Історія виникнення та становлення фотографії

Макрофотографією називають  зйомку дрібних об'єктів (штрихів букв, цифр, дописувань у тексті) фотоапаратом із застосуванням подовжувальних кілець. Можна досягти збільшення до п'яти разів. Макрофотозйомка межує з детальною.

Фоторепортаж, це та ж робота з новинами, але все таки розтягнута в часі – в середньому на тиждень. Цей піджанр фотожурналістики знаходиться в очевидній кризі і все ще існує тільки завдяки деяким фотографам-фрілансерам, випадку і невеликим замовленням. Витрати достатньо великі, і тому робота ця не дуже прибуткова, а пропозиція набагато перевищує попит. До того ж в цьому жанрі працює не так багато фотографів, що пропонують матеріал високої якості, і здатних постійно жити в переїздах і перельотах з місця на місце. Хороший репортаж – це історія, а фотограф повинен уміти розповісти цю історію достатньо захоплююче і яскраво, не забуваючи при цьому про деталі, інакше вийде досить загальний і нудний фотонарис. Під об’єктивним фоторепортажем часто розуміють стиль спостереження, в якому фотограф прагне схопити свій об’єкт в той самий момент, коли він, менш за все про це здогадується.

Фоторепортаж – розгорнена комунікативна дія, направлена комунікатором (фоторепортером, журналістами, органом  ЗМІ) на глядача і читача, з метою  висвітлення певної події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що малюють подію у фазах її змін, її поступального або динамічного  розвитку, а може бути, і з показом  прогресуючих або регресуючих відносно людини наслідків. Феномен такого фоторепортажу набув особливо широке поширення в пострадянській Росії. За короткий проміжок часу на сторінки газет і журналів хлинула інформація зі всіх сфер людської .

Перші знімки репортажів з  місця подій з'явилися в європейських газетах у середині XIX століття, –  відзначає дослідник фотопубліцистики Г. Чудаков. Їх авторів називали «злободенними фотографами». Серед них найвідомішим був англієць Роджер Фентон. Він прославився як світлописець Кримської війни. Широку популярність здобув також військовий репортер Метью  Мар, що показав сувору і жорстоку правду громадянської війни в Америці. 

У Росії фоторепортаж як жанр з'явився і став розвиватися за формою та змістом в 70-і роки XIX століття. Зазвичай такі роботи публікували в журналі «Всесвітня ілюстрація», потім у журналах «Бабка» і «Нива». Широко відомим фоторепортером кінця XIX - початку XX ст. став Карл Булла. Його по праву можна вважати родоначальником вітчизняного фоторепортажу. 

Кожний фотограф-початківець  почавши з аматорських знімків  врешті-решт обов'язково перейде до роботи в сфері фоторепортажу, бо той, хто серйозно займається фотографією, не може не відчути її головної сили документальності. У фоторепортажі знімки стають яскравою розповіддю очевидця про події сучасності. Фотограф, який добре освоїв фоторепортаж, зуміє зберегти на знімку кожний момент, вибрати таку точку зйомки, щоб глядач став співучасником.

Фоторепортаж – широка сфера діяльності фотографа. Термін походить від французького «інформувати», «сповіщати» і показує, що знімок репортажу – це перш за все правдивий фотодокумент, що представляє візуальну (зорову) інформацію. 

Об'єкт зображення у фоторепортажі  – суспільно-політична або актуальна  подія, яка містить в собі важливу інформацію. Необхідно акцентувати увагу на публіцистичності знімків репортажів. Звичайно, між фоторепортажем і публіцистикою простого знаку рівності поставити не можна, але неможливо уявити собі жодного знімка істинного репортажу без публіцистичного початку. 

Велика кількість знімків є частковим аналогом замітки або інтерв'ю. Інформаційний знімок має ту ж подієву основу, що і весь фоторепортаж в цілому. Він містить в собі повідомлення про новину дня, відрізняється високою оперативністю, але нерідко висвітлює лише одиничний факт, не вдаючись до узагальнення. У цьому полягає часова особливість фотографії. Досить часто знімки зроблені у віддалені від нас роки проходять «випробування часом» і через певний період стають образними картинами далекого минулого. До таких знімків можна віднести фотосвітлини з фронтів Великої Вітчизняної війни. 

Інформаційний вид фоторепортажу  дещо уподібнюється до його іншого виду, де подія вже не просто фіксується в кадрі, але й відтворюється з певним аналітичним підходом, саме так чітко проступає авторська позиція, оцінка явища дійсності, з яким зустрівся фоторепортер. Тут йде активна творча інтерпретація, а не пряма зйомка життєвого матеріалу. Але, звичайно, в основі знімка як і раніше лежить конкретний факт. Проте на знімку цей факт супроводжується певним коментарем. 

Створити живу яскраву  багатопланову картину у фоторепортажі, поза сумнівом, набагато важче, ніж  в будь-якому іншому виді фотографії. Природа фоторепортажу не допускає жодного втручання фотографа  в подію, що відбувається, і зйомка тут можлива лише безпосередньо  по ходу дії: фоторепортер слідкує за подією та охоплює її ключові моменти. Можливо, за секунду до зйомки ще нічого не було в кадрі, окрім хаотичного розташування постатей, тема ще ніяк не розкривалася, картина не складалася. І через частки секунди після зйомки все знову зміщується і виходить за межі кадрового простору, тим самим вислизаючи з об’єктиву. 

Робота репортера протікає в умовах жорстких часових рамок, але не слід вважати, що на створення  фоторепортажу йому відпущені всього лише кілька секунд. Момент відкривання об’єктиву фотоапарата – це лише початок тривалого процесу. Фоторепортер виходить на зйомку ніби запрограмований, щоб уміти зреагувати на ключові моменти.  
Всю специфіку фоторепортажу визначає документальність фотозображень: кожен знімок має точний адрес, показує дійсні події, що відбуваються у визначеному місці в певний час. Знімок репортажу, як жоден інший, говорить нам про те, що відображуване справді відбулось. І саме документальність робить знімки репортажів такими цікавими і переконливими для глядача. 

Художність знімка багато в чому залежить від умов зйомки. Інколи матеріал, знятий репортером, не є ключовим і цікавим для художнього осмислення. Деколи об'єкт зйомки буває повністю позбавлений живописних якостей. Часом все псують погодні умови і вкрай не вигідний для зйомки характер освітлення. Ось чому безліч знімків репортажів не входить в сферу мистецтва фотографії, не набувають художніх якостей, а лише виконують свої інформаційні функції. На сторінках газет вони наочно показують широкому колу читачів конкретні події, що відбуваються в країні, знайомлять читачів з передовими людьми та їх досягненнями, з новобудовами, винаходами, з подіями великого суспільного і міжнародного значення. 

Але сучасний фоторепортаж приголомшує нас і достовірно художніми творами, по силі дії що не мають собі рівних у фотомистецтві. Володіючи документальністю, вони дають глядачеві глибоке пізнання життя; маючи живописно-художні якості, вони дають велику естетичну насолоду. 

Поза сумнівом, художній результат перебуває в прямій залежності від творчої обдарованості  фоторепортера, від його таланту, адже два репортери в одних і  тих же умовах зйомки конкретної події  створюють знімки, абсолютно різні не лише по рівню професійної майстерності, але і по їх художньому стилю. 

Репортажне фото стає художньою  картиною тоді, коли несе в собі елементи узагальнення, коли через одиничне, приватне розкриваються характери  людей і суть того, що відбувається. Подібне зображення емоційне і викликає у глядача співпереживання та певний настрій. 

Запорука успіху творчості  репортера – хороше знання матеріалу, над яким йому доведеться працювати. Тоді, уважно спостерігаючи за ходом події, знаходячись в самому її центрі і оцінюючи весь процес в цілому, фотограф може вибрати найбільш яскраві і вражаючі моменти, характерні для цієї події і ті, які найкраще розкриють її суть. 

Нарешті, ми підійшли до предмету документальної фотографії. По суті, це той же репортаж, але вже не укладений в жорсткі тимчасові і редакторські рамки. Саме документальна фотографія повинна вижити, і саме вона, з часом, може принести фотографу славу і гроші. Проте і самому фотографу необхідно добре знати ринок, щоб мати нагоду одержувати гранти і нагороди, корисні не тільки в матеріальному плані, але і з погляду підтримки інтересу до тем, над якими він працює. Крім того, фотограф повинен володіти пристрастю до роботи і бути при цьому достатньо дисциплінованим. Хороша, якісна робота, присвячена цікавій темі, також може сприяти виникненню нових ніш на ринку. Нові можливості відкривають спонсори, гуманітарні організації, виставки, видавці книг і альбомів. Видавці знаходяться в постійному пошуку матеріалів і тем для книг, каталогів та пов'язаних з цим виставок. 

Форми і композиційні вирішення  знімків репортажів потребують особливого вивчення. Документальна суть фотозображень робить їх малюнок досить специфічним. Тут досить часто бувають технічні помилки: нерідко постаті, розташовані біля кордонів кадру, зрізаються його рамкою; значна частина знімка може мати нижчий рівень різкості; сюжетний центр може бути визначений невірно. Весь малюнок кадру стає рухливим, динамічним. Динамічність важлива тут як ні в якому іншому виді фотографії, бо вона допомагає передати ритм життя. 

Своєрідність образотворчих вирішень знімків репортажів, їх індивідуальна композиція поза сумнівом проявляються в самому характері матеріалу: ми розглядаємо кадр репортажу, як зафіксовану найкоротшу мить події, що протікає в часі і просторі, що виходить далеко за межі об'єктиву. Сенс незавершеності композиції, досить часто використовується для того, щоб вона сприяла збереженню у глядача враження просторової протяжності, масштабності того, що відбувається. Для знімка репортажу ця незавершена композиція завершена. Подієвий матеріал не вміщується в класичні композиційні форми, властиві портретній або пейзажній фотографії. 

Необхідно особливо відзначити важливість точного і яскравого  образотворчого вирішення знімка репортажу. Інколи за рахунок репортажності  зйомки і жорстких часових рамок, журналісти прагнуть знехтувати невдалим ракурсом та неякісним світловим малюнком. Але жанр репортажу не вибачає таких художніх прорахунків. Фоторепортаж вимагає лаконічність малюнка, акцент на смисловому центрі, виразне світло і перспективну побудову кадра. Більш того, серйозність і важливість тем, над якими працює репортер, накладають на нього особливу відповідальність. Адже відомо, що не чітка композиція, невміле розміщення в елементів, млява тональність можуть повністю зіпсувати знімок, і тема залишиться нерозкритою, не досягне глядача і не залучить його увагу. 

У репортажі вибір напряму зйомки – це одночасно і вибір напряму основного світлового потоку. Вибір моменту зйомки – це правильно знайдений характер освітлення, динамічна побудова кадру, акцент на смисловому центрі картини отримані в знімку репортажу, що має закінчене і струнке образотворче рішення. 

Влітку 1840 р. в Петербурзі Греків відкрив в «художній кабінет», а в 1841р. випустив в Москві брошуру «Живописець без кисті і без фарб, знімаючий всякі зображення, портрети, ландшафти та ін. у справжньому їх світлі і зі всіма відтінками». У 1840-ві рр. почав свою роботу і відомий російський фотохудожник З. Л. Льовіцкий. Особливо вдалим є  зроблений ним груповий знімок російських письменників. У 1849 р. фотомайстер відкрив в Петербурзі заклад дагеротипа «Світлопис», в 1859 р. – майстерню в Парижі, яка стала одним з кращих салонів по виготовленню портретів в Європі. Він неодноразово удостоювався нагород на міжнародних виставках. 

З. Л. Льовіцкий був володарем  золотої медалі, виданої за фотографічні роботи на Всесвітній виставці в Парижі (1851). У 1850-ті рр. виділявся А. І. Деньер (1820-92) – випускник Академії мистецтв, що відкрив в Петербурзі заклад «Дагеротипа художника Деньера» (1851) і альбом фотографічних портретів відомих осіб, що видав, в Росії, до якого увійшли зображення відомих російських мандрівників, вчених, лікарів, артистів, письменників. Останнім яскравим представником російських фотографів ранньої пори став ще один випускник Академії мистецтв В. А. Каррік (1827-78). Він відомий жанровою і видовою зйомкою селян районів Центральної Росії. Колекції В. А. Карріка були показані (поза конкурсом) на міжнародних виставках в Лондоні і Парижі. У 1876 р. майстер був удостоєний звання фотографа Академії мистецтв. Цього звання був удостоєний і А. О. Карелін (1837-1906), що відкрив павільйон в Нижньому Новгороді. У. І. Срезневській писав в 1900 р.: «Фотографічна композиція зародилася в Росії, і перший, хто показав в Європі цей новий шлях, був Карелін», фотограф був удостоєний Золотої медалі на міжнародних виставках в Единбурзі та Парижі. Відмінним фотохронікером був один з перших професіоналів раннього російського фоторепортажу До. К. Булла (1853-1929).  
Основоположником російського публіцистичного фоторепортажу вважається М. П. Дмітрієв (1858-1948), що відкрив в 1886 р. свою фотографію в Нижньому Новгороді. Відомі його «Волжськая колекція», в якій Волга знята від витоків до гирла в середньому через кожні чотири версти; альбом «Неврожайні 1891-92 роки в Ніжегородськой губернії»; альбом «Всеросійської промислової і художньої виставки 1896 р.»; портрети А. М. Горького, Ф. І. Шаляпіна. Пропагандистом живописного (пікторіального) стилю у фотографії став Н. А. Петров (1876-1940), багаторічний голова київського суспільства фотографів-любителів «Дагер», організатор міжнародних фотовиставок в Києві на початку ХХ ст., автор численних публікацій з питань техніки мистецтв, фотографії, про шляхи її розвитку, робіт у області фотопортрета. 

Серед інших фотографів-художників початку ХХ ст. виділявся своїми жанровими знімками на теми селянського життя З. А. Лобовіков (1870-1941). Учасник багатьох міжнародних виставок, він був удостоєний нагород на Всесвітній виставці в Парижі, першій Міжнародній виставці фотографії в Петербурзі, Дрезденськой виставці (1909), в Будапешті (1910), на Гамбургській фотовиставці. Фотомайстер був членом-кореспондентом Дрезденського суспільства розвитку фотографії, почесним членом Лондонського фотографічного салону (1910).

Запитання для самоперевірки:

1. Які ви знаєте основні  властивості фотографії?

2. Перечисліть види інформаційних  жанрів.