Міжнародне публічне право

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Марта 2014 в 17:30, творческая работа

Краткое описание

Міжнародне право - горизонтальна система права, заснована на рівності і незалежності її суб'єктів. У цьому полягає головна специфіка міжнародного права, його істотна відмінність від права національно¬го. Суб'єкти міжнародного права виступають не тільки носіями прав і обов'язків, але і створюють, здійснюють і самостійно контролюють реалізацію міжнародно-правових норм. У міжнародному праві від¬сутній будь-який наддержавний орган міжнародної правотворчості та примусу.
Особливістю сучасного міжнародного права є наявність імпера¬тивних норм міжнародного права (jus cogens), які є обов'язковими для суб'єктів міжнародного права незалежно від того, чи погодилися вони на створення та існування цих норм.

Прикрепленные файлы: 1 файл

Mizhnarodne_publichne_pravo.doc

— 931.50 Кб (Скачать документ)

 

47. Міжнародні конференції: поняття, правила процедури, порядок прийняття рішень

Міжнародна конференція - зібрання офіційних делегацій держав з метою вирішення різних проблем політичного, військового, економічного і т.д. характеру, що носить тимчасовий характер і є важливим засобом багатосторонньої дипломатії.

Конференція - узагальнююче найменування нарад, з'їздів, конгресів, в яких бере участь не менше трьох делегацій різних держав. Тривалість роботи конференцій - від одного дня до декількох років.

При участі невеликої кількості держав правила процедури є спрощеними. Конференції з широкими повноваженнями приймають досить детальні правила. Щоб уникнути зайвої роботи, за основу зазвичай беруться правила процедури Генеральної Асамблеї ООН. Наради з небагатьма учасниками обмежуються вибором голови і створенні секретаріату. Конференції з широким представництвом мають досип складну організаційну структуру: голова, комітети, підкомітети,робочі групи, секретаріат. Основні організаційні питання вирішує генеральний комітет, що складається з голови конференції і голів комітетів. Особливий комітет займається перевіркою повноважень.

Правила процедури (регламент конференції) визначають порядок голосування, ухвалення рішень. На нарадах обмеженого складу рішення ухвалюються одноголосно. На конференціях з широкими повноваженнями процедурні питання вирішується простою більшістю присутніх, що приймають участь в голосуванні. Остаточний текст зазвичай приймають більшістю в дві третини. Часто використовується процедура консенсусу - рішення ухвалюється за відсутності заперечень.

Рішення зустрічей обмеженого складу, як правило, оформлюють спільною заявою або комюніке. Більш широкі конференції приймають заключні акти, конвенції: і рекомендації, що містять підсумки роботи, тексти ухвалених рішень. Вони підписуються учасниками, а підписання акту, що містить текст прийнятого договору, означає встановлені його автентичності.

Резолюції конференцій не є юридично обов'язковими, але вони поважаються учасниками як морально-політичні зобов'язання. Юридично обов'язкову силу мають лише рішення, оформлені у виглядів договору. Резолюції міжнародних конференцій є актами «м'якого права» Вони швидше формуються, держави погоджуються з ними легше,ніж з жорсткими зобов'язаннями за договорами і готують ґрунт для відповідних правових норм. Їх значення є істотним і при тлумаченні норм.

 

48. Міжнародно-правова регламентація стану населення. Громадянство і його значення для стану населення.

Під населенням частіше всього розуміють сукупність всіх фізичних осіб, що знаходяться на території держави і підкоряються її юрисдикції.

Населення будь-якої держави складається з наступних категорій: громадян даної держави, іноземцівта осіб без громадянства. Є деякі проміжні категорії, але вони входять до однієї з перерахованих основних категорій (наприклад, особи, які мають подвійне громадянство, входять до числа громадян відповідних держав). Правовий статус людини і громадянина включає: громадянство, правоздатність та дієздатність, права і свободи, їх гарантії, обов'язки.

У кожній державі правове становище людини і громадянина різне. Воно залежить від багатьох факторів, в тому числі від політичного режиму, рівня соціально-економічного розвитку, національних, культурних, релігійних традицій.

Громадянство - стійкий правовий зв'язок особи з державою, що визначається наявністю їх взаємних прав та обов'язків. Взаємні права і обов'язки громадянина по відношенню до держави і держави по відношенню до громадянина визначаються національним законодавством на основі міжнародних стандартів. 

Способи набуття громадянства можна умовно розділити на дві великі групи. Перша група охоплює способи набуття громадянства взагальному порядку, друга - у винятковому порядку. Способи набуття громадянства в загальному порядку є більш-менш стабільними, звичайними для законодавства держав. До них відноситься придбання громадянства: а) у результаті народження, б) в результаті натуралізації (прийому до громадянства). До цих способів примикає рідко зустрічається в практиці держав надання громадянства.

Придбання громадянства у винятковому порядку охоплює наступні способи: а) групове надання громадянства, або колективнанатуралізація (окремий випадок - так званий трансферт), б) оптація, або вибір громадянства; в) реінтеграція, або поновлення у громадянстві.

Придбання громадянства в результаті народження - самий звичайний спосіб його придбання. Законодавство держав з цього питання грунтується на одному з двох принципів: право крові чи праві грунту. Іноді в доктрині придбання громадянства по праву крові іменується набуттям громадянства за походженням, а по праву грунту - за народженням. Право крові означає, що особа набуває громадянство батьків незалежно від місця народження; право грунту - що особа набуває громадянство держави, на території якого народилося, незалежно від громадянства батьків. Більшість держав світу дотримується права крові. Російське законодавство також засновано переважно на праві крові.

Натуралізація (укорінення) - індивідуальний прийом до громадянства на прохання зацікавленої особи. Натуралізація - добровільний акт. Примусова натуралізація суперечить міжнародному праву, і спроби здійснити її завжди викликали ноти протесту.

Дарування громадянства надається громадянам, які мають великі заслуги перед даною державою.

Надання громадянства у винятковому порядку породжується подіями, що ведуть до масового переселення, а також територіальними змінами. Групове надання громадянства - це наділення громадянством населення будь-якої території в спрощеному порядку або надання у спрощеному порядку громадянства переселенцям.

Окремим випадком групового надання громадянства є трансферт - перехід населення будь-якої території з одного громадянства в інше в зв'язку з передачею території, на якій вона проживає, однією державою іншій. Автоматичний трансферт може викликати заперечення з боку будь-якої частини населення переданої території, тому зазвичай він коригується правом оптації (вибору громадянства), тобто фактично правом збереження зацікавленими особами колишнього громадянства.

Оптація - вибір громадянства населенням території, яка переходить від однієї держави до іншої за угодою між останніми. Навідміну від трансферту, при оптації кожен громадянин має право вибору: залишитися на колишній території, але придбати громадянство держави-наступника, або переїхати на іншу територію своєї держави, зберігши його громадянство. 3

Відновлення в громадянстві практикується державами у випадках, коли особи мали громадянство держави, потім його втратили, після чого знову захотіли його придбати. Згідно зі ст. 15 Федерального закону «Про громадянство Російської Федерації» іноземні громадяни та особи без громадянства, що раніше мали громадянство Російської Федерації, можуть бути відновлені в її громадянство. При цьому термін їхнього проживання на території Російської Федерації скорочується до трьох років. 4

Що стосується втрати громадянства, то можна виділити три її форми: автоматичну втрату громадянства; вихід з громадянства; позбавлення громадянства. Автоматична втрата громадянства в отечествен іншої практиці зустрічається лише у міжнародних угодах і у спеціальних законодавчих актах. Вихід з громадянства - це втрата громадянства на підставі рішення компетентних органів держави, що виноситься на прохання зацікавленої особи. Дана форма характерна, зокрема, для російського законодавства. Позбавлення громадянства містить в собі елемент покарання. На відміну від виходу з громадянства, воно здійснюється за ініціативою державних органів і, як правило, щодо осіб, замішаних у ворожому цього державі діяльності.

Позбавлення громадянства може здійснюватися: а) за певних умов, передбачених загальним законодавством (наприклад, у випадку натуралізації обманним шляхом), б) на підставі спеціального акта, який стосується конкретної особи або осіб певної категорії. Російське законодавство можливість позбавлення громадянства не передбачає.

49. Міжнародно-правове  регулювання без громадянства  і подвійного громадянства.

Значна частина міжнародно-правових норм, що регулюють відносини громадянства, присвячені питанням множинності громадянства (поліпатризму) та безгромадянства (апатризму)        

Множинне громадянство (поліпатризм) – це правове становище фізичної особи, яка одночасно перебуває у громадянстві двох чи більше держав.       

 Найбільш поширеним  різновидом поліпатризму є подвійне  громадянство (біпатризм), тобто перебування  особи одночасно у громадянстві  двох держав.       

 Подвійне громадянство  часто має певні негативні  наслідки, пов’язані із наданням дипломатичного захисту, військовою та державною службою, сплатою податків тощо. Як правило, кожна з держав, громадянство якої одночасно має певна особа, не звільняє її від військового обов’язку та обов’язку сплачувати податки. Для вирішення таких проблем може застосовуватися т. з. принцип “ефективного” громадянства, який створює переважний правовий зв’язок біпатрида з тією державою, де особа постійно проживає. Проте навіть застосування цього принципу не усуває усіх колізій, пов’язаних із множинним громадянством. Більш ефективним способом вирішення проблем правового статусу поліпатридів є прийняття державами відповідних двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів.      

 Залежно від функціональної  спрямованості можна виділити  три основні види міжнародних договорів, спрямованих на врегулювання питань множинного громадянства:      

1) договори, спрямовані на  взаємне визнання права громадян  на множинне (як правило, подвійне) громадянство та врегулювання  питань, що при цьому виникають.       

2) договори, спрямовані на  ліквідацію множинного громадянства  як явища.      

3) договори, які не забороняють  множинне громадянство, але спрямовані  на подолання його негативних  наслідків.      

 Особливим  правовим станом фізичної особи  є безгромадянство, тобто відсутність у особи громадянства будь-якої держави. За законодавством більшості країн світу особами без громадянства (апатридами) визнаються як особи, що не перебувають у громадянстві жодної держави, так і особи що не мають достатніх доказів перебування у будь-якому громадянстві.       

 Найпоширенішими причинами  утворення безгромадянства як  правового становища особи можуть  бути:

· народження дитини від батьків-апатридів, якщо законодавство держави, на території якої народилася така дитина не наділяє її своїм громадянством;

· втрата особою громадянства однієї держави і ненабуття нею будь-якого іншого громадянства; вступ у шлюб з іноземцем, якщо внаслідок такого шлюбу перше громадянство автоматична втрачається, а нове не набувається автоматично.      

 Особи без громадянства  повністю підпорядковуються юрисдикції  тієї держави, на території якої  вони проживають. Правове становище  апатридів близьке до становища  іноземних громадян, однак з тією  відмінністю, що вони не користуються  захистом іноземної держави. Таке положення закріплено і в українському законодавстві, зокрема у Законі України від 04.02.1994 р. № 3929-ХІІ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.       

 Основними міжнародно-правовими  актами, що регулюють правове  становище осіб без громадянства є Конвенція про статус апатридів 1954 р. та Конвенція про скорочення випадків безгромадянства 1961 р. (в обох Конвенціях Україна участі не бере). Конвенція про статус апатридів 1954 р. визначає їхні основні права і спрямована на попередження дискримінації цих осіб, але не передбачає ліквідації самого стану безгромадянства. Конвенція про скорочення випадків безгромадянства 1961 р., навпаки, має на меті припинення цього стану, вона заохочує держави надавати своє громадянство апатридам, що проживають на їх території, а також дітям, що народжуються на території цих держав від осіб без громадянства. Цією Конвенцією передбачено також створення спеціального міжнародного органу, який би займався проблемами апатридів. За рішенням Генеральної Асамблеї ООН ці функції покладено на Верховного комісара ООН у справах біженців.

 

50. Міжнародно-правовий  режим біженців і вимушених  переселенців. Право притулку.

Поняття “біженці” вперше з’явилося в міжнародному праві під час другої світової війни. Післявоєнні збройні конфлікти та інші надзвичайні ситуації, що зумовлювали і зумовлюють масове переміщення осіб з регіонів постійного проживання в інші, викликають необхідність спеціального міжнародно-правового регулювання статусу біженців, переміщених осіб та вимушених переселенців.      

 Основним міжнародно-правовим  документом, який регулює це питання  є Конвенція про статус біженців 1951 р. та Протокол до неї 1967 р. крім  того, важливе значення має Статут  Управління Верховного комісара  ООН у справах біженців –  спеціального органу, створеного на підставі резолюції генеральної Асамблеї ООН у 1950 р. Крім системи захисту прав біженців у рамках ООН є й інші, перш за все регіональні договори і створені на їх основі організації, що займаються проблемами біженців на постійних чи тимчасових засадах. Прикладом регіональних договорів може бути Угода держав СНД про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям 1995 р. На національному рівні статус біженців може визначатися відповідними законами та підзаконними актами конкретної держави, але, як правило, вони є адаптацією міжнародно-правових актів до конкретних національних умов. Прикладом такої адаптації є Закон України від 21.06.2001 р. № 2557-ІІІ “Про біженців”.       

Информация о работе Міжнародне публічне право