Використання ігрового методу на заняттях ритмікою з дітьми дошкільного віку

У забаві, хороводі, грі, танці створюються сприятливі умови  для формування дитячої особистості загалом. Захоплюючись музично – ігровим чи танцювальним сюжетом, діти зосереджують увагу на послідовності дій, на музичних змінах, швидко переключають увагу з рухів вихователя чи партнера на свої власні. Задовольняючи прагнення погратися, потанцювати, дитина уявляє ігрову ситуацію, запам’ятовує сюжет, музику, рухи. Фантазуючи, вона прагне до розвитку ситуації в хороводі, грі, танці. Дитина переживає різноманітні життєві враження в художніх музично – рухових образах, що сприяє формуванню конкретно – образного мислення. Тобто під впливом музично – рухової діяльності у дошкільників поступово розвиваються відчуття, сприймання, увага, уява, пам’ять, мислення [29, с. 7].

           Програма з музично – ритмічних рухів має два підрозділи: музично – ритмічні навички і навички виражального руху. Музично – ритмічні навички освоюються в процесі розучування ігор, танців, хороволів, вправ. Щоб рухатися відповідно до характеру музики, треба мати певний запас рухів та вправ [10, с. 86 - 87].

Музично-ритмічні вправи – це вправи, напрямлені на розвиток відчуття ритму.

Існує три види музично-ритмічних  вправ:

         -   вправи, які виконуються  під музичний супровід;

-   вправи з використанням  простих інструментів;

-   вправи на ритмізацію  текстів.

Н. А. Ветлугіна вважає, що слухаючи музику, діти стежать за розвитком художнього образу. У свою чергу, слухова увага сприяє збагаченню музичної пам’яті, що спирається на слуховий і руховий аналізатори. Виконуючи рухи під музику, діти уявляють той чи інший образ. Рухи бувають зафіксованими, складеними із знайомих елементів, але в окремих випадках музично-ігровий образ відтворюється по-новому, зі змінами – отже, в процесі музично-ритмічних рухів розвивається не тільки відтворювальна, а й творча уява. Крім того, цей вид діяльності спонукає дітей переживати музику. «Відчуваючи красу музичного твору і своїх рухів, вони емоційно збагачуються» [2, с. 30].

Гра – найактивніша творча діяльність, спрямована на вираження  емоційного змісту музики, здійснюється в образних рухах. Музично - ритмічне виховання засобами руху здійснюється в іграх, забавах, вправах, танцях, доступних і цікавих дітям.

Музично – рухові забави варто розуміти як музично – ритмічні завдання лаконічного образного  змісту, що виступають для дитини у  вигляді невеличкого ігрового фрагменту, де можна бавитися в уявній ситуації. Вони нагадують вправу, але порівняно з нею в забавах створюються умови для розважання дітей за чарівних обставин, для відчуття себе в певному образі, для спілкування один з одним під впливом музики та із застосуванням нескладних рухів. Пріоритетність ігрових обставин і виховного аспекту в музично – руховій забаві дають можливість формувати у дітей танцювальні навички та вміння невимушено, у процесі привабливої для них роботи над створенням образу, виявленням ставлень одне до одного тощо. Для дітей дошкільного віку забави краще розробляти на пісенній основі ( малі жанри ). У такій забаві завдяки віршованій основі зміст стає яскравішим для дитини, а дії набувають більшої виразності [30, с. 108].

   2.2. Методика  проведення музично – ритмічних  ігор.

А.Макаренко говорив  про важливе значення гри  в  розвитку дитини як підготовки її до майбутньої діяльності, про близькість гри до праці, оскільки в ній завжди є  і робоче зусилля, і зусилля думки.

Особливість дошкільника  в тому, що він все сприймає через  гру.  У дітей 4 – 6 років домінує ігровий рефлекс. Найсильнішим засобом в розвитку, тренуванні та діяльності всіх функцій нервової системи дошкільнят теж є гра. У грі вони пізнають життя, ігрові прийоми загострюють у них інтерес до об’єкта, посилюють увагу, розумову діяльність і емоційну сферу. Цей період у житті дітей  - період розвитку фантазії і уяви [1, с. 11].

Методика навчання музично  – ритмічних рухів характеризується таким:

1) в ході освоєння репертуару діти весь час вправляються, розвиваючи навички музичного сприйняття в єдності з виражальним рухом;      

2) розучуючи ігри, хороводи, танці, послідовно ускладнюють  завдання з урахуванням особливостей  репертуару;               

3) неодноразово повторюють вивчений матеріал, закріплюючи знання, які діти зможуть застосувати в самостійній діяльності;            

4) постійно стимулюють  творчу самостійність дітей, використовують  різноманітні варіанти ігор, танців, хороводів;    

5) пропонують дітям творчі завдання різної складності залежно від їхнього віку, індивідуальних інтересів і здібностей [2, с. 102].

На третьому році життя  в зв’язку із загальним фізичним розвитком дітей їхні рухи під музику стають упевненішими, але ще не досить узгодженими. Навчаючи дітей узгоджених рухів під музику, розвиваючи відчуття ритму, педагог учить рухатися відповідно до яскраво вираженого характеру музичного твору. Звертається увага дітей на те, що під одну музику можна танцювати, під іншу – ходити, даючи їм можливість самостійно це розрізняти. Ігри й танці, з якими знайомлять дітей, включають в себе уміння рухатися по колу, взявшись за руки, парами. Ігри під музику допомагають освоїти деякі образно – імітаційні рухи, передаючи образно – ігровий образ. Діти здатні до елементарної музично – рухової імпровізації, діючи одночасно із педагогом і співпрацюючи з ним. На четвертому році життя обсяг музично – ритмічних та рухових навичок розширюється. Діти можуть виконувати вже точніші завдання. Ігри із співами та під інструментальну музику передбачають прості ігрові дії: доганялки, хованки чи рухи, продиктовані текстом музики.

Розучуючи гру, треба  одразу розкрити зміст і запропонувати  дітям діяти. Якщо музика в сюжетній грі контрастного характеру, треба  програти її дітям, сказати, для кого вона призначається, а тоді запропонувати дітям погратися. Якщо малюкам буде важко виконати якийсь рух, треба потренуватися в цьому окремо. Засвоєнню змісту ігор та необхідних навичок сприяють багаторазові, послідовні повторення їх. Навчаючи чотирирічних дітей музично – ритмічних рухів, вихователь вдається ідо свого показу, і до показу дітей, які правильно виконують завдання. Ознайомлюючи з музикою до сюжетної гри, треба образно пояснювати її зміст і використовувати відповідні іграшки, щоб малюки відчули характер кожного персонажа [2, с. 112 - 113].

На п’ятому році життя дітей учать розрізняти, відчувати й сприймати музику цілісно, діти вчаться швидко й легко змінювати характер руху. Ведеться постійна робота з розвитку ритмічності. Діти вивчають сюжетні і несюжетні ігри, граючись під музику. В несюжетних іграх основне місце займає момент змагання, ловлі. Сюжетна гра має яскравий музично – ігровий образ. Тут діють різні персонажі, відбуваються цікаві події, виникають дружні взаємини, конфлікти. На заняттях активно використовуються ігрові методи і прийоми, які допомагають звернути увагу дитини на характер музики, добитися виразнішого і емоційнішого виконання. Використання яскравої атрибутики супроводить підвищення якості руху, доповнює емоційний настрій. Наприклад, при виконанні вальсу дітям можна дати в руки кульки, квіти; а російського танцю — хустки, стрічки та ін. Навчаючи музично-ритмічним рухам, слід здійснювати індивідуально-диференційований підхід до дітей. Це дозволяє враховувати можливості кожної дитини і надавати допомогу слабким і соромливим.

Методичні прийоми проведення ігор видозмінюються залежно від  складності завдань, ступеня засвоєння навичок, часу розучування матеріалу. Педагогові потрібно обмірковувати, в яких випадках діти здатні самостійноо знаходити нові рухи в процесі гри, а в яких потрібна наочна допомога дорослого. Такі завдання виконуються під час розучування сюжетних ігор, які завжди супроводжуються музикою [2, с. 116].

Музично – ритмічні навички  дітей шести років удосконалюються в єдності з тими рухами, які потрібні для виконання музично - ритмічних ігор, танців і допомагають виразному виконанню музично – ігрових образів. Навчання ритміці спрямоване на розвиток музичного сприйняття, прагнення рухатися відповідно до характеру музики, форми твору; формування любові до танцювальних і ритмічних рухів: навчання умінню рухатися легко і пластично, отримуючи від цього задоволення. Заняття традиційно містять вправи для засвоєння елементів рухів танцю, гімнастики, бігу, кроку, підскоків, ігор, хороводів, танців, танців, а також танцювальна і ігрова творчість. В процесі розучування вправ слід стежити за поставою, координацією рухів рук і ніг, взаємозв’язком рухів з музикою, пластичністю, чіткістю і легкістю рухів. За допомогою музично – ритмічних ігор дошкільники розвивають музичні та рухові навички, самостійно діють, вчаться шукати виражальні рухи, не наслідуючи один одного, засвоюють побудови та фігури, включаються у колективну взаємодію.

Методика розучування  та проведення музично – ритмічних ігор характеризується тим, що підбір або виконання супроводжуючої музики завжди має бути виразним і точним. Не можна забувати, що ритміка – засіб музичного виховання. Загальною вимогою є точний, виразний, правильний показ рухів і лаконічні, образні пояснення. Особлива увага звертається на розвиток самостійності дітей, їхніх творчих виявів. В іграх розвиток сюжету спрямовує музика, визначаючи зміну і характер рухів. Розучування гри пов’язане із розкриттям музично – поетичного образу, з розповіддю про його дії. Педагог спочатку може пояснити дітям, як виконати рух, а потім дати їм можливість, прислухаючись до музики, до слів пісні, самостійно показати його або потрібний образ [2, с. 121].

 

 

         2.3.  Мовно – ритмічні ігри.  

Виконуючи завдання Базової програми «Я у світі» вихователям часто доводиться поєднувати форми дитячої активності згідно намічених пріоритетних ліній розвитку. А так, як в першій молодшій групі беруть за основу завдання по навчанню розвитку мовлення та забезпеченні належної рухової активності, а також створення умов для морального задоволення, то використання мовленєво-ритмічних ігор є одним із найефективніших методів реалізації цих завдань.

Під фонетичною ритмікою розуміється система рухових  вправ, в яких різні рухи (корпусу, голови, рук, ніг) поєднуються з вимовою певного мовного матеріалу (фраз, слів, римівок, віршиків, звуків). На сучасному етапі фонетична ритміка може представляти собою систему вправ, яка направлена на формування фонетично правильно оформленого мовлення на основі синтезу діяльності нейропсихологічних функцій та ритмічних здібностей [31, с. 6].

Проведення мовно –  ритмічних ігор здійснюється в процесі  використання таких засобів:

- вправ на активізацію уваги;             

- вправ на регулювання м’язового тонусу;      

- ходьби та марширування в різних напрямках;    

- рахункових вправ, що формують почуття музичного темпу; 

- ритмічних вправ;      

- розвиток дихання, голосу та артикуляції;

- вправ для розвитку творчої ініціативи [31, с. 7 - 8].

Мовні вправи без музичного супроводу вперше були запропоновані В.А.Гринер до роботи із дітьми, що заікалися. Ці завдання можна використовувати під час проведення ранкової зарядки чи фізкультхвилинки, з промовлянням віршованих рядків, і з рухами, і без них. Йдеться про вимову слів у віршованій формі і відповідність їх рухам. Ритмізоване слово разом із рухом полегшує мову дитини.

Дітям різні ритми  доцільно давати у вигляді ігор, драматизації, наслідувань рухів птахів, тварин, трудовим процесам, у вигляді побудов тощо. Зміст і форми драматизації повинні відповідати віку, загальному розвитку і руховим можливостям дітей. У молодшому дошкільному віці ритми оформляються легкими рухами, а старшому дошкільному віці дітям пропонується більше ритмічних малюнків, які оформляються в образах тварин, птахів, у різних побудовах, під час роботи з предметами.

У ритмічні вправи завжди включається мова. Робота над промовою проводиться комплексна: над звуком, мімікою, жестом. Мовний матеріал можна  умовно розділити на три групи:

         1.  Рух щодо слова і жесту. Діти у різних діях, положеннях, взаємовідносинах активно висловлюють думку, запропоновану з тексту, наприклад, діти, відмахуючись від оси, хором кажуть: «Тут оса! Там оса! Ай, боюся! Ай, боюся!» З останніми словами діти підхоплюються і розбігаються.

2. Називання дії групою учасників чи одним учасником. Вправи використовують у відповідності до мовних і рухових можливостей дітей. Ці вправи важливі для колективного ритму. Наприклад, гра «Ми на луг ходили» (Слова В.Кукловської, перекл. Т.Волгіної, музика А.Філіпенко).

3. Діалоги: у стосунках, у яких свідчить лише один з учасників, а другий діє мовчки; мовленнєве спілкування ведеться обома учасниками чи двома групами.

           Одні вправи проводять у формі діалогу, що висловлює звернення, прохання або заборону одного з учасників, другий мовчки виконує дію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      2.4. Ігрова діяльність в контексті колективного виховання.

       Людина  народжується як індивід, як  суб’єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню [27, с. 39].

        Виховання – процес цілеспрямованого  формування особистості дитини [27, с. 50].

         Особистість – людина, соціальний  індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуально – неповторного [27, с. 40].

         Виховання не лише визначає розвиток, а й саме залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання випереджати розвиток, просувати його й зумовлювати в ньому новоутворення. Таку ідею висунув російський психолог Лев Виготський (1896 – 1934), який обгрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості [27, с. 51].

          Головне у вихованні – це  уміння педагога включити в роботу різні аналізатори, які збуджують думки і почуття дитини. І. Сєчєнов зазначав, що коріння думок у дитини лежить у почуттях, а К. Ушинський вказував: « Якщо ви бажаєте, щоб дитина щось добре засвоїла, то примусьте брати участь у цьому засвоєнні якомога більшу кількість нервів. При такій дружній взаємодопомозі всіх органів в акті засвоєння ви переможете найледачішу пам’ять » [1, с. 3].

          У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Російський психолог Даніїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі «іншого» [14, с. 33].

          Колектив (від лат. collectivus – збірний) – група людей, об’єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. Спільна діяльність є формою задоволення різних потреб людини. Колективність – якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміня, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. Світове розуміння колективності – загальнолюдська солідарність. Відповідно до відомої тези  К. Маркса, Ф. Енгельса „...лише в колективі індивід одержує засоби, які дають йому можливість всебічно розвивати свої задатки, і, отже, тільки в колективі можлива особиста свобода” ставилося завдання виховувати людей у дусі колективізму, рішуче переробляти їх. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, формування     колективу – головною метою виховної роботи, а сам колектив – основним засобом і формою досягнення цієї мети [11, с. 436 – 437].