Классификация соли

Ag + + Cl-→ AgCl

Аналіз проводиться наступним  чином. З аналізованого розчину  відбирають мікропіпеткою 5 мл розчину і поміщають у мірну колбу ємністю 50 мл. У неї ж додають 10 мл 0,1 н. розчину азотної кислоти, 2 мл 0,5 % – ного розчину желатини, дистильованої води до загального обсягу приблизно 30 мл, 10 мл 0,005 М розчину AgCl і доливають водою до мітки. Вміст колби ретельно перемішують. Через 5 хв розчин переносять в кювету нефелометрія і вимірюють розсіювання світла не менше 3 разів. З отриманих відліків обчислюють середнє значення і по калібрувальної кривої визначають зміст хлорид – іонів.

Потенціометричні методи аналізу діляться на потенціометричні титрування і прямої потенціометрії. Потенціометричні титрування переслідує чисто прикладну мету кількісного  визначення даної речовини в розчині  шляхом його титрування стандартним  розчином відповідного реагенту. При  титруванні в досліджуваний розчин опускають індикаторний електрод, виникнення потенціалу на якому обумовлюється  визначальним речовиною безпосередньо (якщо воно електроактивні) або побічно (якщо воно неелектроактівно) в результаті хімічної взаємодії його з яким-небудь іншим потенціалопределяющего компонентом. У процесі хімічної реакції (наприклад, титрування) за зміною концентрації визначається речовини стежать щодо зміни потенціалу індикаторного електрода.

Потенціометричні титрування за інших рівних умов має ряд переваг  у порівнянні з візуальними титриметричних методами аналізу. До застосовуваним в потенциометрическом титруванні хімічним реакціям пред'являються ті ж вимоги, що і при звичайному титриметричному аналізі.

На відміну від звичайного титриметричного методу, заснованого на застосуванні кольорових індикаторів, в потенциометрическом методі титрування індикатором є електрод, на якому протікає індикаторна електрохімічна реакція. Стрибок потенціалу в точці еквівалентності або поблизу неї дає можливість знайти кінцеву точку титрування за кривими титрування або сам стрибок приймається як показник моменту завершення реакції.

Для визначення хлорид іонів  застосовується метод осадітельного титрування. Визначення ведеться титруванням розчином з іонами срібла. Індикаторний електрод – срібло металеве.

Кондуктометричне визначення хлорид іонів.

Кондуктометрія – електрохімічний метод аналізу, що зв'язує електропровідність розчину з його складом. Електрична провідність розчинів обумовлена ​​наявністю в них носіїв електричного заряду – іонів. Всі розчинні солі дисоціюють на іони, тому провідність іонних розчином значно вище молекулярних.

Для визначення хлоридів в  об'єктах навколишнього середовища пряма кондуктометрія застосовуватися  не може. Пряма кондуктометрія полягає  у визначенні електропровідності розчину  містить визначається компонент. Лінійний характер носить тільки електропровідність індивідуальних розчинів, або сумішей  з точно відомими концентраціями. Об'єкти навколишнього середовища крім хлорид-іонів, містять і інші, що впливають на електропровідність розчину. З цієї причини для визначення хлоридів використовується метод кондуктометричного титрування.

Кондуктометричне титрування використовується при визначенні індивідуальних речовин та аналізі різноманітних сумішей. Крапку еквівалентності при кондуктометричну титруванні визначають по зміні електропровідності розчину. Електропровідність вимірюють після додавання кожної порції титранту. Залежність електропровідності розчину від кількості доданого титранту зображують графічно.

 

2.3 Вимоги до упаковки, маркуванню, умов і терміну зберігання солі

 

Кухонна сіль повинна бути виготовлена відповідно до вимог  ДСТУ 3583-97 «Сіль кухонна. Загальні технічні умови»  і за технічною документацією, з дотриманням санітарних нормі правил, затверджених в установленому порядку.

Кухонну сіль для роздрібної торгівлі і громадянського харчування пакують:

• масою від 1 до 2000 г – у пачки та пакети з внутрішнім пакетом чи без нього, у пакети з целофану, фольги, плівки, поліетиленової безбарвної і з пігментом, ламінованого паперу за нормативною документацією, у баночки картонні, полімерні чи скляні дозволені до застосування органами охорони здоров’я.
• масою нетто до 36 кг – у мішки паперові багатошарові марок ВМ, ПМ, ВМП і у ці самі мішки з плівковим мішком – вкладкою, у подвійні мішки, в яких зовнішній мішок лляно –джуто – кенафний не нижче третьої категорії за нормативною документацією, а внутрішній – чотирьохшаровий паперовий марок ВМ, ПМ, ВМП, у поліетиленові поліпропіленові мішки за нормативною документацією.

Кухонну сіль для промислового перероблення пакують:

• масою нетто до 50 кг – у паперові багатошарові мішки марок ВМ, НМ, ПМ і ВМП у поліетиленові і поліпропіленові мішки за нормативною документацією.
• масою від 500 до 1500 кг – у контейнери типів МКР-1,0 С, МКР- 1,0 М за нормативною документацією, спеціалізовані контейнери типу СК- 1,5, м’які гумовокордні контейнери типів МК–РК, МК–РК–2К, МП–9К і контейнери інших типів у тому числі типу «Біг–Біг», призначені для транспортування сипких вантажів, крім контейнерів залізничного транспорту.

Маркування, що характеризує продукцію, наносять безпосередньо  на споживчу упаковку штампуванням, фарбуванням  та трафаретом чи на етикетку, що кріпляться до упакування будь – яким способом.

Маркування продукції  повинно мати такі данні:

• назву організації, в систему якої входить підприємство – виробник;
• назву підприємства – виробника, його адресу;
• товарний знак, якщо він є;
• назву продукту, спосіб одержання, його ґатунок, вид і крупність, а для солі з добавками
• вид і масову частку добавки;
• масу нетто;
• дату виготовлення;
• термін зберігання;
• позначення цього стандарту;
• допускається нанесення написів рекламного характеру.

Транспортне маркування – згідно з ГОСТ 14192 з нанесенням на транспортне упакування штампуванням чи фарбуванням за трафаретом маніпуляційного знака «Бояться вологості», а в разі упакування в полімерні матеріали  – знака «Бояться нагрівання» і таких данях:

• назву організації, в систему якої входить підприємство – виробник;
• назву підприємства – виробника, його адресу;
• товарний знак, якщо він є;
• назва продукції, спосіб її одержання і вид добавки;
• кількість пакувальних одиниць для продукції у груповій упаковці;
• маса нетто і брутто;
• дату виготовлення;
• термін зберігання;
• категорія мішка чи номера ящика;
• позначення цього стандарту.

Допускається наносити основні  та додаткові надписи на кухонну  сіль, яка транспортується у транспортних пакетах у прямому залізничному сполученні, не на всіх вантажних місцях, але не менше, ніж на чотирьох.

Кухонну сіль приймають партіями. Партією вважають будь – яку кількість продукту, однорідного за показниками якості та упаковкою і що супроводжується одним документом про якість. Документ про якість повинен містити:

• назву організації, в систему якої входить підприємство – виробник;
• назву підприємства – виробника, його адресу;
• товарний знак, якщо він є;
• назву продукту, спосіб одержання, його ґатунок і крупність, а для солі з добавками  – вид і масову частку добавки;
• номер партії;
• масу нетто;
• результати проведених випробувань або підтвердження про відповідність партії продукту;
• дату виготовлення;
• термін зберігання.

Контроль органолептичних, фізико – хімічних показників, крупності, маси нетто, пакування та маркування здійснюють вибірково.

Якість кухонної солі у  пошкодженій тарі перевіряють окремо і результати випробувань поширюють  тільки на продукцію на цій тарі.

Кухонну сіль транспортують  усіма видами транспорту згідно з  правилами перевезення вантажів, які діють на транспорті певного  виду. Транспортування солі залізничним  транспортом здійснюють по вагонними  відправленнями

Контейнери з сіллю  допускається транспортувати у напіввагонох, на залізничних платформах, суднах та автомобільним транспортом.

Криті вагони і контейнери повинні бути сухими, без щілин, з  дахом, що не протікає, з люками та дверима, що добре зачиняються. У необхідних випадках вагони повинні бути промиті  та продезінфіковані.

Не допускається відправляти  сіль у забруднених вагонах, контейнерах, трюмах із слідами забруднювальних, пахучих та отруйних вантажів, що раніше перевозилися, а також у вагонах, контейнерах і трюмах з фарбою, що не просохла, пахне або зберігла запах.

Перед навантаженням солі підлога вагонів, контейнерів і трюмів повинна бути вистлана папером, чи чистими паперовими обрізками чи іншим матеріалом. У залізничних вагонах крюки та частини, що виступають, обгортають папером чи тканиною, підлогу і стіни вагона оббивають папером чи поліетиленовою плівкою за згодою із споживачем на висоту завантаження продукта.

Під час перевезення солі автомобільним транспортом мішки з сіллю необхідно складати на дерев'яні піддони. За відсутності піддонів кузов машини вистилають брезентом, папером чи іншим матеріалом, а продукт укривають брезентом або поліетиленовою плівкою.

Сіль зберігають на складах, у контейнерах на відкритих майданчиках. Відносна вологість повітря у складі не повинна перевищувати 75 % на рівні поверхні нижнього ряду продукту.

Склади для зберігання солі повинні відповідати санітарним вимогам, затвердженим у встановленому порядку. Перед укладанням солі на зберігання склад повинен бути ретельно очищеним, провітреним та просушеним. Забороняється зберігати сіль разом з отруйними і пахучими матеріалами.

Контроль за температурним режимом здійснюють термометрами, термографами, а за відносною вологістю – психрометрами та гігрометрами.

Мішки і ящики з сіллю на складах з цементною чи асфальтовою підлогою повинні складати на піддони, для короткострокового зберігання за умов збереження якості – на підлогу, на поліетиленову плівку, брезент чи чисті обрізки паперу.

На багатоповерхових складах, починаючи з другого поверху  і вище сіль укладають безпосередньо на підлогу, яку вистилають поліетиленовою плівкою, мішковиною, брезентом та ін. у один шар.

Штабелі повинні бути складені з однорідної за якістю солі, упакованої у тару одного виду. Мішки з сіллю  у разі укладки в штабелі повинні  бути повернуті горловиною всередину  штабелю.

На кожен укладений  штабель заводиться штабельний ярлик, у якому повинні буті зазначені: назва солі; вид і категорія тари; кількість місць; дата виготовлення; маса нетто мішка чи ящика: позначення стандарту.

У штабельних ярликах на базах оптових та роздрібних організацій  повинні бути зазначені: назва солі; назва постачальника; номер вагону; номер накладної; кількість місць; маса нетто; вид тари; дата прибуття; номер документа про якість продукту.

Термін зберігання солі без  добавок, яка упакована у пачки  з внутрішнім пакетом і в пачки з картону – 2,5 роки; у пачки без внутрішнього пакету – один рік, у поліетиленові пакети – 2 роки: у паперові мішки з поліетиленовою вкладкою, поліетиленові і поліпропіленові тканеві – 2 роки: у контейнери усіх типів з поліетиленовою вкладкою – 2 роки; у скляні баночки – 5 років.

Виробник гарантує відповідність  якості продукту за дотримання умов транспортування та зберігання.

Гарантійний термін зберігання солі з добавкою йоду – 3 міс., фтору – 6 міс. з дня виготовлення. Після закінчення терміну зберігання сіль реалізують як сіль без добавок.

 

 

РОЗДІЛ 3.

ЕКСПЕРТИЗА  ЯКОСТІ СОЛІ, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ  ДЛЯ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ

 

3.1 Ідентифікаційна експертиза  солі