платежі – 25,5%, але в податку з прибутку – лише 7,5% (див. табл. 2 і трьох).

 

Загалом в  розвинених країн обсяг податків, що з фізичних осіб, до початку XXI в. приблизно 5–6 раз перевищив надходження податків від юридичних. Таке обставина кардинально змінило ситуації у оподаткуванні у країнах. По юридичних осіб фіскальна функція перестав бути основний, її місце зайняли регулююча і котра стимулює, при істотному зниженні у поступовій динаміці самої податкового навантаження. По фізичних осіб фіскальна функція залишається основний, причому у динаміці країнами одночасно спостерігаються зниження податкового навантаження й пожвавлення її на соціальну спрямованості.

 

Таблиця 2. Структура надходжень у консолідований бюджет навіть частка податкових надходжень у ВВП   зокрема:

Усіпоступ-  їх: 

Роки Частка податків у ВВП 

>ления  в консолідований

 

бюджет податкових надходжень прибуткового податку соціальні й страхові платежі податку з прибутку податку продаж і імпорт податку власність інші надходження

1950 16,8 100 93,7 32,3 - 21,7 25, 14,3 6,3

1960 26,3 100 98,1 34,3 12,2 16,4 >ЗЗ, 9 1,0 1,9

1970 28,0 100 99,0 36,0 16,2 12,0 31,9 2,9 1,0

1980 29,0 100 99,1 37,5 20,8 10,6 25,2 5,0 0,9

1990 29,1 100 97,6 34,7 24,0 8,2 24,9 5,8 2,3

1995 29,2 100 96,8 33,6 24,1 9,5 25,2 4,2 3,4

2000 31,1 100 96,5 39,6 22,5 8,2 22,7 3,8 3,2

2001 29,9 100 96,6 39,7 23,4 6,3 23,4 3,7 3,5

2002 27,4 100 96,1 35,6 25,3 5,9 25,8 3,5 3,9

2003 26,8 100 95,7 33,0 25,5 7,5 26,3 3,4 4,3

 

 

Аналіз  свідчить, нібито оподаткування як юридичних, і фізичних осіб має специфіку  та особливості, які, зрештою,на-кладиваясь друг на друга, дають узагальнений показник по податковоїнаїрузке з урахуванням  частки податків у ВВП. Почати з аналізу  податкового навантаження на юридичних осіб.

 

Статистичні дані про більшості країн світу  показують, що особливо протягом останніх через два десятиліття податкове  навантаження на юридичних осіб у  поступовій динаміці постійно знижується. У цілому нині таке зниження є наслідком проведення більшістю розвинутих країн активної політики щодо стимулюванню інвестиційної діяльності, яку здійснювався за трьома основними напрямам.

 

Перше напрям зниження податкового навантаження на юридичних осіб пов'язане зі зниженням  ставки прибуток (див. табл. 4). У в 1986 р. вона було зменшено з 46% до 34%, у Німеччині на 1990–1994 рр. – з 56% до 38,7%, у Великій Британії за 1983–1990 рр. – з 52% до 30%, мови у Франції за 1985–1993 рр. – з 50% до 33,3%, у Росії за 1991–2002 рр. – з 45% до 24%, і з 2009 р. - до 20%.

 

Таблиця 3. Динаміка податкового навантаження з прибутку в корпоративному реальному  секторі економіки США (в поточних цінах) >Налогооблагае- Податок на Середня ставка Валовий Частка податку >Амортизацион-

Роки травня прибуток прибуток податку чистий прибуток** валовому чистому >ние відрахування

(млрд. дол.) (млрд. дол.) прибуток(%) (млрд. дол.) доході (%) (млрд. дол.)

1 2 3 4 (3:2) 5 6 (3:5) 7

1940 9.3 2,8 ЗОЛ - - -

1945 19,0 0,7 56,3 - - -

1950 40,6 17,9 44,1 53,2 33,6 12,6

1955 44,9 • 21,8 48,6 66,0 33,0 21,1

1960 53,8 22,8 42,4 82,1 27,8 28,3

1965 87,5 31,1 35,5 138,0 22,5 50,5

1970 83,6 34,8 41,6 163,6 21,3 80,0

1975 134,8 51,6 38,3 282,6 18,3 147,8

1980 201,1 87,2 43,4 482,2 18,1 281,1

1985 330,3 99,4 30,1 744,3 13,4 414,0

1990 437,8 145,4 33,2 989,4 14,7 551,6

1995 696,7 218,7 31,4 1410,1 15,5 713,4

2000 817,9 265,2 32,4 1808,7 14,7 990,8

2003 1021,1 234,9 23,0 2157,0 10,9 1135,9

 

 

 

 

Таблиця 4. Динаміка зміни ставки прибутокКраїни Роки Зміна ставки (%)

Країни  ОЕСР 2000–2003 З 33,6 ДО 30,8

Німеччина від 1990-го з 56 до 50

з 1994 з 50 до 38,7

2007 –Анонсировано до 29,8

Великобританія 1983–1986 з 52 до 35

від 1990-го 30

2007 –Анонсировано до 20

Франція 1985–1993 з 50 до 33,3

2007 –Анонсировано до 28

Люксембург 2000–2003 з 30 до 22

Ірландія 2000–2003 з 24 до 12

Бельгія 2000–2003 з 39 до 33

Ісландія 2000–2003 з 24 до 18

США до 1986 46

з 1986 34

Росія 1991 45

1992–1993 32

1994 38

1995–2001 35

2002–2008 24

 

 

 

Другий напрямок пов'язані з  використанням прискореної амортизації  і зменшенням амортизаційних термінів експлуатації основних фондів.

 

Оскільки амортизаційні відрахування є одночасно елементом витрат й вільними грошима цільового  призначення, то що природно, що будь-який їх випереджувальний збільшення проти прибутком зменшує відносну величину оподатковуваного прибутку, а водночас і податкове навантаження виробництво.

 

Статистика по США показує, що з 1950–2003 рр. амортизаційні відрахування зросли 90,2 разу, а податку з прибутку – лише у 13,1 разу (див. табл. 3).

 

У 2003 р. США загальний обсяг амортизаційних відрахувань становив 1135,9 млрд. дол. і 114,8 млрд. перевищував величину оподатковуваного прибутку. Порівняйте: 2004 року. у Росії амортизаційні відрахування, витрачені на інвестиції, на рівні 17,1 млрд. дол., а оподатковуваний прибуток – 94,4 млрд. дол. Інакше висловлюючись, тоді як США амортизаційні відрахування перевищували оподатковуваний прибуток в 1,1 разу, то Росії – навпаки, був у 5,5 рази менше її.

 

Таке колосальне розбіжність аналізованих показників свідчить про архаїчної  моделі розвитку Росії, коли один найефективніших  джерел інвестиційної діяльності використовують у мінімальному обсязі (як щодо, і  абсолютно).

 

 

Ефективність амортизаційних відрахувань проявляється за такими напрямами.

 

По-перше, прискорену амортизацію  з повне право вважати «завуальованим», непрямим субсидуванням інвестиційної  діяльності у рахунок державного бюджету.

 

По-друге, амортизаційні відрахування (на відміну прибутків і позикових коштів) є стабільним джерелом надходження коштів для підприємців, оскільки у них набагато менше впливають спади виробництва, підвищення ставки за кредитами, зміна цін, і т.п.

 

По-третє, амортизаційні відрахування – це власні кошти підприємства, які у випадку його відмовитися від позикових коштів дозволяють їй заощаджувати на виплаті відсотків, у цілому підвищує ефективність виробництва.

 

По-четверте, наявність амортизаційного  фонду, й необхідність її використання виключно за цільовим призначенням власними силами дисциплінують підприємця, змушують його витрачати ці кошти розширення й модернізацію виробництва. Контроль з боку держави над цільовим використанням амортизаційного фонду, й штрафні санкції як сплати прибуток позбавляють його спокуси витрачати гроші на власні потреби.

 

По-п'яте, за умов різкоускорившихся  темпів технічного прогресу у світі  серйозну роль став грати «чинник  часу». Гроші, отримані сьогодні, «стоять» набагато «дорожче» грошей, отриманих  двоє, три і більше років.Ускоренная амортизація дозволяє підприємцям «пересувати» отримання коштів, при цьому звільнених податку з прибутку, у перші роки після введення основних фондів отже, отримувати відчутну фору у часі стосовно своїх конкурентів, менш активно використовує цей напрям для інвестиційної діяльності.

 

Вплив прогресивної амортизаційної політики (що є частиною загальної податкової політики) на економіку розвинених країн свідчить, що ця політика як стало  могутнім стимулятором підвищення ефективності і прискорення темпів розвитку цих країн, а й у помітної мірою сприяла зростання їх добробуту. Бо у цих країнах розширене відтворення стало здійснюватися не було за рахунок фонду накопичення, а й за рахунок фонду відшкодування (тобто амортизаційних відрахувань), то з'явилася можливість (особливо за умов зростання ефективності економіки) збільшити норму споживання національному доході без шкоди для темпів економічного зростання.

 

Третій напрям зниження податкового  навантаження на юридичних осіб пов'язані  з наданням податкових пільг при інвестиційної діяльності. Такі податкові пільги прийнято називати «цільовими», і вони мають найрізноманітніший характер: інвестиційний до податкового кредиту; включення усіх витрат на НДДКР в витрати; віднімання з оподатковуваного прибутку витрат з інвестиційної діяльності; тощо.

 

Аналіз статистики по США показує, частка прибуток (ефективна рівень податкової ставки) в валовому чистому  доході (прибуток + амортизаційні відрахування) в корпоративному секторі знизилася  з 33,6% в 1950 р. до 10,9% 2003 р. (див. табл. 3). Аналогічні процеси простежуються інших країнах.

 

Отже, ми можемо однозначно сказати, у  результаті зниження ставки прибуток, прогресивної амортизаційної політики і активної застосування цільових податкових пільг переважно розвинутих країн спостерігається помітне скорочення як номінальною, і ефективної податкового навантаження на виробників, з одночасним наростанням темпів інвестиційної діяльності.

 

Слід зазначити, що, поруч із помітним скороченням податкового навантаження на юридичних осіб, переважно, з допомогою прискореної амортизації, кардинально змінилася і структура фінансування інвестиційної діяльності. І якщо серед минулого століття більшості промислово розвинутих країн частка амортизаційних відрахувань до загальних інвестиціях становила 25–30%, нині її у доводиться 70–80%, і навпаки – частка прибутку скоротилася приблизно 5 раз (з 50% до 5–10%), а частка позикових коштів – відповідно, вдвічі (з 25–30% до 12–15%).

 

Далі розглянемо процеси, які у оподаткуванні  фізичних осіб. На відміну від юридичних, податкова політика по фізичних осіб пов'язана з спонуканням платників податків до інвестиційного активності, і з простим наповненням бюджету. І вже потім рахунок бюджету держава саме починає безпосередньо проводити інвестиційного розвитку із двох основних напрямам: перше пов'язані з державними інвестиціями, а друге – із коштів з їхньої стимулювання через прискорену амортизацію і цільові податкові пільги.