Міжнародне публічне право

Тому рішення (резолюції) міжнародних організацій є спеціальними джерелами міжнародного економічного права [9, С. 43-44], та вважає, що вказані документи містять декілька видів норм, таких як: діючі правові принципи та норми міжнародного економічного права; нові принципи та норми, які в результаті згоди держав (opinio juris), без тривалої практики та прецедентів стають нормами міжнародного права; політичні (рекомендаційні) норми, що мають високу обов’язкову силу морально-політичного характеру (м’яке право).

Таким чином, можна зробити висновок, що проблема юридичної природи рішень міжнародних організацій не є повністю вивченою. Деякі постанови міжнародних організацій є за своєю природою міжнародно-правовими актами і більше того, джерелами міжнародного права. Однак досі нема чіткого списку критеріїв відповідності рішень міжнародних організацій джерелам міжнародного права.

Незважаючи на гострі дебати між юристами щодо юридичної дії рішень міжнародних організацій, зокрема ООН, практика показує, що держави-члени не виконують даних рішень, якщо це суперечить їх національним інтересам, і практично не існує механізмів, що можуть змусити державу до виконання постанов міжнародних організацій.

43. ООН: цілі й  принципи діяльності

ООН – це універсальна міжнародна організація, створена для підтримання міжнародного миру, загальної безпеки та для сприяння розвитку всебічного співробітництва між державами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на Конференції в Сан-Франциско та набув чинності 24 жовтня 1945 р.

Цілі, принципи і структура ООН. Цілі ООН викладені у ст. 1 Статуту: 1) підтримувати міжнародний мир і безпеку та з цією метою вживати ефективні колективні заходи для запобігання або усунення загрози миру, а також придушення актів агресії чи інших порушень миру, здійснювати мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, владнання або вирішення міжнародних спорів або ситуацій, що можуть привести до порушення миру; 2) розвивати дружні стосунки між націями на основі поваги принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру; 3) здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру та в заохоченні й розвитку поваги до прав людини й основних свобод, незважаючи на раси, статі, мови і релігії; 4) бути центром для узгодження націй у досягненні цих загальних цілей.

Згідно зі ст. 2 Статуту для досягнення зазначених цілей Організація та її члени діють відповідно до таких принципів: 1) суверенна рівність усіх членів Організації; 2) сумлінне виконання узятих на себе зобов’язань; 3) вирішення міжнародних спорів мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку; 4) утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим способом, не сумісним з цілями ООН; 5) надання ООН її членами всілякої допомоги в усіх діях, що здійснюються нею відповідно до Статуту; 6) забезпечення того, щоб держави, що не є членами ООН, діяли відповідно до принципів Статуту; 7) невтручання ООН у справи, що входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

44. Рада Безпеки ООН, її функції. Членство. Порядок прийняття рішень

Рада Безпеки є одним з головних органів ООН,що виконує основну роль в підтримці міжнародного миру і безпеки та згідно з п. 1 ст. 24 Статуту ООН діє від імені всіх членів ООН.

Рада безпеки уповноважена розслідувати будь-який спір або ситуацію для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати міжнародному миру і безпеці. На будь-якій стадії такого спору або ситуації Рада може рекомендувати належну процедуру або методи врегулювання.

Сторони спору, продовження якого може загрожувати міжнародному миру або безпеці, мають право самостійно ухвалити рішення про його передачу на вирішення Ради Безпеки. Проте якщо Рада Безпеки вважає, що продовження даного спору може загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки, вона може рекомендувати такі умови вирішення спору, які визнає відповідними.

Держава, що не є членом ООН, також може звернути увагу на будь-який спір, в якому вона є стороною, якщо відносно цього вона прийме на себе передбачені в Статуті ООН зобов'язання мирного вирішення спорів.

Крім того, Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії і робить рекомендації сторонам або вирішує, які заходи слід вжити для відновлення міжнародного миру і безпеки. Рада може зажадати від держав виконання тих тимчасових заходів, які вона визнає необхідними. Рішення Ради Безпеки є обов'язковими для всіх членів ООН. Рада Безпеки приймає рішення щодо необхідності застосування збройних сил, при цьому держави-члени ООН зобов'яжуть надати в розпорядження Ради Бе: пеки необхідні для підтримки миру озброєні підрозділи.

Рада Безпеки складається з 15 членів: пяти постійних (США,Росц Великобританія, Франція, Китай) і 10 непостійних,обраних відповіді до Статуту ООН строком на 2 роки без можливості негайного переор рання з врахуванням справедливого географічного розподілу і ступени участі держави в підтримці миру і досягненні інших цілей ООН.

У даний час розглядається питання про розширення складу Раді: Безпеки. На постійне представництво в Раді претендують Німеччині і Японія, посилаючись, зокрема, на те, що їх грошові внески є одним* з найбільших, а також Індія та Бразилія. Не має жодного постійною представника в Раді Безпеки Африканський континент.

Кожна держава-член Ради Безпеки має в ній одного представиш Рада встановлює свої правила процедури.

Рішення в Раді Безпеки з питань процедури вважаються прийнятими, якщо за них подані голоси дев'яти членів Ради. З інших питай рішення вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев'яті членів Ради Безпеки, включаючи співпадаючі голоси всіх постійні членів, причому сторона, що бере участь в суперечці, повинна утриматися від голосування. Якщо при голосуванні з непроцедурного питанні один з постійних членів Ради проголосує проти, рішення вважаєш* не прийнятим (право вето).

45. Генеральна Асамблея ООН, її структура. Порядок роботи та порядок прийняття рішень

Генеральна Асамблея - один з головних органів ООН, що складається з представників всіх держав-членів ООН. Делегація кожної держави-члена ООН складається не більш, ніж з п'яти представник і п'яти їх заступників.

Генеральна Асамблея в межах Статуту ООН, має право обговори вати та робити рекомендації членам ООН або Раді Безпеки з будь-яких питань або справ в межах Статуту, крім питань, що знаходяться # розгляді Ради Безпеки стосовно будь-якого спору або ситуації.

Структурно Генеральна Асамблея складається з семи головна комітетів, в кожному з яких представлені всі члени ООН: Комітет з політичних питань і питань безпеки (Перший комітет), Спеціальний політичний комітет; Комітет з економічних і соціальних питань (Другий комітет); Комітет з соціальних, гуманітарних питань (Третій комітет); Комітет з питань опіки і несамоврядних територій (Четвертий комітет); Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет), Комітет з правових питань (Шостий комітет). Крім головних комітетів Генеральною Асамблеєю створено велику кількість допоміжних комітетів і комісій.

Генеральна Асамблея, зокрема: розглядає принципи співпраці в області забезпечення міжнародного миру і безпеки; обирає непостійних членів Ради Безпеки ООН, членів Економічної! Соціальної Ради; за рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального Секретаря ООН; спільно з Радою Безпеки обирає членів Міжнародного Суду ООН; координує міжнародну співпрацю в економічній, соціальній, культурній і гуманітарній сферах; здійснює інші повноваження, передбачені Статутом ООН.

Генеральна Асамблея працює в сесійному порядку. Сесії Асамблеї проводяться щорічно, в жовтні-березні На вимогу Ради Безпеки або більшості членів ООН можуть бути скликані спеціальні або надзвичайні сесії. Робота сесії проходить у формі пленарних засідань і засідань комітетів і комісій.

Кожний член Асамблеї має один голос. Рішення з важливих питань ухвалюються більшістю в дві третини присутніх членів ООН, з інших питань рішення приймаються простою більшістю членів. Рішення оформлюються у вигляді резолюцій, а найзначніші з них іменуються деклараціями. Згідно Статуту ООН, всі вони носять рекомендаційних характер.

46. Міжнародні  регіональні організації. Рада Європи, ОБСЄ, НАТО

Рада Європи була заснована 5 травня 1949 р. Відповідно до ст. 1 Статуту «метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її Членами в ім’я захисту та здійснення ідеалів і принципів, що є їхнім спільним надбанням, і сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу». Питання, що стосуються національної оборони, не входять до компетенції Ради Європи. На сьогодні членами Організації є 45 держав.

Відповідно до ст. 10 Статуту органами Ради Європи є Комітет міністрів і Парламентська (консультативна) асамблея. Їхню роботу забезпечує Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем. У 1994 р. Комітетом міністрів був заснований як консультативний орган Конгрес місцевої та регіональної влади Європи. Найважливішу роль у реалізації цілей Ради Європи відіграє Європейський суд з прав людини.

Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) є регіональною міжнародною міжурядовою організацією, що формується. З погляду міжнародного права ОБСЄ на сьогодні є політичним утворенням, оскільки її установчі документи є не міжнародно-правовими, а політичними угодами1.

Основні цілі ОБСЄ – створення умов для проведення консультацій, прийняття рішень зі співробітництва держав-учасниць у Європі; зміцнення добросусідських відносин, заохочення укладання двосторонніх, регіональних і загальноєвропейських угод між державами-учасницями; сприяння широкому застосуванню своїх принципів і розвитку свого потенціалу у сфері діяльності з вирішення конфліктів, регулювання криз, підтримання миру та подолання наслідків конфліктів; підвищення безпеки та стабільності шляхом контролю над озброєнням, роззброєння та зміцнення довіри та безпеки на всьому просторі ОБСЄ і на рівні окремих регіонів; захист прав людини й основних свобод; поглиблення співробітництва між державами-учасницями з метою налагодження міцної ринкової економіки у всіх країнах регіону ОБСЄ.

Організаційна структура ОБСЄ. Вищим органом ОБСЄ є Нарада голів держав і урядів.

Загальне керівництво оперативною діяльністю Організації здійснюється Діючим Головою. Як правило, цей пост обіймає міністр закордонних справ держави, у якій проходило останнє засідання Ради міністрів. Генеральний Секретар – головна адміністративна особа. Він надає підтримку Діючому Голові, керує роботою Секретаріату.

Бюро з демократичних інститутів і прав людини (знаходиться у Варшаві) сприяє обміну інформацією та розширенню співробітництва держав-учасниць у сфері людського виміру та становлення демократичних інститутів, контролює виконання зобов’язань у сфері людського виміру.

Верховний комісар у справах національних меншин забезпечує попередження та негайне реагування на напружені ситуації, пов’язані із захистом прав національних меншин.

Форум із безпеки та співробітництва в Європі створений як постійно діючий орган для надання регулярних консультацій щодо контролю над озброєнням, роззброєнням і активізації співробітництва з питань, пов’язаних із безпекою.

НАТО заснована Північноатлантичним договором, який був підписаний 4 квітня 1949 р. і набрав чинності 24 серпня 1949 р. На сьогодні членами НАТО є 19 держав.

Основною метою НАТО є забезпечення стабільності та добробуту в Північноатлантичному регіоні. Відповідно до ст. 5 Північноатлантичного договору члени організації розглядають збройний напад на одного або декількох із них у Європі або Північній Америці як напад на всіх учасників договору. Якщо такий збройний напад відбудеться, кожний член організації впорядку здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону, визнаного ст. 51 Статуту ООН, прийняв на себе зобов’язання надати стороні або сторонам, що зазнали нападу, таку допомогу, яку визнає необхідною, включаючи застосування збройної сили. НАТО має сповістити Раду Безпеки ООН про будь-який збройний напад і про всі заходи, вжиті внаслідок нього. Такі заходи мають бути припинені після дій Ради Безпеки, необхідних для відновлення та підтримання миру.

Держави — члени НАТО зобов’язалися утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування будь-яким способом, несумісним із цілями ООН, вирішувати всі свої спори мирними засобами, сприяти подальшому розвитку мирних і дружніх відносин між народами. У зв’язку з корінними змінами в Європі та розпуском Організації Варшавського Договору на початку 90-х років НАТО заявило про нову концепцію свого стратегічного розвитку (Лондонська декларація «Північноатлантичний альянс у процесі змін» від 6 липня 1990 р.) включаючи пропозиції щодо розвитку співробітництва з державами Центральної та Східної Європи з широкого спектра політичних і військових питань. 7–8 листопада 1991 р. головами держав і урядів, що брали участь у сесії Ради НАТО в Римі, були прийняті Нова стратегічна концепція Альянсу та Римська декларація про мир і співробітництво. У Заяві Ради НАТО, зробленій у Брюсселі в 1994 р., було оголошено про початок програми «Партнерство в ім’я миру».

Органи НАТО. Для реалізації цілей НАТО створена складна політична та військова структура.

Вищим політичним і військовим органом є Північноатлантична рада.

Комітет оборонного планування зазвичай збирається на рівні постійних представників держав-членів (крім Франції) та не менше двох разів на рік на рівні міністрів оборони. У межах сфери своєї діяльності має ті самі повноваження, що й Рада. Група ядерного планування збирається на рівні постійних представників і міністрів оборони. Розглядає будь-які питання, що стосуються політики Альянсу у відношенні ядерної зброї. Військовий комітет – головний військовий орган, що складається з начальників генеральних штабів усіх держав-членів. Він розробляє основні напрями військової політики та стратегії Альянсу. Міжнародний військовий штаб складається з військового персоналу держав-членів, направленого до Штаб-квартири НАТО для роботи в міжнародній якості задля досягнення загальних цілей Альянсу. Штаб проводить дослідження та розробляє плани та рекомендації з військових питань. Генеральний секретар призначається Радою, що засідає на рівні голів держав і урядів і є основною адміністративною особою. Відповідає за сприяння і вироблення рішень в Альянсі. Може пропонувати теми для обговорення та виносити на розгляд власні проекти рішень різних питань порядку денного. Від імені Альянсу робить заяви у пресі. Керує роботою персоналу.