Гендерні аспекти в управлінні

Різниця в оплаті праці чоловіків і жінок з відчутною перевагою не на користь останніх спостерігається в усіх регіонах України. В Україні немає жодної жінки, яка б займала пост міністра, в Західному регіоні - пост губернатора, на Галичині і Буковині - пост голови районної державної адміністрації.

Негативне сприйняття жінки  у політичних структурах пов'язане  з існуванням численних стереотипів, споконвічно притаманних українській  спільноті: патріархальна установка, що панує в суспільній свідомості українців є провідником реальних дій (хоча соціологічні опитування у даному питанні досить суперечливі, наприклад, результати, проведені Центром "Соціс" свідчать про те, що прихильне ставлення до жінок-політиків висловлюють 24,5% опитаних; скоріше позитивно, ніж негативно - 21%, скоріше негативно, ніж позитивно - 7,5%; негативно - 8,4%, реальні факти відображають зовсім інший показник).

Почуття страху перед владою і неможливість пов'язати її з  власною роллю у ній притаманно українській жінці традиційно. Для  подолання цих стереотипів потрібний  часовий період життя цілого покоління, оскільки це дуже стійкі форми суспільної свідомості. В короткий термін така зміна неможлива - злам традиційних архетипних установок, сталої парадигми різкими адміністративними методами не лише не сприятиме поступу у гендерному питанні, але й відкине можливість гендерної рівності на декілька кроків назад.

Такими адміністративними  методами, із деякими застереженнями, можна назвати процес квотування - узаконений рівень представництва жінок  і чоловіків в органах влади. Незважаючи на те, що метод квотування як вирішення проблем "гендерної нерівності" в політиці застосовувався у багатьох країнах світу (партійні квоти застосовуються в 61-й країні та безпосередньо у Європейському парламенті, близько 200 політичних партій у світі використовують принцип партійного квотування - найбільшого успіху ця політика досягла у парламентах Швеції, Норвегії, Фінляндії та Данії), це не завжди забезпечувало ефект - відносної рівності на керівних посадах [19].

У ситуації, що склалася щодо "гендерної нерівності", гендерні квоти, на перший погляд, вважаються доречним виходом з ситуації. Проте долання  цих бар'єрів шляхом квотування або встановлення мінімальної норми місць в управлінських структурах, на нашу думку, не видається доцільним в українському політичному просторі з таких причин. По-перше, цей шлях є штучним і проблематичним (враховуючи українську традицію і особливості ментальності) і, по-друге, він є принизливим для самих жінок (існує можливість використовувати ресурс квотування для несанкціонованого отримання керівних посад не через певні якості, притаманні управлінським лідерам, а лише завдяки "жіночим" квотам. Така практика черговий раз надасть можливість посилити негативний стереотип про інтелектуальну нижчість жінок) [19].

Заходами щодо забезпечення ґендерного парітету в державному управлінні можуть бути наступні:

Здійснення соціалогічних досліджень для визначення складових проблеми, з’ясування особливостей ставлення до жінок-керівників та політиків.

Включення цілей досягнення ґендерного парітету в державному управлінні до урядових програм за прикладом відповідної практики Євросоюзу та усунення  виявів дискримінації жінок.

Раціональне використання тимчасової позитивної дискримінації  (або квоти). Враховуючи велику кількість бар’єрів для жінок на шляху їх кар’єрного зростання, ефективним засобом рівного доступу до вищих  керівних посад є запровадження  спеціальних квот  та підкріплення  їх здійснення інформаційно-роз’яснювальними заходами.

Державна підтримка природної функції жінки, запровадження заходів щодо вдосконалення системи охорони здоров’я матерів та дітей, а також розширення мережі соціальних послуг. Це дасть змогу жінкам (і чоловікам) збалансувати  свою роль як батьків та збільшити можливості кар’єрного зростання жінок.

Створення сприятливого для жінок психологічного клімату в структурах управління, подолання ґендерних стереотипів, тобто патріархальні уявлення про роль та місце жінки і чоловіка в суспільстві.

Освітні програми щодо підвищення політичної активності жінок та заохочення їх до кар’єрного  просування. Водночас слід усвідомлювати, що чимало чоловіків-керівників та політиків також потребують навчання за тими самими напрямами, зокрема з питань інтеграції  підходу соціальної та ґендерної справедливості у політику.

Такий підхід дозволить створити більш сприятливе і доброзичливе до жінок середовище у структурах державного управління.

Зважаючи на наведене вище, вважаємо за доцільне:

1. Розробити і реалізувати  як Національний проект, послідовну програму ("Гендерний проект"), спрямовану на конструктивний злам існуючої парадигми становища жінки та її ролі в українському суспільстві, на зміну стереотипів пріоритету чоловіків над жінками. Цей процес потребує створення досить широкої багаторівневої системи, спрямованої на розробку і втілення основних засад гендерного просвітництва як необхідного інструменту для досягнення основних цілей, які полягають в:

- побудові європейського  демократичного суспільства на  принципах пріоритетності прав особистості;

- підтримці національної безпеки, що не дозволяє ігнорувати або недореалізовувати потенціал будь-якої статі;

- посиленні конкурентоспроможності  країни на міжнародному рівні шляхом дотримання гендерної рівності.

2. Конкретні заходи у  цьому напрямі можуть бути  окреслені як:

· створення навчальної програми (курсів підвищення кваліфікації) для педагогів різного рівня, спрямованої на врахування в педагогічній практиці коректності щодо "гендерних" питань;

· підготовка суспільного ґрунту для впровадження "Гендерного проекту" на державному рівні шляхом здійснення дослідження в усіх обласних і районних органах державної влади з метою:

- виявлення серед управлінської  еліти знань, поглядів і суджень  щодо "гендерного питання" і  критеріїв оцінки з приводу  існування обмежень для жінок в політиці;

- проведення просвітницької  роботи, спрямованої на покращення  гендерної політики у відповідній  області (районі), з урахуванням  результатів попереднього дослідження;

· запровадження практики врахування гендерного підходу при плануванні діяльності організацій, державних і недержавних установ;

· створення гендерних  рад на регіональному рівні, метою яких буде сприяння реалізації основних гендерних завдань в регіоні;

· щомісячне поповнення статистичних даних в усіх регіонах України  стосовно ефективності державної політики щодо становища жінок і чоловіків у таких сферах: населення, сім'я, охорона здоров'я, освіта і комунікації, зайнятість, права людини і політика з метою моніторингу негативних тенденцій і усунення їх причин;

· проведення, із залученням ЗМІ, просвітницької роботи стосовно фактів відкритої і прихованої дискримінації жінок і можливостей її усунення, формування позитивної громадської думки щодо ролі жінок у політиці;

· сприяння створенню низки  періодичних видань з гендерної  проблематики і залучення до співпраці  з цими виданнями фахових авторів, авторитетних науковців, політиків  і громадських діячів.

3. Оскільки наведена вище  програма розрахована на тривалий  час (від 15 до 30 років), а проблема  гендерної нерівності актуальна  вже сьогодні і окремі її  позиції потребують нагального  вирішення, вважаємо за доцільне запропонувати законодавчо закріпити (в законах про вибори, про політичні партії, про місцеве самоврядування, про державну службу) необхідність запровадження "м'якого квотування" - обов'язкову участь і розгляд в конкурсах на керівні пости (не лише в політичних структурах, але й в економічних) осіб обох статей.

4. Домогтися полегшення  побуту і поліпшення матеріального  становища сімей (зменшення тягаря побутової завантаженості обох статей, але насамперед жінки, оскільки саме вона сьогодні несе на своїх плечах основний тягар сімейних проблем). Сюди входить, окрім іншого, покращення системи охорони здоров’я, вдосконалення соціальних форм виховання і догляду дітей у дитячих садках, освітнього та виховного процесу в школах.

5. Крок за кроком долати  стереотипи патріархального суспільства  щодо «нормального» розподілу  сімейних та суспільних функцій,  видів творчої та рутинної  побутової роботи за статевою  ознакою; сприяти утвердженню  рівномірного розподілу сімейних обов’язків між подружжям як норми суспільного життя, розуміючи, що зміна культурних стереотипів є справою не одного десятиліття та що вона вимагає змін в усьому процесі соціалізації особи – починаючи від сім’ї і закінчуючи стосунками в професійному та громадському середовищі.

6. Усувати будьякі, як  явні, так і приховані форми  дискримінації жінок – на роботі, в житті, в політиці; використовувати  правові та організаційно-політичні  заходи для забезпечення рівного доступу жінок до процесу прийняття рішень. Адже в конституціях усіх демократичних держав йдеться про створення рівних можливостей для самореалізації (в усіх сферах, зокрема й у політиці) кожного індивіда, незалежно від віку, статі, етнічної, класової чи іншої групової приналежності. Ініціатива та основні зусилля мають виходити від самих громадян. Це стосується не лише жіночих, а й усіх громадських організацій, які, наштовхуючись на нерозуміння влади, мають не обурюватись, а боротись.

Для цього у їхньому  розпорядженні є такі канали впливу:

      * формування  громадської думки через ЗМІ;

      * вплив  на законодавчий процес через  своїх представників у парламенті, через лобістські групи та через масові акції;

      * вплив  на владні структури в цілому (не зайвою, наприклад, є спроба  мати своїх людей у виконавчих  структурах та в органах місцевого самоврядування).

      * поступове  формування іншого ставлення  до суспільної ролі жінки у школі та в процесі домашнього виховання.

Також, важливо пом’ятати, що нерівність жінок і чоловіків  – це проблема взаємовідносин, і  її неможливо викорінити, якщо зосереджувати  увагу лише на проблемах однієї статі. Необхідно застосувати такий  підхід, який би сфокусувався на перегляді практик і структур, які укорінюють різні види нерівності. Особливо це стосується розподілу праці, доступу до ресурсів та контролю над ними, а також можливостей брати участь у прийнятті різноманітних рішень. Тому перегляд гендерних ролей і відносин можливий тільки за умови участі у цьому процесі обох статей.

Таким чином, принцип рівності повинен містити у собі і право на відмінність, враховувати відмінні риси, характерні для жінок і чоловіків. Адже життя жінок і чоловіків значно відрізняються через репродуктивну функцію жінок [24] .

 

ВИСНОВОК

В результаті написання курсової роботи було визначено вплив гендерних  стереотипів на стилі управління, а також як впливає гендерний аспект на сферу державного управління. Було дано визначення таким поняттям як «гендер» та «гендерні стереотипи».

Сьогодні гендер розглядають  як організовану модель соціальних стосунків між чоловіками і жінками, яка не лише характеризує їхні стосунки в родині, але й визначає їхні соціальні стосунки в основних інститутах суспільства.

Гендерні стереотипи є  механізмом, що забезпечує закріплення  і трансляцію із покоління у покоління  гендерних ролей.

Було проаналізовано в  залежності від яких факторів жінки і чоловіки, що виконують управлінську дільність обирають стиль управління. Якими якостями характеру вони володіють, як лідери, а також як це впливає на стосунки в колективі. Було проаналізовано, які чинники є головними у житті жінок та чоловіків.

В управлінській практиці гендерні аспекти охоплюють особливості  різних підходів до керівництва колективом, особливості міжособистісних відносин з урахуванням чоловічої і жіночої психіки і характерних рис інтелекту. Дослідження по порівнянню ділових і психологічних якостей жінки і чоловіка показали, що за низкою параметрів існують певні відмінності.

 Разом із тим, у  наукових експериментах не знайшли  підтвердження міркування про відмінності в розумових здібностях до навчання, якостях характеру і темпераменту у представників обох статей.

В Українській державі  досягнуто значного прогресу у вивченні й осмисленні жіночої і ґендерної проблематики та вирішенні ґендерних проблем. Проте незважаючи на законодавче закріплення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у громадсько-політичній та соціально-економічній сферах, в Україні мають місце деформації ґендерної державної політики, що зумовлюють викривлення збалансованого представництва працівників різної статі в органах державного управління.

Узагальнюючи, можна сказати, що на шляху до встановлення гендерної  рівності у нашому суспільстві стоять наступні чинники: 

- стереотипи масової свідомості, якi й досі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному та економічному житті;. 

- слаборозвинуте громадянське  суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій та окремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод. 

- відсутність національного  механізму щодо забезпечення  рівних прав i можливостей жінок  i чоловіків в усіх сферах суспільного життя.