Міжнародне публічне право

Кільський канал з'єднує Балтійське і Північне море. Спочатку він підлягав регулюванню німецьким правом, однак після Першої світової війни Версальський договір закріпив, що канал та підхідні до нього шляхи повинні бути вільними та відкритими на засадах повної рівності для військових кораблів та торгівельних суден всіх народів, що знаходяться у стані миру з Німеччиною. В теперішній час канал знаходиться під повною юрисдикцією Німеччини.

 

74. Дипломатія і дипломатичне право. Органи зовнішніх зносин держав

Дипломатію можна визначити як офіційну діяльність державних органів зовнішніх зносин, які реалізують функцію держави із встановлення та підтримки міжнародних відносин, а також з захисту прав та інтересів держави, її юридичних і фізичних осіб за кордоном.

Первинне значення слова «дипломатія» - це «утримувач диплома» (від старогрецької - diploma), тобто рекомендаційної або вірчої грамоти, яка видавалася в Стародавній Греції офіційним особам, що відправлялися за кордон.

Зовнішня політика, дипломатія і міжнародне право тісно взаємопов'язані. Зовнішня політика є загальним курсом держави в міжнародних відносинах. Дипломатія є головним інструментом реалізації зовнішньої політики держави. Як зовнішня політика в цілому, так і засіб її здійснення - дипломатія - повинні відповідати міжнародно-правовим нормам, зокрема нормам дипломатичного права. Дипломатичне право, у свою чергу, є сукупністю міжнародно-правових норм, що визначають правове положення та регулюють діяльність дипломатичних представництв держав.

Право на участь у зовнішніх зносинах, будучи одним з основних прав держав, витікає з права посольства. Розрізняють активне право посольства - право держави направляти своїх дипломатичних та консульських представників до іноземних держав, і пасивне право посольства - право приймати у себе дипломатичних і консульських представників іноземних держав.

Дипломатична діяльність держави реалізується через систему органів зовнішніх зносин. Розрізняють внутрішньодержавні і закордонні органи зовнішніх зносин.

У свою чергу, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин поділяються на органи загальної компетенції (так звані органи політичного керівництва - голова держави, уряд, міністерство закордонних справ) та спеціальної компетенції (органи, які представляють державу в одній більш-менш широкій сфері її зовнішніх відносин).

Президент України відповідно до Конституції України забезпечу державну незалежність, національну безпеку і правонаступник держави; представляє державу в міжнародних відносинах, здійсни* керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про ви знання іноземних держав; призначає та звільняє голів дипломатичну представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відзивні грамоти дипломатичних представника іноземних держав; вносить до Верховної Ради України подання про призначення міністра закордонних справ України; присвоює вищі дипломатичні ранги.

Верховна Рада України приймає закони, зокрема закони про ратифікацію міжнародних договорів; визначає засади внутрішньої зовнішньої політики; оголошує за поданням Президента України ста війни і укладення миру, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань) разі збройної агресії проти України; призначає за поданням Президента України міністра закордонних справ України; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним держави та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позі, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням; схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил Украй до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держи на територію України; надає законом згоду на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсує міжнародні договори України.

Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітеті економічну самостійність України; здійснює заходи щодо реалізації зовнішньої політики держави; приймає рішення про проведення перс говорів і укладення міжурядових і міжвідомчих договорів.

Міністерство закордонних справ України (МЗС), як один із центральних органів виконавчої влади, є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації  державної політики у сфері зовнішніх зносин України. Відповідно до Положення про МЗС України від 12 липня 2006 р., МЗС: бере участе у провадженні зовнішньополітичної діяльності держави; розробляє пропозиції щодо визначення засад зовнішніх зносин; розробляє загальну стратегію зовнішньої політики України і представляє пропозиції Президентові України; забезпечує дипломатичні і консульські відносини України з іноземними державами, міжнародними організаціями, представництво і захист за кордоном інтересів України,прав і інтересів українських фізичних і юридичних осіб, ведення переговорів від імені України, розробку проектів міжнародних договорів України, нагляд за виконанням договорів України та ін.

До закордонних органів зовнішніх зносин відносяться:

- постійні органи (дипломатичні і консульські представництва, торгівельні представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях);

- тимчасові органи (делегації на міжнародних нарадах і конференціях, спеціальні місії).

 

75. Дипломатичні представництва. Поняття і види. Функції дипломатичних представництв

Дипломатичні представництва займають найвищу позицію серед закордонних органів зовнішніх зносин держави. Вони також носять назву дипломатичних місій.

Існує два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Суттєвих відмінностей між посольствами та місіями немає, але більшість держав обмінюються дипломатичними представництвами § посольствами. Посольства очолює надзвичайний і повноважний посол, місію - надзвичайний і повноважний посланник або повірений у справах.

Встановлення дипломатичних відносин між державами і заснування постійних дипломатичних представництв здійснюється на підставі угоди між відповідними державами.

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р., дипломатичні представництва виконують наступні функції:

• представництво своєї держави в країні перебування;
• захист інтересів держави, що акредитує, та її громадян у країні перебування у межах, що допускаються міжнародним правом;
• ведення переговорів з урядом держави перебування;
• з'ясування всіма законними засобами умов і подій в держав, перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;
• заохочення дружних відносин між державою, що акредитуй і державою перебування і розвитку їх взаємин в області економіки, культури і науки.

Зазначений вище перелік функцій дипломатичного представництва не є вичерпним. Воно може виконувати й інші функції, наприклад консульські. Тоді в них створюються консульські відділи.

В практиці соціалістичних держав часто складовою частиною дипломатичного представництва були торгівельні представництва, які відповідали за економічну співпрацю. Функціонування таких торгівельних представництв було пов'язано з державною монополією на зовнішню торгівлю.

 

76. Голова дипломатичного представництва. Початок місії голови дипломатичного представництва. Закінчення місії голови дипломатичного представництва

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. визначає три класи голів дипломатичних представництв:

• надзвичайний і повноважний посол;
• надзвичайний і повноважний посланник;
• повірений у справах.

Найменування голів постійних дипломатичних представництв деяких держав є іншими. Наприклад, в дипломатичній практиці Святою Престолу послу відповідає нунцій, а посланнику - інтернунцій.

Голови постійних дипломатичних представництв перших двох класів акредитуються при голові держави, а голова дипломатичною представництва третього класу - при міністрі закордонних справ. Також їх статус відрізняється щодо старшинства та етикету.

Клас, до якого належатиме голова дипломатичного представництва (а тим самим - клас дипломатичного представництва), визначається за домовленістю між державами.

До призначення голови представництва держава, що акредитуй запитує у держави перебування агреман (згоду) на призначення конкретної особи головою представництва в даній державі Відмова в наданні агреману або відсутність відповіді перешкоджає призначенню даної особи головою представництва. Держава перебування не повинна повідомляти державі, що акредитує, мотиві відмови в агремані. Якщо агреман було надано, призначеному послу або посланнику видаються вірчі грамоти для їх вручення голові держави перебування. Під час офіційної церемонії вони вручаються голові держави перебування і цим розпочинається дипломатична місія представника на посаді посла або посланника.

Місія дипломатичного представника припиняється за ініціативою держави, що акредитує (вихід у відставку, нове призначення,хвороба), або за ініціативою держави перебування в разі визнання даної особи persona поп grata, або в разі дісмісла (оголошення дипломата приватною особою), або відмови дипломата виконувати свої функції. Підставами для припинення діяльності представництва в цілому є розірвання дипломатичних відносин, стан війни, припинення існування однієї із сторін як суб'єкта міжнародного права, а також інколи соціальна революція в одній з держав або просто неконституційна зміна уряду.

 

77. Персонал дипломатичних представництв. Класи і ранги дипломатичних агентів. Дипломатичний корпус

Персонал дипломатичних представництв поділяється на три категорії: дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий.

Членами дипломатичного персоналу є члени персоналу представництва, які мають дипломатичний ранг. Дипломатичні ранги - це службові звання, які, на відміну від встановлених міжнародним правом класів, які призначені лише для голів представництв, надаються дипломатичним працівникам на основі законодавства держави, що їх акредитує. В Україні Законом «Про дипломатичні ранги» від 28 листопада 2002 р. встановлені наступні ранги для дипломатичних агентів: Надзвичайний і Повноважний Посол; Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу; Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу, радник першого класу; радник другого класу; перший секретар першого класу; перший секретар другого класу, другий секретар першого класу; другий секретар другого класу; третій секретар; аташе.

Адміністративно-технічний персонал - економісти, референту бухгалтери, перекладачі, шифрувальники, канцелярські працівники, технічні секретарі та ін. Всі ці співробітники не мають дипломатичних рангів.

Обслуговуючий персонал включає шоферів, прибиральників, садівників, кухарів, кур'єрів та інших осіб, що виконують обов'язки з обслуговування дипломатичного представництва. Він переважно комплектується з громадяни держави перебування.

Встановлення чисельності персоналу дипломатичного представництва в принципі є компетенцією держави, що акредитує. Щоправда, Віденська конвенція 1961 р. допускає можливість пропозицій з боку приймаючої держави щодо скорочення персоналу іноземних представництв.

В літературі з міжнародного права існує таке поняття, як «дипломатичний корпус». У вузькому розумінні, дипломатичний корпус - це сукупність голів іноземних дипломатичних представництв, які акредитовані у державі перебування. У широкому розумінні - крім голів дипломатичних представництв, у дипломатичний корпус входять усі члени дипломатичного персоналу всіх іноземних дипломатичних представництв, які акредитовані у державі перебування, а також члени їх родини.

Дипломатичний корпус виступає як єдине ціле щодо церемоніальних питань, лід час урочистих заходів (наприклад, вступ на посада голови держави, відзначення національного свята, вислoвлeння співчуття та ін.).

Дипломатичний корпус очолює дуаєн (старшина), яким, згідно з існуючою традицією, стає найвищій за класом і перший за часом свого перебування у приймаючій державі голова одного із акредитованих! ній дипломатичних представництв. У католицьких державах дуаєном е папський нунцій. Серед обов'язків дуаєна - консультування новопризначених голів дипломатичних представництв щодо традицій, протоколу та особливостей взаємовідносин з владою держави перебування.

 

78. Дипломатичні привілеї та імунітети

У силу свого особливого положення дипломатичним агентам та дипломатичним представництвам надаються виключні гарантії, які покликані забезпечувати максимально сприятливі умови для виконання ними своїх функцій. Під дипломатичним імунітетом слід розуміти непідлеглість дипломатичних представництв та їх персоналу місцевій юрисдикції. Дипломатичні привілеї - деякі особливі права, пільги та переваги, які надаються дипломатичним представництвам та їх персоналу.

У Віденській конвенції 1961 р. дипломатичні імунітети і привілеї поділені на імунітети і привілеї дипломатичного представництва та особисті імунітети і привілеї членів дипломатичного персоналу та їхніх родин.

До першої категорії відносяться: недоторканність приміщень дипломатичного представництва, недоторканість його архівів і документів, фіскальні (митні) пільги та переваги, право на прапор, право на безперешкодні зносини представництва зі своїм центром та іншими представництвами своєї держави тощо.