Жанрові особливості аналітичної статті

Завданнями  статті, на думку науковця О. Тертичного, є:

• роз’яснення суті різних суспільних подій, феноменів, демонстрація тенденцій їхнього розвитку, оцінка їхньої значущості;
• аналіз і поширення досвіду вирішення соціальних проблем;
• критика неефективних або помилкових шляхів розвитку, помилкових установок і шкідливих орієнтирів.

Терміном “стаття” об’єднані досить різноманітні газетні тексти. Залежно від мети та жанрових особливостей статті, дослідники виокремлюють різні її види. Так, дослідниця О. Кузнєцова виділяє такі типи статті: редакційна, пропагандистська, рекламна, теоретична та проблемна [19, с. 43]. Науковець П. Павлюк виокремлює статтю-настанову та статтю-“останню новину”. Керуючись завданнями роботи, розглянемо детальніше основні види статті – загальнодослідницьку, проблемну та полемічну.

1. Загальнодослідницька стаття. До цієї групи належать публікації, в яких аналізують загальнозначущі, широкі питання. Наприклад, автор такої статті може вести мову про напрями політичного або економічного розвитку країни чи говорити про рівень моральності, що існує на сьогодні в суспільстві, або про можливість союзу церкви і держави тощо. Такі публікації відрізняються високим рівнем узагальнення, глобальністю мислення авторів. Мета загальнодослідницької статті полягає у вивченні різних закономірностей, тенденцій, перспектив розвитку сучасного суспільства [13].

Загальнодослідницька стаття – жанр важкий тому, що він вимагає не просто знання якоїсь конкретної проблеми, а й припускає теоретичне пояснення її існування. А це під силу лише досвідченому журналістові-аналітику. Журналісту-початківцю важливо зосередити свою увагу на деяких аспектах підготовки такого виду аналітичної статті. Перше, що повинен зробити журналіст, розпочинаючи підготовку, – визначити, що саме він хотів би сказати, що, на його думку, є одним із глобальних питань сучасного розвитку суспільства, а тому заслуговує на розгляд у пресі. Іншими словами, він повинен сформулювати основні тези виступу. З цією метою він використовує наявні знання про об’єктивні закони і закономірності, що діють у тій сфері, до якої належить предмет майбутнього виступу. Саме судження про них і будуть основними тезами статті. Далі журналіст повинен розглянути, як ці закони та закономірності виявляють себе щодо обговорюваного у статті конкретного феномену, тобто співвіднести сформульовані тези з актуальним сучасним досвідом. Судження про цей досвід і стануть у статті аргументами на користь висунутих тез.

Дослідники-журналістикознавці висувають такі загальні структурні вимоги до статті цього типу:

• стаття повинна мати чітку концептуальну лінію; не можна, щоб ця лінія губилася серед великої кількості фактів;
• автор повинен розвивати конкретну думку, щоб роз’яснити читачеві суть політичної, економічної чи іншої ситуації;
• читачеві повинні бути зрозумілі ті методи, які журналіст застосовує, оцінюючи явища. Це допомагає аудиторії правильно сприймати значущість подій, виробляти певну лінію поведінки. Щоб вирішити це завдання, журналіст повинен дотримуватися певних методичних настанов. Одна з них полягає у тому, що композиційно стаття складається з трьох частин: початку, головної частини, висновку.

До кожної з компонентів статті висувають певні вимоги. Так, на початку тексту, у першій третині, викладають експозицію (своєрідний вступ). У ньому читачеві дається актуальний привід дізнатися, чому цю ситуацію аналізують, чому вона важлива для суспільства, чому її треба вирішити. Оскільки розуміння ситуації залежить від того, наскільки ясно усвідомлено актуальні проблеми і завдання, які породжуються нею, то треба показати ці проблеми, завдання, їх зв’язок із ситуацією. Ознайомивши аудиторію з проблемами, завданнями, умовами їх виникнення, автор далі може поставити питання про те, яким чином ці завдання, проблеми можуть бути вирішені та в інтересах яких сил.

Оскільки будь-яка  ситуація містить внутрішні суперечності, то це може викликати сумніви у правильності, корисності, необхідності постановки будь-якої цілі, завдання, пошуку шляхів їхнього вирішення. Тому можна сформулювати в прямій або непрямій формі відповідне запитання-сумнів і адресувати його аудиторії. Таке запитання може бути не тільки у згорнутій, але і в розгорнутій формі (як кілька запитальних речень) [24].

У головній частині  статті автор зосереджує увагу на аналізі тих чинників, які завадили вирішити ситуацію, спробувати з’ясувати, чому завдання досі не вирішені. Крім того, він може показати, яким чином досягти мети або наблизитися до неї, які конкретно кроки варто зробити для цього. Послідовність дій часто буває складною, тому слід звернути увагу на те, щоб не втрачати нитку міркувань, щоб публікація була зрозуміла аудиторії.

Порівняно з  основною частиною, в якій ситуацію аналізують, заключна частина має синтезуючий характер. У ній можуть пояснюватися наслідки зміни ситуації, а також те, які нові завдання і проблеми повинні бути вирішені далі. У кінці статті можуть бути також посилання на те, що може зробити аудиторія для зміни ситуації у кращий бік (тобто певні пропозиції щодо вирішення проблеми).

2. Проблемна стаття. В основу тексту такого виду статті автор вкладає певну думку, головну ідею, яку проводить через всю публікацію. Розглядаючи результати свого аналізу, пропонує концепцію – шляхи і методи оптимального вирішення пов’язаної з певною ситуацією проблеми. І прагне переконати читача в обґрунтованості своєї ідеї, у своїй правоті [13]. Характерні риси проблемної статті – постановка, обговорення, пошук шляхів вирішення злободенних питань суспільного життя. Проблемна стаття звернена перш за все до актуальних практичних проблем промисловості, сільського господарства, підприємництва, культури, науки, освіти, бізнесу, фінансів тощо. У цих статтях аналізують конкретні проблеми, події, дії, ситуації, пов’язані з практичними завданнями, які розв’язуються в тій чи тій сфері діяльності, галузі виробництва. Автор проблемної статті ставить за мету виявити причини ситуації, що склалася у певній сфері виробництва, оцінити їх, визначити тенденції, назвати проблеми, що стоять на шляху вирішення практичних завдань та знайти шляхи ефективного вирішення останніх [24]. Тому в статті такого типу особливу роль відіграє система аргументації, яку використовує автор. Переконати читача він може, лише наводячи аргументи, докази своєї правоти. Кращими аргументами є факти, приклади, цифри, документи і т.п. Аргументами можуть бути думки авторитетних людей, аналогії з виникненням подібних ситуацій у минулому, результати наукових досліджень тощо [10].

Підготовка  проблемної статті починається з  вивчення проблемної ситуації, конфлікту, що існує в реальності між бажаним і можливим. Це протиріччя відбивається автором у формулюванні проблеми. Що більше журналіст знає про предмет, який досліджує, що компетентніший він у сфері, яку висвітлює і вважає “своєю темою”, то більше у нього шансів виступити з цікавим проблемним матеріалом. Правильна постановка проблеми можлива тільки на основі достовірного знання. Якщо журналіст, не маючи даних про сучасну ситуацію у країні або спираючись на застарілі знання, поставить запитання, відповідь на яке даватиме у статті, проблема буде визначена неправильно. Вибір конкретної проблеми з тієї сукупності, яка може існувати в цікавій для журналіста галузі, першочергове висвітлення проблеми, зумовленої насамперед найбільш актуальними потребами аудиторії, на яку “працює” конкретне видання – це завдання журналіста у проблемній статті. Що більшої кількості людей стосується проблема, тим вона важливіша, тим більше заслуговує на увагу журналіста.

Уточнення проблеми здійснюється в ході аналізу існуючої проблемної ситуації. А для цього необхідно здобути відповідну інформацію. Починається пошук з виявлення конкретних дійових осіб ситуації. Визначивши їх, далі слід дізнатися конкретні відповіді на і запитання: що було (буде) зроблено і ким? До яких соціальних груп належать учасники? Які цілі вони переслідують? За яких умов вони діють? Які суперечності є між суспільними вимогами і особистими інтересами учасників? Які проблеми виникають при цьому? Як реагують на це учасники? Які засоби і методи застосовують? З ким і проти кого вони діють? Чому діють так, а не по-іншому? До чого це може призвести? Що це означає для суспільства? Які шляхи виходу із ситуації можна використовувати? Отримавши таку інформацію, автор може сформулювати основну проблему.

Правильне формулювання проблеми означає її вирішення. Вирішення проблеми журналістом – це відповідь на те запитання, яке є в її формулюванні. Отримати необхідні для цього знання можна різними методами як емпіричними, так і теоретичними. Всі вони підпорядковані досягненню основних цілей проблемного виступу: 1) опис та оцінка проблемної ситуації, 2) з’ясування причин виникнення проблеми; 3) встановлення програми та пошук шляхів усунення (тобто вирішення) проблеми.

1.2.3. Полемічна стаття. Зазвичай такі статті публікують тоді, коли в суспільстві виникають суперечки з яких-небудь значущих проблем. У більшості ЗМІ “пік” полемічної активності спостерігається найчастіше напередодні виборчих кампаній. Безпосереднім приводом до публікації полемічної статті зазвичай є виступ політичних опонентів, представників іншої наукової школи, релігійної течії, який зачіпає якимось чином інтереси журналіста чи його видання, дає оцінки та робить пропозиції, з якими автор майбутньої статті погодитися не може [10]. Автор полемічної статті зазвичай представляє своє бачення ситуації, спростовуючи опонентів. У полемічній статті журналіст нерідко використовує не тільки логічні, але й емоційні способи впливу на читачів. Для такого типу дуже важливо, щоб журналіст наводив аргументовані доводи і не перевищував етичні межі своєї професії – наприклад, дозволяючи собі різкі випади на адресу конкретної особи або вторгнення в чиюсь особисту життя. Практика показує, що читачі більше довіряють автору полемічного матеріалу, якщо він посилається на конкретні документи або думки авторитетних осіб [13].

Мета полемічної статті, як правило, є для автора двоякою. По-перше, він бачить перед собою завдання – обґрунтувати свою позицію зі спірного питання, показати своє бачення проблеми, причин її виникнення, значущості, способів її вирішення. А по-друге, йому необхідно спростувати заяву свого опонента. Це не може не позначитися як на характері наведених фактів, прикладів, так і на логічній структурі статті. Факти, які використовує журналіст, зазвичай добирають таким чином, щоб вони лише підтверджували позицію автора. Він не може собі дозволити, на відміну від авторів інших видів статті, наводити аргументи, які суперечать його тезі. Його виступ повинен бути несуперечливим – це принципова вимога до полемічної статті.

Своєрідність авторської мети зумовлює своєрідність логічної структури полемічного виступу. Така стаття формується на базі доказового міркування, що включає, з одного боку, аргументацію на користь основної тези автора виступу, а з іншого – спростування тези, аргументів, демонстрації, які містилися у виступі опонента. У тому чи тому конкретному полемічному творі співвідношення доказів і спростування може бути різним. Але і те, й інше якоюсь мірою обов’язково наявне у тексті. Тому полеміст повинен володіти як мистецтвом доказу, так і мистецтвом спростування.

У будь-якому  випадку створення полемічного  тексту має починатися з формулювання головної думки (основної тези), яку далі автор буде відстоювати як у цьому, так і в наступних виступах у ході всієї полемічної кампанії. Ця думка може бути сформульована в тексті у вигляді самостійного речення. Але може бути висловлена й у формі натяку або посилання на вже відомі публіці обставини. Головне, щоб ідея була зрозумілою читачеві.

Ще однією вимогою до полемічної статті є доказовість доводів (аргументів) на користь основної думки виступу. Виконання цієї вимоги – найбільш важке для полеміста завдання. Докази стають такими тільки тоді, коли наявні в тексті як підтвердження думки журналіста. А до цього вони зазвичай існують для автора у формі фактів. Серйозна полеміка вимагає серйозних фактів. А факти такого типу часто ретельно приховують, а тому вони виявляються недоступними для преси.

Однак доказовість  для читацької аудиторії того, що зазвичай називається фактами, залежить не тільки від ступеня їх серйозності. Дуже важливим моментом є джерело їхнього походження. Найчастіше в полеміці використовують дані, що являють собою: а) результати особистого спостереження автором тих чи тих подій, про які він міркує, б) свідчення інших осіб, до яких звертається за інформацією журналіст, в) документи, що містять відомості з обговорюваного питання.

На жаль, багато полемістів не приділяють достатньої уваги походженню фактів, які вони використовують аргументи у своїх міркуваннях. Між тим, за наявними науковими даними, найбільшу доказову силу для більшої частини аудиторії мають документи Потім – свідчення очевидців, думки авторитетних для аудиторії осіб. А на третьому місці – особисті спостереження журналіста.

Те, який тип аргументів застосовує журналіст, коли готує неполемічний виступ, звичайно ж, може не мати особливого значення. Головне, щоб текст був цікавим, переконливим. Але от якщо автор вступає в суперечку з якогось питання, то характер можливої аргументації необхідно ретельно осмислити. При цьому слід знайти і представити в тексті такі аргументи, які за своєю доказовою силою мають бути рівними тим, які застосовує опонент, або ж перевершувати їх [24].

Отже, аналітична стаття – це жанр публіцистики, що виражає розгорнуту, докладно аргументовану концепцію автора або редакції з приводу актуальної соціальної проблеми. Залежно від теми та мети статті, дослідники поділяють її на різні види, однак традиційними є такі різновиди аналітичної статті: загальнодослідницька, проблемна та полемічна.

Висновок

Зміст тексту будь-якого  жанру залежить від завдань, які  намагається вирішити журналіст. Знання жанрових ознак дозволяє журналістові краще уявити мету своєї творчості, цілеспрямовано дібрати матеріал і представити його відповідно до вимог жанру. Існують три основні жанрові групи журналістики: інформаційна, художньо-публіцистична та аналітична.