Міжнародне публічне право

Початком кодифікації міжнародного кримінального права можна вважати прийняття в 1945 р. Статуту Нюрнберзького трибуналу. Далі процес кодифікації продовжився прийняттям Статуту Токійського трибуналу 1946 р., Статуту Міжнародного трибуналу по колишній Югославії 1993 р., Статуту Міжнародного військового трибуналу по Руанді 1994 р. і Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р.

На сьогоднішній день джерелами міжнародного кримінального права також є численні конвенції про боротьбу з міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру, договори про співпрацю і правову допомогу у кримінальних справах, договори, що регулюють діяльність міжнародних організацій, в компетенцію яких входить боротьба зі злочинністю.

84. Структура міжнародного кримінального права: міжнародне кримінальне право «strict sensu » і транснаціональне кримінальне право.

Міжнародне кримінальне право має таку структуру: воно складається з підгалузей та інститутів. А саме у ньому можна виділити дві підгалузі.

Перша підгалузь міжнародного кримінального права регламентує підстави і порядок притягнення індивідів до кримінальної відповідальності органами міжнародної кримінальної юрисдикції, встановлюючи рідкісні для міжнародно-правової системи вертикальні відносини, через що за нею закріпилася назва «міжнародне кримінальне право stricto sensu».

Друга підгалузь складається з норм, які не можуть функціонувати поза національним правовим простором: ці норми або регламентують певні аспекти взаємодії національних кримінально-правових систем, або є зобов’язаннями, які впливають на національне право, і може бути названо «транснаціональним кримінальним правом».

85. Індивідуальна кримінальна відповідальність у міжнародному праві

Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини найчастіше настає за умови, що їхні злочинні дії пов’язані зі злочинною діяльністю держави. Офіційний статус особи (голова держави, уряду тощо) не звільняє її від кримінальної відповідальності. Тому зараз загальновизнаними є норми вироку Нюрнберзького трибуналу. По-перше: „Злочини проти міжнародного права вчиняються людьми, а не абстрактними категоріями, і тільки шляхом покарання окремих осіб, які скоїли такі злочини, можуть бути виконані норми міжнародного права…”. Це положення безпосередньо обґрунтовує наявність та необхідність саме індивідуальної відповідальності фізичних осіб. А по-друге: „Принцип міжнародного права, який в окремих випадках захищає представника держави, не може бути застосований до дій, які засуджуються як злочинні за міжнародним правом”. Принцип індивідуальної кримінальної відповідальності фізичних осіб знайшов своє відображення також у статутах Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (ст. 7) і Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди (ст. 6), а також у Римському Статуті Міжнародного кримінального суду. Так, згідно з ч. 1 ст. 25 Римського Статуту визначено юрисдикцію Суду щодо фізичних осіб, незалежно від того, чи є вони представниками державної влади, чи приватними особами

Затверджуючи принцип індивідуальної кримінальної відповідальності, Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі наголосив: «…Порушення міжнародного права породжує індивідуальну відповідальність. Саме люди, а не абстрактні організації, вчинюють злочини, зупинення яких необхідне як санкція міжнародного права».

Серед цілей індивідуальної кримінальної відповідальності за порушення норм міжнародного права слід назвати, насамперед, саме мету покарання винної у скоєнні міжнародного злочину особи у вигляді застосування до неї конкретних негативних наслідків, передбачених санкціями норм міжнародного права. По-друге, дуже важливою метою кримінальної відповідальності є превенція – тобто запобігання повторення скоєного злочину. Виокремлюють загальну та спеціальну превенції. Остання передбачає попередження повторного вчинення злочину винною особою. Що ж до загальної, то вона спрямована на попередження вчинення даного злочину іншими особами

86. Поняття і види міжнародних злочинів

Підставою для притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб є скоєння ними міжнародного злочину або злочину міжнародного характеру. До міжнародної кримінальної відповідальності фізичну особу можна притягнути безпосередньо на підставі норм міжнародного права.

Під міжнародними злочинами розуміють заборонені міжнародним правом діяння окремих осіб чи груп осіб, які виступають від імені держави або приймають участь у здійсненні державної політики. Такі злочини прямо пов'язані з міжнародно-протиправними діяннями держав. До них відносяться злочини проти миру і безпеки людства. Держави за такі діяння несуть міжнародно-правову відповідальність, а фізичні особи, тобто особи, які направляють і здійснюють державну політику, що виражається в злочинній поведінці відповідної держави, - міжнародну кримінальну відповідальність. За злочини проти миру і безпеки людства (міжнародні злочини) фізичні особи можуть бути притягнені до відповідальності міжнародним трибуналом або судом держави.

На відміну від міжнародних злочинів, злочини міжнародного характеру - це протиправні діяння, які зазіхають на міжнародні відносини, міжнародний правопорядок, тобто зачіпають інтереси декількох держав, але вчиняються індивідами поза зв'язком з політикою якої-небудь держави, для досягнення власних інтересів. До злочинів такого виду можна віднести підробку грошових знаків,угон повітряного судна, незаконні операції з наркотичними засобами, торгівлю людьми тощо. За скоєння злочинів міжнародного характеру фізичні особи несуть відповідальність за внутрішнім кримінальним правом. На державі лежить обов'язок забезпечити реалізацію такої відповідальності. Якщо держава порушить цей обов'язок, вона буде притягнута до міжнародно-правової відповідальності.

Сучасне міжнародне право відносить до міжнародних злочинів чотири групи діянь, а саме агресію,геноцид,злочини проти людяності, військові злочини.

Одним з найбільш небезпечних міжнародних злочинів є агресія. У міжнародному праві відсутнє конвенційне визначення агресії. Генеральна Асамблея ООН у Резолюції «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 р. під агресією розуміє застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або яким-небудь іншим способом, несумісним зі Статутом ООН.

Іншим видом міжнародних злочинів є геноцид.

Відповідно до ст. II Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. під геноцидом розуміються наступні «дії, які вчиняються з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку: а) вбивство членів такої групи; Ь) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи; с) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; сі) міри, розраховані на недопущення дітонародження в середовищі такої групи; е) насильницька передача дітей з однієї групи в іншу».

До злочинів проти людяності Статут Міжнародного кримінального суду відносить будь-яке з наступних діянь, які здійснюються в межах широкомасштабного або систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, якщо такий напад здійснюється свідомо: вбивство; знищення; поневолення; депортація; катування; зґвалтування, обернення в сексуальне рабство; переслідування за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, тендерними мотивами; злочин апартеїду; інші нелюдські діяння аналогічного характеру.

Згідно зі Статутом Міжнародного кримінального суду військові злочини являють собою серйозні порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., інші серйозні порушення законів і звичаїв, що застосовуються в міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах

Притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності найчастіше здійснюється через національні кримінально-правові системи. Питома вага діяльності міжнародних трибуналів є невеликою.

Слід також зазначити, що існують і інші погляди щодо класифікації злочинів за міжнародним кримінальним правом, окрім виділення міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Таїсії. Лукашук пропонує поділяти злочини на: транснаціональні, тобто загально кримінальні злочини, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав; злочини за загальним міжнародним правом, а саме злочини,за здійснення яких встановлена особиста відповідальність безпосередньо на основі міжнародного права незалежно від того, чи вважаються відповідні дії злочинними в державі, де вони скоєні (сформульовані в ст. 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу: злочини проти миру, військові злочини і злочини проти людяності); та конвенційні злочини - злочини, склад яких визначений міжнародними конвенціями, що зобов'язали держав-учасниць ввести відповідні норми в своє кримінальне право.

87. Поняття «міжнародний екстрадицій ний злочин», «міжнародний транснаціональний злочин», міжнародно-правовий злочин

Поєднання множинної (подвійної і більше) або міжнародної кримінальності та множинної (подвійної і більше) або міжнародної юрисдикції дозволяє виокремити у структурі міжнародної злочинності три категорії міжнародних злочинів: 1) міжнародний екстрадиційний злочин; 2) транснаціональний злочин; 3) міжнародно-правовий злочин.

Екстрадиційний злочин - передбачене кримінальним законом тієї чи іншої держави діяння, яке відповідає вимогам міжнародного договору щодо покарання, яке призначене вироком суду або може бути призначене у разі визнання особи винною у його вчиненні. За вироком того чи іншого суду суб’єкта даного злочину можна видати для відбування покарання однією державою іншій державі в порядку екстрадиції.

Транснаціональний злочин – це діяння, визнане злочинним не менш як у двох державах, під юрисдикцію яких воно підпадає. Зазначається, що вчинення таких діянь тягне кримінальну відповідальність тільки у тому разі, якщо кримінально-правова заборона міститься в національному законодавстві. Боротьба із цими правопорушеннями може знаходитися під міжнародним контролем, але відповідальність за них не встановлюється безпосередньо міжнародним правом. Таким чином, транснаціональний злочин є національним за характером кримінальної заборони і міжнаціональним за своєю поширеністю.

Міжнародно-правовий злочин, чи міжнародний злочин stricto sensu, – це діяння, що є «міжнародним» за походженням кримінально-правової заборони. Воно криміналізоване міжнародним правом і потенційно підпадає не тільки під національну юрисдикцію, але й під юрисдикцію міжнародних кримінальних судів. Міжнародно-правова криміналізація має прояв у приматі міжнародного визнання злочинності діяння перед положеннями національного права. Такі злочини безпосередньо порушують норми міжнародного права й існують незалежно від наявності кримінально-правової заборони в національному праві.

88. Поняття і принципи кримінальної юрисдикції в міжнародному кримінальному праві

Поняття “юрисдикція” є категорією як національного, так і міжнародного права. При всій розмаїтості можливих модифікацій, міжнародна кримінальна юрисдикція може бути двох типів: договірна (мультинаціональна) і загальнообов'язкова. Вузька концепція судової юрисдикції зводиться до компетенції судового органу, тобто меж юрисдикції за часом, місцем, персональною і предметною характеристикою. Таке трактування юрисдикції може бути застосовне в національному контексті, але не в міжнародному праві. Стосовно юрисдикції міжнародних кримінальних судів (трибуналів) питання про їхню легітимність, яку слід розуміти як правомірність заснування, торкається самої суті поняття юрисдикції як влади (power) здійснювати судові повноваження у визначених межах. Дане питання є першочерговим та обумовлює всі інші аспекти юрисдикції. Таким чином, проблема легітимності заснування міжнародного судового органу є центральною проблемою його юрисдикції.

Юрисдикція, здійснювана в межах державної території, іменується територіальною. В її основі лежить територіальний принцип. Юрисдикція, що здійснюється за межами території, називається екстратериторіальною. В її основі лежить персональний принцип, в силу якого держава має право зобов'язати своїх громадян за кордоном дотримувати свої закони, але не може застосовувати заходи примусу. Персональний принцип все частіше поширюється державами і на осіб без громадянства, які постійно проживають на їхній території.

Існує також принцип захисту або безпеки, який покликаний забезпечити захист істотних інтересів держави та її громадян від злочинних діянь, що здійснюються за кордоном. У таких випадках держава має право притягнути до кримінальної відповідальності будь-яку особу незалежно від місця скоєння злочину, зрозуміло, за умови, що така особа виявиться в сфері її повної юрисдикції. Принцип захисту отримує все більш широке поширення в законодавстві і судовій практиці держав.

Нарешті, існує принцип універсальності, що передбачає можливість поширення кримінальної юрисдикції держави на діяння, визнані злочинними міжнародним правом, незалежно від громадянства особи, яка його та місця вчинення. У минулому він охоплював лише піратство і работоргівлю, нині поширює свою дію і на ряд злочинів за загальним міжнародним правом (злочини проти миру і безпеки людства).

89. Види кримінальної юрисдикції: предметна - ratione materiae ; просторова - ratione loci ; темпоральна - ratione temporis ; персональна - ratione personae

Юрисдикція, у тому числі юрисдикція міжнародних кримінальних судів, має кілька параметрів, відповідно до яких виділяють такі її види: 1) предметну - ratione materiae (через обставини, зв'язані з предметом розгляду); 2) просторову - ratione loci (через обставини, зв'язані з місцем); 3) часову - ratione temporis (через обставини, зв'язані з часом); 4) персональну - ratione personae (через обставини, зв'язані із суб'єктами).

Предметна юрисдикція ratione materiae  Міжнародного кримінального суду охоплює «найсерйозніші злочини, що викликають стурбованість усього міжнародного співтовариства». Це формулювання встановлює критерій важкості злочинів, акцентуючи увагу на її найвищому ступені.

Відповідно до статуту МІжнародного кримінального Суду, часова юрисдикція ratione temporis встановлює, що, Суд має юрисдикцію тільки щодо злочинів, які вчинені після набрання чинності даним Статутом. Якщо будь-яка держава стає учасницею даного Статуту після набрання ним чинності, Суд може здійснювати свою юрисдикцію лише щодо злочинів, вчинених після набрання чинності даним Статутом для цієї держави, якщо тільки ця держава не зробить відповідної заяви. Таким чином, юрисдикція Міжнародного кримінального суду не має ретроактивного характеру. Він може розглядати тільки злочини, вчинені після набрання чинності Статутом.