Основні напрями конкурентної політики в Україні

конкуренції.

      Загалом,  у законодавстві про захист  економічної конкуренції  присутній

практично весь можливий адміністративний інструментарій  впливу  держави  на

поведінку  суб'єктів  ринку.  Чи   були   ми   свідками   його   ефективного

впровадження протягом  останніх  років?  Чи  можна  пригадати  хоча  б  одну

масштабну,  гучну  справу  Антимонопольного  комітету  України із   захисту

економічної конкуренції? На жаль, ні. Остання антимонопольна компанія  проти

нафтотрейдерів  цілком  обґрунтована.  Але,  як  бачимо,   заходи   протидії

очевидній  монополізації   ринку   нафтопродуктів   російськими   компаніями

базувалися на основі суджень  про антимонопольну змову, а не  на  результатах

процедурного  антимонопольного  розслідування і встановлення   на   основі

загальноприйнятих у світовій практиці методик доказових фактів  і  критеріїв

монополізації ринку [11].

      Таке враження, що  діяльність  Антимонопольного  комітету  України до

останнього  часу  зводилася  здебільшого  до  видачі  дозволів  і  висновків

стосовно тих чи інших  дій, наприклад, узгоджених дій,  концентрації  і  т.д.

Про якість державної антимонопольної політики, що, до речі, має  визначальне

значення для розвитку цивілізованого  ринку,  може  свідчити  хоча  б  зміст

визначення, яке дається явищу монополізації в чинному законодавстві – це

«досягнення суб'єктом господарювання  монопольного  (домінуючого)  становища

на ринку товару, підтримання або  посилення  цього  становища».  Як  бачимо,

воно має абстрактний  зміст, який  фактично  не  підлягає  правозастосуванню,

адже право відносити  чи не відносити ту чи  іншу  економічну  діяльність  на

ринку до монопольного  становища  практично  повністю  зосереджене  в  руках

конкретного чиновника: прозорі  кількісні й якісні критерії відсутні.

      Нещодавно  внесені зміни в законодавство  є суттєвими, оскільки  вводять

декілька важливих для  антимонопольного регулювання інструментальних  понять

– «узгоджених дій», «антиконкурентних  узгоджених дій»,  «афілійованих  осіб»

- тобто в коло впливу  на господарську діяльність, нарешті,  введено  родинні

зв'язки,   які   сьогодні,   як   бачимо,   активно   використовуються   для

відокремлення бізнесу і  влади, хоча,  насправді,  ніякого  відокремлення  по

суті не відбувається.

      Разом з  тим, суттєві ризики й  небезпеки   для  бізнесу  (пов'язані  із

законодавчою  неврегульованістю  системи  державного  контролю  і   нагляду)

виникають у зв'язку з тим, що з нещодавніми  змінами  до  законодавства  про

захист економічної конкуренції  органам державної влади, до компетенції  яких

належить забезпечення державного регулювання та  управління  у відповідних

галузях економіки, надається  право проводити моніторинг ринків  цих  галузей

з метою аналізу та прогнозування  їх розвитку. Ця норма різко  розширює  досі

неврегульовані  наглядові  функції  цілковито  невизначеного  кола   органів

державної  влади,  що  може  призвести   до   встановлення   необґрунтованих

адміністративних  бар'єрів,  безпідставних  втручань  влади  у  господарську

діяльність, зловживань службовим  становищем.

      Практика  доводить, що будь-які контрольні  повноваження владних органів

з метою їх правомірного й  цільового застосування повинні  бути  збалансовані

стримуючими і обмежувальними факторами і засобами.  В  Україні,  як  відомо,

підприємці досі не мають адекватних  противаг  проти  фактично  необмеженого

державного контролю, який  взагалі перетворився  у самодостатню  політичну

надсистему.

      В Україні  метастази монополізації охопили  не лише ринкове  середовище,

але й діяльність  органів влади.  Візьмемо  для  прикладу  очевидний прояв

комерціалізації  державного  управління  у  сфері  платних  адміністративних

послуг: тут питання ціноутворення,  критерії  платності,  процедури  надання

досі не врегульовано, і  все  відбувається  стихійно  –  ціна  встановлюється

практично  за  бажанням  чиновника…  підприємець  повинен  платити   скільки

скажуть, бо він не має  вибору.  До  речі,  за  даними  обстежень  діяльності

деяких регіональних СЕС, їхня рентабельність перевищила 1000%.

      Хіба можна із такою, внутрішньо  невідрегульованою й незбалансованою

адміністративною системою правомірно, ефективно і чесно захищати  економічну

конкуренцію?!  Вочевидь,  ні.  Отже,  на  перше  місце  постає  не  проблема

якісного законодавчого  забезпечення цього питання, а  проблема  ефективності

механізмів    практичної    реалізації    його    норм,    адміністративного

правозастосування.

      Досвід демократичних,  розвинених  ринкових  країн   свідчить,  що  сама

конструкція державної політики захисту економічної конкуренції  повинна  мати

внутрішньо-конкурентний характер – і  в  питаннях  розробки,  і  в  питаннях

здійснення. В Україні, на жаль, не створено збалансованої  системи  протидії

проявам як адміністративного, так і економічного монополізму [11].

      Всі  повноваження   у   сфері   захисту   конкуренції   покладено   на

Антимонопольний  комітет  України.  Він  не  тільки   розслідує   порушення,

накладає санкції й  контролює виконання рішень, але й готує  нормативні  акти

із  зазначених  питань.  За  відсутністю  більшості  комісій  з  регулювання

природних монополій, він  же припиняє порушення і у цій  сфері.

      Світовий досвід захисту  конкуренції  у  розвинених  ринкових  країнах

свідчить,  що  проблему  формування   конкурентного   середовища   неможливо

розв'язати  тільки  одними  зусиллями  й  ресурсами  держави.  В  світі   до

процедури регулювання конкуренції  активно залучаються недержавні  інституції

– громадські організації  та професійні об'єднання  підприємців,  що  суттєво

підвищує ефективність конкурентної політики.

      Більш ніж віковий досвід  конкурентної  політики  розвинених  ринкових

країн свідчить, що найважливіші для суспільства рішення  не  можна  доручати

одному  державному  органу.  Необхідні   перехресні   повноваження   окремих

структур з додатковим громадським контролем їх діяльності.

      Так, якщо  взяти для прикладу окрему  західноєвропейську країну, то там,

як  правило,  рішення  з  питань  конкурентної  політики  формують  декілька

відповідних органів. Один розслідує  порушення, другий приймає  рішення,  але

існує ще третя недержавна структура,  яка  дає  незалежну  оцінку  тому,  що

відбувається у сфері  конкуренції . До того ж важливий  регулюючий  вплив на

кожну країну здійснюють відповідні інституції  загальноєвропейського  рівня.

Так,  наприклад,  у  Бельгії  Служба  з  конкуренції  ,  яка є   незалежним

підрозділом Міністерства економічних відносин, лише проводить  розслідування

і відповідає за виконання  відповідних рішень. Рада з питань конкуренції,  де

голова і його заступник  є  професійними  суддями,  ухвалює  рішення  і  може

також ініціювати проведення розслідувань. Крім того,  функціонує  Комісія  з

питань  конкуренції  –  дорадчий  консультативний  орган,  який  представляє

позицію  працівників  промисловості,  сільського  господарства,  комерційних

структур,  ремісників  і  споживачів.  За  власною  ініціативою  ця  комісія

висловлює  узагальнене  міркування  громадськості  з  приводу  питань,   які

виникають у сфері конкуренції.

      У багатьох  країнах,  крім  того,  функціонують  спеціальні  суди  для

розгляду справ про  порушення конкурентного законодавства. Так,  у Німеччині

проблеми конкуренції  вирішують Федеральне картельне  відомство та  Федеральне

міністерство економіки , а незалежну оцінку подіям у сфері конкуренції дає

Комісія з питань монополій . Але, крім того, при вищих судах земель  і у

Федеральному верховному суді створюються Сенати з питань  картелів  ,  тобто

спеціалізовані суди, які  приймають відповідні рішення.

      У сфері  природних монополій працюють  спеціальні регулюючі комісії, які

жорстко контролюють  техніко-економічні  параметри  діяльності  підприємств,

ліцензують їх, накладають суттєві  санкції  за  порушення.  Особливо  багато

таких комісій у Великій  Британії. До того ж тут  крім  розгалуженої  системи

органів захисту конкуренції  і комісій  регулювання  природних  монополій,  у

структурі парламенту працює спеціальна комісія, яка є провідником  між  цими

органами і парламентом.

      Крім  того,  за  кожною  державою-членом  ЄС  спостерігає відповідний

директорат Європейської комісії , який опікується  питаннями конкуренції в

межах   усієї   спільноти.   І   якщо   національні   відомства    порушують

загальновизнані  вимоги  правил   конкуренції,   то   цей   директорат   має

здійснювати відповідні  заходи  впливу.  Таким  чином  перехресний  контроль

взаємопов'язаних органів  однієї країни  і  суттєвий  наддержавний  вплив  ЄС

системно гарантують високу ефективність рішень з питань конкуренції.

      З  метою адаптації в Україні   позитивного   міжнародного   досвіду

Аналітичним центром «Академія» було  підготовлено  проекти  документів  щодо

створення при  Президентові  України громадського  дорадчо-консультативного

органу – Координаційної ради з питань конкурентної політики,  яка  займалася

б  координацією   участі   громадськості   у   сфері   захисту   економічної

конкуренції.  Насамперед,  ця  інституція  повинна  забезпечувати  зворотній

зв'язок,  що  має  ключове  значення  для  ефективного  регулювання:  давати

оперативну  оцінку  процесам  у  сфері  конкуренції  з  позиції  виробників,

споживачів,  професійних  експертів,  як  це  відбувається  у   європейських

країнах. Цей орган мав би  здійснювати суспільний  нагляд  як  за  спробами

адміністративної, так і економічної монополії,  які  структурно  дуже  тісно

взаємопов'язані.   Цей   дорадчий   орган   повинен   представляти   позицію

працівників окремих галузей  промисловості,  сільського  господарства,  сфери

надання різного роду послуг. Створення такої Координаційної  ради  з  питань

конкурентної   політики   допоможе   задіяти   потенціал   широких    верств

громадськості у регулюванні  надзвичайно  динамічного  та  багатоваріантного

процесу конкурентної взаємодії  окремих підприємницьких структур [11].

      Проте, наскільки  нам  відомо,  робота  в   цьому  головному  напрямі   –

модернізації структури  державного антимонопольного регулювання – практично

не ведеться. Натомість, як бачимо, вносяться чергові зміни  у  законодавство,

які самі по собі можуть бути суттєвими,  але  без  інструментів  адекватного

правозастосування,   без   реформування   механізмів   управління   спробами

монополізації, що  закладені  в  самій  природі  комерційного  інтересу,  не

створять можливості для  досягнення кінцевої цілі.

 

Висновки

 

      Отже, дослідивши обрану тему можна зробити такі висновки:

      Неефективною  і  безсистемною  залишається   державна  політика  захисту

конкуренції й регулювання  природних монополій,  що  призвело  до  економічно

необґрунтованого й непрозорого  підвищення  природними  монополістами  цін  і

тарифів на їхні товари й послуги. В Україні досі не  створено  ефективної  й

цілісної системи захисту  споживачів від зловживань  природних  монополістів,

а в умовах вкрай недостатнього  ресурсного  й  кадрового  забезпечення  діють

лише  окремі  елементи  такої  системи.  Тому  в  нашій   державі   сьогодні

виявляється і зупиняється  тільки  незначна  частина  порушень  конкурентного

законодавства у  сфері  господарювання  та  діяльності  суб'єктів  природних

монополій.  Покладання  на  антимонопольні  органи  повноважень  регулювання

окремих параметрів виробництва  у сфері  природних  монополій  відволікає  їх

від   основного   завдання   і   унеможливлює   ефективне   виконання   ними

безпосередніх обов'язків  – захисту конкуренції. У зв'язку з  цим  в  Україні

необхідно  створювати  незалежні  регулюючі  комісії  у   сферах   природних

монополій,   що   забезпечить   високий   рівень   спеціалізації   фахівців,

концентрацію  зусиль  та  обмежених  ресурсів  на  виконання   безпосередніх

регулюючих  функцій.  Стаття  4  Закону  України  «Про  природні  монополії»

визначає, що регулювання діяльності суб'єктів природних монополій повинно

здійснюватися   відповідними   національними   комісіями.   Доцільно   також

відновити  при  Кабінеті  Міністрів  роботу  міжвідомчої  робочої  групи   з

розроблення проекту концепції  поступового розмежування  функцій  регулювання

діяльності суб'єктів природних  монополій між діючими центральними  органами

виконавчої влади та створюваними національними комісіями.

      Загальна  система державної  антимонопольної  й  конкурентної  політики

потребує  суттєвого  інституційного  реформування.  Зокрема,  в  цій   сфері

необхідно  покращити  процес  підготовки  кадрів,   запровадити   відповідні