Міжнародне публічне право

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Марта 2014 в 17:30, творческая работа

Краткое описание

Міжнародне право - горизонтальна система права, заснована на рівності і незалежності її суб'єктів. У цьому полягає головна специфіка міжнародного права, його істотна відмінність від права національно¬го. Суб'єкти міжнародного права виступають не тільки носіями прав і обов'язків, але і створюють, здійснюють і самостійно контролюють реалізацію міжнародно-правових норм. У міжнародному праві від¬сутній будь-який наддержавний орган міжнародної правотворчості та примусу.
Особливістю сучасного міжнародного права є наявність імпера¬тивних норм міжнародного права (jus cogens), які є обов'язковими для суб'єктів міжнародного права незалежно від того, чи погодилися вони на створення та існування цих норм.

Прикрепленные файлы: 1 файл

Mizhnarodne_publichne_pravo.doc

— 931.50 Кб (Скачать документ)

Статут заснований на принципі індивідуальної кримінальної відповідальності (ratio personae). Під час обговорення статей, що стосуються персональної юрисдикції, представники держав нерідко займали різні позиції. По-перше, це було викликано невідповідністю правових систем, термінології і концептуального змісту багатьох юридичних понять. По-друге, утруднення викликало те, що пропонований текст Статуту не містив у собі звичну для багатьох держав структуру кримінального закону, так, наприклад, не встановлював пом'якшуючі й обтяжуючі обставини при визначенні відповідальності 

 

90. Поняття міжнародної  кримінальної юрисдикції.

Проблема міжнародної кримінальної юрисдикції належить до числа найбільш дискусійних сфер міжнародного права.

Поняття «юрисдикція» в міжнародному праві відображає два аспекти владного прийняття рішень: перший належить до утворення норм, що регулюють громадський порядок, інший - до виконання цих норм. Загальновизнано, що кожна держава має право регулювати громадську поведінку в межах своєї території та поза нею в разі, якщо така поведінка стосується внутрішніх інтересів даної держави.

За дією в просторі розрізняють територіальну й екстратериторіальну юрисдикцію, за характером влади - законодавчу, виконавчу (адміністративну) і судову, за обсягом - повну й неповну.

Юрисдикція, у тому числі й та, що належить міжнародним кримінальним судам, має кілька параметрів, відповідно до яких виділяють такі її види:

  1. предметну (через обставини, пов'язані з предметом розгляду);
  2. просторову (обставини місця);
  3. часову (обставини часу);
  4. персональну (обставини, пов'язані із суб'єктами).

Міжнародно-правова інтерпретація поняття юрисдикції міжнародного судового органу не обмежується питаннями меж його компетенції. Нормативний комплекс, що регламентує правові підстави юрисдикції, умови і порядок її здійснення, предметну, просторову, часову, персональну межі юрисдикції та інші юрисдикційні аспекти заснування й діяльності міжнародного кримінального суду, може бути названий юрисдикційним режимом цього суду (трибуналу).

Поряд із розглянутою вимогою легітимності, юрисдикційний режим міжнародного кримінального суду має відповідати вимогам цілісності та єдності. Вимога єдності юрисдикційного режиму міжнародного кримінального суду припускає існування однакових умов здійснення його юрисдикції стосовно осіб, ситуацій, держав, на які поширюється юрисдикція суду. Вимога цілісності юрисдикційного режиму означає взаємопов'язаність і погодженість його елементів, неприпустимість обмежень, здатних порушити чи похитнути юрисдикційну систему.

Юрисдикція міжнародних кримінальних судів, створюваних на основі угоди, похідна від юрисдикції держав, що засновують такий судовий орган. Як правило, держави на підставі їхнього суверенітету мають первинне право на здійснення юрисдикції щодо правопорушень, вчинених на їхній території.

Доктрина територіальної юрисдикції, чи «територіальний принцип», має загальне визнання. Територіальна юрисдикція полягає в тому, що держава наказує і здійснює правила поведінки в межах її кордонів. Цей принцип, більше за будь-який інший, є проявом суверенітету; усі держави твердо дотримуються територіальної юрисдикції, заснованої на принципі суверенної рівності держав. Територіальна юрисдикція застосовується до всіх осіб - громадян та іноземців. Іноді злочин чиниться в одній державі, а його наслідки настають в іншій. У такому разі територіальну юрисдикцію мають обидві держави. Держава, на території якої вчинено злочин, має юрисдикцію за суб'єктивним принципом, а держава, де вчинок завершений, користається юрисдикцією за об'єктивним принципом територіальності.

 

91. Правові основи  утворення і діяльності нюрнберзького  і токійського військових трибуналів

Статутами міжнародних судів було закладено основи міжнародного кримінального судоустрою. Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів.

В 1945 р. СРСР, США, Великобританія і Франція заснували Міжнародний військовий трибунал для суду над головними військовими злочинцями європейських країн осі (Німеччини і її союзників). На основі Статуту Трибуналу відбувся судовий процес над групою головних нацистських воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки і веденні агресивних єн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та од» у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що скоювалися з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства. Згідно зі Статутом Трибуналу службове положення підсудних не могло служити підставою для ^звільнення від відповідальності та обставиною для пом'якшення вини, це надавало їм імунітету. Обвинуваченим надавалися всі права на захист.

Для суду над головними японськими воєнними злочинцями у 1946 р. був заснований Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу. До юрисдикції трибуналу відносилися злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності.

 

92. Юрисдикція  міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc по колишній Югославії та Раунді

Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал для переслідування осіб, винних у серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права, скоєних на території колишньої Югославії, починаючи з 1991 р. (трибунал по Югославії) та Міжнародний кримінальний трибунал для переслідування осіб, винних в геноциді та інших серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права, скоєних на території Руанди, і руандійських громадян, винних в геноциді і інших подібних злочинах, скоєних на території сусідніх держав в період між 1 січня 1994 р. і 31 грудня 1994 р. (трибунал по Руанді).

Заснування трибуналів ґрунтувалося на широкому тлумаченні глави VII Статуту ООН, в якій йдеться про повноваження Ради Безпеки ООН в разі загрози миру, порушенні миру та актів агресії.

Статут трибуналу по Югославії встановив юрисдикцію стосовно порушень загальновизнаних норм про захист жертв війни, які закріплені в Женевських конвенціях 1949 р., а також правил ведення війни, закріплених в Гаазьких конвенціях 1907 р. і додатках до них, а також геноцид і злочини проти людяності. У Статуті трибуналу по Руанді йшлося про злочини проти людяності, а також про порушення норм, що стосується конфліктів неміжнародного характеру, як вони відображені в Женевських конвенціях 1949 р. і в другому Додатковому протоколі до них 1977 р.

В статутах обох трибуналів було закріплено, що офіційне положення обвинуваченого, будь то голова держави або уряду, не звільняє його від кримінальної відповідальності. Більш того, вони несуть відповідальність і за те, що не запобігли скоєнню злочинів своїми підлеглими. Це стало новим положенням міжнародного кримінального права. В статутах наголошувалося, що заснування міжнародних трибуналів не повинне перешкоджати діяльності національних судів щодо відповідних злочинів. Якщо по одній і тій самій справі було порушено переслідування національним судом і міжнародним трибуналом, пріоритет належить міжнародному трибуналу.

Дані суди вважаються ad hoc, тобто створювались для досягнення спеціальної мети.

 

93. Римський Статут  Міжнародного кримінального суду: загальна характеристика

У 1998 р. відбулася в Римі Дипломатична конференція під егідою ООН прийняла Римський статут Міжнародного кримінального суду (далі - Суд). У роботі Конференції взяли участь делегації 160 держав. За прийняття Статуту проголосували 120 держав, включаючи Росію. Двадцять одна держава утрималося, і сім проголосували проти. Найбільш активно за обмеження повноважень Суду виступали США.

Суд був заснований як постійний орган, що володіє юрисдикцією щодо осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства. При цьому мова йде тільки про ті злочини, які перелічені в Статуті. Міжнародний кримінальний суд не підмінює кримінальні суди держав. Його юрисдикція є заповнювати.

Свої функції Суд може здійснювати на території будь-якої держави-учасника Статуту, а на основі спеціальної угоди і на території будь-якої іншої держави. Суд є самостійним міжнародним органом. Він володіє міжнародною правосуб'єктністю. Відносини Суду з ООН будуть регулюватися його угодою з цією організацією. Місцем перебування є Гаага.

Статут представляє великий за обсягом (126 статей) і досить складний документ. Пояснюється це рядом причин. Він містить положення, що відносяться до матеріального і процесуального кримінального права, судового устрою, співробітництва держав, що забезпечують діяльність Суду.

Юрисдикція Суду обмежена найбільш серйозними злочинами, що зачіпають інтереси міжнародного співтовариства в цілому. До таких злочинів віднесено: геноцид, злочини проти людяності, військові злочини і агресія. Держави пішли шляхом граничного обмеження кола злочинів, що відносяться до юрисдикції Суду.

Імунітет посадових осіб, що належить їм в силу внутрішнього або міжнародного права, не може бути перешкодою для притягнення їх до кримінальної відповідальності. Статут підлягає застосуванню в рівній мірі до всіх осіб незалежно від їх офіційного статусу, включаючи статус глави держави або уряду, члена уряду чи парламенту та ін Офіційний статус не може також служити підставою для пом'якшення вироку.

Статут встановлює кримінальну відповідальність командирів та інших начальників за злочинні дії осіб, які перебувають під їх контролем.

Діяльність Суду покликана сприяти підвищенню рівня функціонування та кримінальної юстиції держав, досягненню нею більш високих стандартів правосуддя, забезпечення "належного процесу", дотримання прав всіх учасників процесу.

 

94. Поняття і види транснаціональних злочинів. Конвенційні злочини

Транснаціональний злочин – це діяння, визнане злочинним не менш як у двох державах, під юрисдикцію яких воно підпадає. Зазначається, що вчинення таких діянь тягне кримінальну відповідальність тільки у тому разі, якщо кримінально-правова заборона міститься в національному законодавстві. Боротьба із цими правопорушеннями може знаходитися під міжнародним контролем, але відповідальність за них не встановлюється безпосередньо міжнародним правом. Таким чином, транснаціональний злочин є національним за характером кримінальної заборони і міжнаціональним за своєю поширеністю.

Сьогодні найнебезпечнішім для міжнародного співробітництва такі види транснаціональних злочинів, які в основі мають організований характер: тероризм; незаконний обіг наркотичних засобів, зброї та військової техніки; викрадення радіоактивних матеріалів; фальшивомонетництво; "відмивання" грошей; работоргівля у формі найму робочої сили; крадіжки автотранспорту; контрабанда людськими органами та тканинами; захоплення та угон повітряних та морських суден; торгівля жінками та дітьми. Цей список не вичерпний, оскільки суспільно небезпечні діяння дедалі набувають міжнародного характеру.

Конвенційний злочин» (treaty crime) як діяння, стосовно якого укладено багатосторонню міжнародну угоду. Підкреслюється, що це поняття охоплює дві суттєво відмінні між собою категорії злочинів: по-перше, діяння, які підпадають під сферу застосування конвенції, по-друге, діяння, які держави-учасниці угоди зобов’язалися криміналізувати.

 

95. Поняття міжнародно-правового  співробітництва в галузі боротьби  з транснаціональною злочинністю. Конвенційний та інституційний  механізм боротьби зі злочинністю.

Всеохоплююче конвенційне поняття транснаціонального організованого злочину має чіткі параметри і дає можливість створення єдиного комплексного підходу та єдиної ефективної стратегії співробітництва у боротьбі зї злочинністю. Аналіз Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (2000) дозволяє зробити висновок, що стосовно попередження, розслідування і кримінального переслідування, поняття «транснаціональний організований злочин» охоплює дві категорії правопорушень: 1) широкий спектр серйозних злочинів, тобто злочинів, що караються позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років чи більш суворою мірою покарання, якщо вони мають транснаціональний характер і скоєні за участі організованої злочинної групи; 2) правопорушення, які підлягають криміналізації відповідно до Конвенції, тобто: участь в організованій злочинній групі, відмивання доходів від злочинів, корупція, перешкоджання здійсненню правосуддя. За допомогою визначення організованої злочинної групи як діючої «з метою отримати, прямо чи опосередковано, фінансову чи іншу матеріальну вигоду», Конвенція обмежує сферу свого поширення діяннями з корисливою мотивацією, виключаючи з поняття «транснаціональний організований злочин» політично мотивовані правопорушення. Із врахуванням протоколів, що доповнюють Конвенцію, до третьої, додаткової, категорії можуть бути віднесені ті види злочинів, які охоплюються цими протоколами, тобто: торгівля людьми, особливо жінками і дітьми; незаконний ввіз мігрантів по суші, морю і повітрю; незаконне виготовлення і обіг вогнепальної зброї. За допомогою визначення організованої злочинної групи як діючої «з метою отримати, прямо чи опосередковано, фінансову чи іншу матеріальну вигоду», Конвенція обмежує сферу свого поширення діяннями з корисливою мотивацією, виключаючи з поняття «транснаціональний організований злочин» політично мотивовані правопорушення. Це формулювання має принципове значення. По суті, за його допомогою здійснюється розмежування ідеологічної та інших форм транснаціональної організованої злочинності. Конвенція охоплює дії тих організованих злочинних груп, які керуються прагматичними, а не ідеологічними міркуваннями. Необхідно зазначити, що поняття «транснаціональний організований злочин» для цілей криміналізації не використовується. Визначення, яке служить моделлю складу злочину для національного права, як правило, не містить ознаки транс національності: правопорушення визнається національним правом злочинним незалежно від того, чи поширюються воно і/чи його наслідки за межі однієї держави.

Информация о работе Міжнародне публічне право