Стилістичний потенціал трансформованих фразеологізмів

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Фразеологізми в системі української мови.

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки  фразеологічних одиниць.

1.2 Класифікація фразеологічних одиниць. Джерела  їх виникнення.

1.3 Стилістичне вживання стійких та видозмінених фразеологізмів у творах художньої літератури.

 Розділ II. Трансформовані фразеологізми у творах М. Стельмаха.

         2.1 Особливості творення трансформованих фразеологізмів у творчості М. Стельмаха.

         2.2 Використання    трансформованих     фразеологізмів    у  творах

М. Стельмаха.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Проблема  дослідження елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно  перебуває    в    полі    зору    українських    мовознавців    (І.   Білодіда,  В .  Ващенко,  С.   Єрмоленко,  М.   Жовтобрюха, В. Русанівського, Н.  Сологуба, І. Чередниченко). Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв’язку з  вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно досліджуючи  мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народнорозмовність як мовно-стильову естетичну домінанту  його прози. Місце розмовних одиниць  поряд з іншими стилістично маркованими  засобами в мовостилях окремих письменників з’ясовували також Г. Бикова,             Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова, Л. Шевченко та багато інших.

Творчість Михайла Стельмаха репрезентує  українську літературу й українську літературну мову 40- років ХХ ст. Різні аспекти індивідуального  стилю письменника привертали увагу  мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку його творів досліджував А. Бевзенко, фразеологію  –  Л. Авксентьєв,   лексику – 

М. Миронюк, епітети в образній системі митця  –  Н. Сидяченко. Мовотворчості Михайла  Стельмаха в контексті української  народнопісенності присвячене дослідження  Л. Козловської.

Слід  зауважити, що функціонування трансформованих  фразеологізмів у творчості Михайла  Стельмаха розглядалося досить поверхово  у сучасному мовознавстві, що і  зумовило вибір теми нашої курсової роботи.

Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження фразеологічних засобів стилізації розмовності в прозових творах Михайла Стельмаха.

Об’єкт дослідження – стійкі та трансформовані фразеологізми в системі української мови.

Предмет   дослідження   –   трансформовані    фразеологізми    у    творах

М. Стельмаха.

Мета роботи полягає у визначенні стилістичного потенціалу трансформованих фразеологічних засобів та їх контекстуальних функцій у мові прози Михайла Стельмаха.

Мета  передбачає виконання таких завдань: 

• проаналізувати стан досліджуваної проблеми на сучасному етапі розвитку

лінгвістичної науки;

• розглянути сутність понять: «фразеологічна одиниця», «трансформовані фразеологічні одиниці», «фразема», «фразеологічні зрощення», «фразеологічні єдності», «фразеологічні вислови» та ін.;
• з’ясувати  класифікацію фразеологічних одиниць, джерела їх виникнення;
• виявити і дослідити у текстах М. Стельмаха особливості творення трансформованих фразеологічних одиниць;
• простежити стилістичний потенціал трансформованих фразеологічних одиниць розмовного походження у творчості М. Стельмаха.

Мета  і завдання зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, структурний, метод аналізу і синтезу. З метою виявлення і опису закономірностей функціонування одиниць художньої мови (трансформованих фразеологічних одиниць), а також їх естетичного спрямування в художньому тексті використовувався метод лінгво-естетичного аналізу.

Джерелознавча база: фразеологічний словник української мови у 2-х томах.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, завдання й методи дослідження.

У  першому розділі – “Фразеологізми в системі української мови” розглянуто теоретичні засади дослідження фразеологізмів, визначено місце фразеологізмів серед інших одиниць мовної системи, джерела виникнення фразеологізмів та їх класифікацію.

У другому розділі – “Трансформовані фразеологізми у творах Михайла Стельмаха” з’ясовано особливості творення та стилістичне функціонування  трансформованих фразеологічних одиниць у художніх текстах Михайла Стельмаха.

У висновках узагальнено матеріал дослідження.

У списку використаної літератури зазначено 26 джерел.

У додатках вміщено ілюстративний матеріал (106 карток).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Фразеологізми в системі  української мови

1.1 Фразеологізм як окрема мовна одиниця. Основні ознаки фразеологічних одиниць

Фразеологізми займають особливе місце серед інших  одиниць мовної системи. Вони виникають  у зв’язку з потребою виражальних  засобів комунікації – вербального  вираження почуттів, емоційних оцінок, засобів емоційного впливу, влучних  характеристик людини, предметів, явищ тощо. Фразеологізм виникає також  у зв’язку з потребою конкретизації  факту чи явища, яке названо словами. „Однак, характеризуючи вже названий предмет, фразема виділяє у ньому  окремі сторони, грані, властивості  й через них повторно його називає” [9, с. 240]. Тобто фразеологізм одночасно  і називає, і характеризує явище  чи факт навколишньої дійсності, дає  йому емоційну, морально-естетичну, динамічну  та іншу оцінку. Так, наприклад, вживані  І. Франком фразеологізми дитя гір, не дрібний на око, слабка сторона, криве слово, справа життя, заяче серце, несповна розуму не тільки називають об’єкт, явище, факт дійсності, але й дають якісну й емоційну характеристику: „людина, близька до природи (гір)”, „малопомітний, мізерний”, „недолік”, „образа”, „головна справа”, „ляклива, боягузлива людина”, „недоумкуватий”. В основі фраземного значення лежить образне (метафоричне) значення, яке виникає на підставі значень складників (мовного матеріалу), з яких утворилась фразеологічна одиниця. Лінгвіст В. Телія, визначаючи знакову специфічність фразеологізмів, указує, що "вони визначають мікротексти, у номінативну основу яких, пов’язану із ситуативним характером означуваного, втягуються при їхній концептуалізації усі типи інформації, характерні для відображення ситуації у тексті, але подані у фразеологізмах у вигляді „конверта”, придатного до вживання як текст у тексті” [20, с. 8].

В українському мовознавстві існують різні визначення фразеологічної одиниці    (фразеологізму).    „Словник    лінгвістичних    термінів”    Д.   Ганича,

І. Олійника подає, зокрема, таке визначення: “фразеологічна одиниця (фразеологізм) – лексико-граматична єдність двох і більше нарізнооформлених  компонентів, граматично організованих  за моделлю словосполучення чи речення, але неподільна лексично, стійка у  своєму складі й структурі, яка, маючи  цілісне значення, відтворюється  в мові” [6, с. 37].

Лінгвіст  Л. Авксентьєв під фразеологізмом розуміє  окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю [1, с. 16]. М. Демський визначає фразеологізм як окрему самостійну одиницю  мови, „яка характеризується фраземним  значенням, компонентним складом та граматичними категоріями й виконує  номінативну функцію, а разом  з нею характеризує називаний  фраземою предмет чи його динамічні  й статистичні ознаки” [9, с. 240].

Отже, термін "фразеологізм" усталився в  сучасному мовознавстві як найменування семантично неподільного словосполучення  слів, що називає предмет чи явище  і дає їм оцінку. Крім того, фразеологізм може становити окреме речення або  виконувати функцію окремого члена  речення.

Важливим  для розуміння фразеологічного  значення є відмінність фраземи  від лексеми. „Фразема – нарізнооформлена одиниця мови і завжди становить  єдність мінімум двох компонентів  – генетичних слів, тоді як слово  – цілісно оформлена одиниця, яка складається з морфем” [9, с. 241]. Однак основною відмінністю  вважається їх семантика. „Фраземне  значення – це образне уявлення метафоричного, метонімічного чи порівняльного  типу, через яке називається денотат  і дається його конотативна характеристика в сигніфікаті, тоді як лексичне значення – це насамперед його предметно-речовий  зміст. Фраземне значення мотивується  образом, що виникає на основі значень  складників дериваційної бази, тоді як лексичне значення слова визначається морфемами”, тобто значення фразеологізму  завжди має образну основу. Внутрішня  форма фраземи – це  образне  уявлення,  яке  виникає  на  основі значень складників [9, с. 242]. Відмінними, як зазначають науковці, є  причини виникнення слова і фраземи. „Кожне слово виникає у зв’язку  з тим, що людині потрібно номінувати якісь нові "шматочки" дійсності  або усвідомлені нею нові грані, сторони вже номінованих. Виникнення нових фразем зумовлено причинами, закладеними в самій суті слова, тобто в його узагальненості”. Отже, фраземи виникають у зв’язку  з новими потребами, наприклад, конкретизації  детонатів, уже названих словами: зокрема, на позначення певної дії, наприклад, бити існує лексема, а фраземи ребра лічити, наминати боки, гладити по спині не тільки називають дію бити, але й конкретизують її – “бити з нанесенням ударів по корпусу”; ставити синці, розписати спину – “бити до синців, помітних слідів бійки”; годувати потиличниками – “бити по потилиці”; фраземи зранку до вечора, зранку до смерку, зранку до ночі, від зорі до зорі визначають часовий проміжок “весь день”, однак кожна з них позначає трохи більший часовий проміжок. [9, с. 242]

 Отже, фразеологічні одиниці характеризуються такими основними ознаками:

1.  Усталена (стійка, фіксована) конструкція  словосполучення чи речення, що є фразеологізмом: дати драла, витрішки продавати, як кіт наплакав, їж пиріг з грибами, тримай язик за зубами.

2.  Слова,  які є компонентами фразеологізмів, втрачають своє значення і  всі разом виражають одне лексичне  значення: по самі вуха (дуже), ні за цапову душу (даром), гав ловити (пропустити), дихати на ладан (слабувати), ні богу свічка, ні чорту кочерга (ніщо).

3.  Фразеологізми  не створюються у процесі мовлення, а як готові мовні одиниці  відтворюються в міру потреби  при спілкуванні: Старі люди правду кажуть: «Два хитрих мудрого не переважать» (Л.Глібов); А це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешними дверима (І.Нечуй-Левицький).

4.  У  складі речення фразеологізми  виступають основним членом речення  (частіше присудком, обставиною), оскільки виражають одне лексичне  значення: Од цариці прийшов указ лоби голити (Т.Шевченко); Часом перед очима Тоні, замість овечок, постаєте ви, міські жевжики, ледачі мамині синки, що б'єте байдики по проспектах (О.Гончар); Семен стояв ні в сих ні в тих, тримаючи в руках торбину, не знаючи, чи залишитися тут, чи тікати (М.Коцюбинський) .

5. Характеризуючи  позитивно або негативно особу,  предмет, дію чи явище, фразеологізми надають тексту певного стилістичного забарвлення:  молодиці-цокотухи тут баляндраси понесли (І. Котляревський); Що твої промови, коли ти ні бе ні ме в правилах мови (С.Олійник); Документи мені підготуй, щоб комар коса не підточив (М.Стельмах).

6. Як  і окремі слова, фразеологізми  можуть формуватися у синонімічні  та антонімічні ряди. Так, про  ледарювання можна сказати кількома  синонімічними фразеологізмами: байдики бити, ханьки м'яти, лежня справляти, собак ганяти, гулі правити, баглаї годувати, гандри бити, посиденьки справляти, ні за холодну воду, боки відлежувати. Дії залицяльника характеризують фразеологізмами-синонімами: підбивати клинці, пускати бісики, стріляти очима, смалити халявки. Втечу можна передати іншими синонімічними фразеологізмами: накивати п'ятами, дати драла, дати ходу, дати дьору, ноги в руки, ноги на плечі, як сірий лозами.[11, с. 73].

Один  із таких синонімічних рядів фразеологізмів знаходимо у повісті Михайла Стельмаха «Щедрий вечір»: Там (у церкві) я мав і покаятись, і набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, але й дорослим. І в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали джмелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п'яти і на в'язах стирчала макітра.