Історія виникнення та становлення фотографії

• Останні репортажі з  підписами і, як мінімум, одна сторінка тексту з коротким вмістом історії, а також вирізка з газети із текстом. 

• Коротка біографія фотографа.

• Проекти і ідеї, бюджет на їх втілення і конкретна інформація відносно того, як саме передбачається зняти, візуалізувати даний проект (об'єм тексту не більший, ніж на сторінку). 

• Фотограф має бути професійним  художником: коли він їде кудись, він зніматиме саме те, що планував, але він має бути готовий змінити  ідею, зіткнувшись з реальністю, відмінною від очікуваної. 

• Матеріали і заявки на проекти, повинні бути присвячені великим і цікавим темам, так вони збережуть свою цінність і актуальність набагато довше.

• Якщо фотограф працював на інше агентство і пішов звідти, слід повідомити причини зміни агентства.

• Варто мати невелике портфолио, яке може залишитись в агентстві, оскільки клієнтам, що потребують матеріалу, наприклад, про Україну, потрібний фотограф, котрий живе як омога ближче.

Фотографи, що знімають знаменитостей (зірок, відомих письменників, багатих  людей), мають великий попит, але  не варто орієнтуватися лише на це. Досить часто цікавішим буде проект, присвячений ширшій темі. Прикладом може бути робота Петера Менцеля «Material World», проект Ріка Смолана “Against All Odds”, або подібні до них європейські проекти, присвячені глобальним темам: проблемі захисту довкілля, освіти, життя.

На останньому фестивалі  фотографії в Перпіньяне в черговий раз була проголошена смерть фотожурналістики. Гуру фотографії скаржилися на втрату багатьма фотоагентствами самостійності  і їх підлегле положення по відношенню до найбільших корпорацій, таким як Corbis, Getty і Hachette, які за останні роки успішно провели кампанію по придбанню і самих агентств, і фото-колекцій, і імідж-банків. На даний момент ця трійка цілком в змозі впливати на ринок і самостійно вирішувати, що саме гідне публікації, а що – ні.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Хто зробив основні  внески у становлення фотографії  в Україні та Росії?

2. За яким принципом  працювала камера-обскура?

3. У чому полягає різниця між камерою-обскурою та камерою-люцідою?

4. Що сприяло розвитку  перших фотоагенств, за якими схемами вони працювали?

5. Якими принципами слід  керуватись, щоб обрати фотоагенство?

6. Назвіть основні позитивні та негативні тенденцій, які вплинули на розвиток фотографії.

 

Рекомендована література до теми: 

1. Болтянский Г. М. Очерки  по истории фотографии в СССР. – М., 1939. – 126 с.

2. Волков-Ланнит Л. Ф.  Искусство фотопротрета. – М.: Искусство, 1973. – 96 с

3. Дудяк В.О., Дубневич  М.М., Занько Н.В., Писанчин Н. С.  Фотореєстраційні процеси на  не срібних матеріалах: Навч.-метод.посіб./За загальною редакцією доц. В. О. Дудяка. – Львів: УАД, 2007, С. 112с. Беньямин В. Краткая история фотографии. – М.: Медиум, 1996. – С. 66-91.

4. Максимович М. Фотоілюстрація  у газеті: критерії, тенденції, перспективи. // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя журналiстика. – Випуск 26 // www.lnu.edu.ua.

5. Нери Г. Лекции по  фотожурналистике. Фотожурналистика  сегодня – 2003 // www.photographer.ru. 

6. Чибисов К.В. Очерки  по истории фотографии, М.: Искусство, 1987. – 96 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 3.  Поняття, значення та функції фотографії, як виду зображальних ЗМК

Ø Фотографія, яз засіб вираження фотожурналістики

Ø Фотографія на сторінках сучасних ЗМІ

Ø Фототехнологи та фототехнічні машини у ЗМІ

Ø Основні принципи класифікації фотоматеріалів

Ø Функції фотографії

 

Із наскельних зображень  епохи верхнього палеоліту (від 30 до 10 тисяч років тому) розпочинається історія засобів комунікації. Вони передують виникненню письма. Людство, не знаючи письма, створило єдину мову, зрозумілу всім народам і націям – мову зображення.

У масовій комунікації  зображення – це реальні або уявні  ми-ті світу, відтворені на плоскій поверхні. Зображення передає реаль¬ну (наочну й невидиму без спецобладнання для людського ока), ху¬дожню, уявну інформацію та відтворює дійсність у зорових образах, часовий розвиток подій, думки, духовність, переживання, стосунки. 
Людство постійно вдосконалює та технічно оснащує зображу¬вальне спілкування. Зображувальні ЗМК існують самостійно, зокрема, фотографія, і входять до інших СЗМК (ту ж фотографію використовують у книгах, газетах, журналах, на телебаченні, в комп'ютерних ЗМІ).

Зорова інформація має  пе¬ревагу в наочності. Людина завжди все хоче побачити своїми очима. Зображувальні  ЗМК мають перевагу над текстовими (вербальними), тому що словесну інформацію ми ніби отримуємо з «других рук», суб'єктивно оброблену автором, а  зорову сприйма¬ємо безпосередньо, самі. Цю людську психологію відтворює  при-казка: «Ліпше один раз побачити, ніж сто – почути». Зображувальна  інформація достовірніша від вербальної. Хоча інтерпретувати, підробити можна будь-яку інформацію. 

Завдання зображувальних ЗМК – фіксувати, зберігати й  передавати інформацію в часі та просторі.

Поступова співпраця фотографії та журналістики була спричинена перш за все високою цікавістю аудиторії  ілюстраціями у пресі. Документальність фотографії підвищувала рівень довіри читачів та сприяла загостренню їх цікавості.  
Первинне використання терміну «фотожурналістика» одні науковці приписують Кліффу Едому (1907-1991), який 29 років викладав в школі журналістики в Університеті Міссурі. Там у 1946 році він організував першу групу фотожурналістики. Інші ж називають зачинатилем цього терміна декана школи фтожурналістики Френка Л. Мотта. 
Фотожурналістика – особлива форма журналістики, що використовує фотографію, як основний засіб вираження. Фотожурналістика відрізняється від родинних жанрів фотографії (документальна фотографія, вулична фотографія і фотографія знаменитостей) наступними властивостями:

• час – знімки мають  значення в хронологічному контексті розвитку подій;

• о'єктивність – ситуація передбачає, що фотографії будуть чесними і точно відтворюватимуть збережені події;

• оповідна – знімки у  поєднанні з іншими елементами новин  інформують і дають читачеві або  глядачеві уявлення про суть подій.

Фотожурналісти повинні  діяти, приймати рішення і носити фотографічне устаткування в тих же умовах, що і учасники подій (пожежа, війна, вуличні безлади), часто піддаючись однаковому ризику з ними.

Фотожурналістика, як описовий термін, часто має на увазі певний узагальнений (грубуватий) стиль або  підхід до створення зображень. Підхід фотожурналістів до неупередженої фотографії стає популярним і особливим стилем комерційної фотографії. Наприклад, сьогодні багато весільних фотографів знімають в стилі «репортажу» неупереджені хроніки весільних подій.

У сучасних газетних виданнях фотографія (як і зображення загалом) стала на один рівень з текстом, як без тексту,  так і без зображення газета існувати не буде. Дослідник Гуревич С. М. відзначає, що останнім часом «візуальна інформація стає рівнозначною вербальній». Це пояснюється тим, що у третьому тисячолітті значна частина аудиторії ЗМІ швидко втрачає звичку до постійного читання і звикає отримувати новини у візуальних формах їх подачі.

Глядач будь-якої країни на основі споглядання раніше побаченого, через чуттєве сприйняття приходить до абстракції і засвоює думки, котрі вклав у зображення автор. Так, фотожурналіст повинен розуміти внутрішню суть тих подій і явищ, що стали предметом відтворення. В уяві створюється закінчений кадр, в основі якого лежить істинний образ зоб¬ражуваного.

Зображення впливає на відчуття як дійсність. За спостережен¬нями академіка С. І. Вавілова, зоровий відділ мозку набагато чутли¬віший, ніж усі інші функціональні зони. За допомогою зору людина отримує від 60 до 80% усієї інформації. Зображення впливає на людину сильніше, ніж словесний опис. Фотозображення дає нам миттєву інформацію про форму об'єкта, правду миті. Фотографія відображає матеріальний світ, тобто одномоментно фіксує реальну людину, подію. Тому фотографія, як документ, є доказовим за¬собом впливу.

Кількість розміщених зображень  залежить від типу видання та цільової аудиторії. Серед усіх видів зображень, які трапляються в газетах, фотографія є найпоширенішою. Без неї не виходить жоден номер газети і жодна газетна сторінка. 
Існує кілька рівнів сприймання тексту: 

Перший рівень – перегляд рубрик, заголовків, фото й текстівок. 80-90% людей переглядають ці елементи, беручи газету до рук. Проглянувши їх, читач визначається за секунди, що він прочитає. Тому бажано, щоби провідні матеріали кожної шпальти були проілюстровані, а заголовки – чіткими і зрозумілими. Інакше, навіть якщо публікація містить цікаву інформацію, більшість потенційних читачів її не помітять. 

Другий рівень – перегляди врізів, вставок, підзаголовків, а також окремого жанру – фактів. Ці елементи тексту помічає 50-60% потенційної читацької аудиторії. Отже, є сенс зовнішньо виділяти їх іншим шрифтом і кеглем, а викладати – просто, зрозуміло, короткими реченнями.

Третій рівень – зачин, закінчення, перші фрази абзаців, лід. На них звертає увагу до 40% читачів. Дуже важливо, щоб вони починалися з загальновідомих слів чи словосполучень, які мають прямий зв’язок зі щоденним життям людей. 
Таким чином, ілюстрація – найперший елемент газети, на який звертає увагу аудиторія. Якщо перші з названих елементів не привернули увагу, то матеріал залишиться непрочитаним. Фотографія має важливе значення у структурі і дизайні газети, та стимулює потенційного читача обрати одну з них. 
Саме за зовнішнім виглядом покупець робить свій перший вибір. Уже потім він може стати постійним читачем і купувати газету за звичкою, але спочатку треба привернути його увагу.

В оформленні видання дизайнери  керуються кількома правилами. По-перше, треба зробити видання привабливим, таким, щоб саме  його видання інтригувало та зацікавлювало. По-друге, дизайн повинен бути достатньо простим, легким для сприймання, щоб читач не витрачав багато часу і зусиль для того, щоб знайти потрібну йому статтю чи зрозуміти, до якої статті відноситься та чи інша ілюстрація. 
Науковець Олексій Колосов вважає, що підвищення ролі візуальної інформації, збільшення об’єму малюнків, інфографіки і фотографій у структурі більшості сучасних газет і журналів викликано кількома причинами.

По-перше, видавці прагнуть привернути увагу до кожного матеріалу. Це пов’язано з великою кількістю схожих один на одного за змістом, і тематичним наповненням видань. У сучасному інформаційному просторі така допомога необхідна для більшості читачів, які обмежені в часі для читання газет.

По-друге, завойовану увагу потрібно втримати – образна, несподівана, така, що викликає необхідні і очікувані асоціації, ілюстрація, допомагає це зробити.

По-третє, сама фотографія може і повинна нести самостійну інформацію, яка доповнює текст, допомагає його осмислити і проаналізувати. 

По-четверте, будь-який вдалий знімок, залишає читачу право на аналіз зображеної події, на власні висновки, позбавляє від необхідності аналізувати авторські висновки і рекомендації.

Фотографія допомагає  структурувати кожну сторінку, робити її легкою для сприйняття, а також привертати увагу аудиторії. У сучасних виданнях фотографя є смисловим елементом, який, як і текст, доносять інформацію до читачів. 
Стаття – синтетичне явище. Вона складається з тексту і зображення. Фотоілюстрація, як і текст, повинна бути закінченою. Вона може бути крапкою, питальним або знаком оклику та три крапками.

Спочатку фотографії для  журналів гравірували, це ускладнювало процес тиражування, саме тому  їх  мало  використовували  в  поліграфії.  Лише в кінці 70-х, початку 80-х рр. XIX ст., коли в поліграфії з'явились нові види відтворення фотознімків (фототипія, цинкографія). Цьому перш за все сприяло виникнення нових та вдосконалення вже існуючих технічних засобів відтворення зображення.

Гравюра  (фр. gravure) – вид графічного мистецтва, в якому зображення є друкарським відтисненням опуклого або поглибленого малюнка, виконуваного різними прийомами гравірування на поверхні пластини («дошки»). У іншому трактуванні – це сама пластина або відтиснення з неї. Нерідко до гравюри відносять і літографію («плоска» гравюра). 

Фото-тинто-гравюра –  фотоживописний, найпоши-реніший спосіб тиражування фотографій міських  краєвидів і жанрових сцен в другій половині XIX в. 
Фототипія – спосіб плоского друку з скляної, або металевої пластини, покритої світлочутливим шаром, на яку фотографічним шляхом наноситься відтворне зображення.

При друкуванні фарбою змочуються тільки друкуючі елементи. Друге значення – відтиснення, одержане з такої пластини.

Цинкографія – один з  видів виготовлення репродукційних форм високого друку. Він дозволяє одержати з оригіналів, зокрема зроблених  фотоспособом негативи, копіювати на покриту світлочутливим шаром цинкову пластину, а потім за допомогою нанесення кислоти на  незадубленні при копіюванні пробільні елементи одержувати цинкографські кліше.