Історія виникнення та становлення фотографії

Звичайно, такі вимоги витримує далеко не кожен портретний знімок, та і не до кожного фотопортрета вони застосовуються. Йдеться про фотознімки високого рівня, а не про повсякденну продукцію  чи рядові знімки портретного жанру. 

Завдання сучасного фотопортрету – поглиблений показ людини та її характеру 
Фотопортрет виник на зорі фотографії, близький до живописного станковий фотопортрет (сьогодні його називають то павільйонним, то поставленим, то студійним) широко поширений і зараз. Зрозуміло, він зазнав чималих змін, став живішим, динамічнішим та наповнився образотворчими формами. Багато що стало можливим у зв'язку з розвитком техніки: тепер фотопортретист озброєний новою світочутливою оптикою, високо світлочутливими чорно-білими і кольоровими матеріалами, імпульсними освітлювачами та ін. 

Великий поштовх розвитку павільйонного портрету надав сучасний напрям фотографії – репортаж . Колись у фотографії зародилася ще одна своєрідна форма портрету, що узяла багато від журналістської практики тридцятих років, але що ще не стала портретом репортажу в сучасному розумінні. Такий портрет знімався в реальній обстановці, в його композицію включалися предмети і деталі інтер'єру, він наповнювався атмосферою події. Але людина, яку знімали, як правило абстрагувалась від події. Оточуюче середовище ставало фоном, людина ж знімалася по методиці студійного портрету. По відношенню до місця дії це був репортаж, по відношенню до людини, що знімається, – робота в звичних для портретиста формах. Це була перехідна структура, відхід від студійного портрету, який лише пізніше визначився як самостійний вид.  
Сьогодні такий портрет дуже сухий – поза, жест, дії людини, що знімається, підготовлені спеціально. Дія моделюється під подію, погляд людини направлений в об'єктив, хоча це, не обов'язково. І як не парадоксально, такі портрети дуже правдиві, позбавлені будь-якої містифікації. 

І, нарешті, форма найсучасніша – портрет чисто репортаж, дає  можливість не лише змалювати людину у дії, русі, але і передати атмосферу  події, в рамках якої виникає цей подієвий матеріал. Такий портрет – форма надзвичайно ємка: зберігаючи всю психологічну глибину портретного жанру, він насичується дієвістю фоторепортажу; розповідаючи про нашого сучасника і про його справи. Вміст тут залишається звичайним для портретного жанру. Стилістика образотворчих рішень і методика роботи цілком тяжіє до форм репортажу. 

Правильне співвідношення об’єкту і фону є важливими компонентами портретної композиції. Слід прагнути до їх гармонійного поєднання, яке важливе для посилення акценту на смисловому центрі та створення єдиного тонального малюнка.  
Об'єкт добре виділяється на фоні в наступних випадках: фігура значно світліша за фон: фон світліший за об'єкт; фігура і фон мають однакову тональність і розділені світловим контуром; фон і об'єкт при однаковій тональності розділені тіньовим контуром; світлотіньові і світлотональні контрасти фону нижчі, ніж контрасти об'єкту. 

 

Запитання для самоперевірки:

1. Перечисліть художньо-публіцистичні жанри фотожурналістики.

2. У чому полягає особливість фотонарису?

3. Що таке фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж?

4. Які основні особливості фотосерії?

5. Які основні характеристики  натюрморту та пейзажу, як жанру мистецтва фотографії?

6. Наскільки фотоетюд є популярним сьогодні?

7. Де найчастіше використовують  фотографування архітектури та інтер’єру?

8. Що є об’єктом відображення у фотозамальовці?

9. Якими якостями повинен володіти портретист?

 

Рекомендована література до теми:

1. Афанасьєв Л. І. Основи  фотожурналістики: Методичні матеріали  для студентів заочного та дистанційного навчання з спеціальності «Журналістика». – Харків, 2001. – 17 с.

2. Волков-Ланнит Л. Ф.  Искусство фотопротрета. – М.: Искусство, 1973. – 128 с.

3. Галкин С. И. Оформление  газеты и журнала: От элемента  к системе: Общее и особенное  в худож.-техн. конструировании период. изданий. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 152 с.

4. Іванов Д. В. Виртуализация  общества. – СПб.: Петербургское Востоковедение, 2000. - 96 с.

5. Коулман А. Документальная  фотография, фотожурналистика и  пресс-фотография сегодня. – 2003 // www.photographer.ru.

6. Максимович М. Фотоілюстрація  у газеті: критерії, тенденції, перспективи. // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя журналiстика. – Випуск 26 // www.lnu.edu.ua.

7. Нечипоренко Н. Н.  Организация художественно-технического  редактирования фотопубликаций  в газете // Фотография в прессе: проблемы истории и фото-журналистского мастерства. – К.Либідь:, 1989. –  С. 80-81.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 7. Робота з цифровою фотографією

Ø Основи цифрової фотографії

Ø Ринок цифрової фотографії

Ø Формати запису зображення

Ø Типи та аксесуари цифрових фотоапаратів

 

Дослідження зі створення технологій фотографічного запису світлової інформації на не срібних матеріалах призвели до появи електронної, або так званої цифрової фотографії. Сучасна цифрова фотографія розвинулась завдяки використанню різних технологій, спільною рисою яких є запис зображення без застосування фотоплівок. 
Перша цифрова камера марки MAVICA - Magnetic Video Camera (Магнітна відеокамера) була сконструйована у 1981 році фірмою SONY. Вона виконувала ті ж функції, що i звичайний фотоапарат, лише як світлочутливі елементи застосовувались прилади з зарядним зв'язком. 

Для реєстрування оптичних зображень уперше були розроблені наступні компоненти:

§ носій даних про зображення (міні-дискета), який забезпечував швидший доступ до інформації, ніж магнітна стрічка;

§ апарат, подібний до 35-міліметрового дзеркального фотоапарата;

§ пристій для зчитування інформації з дискет;

§ принтер для виготовлення копій на папері;

§ пристрій для передавання зображень телефонними лініями.

Розповсюдженню цифрової фотографії сприяло також те, що на перших порах не розробляли нові конструкції фотоапаратів, а пристосовували старі моделі, розміщуючи на їх задній стінці відповідні пристрої для реєстрування та цифрування інформації. Пере¬вага такого підходу в тому, що пристрій для цифрового запису вмонтовувався у корпуси.

Основні елементи, що відрізняють сучасні цифрові реєструючі пристрої від фотоапаратів з плівковими світлочутливими матеріа¬лами на основні срібла, – це матриця світлочутливих елементів та аналого-цифровий перетворювач. 

Цифрова фототехніка зовні  практично не відрізняється від традиційної апаратури.

Відмітна особливість  електронних методів полягає  в тому, що зображення об'єкту для його реєстрації заздалегідь перетвориться в електричний сигнал. 

Цифрове зображення представляє  собою мозаїку з дуже маленьких  елементів — пікселів (picture elements — picsels). Комп'ютер і принтер використовують точкові елементи для відображення цього ж зображення на моніторі або для друку на принтері. Для цього комп'ютер будує на екрані або фотознімку сітку, що складається з сотень тисяч або мільйонів вічок-пікселів. Кожне таке вічко містить інформацію про колір і яскравість крапки, що представляється нею, а їх послідовність зберігається у файлі що описує дане зображення. 

Бітова карта для комп'ютера  – це масив цифрових значень, які  заносяться в елементи пам'яті (таблицю) і можуть бути піддані обробці. Фізичний розмір вічка виражається через дозвіл: кількість точок зображення на одиницю довжини, зазвичай дюйм (скорочується як точек/дюйм, або dots/inch). Від дозволу безпосередньо залежить якість цифрового зображення, незалежно від того, чи виводиться воно на екран монітора, чи на принтер. Чим більше дозвіл зображення, а, отже, кількість пікселів використаних для його здобуття, тим більшої чіткості і різкості фотографії можна досягти. 

Таким чином, під час цифрового фотографування фотограф звільняється від рівнів процесу, пов'язаних з хімічною обробкою матеріалів, та і матеріали як такі практично відсутні.

Розглянемо цей процес детальніше. На першому етапі, як і  в звичайному фотоапараті, світло проникає всередину через систему лінз. У цифрових камерах застосовують, як правило, три типи пристроїв контролю за тривалістю дії (витримка) світлових променів на елементи Пзс-матриці (сенсори), або, інакше кажучи, три типи зсувів.

Розмір цифрової фотографії задається двома способами – в пікселях або спільним кількістю пікселів, що містяться в зображенні. Наприклад про деяке зображенні можна сказати, що воно має розмір 1600 х 1200 пікселів (де знак «х» замінює собою слово «на»: 1600 на 1200), або що воно містить 1, 92 млн пікселів (1600 х 1200= 1920 000). 
Пропорція фотознімку – це не що інше як відношення висоти зображення до його ширини. Пропорції квадрата складають один до одного (1:1), а 35-мм фотоплівки — 1,5:1. Велика частина розмірів Пзс-матриць знаходиться в цих межах. 

Чутливість – це здатність  матеріалу або сенсора приймати кількість світла і реагувати на нього. Елемент з більшою чутливістю добре реагує навіть в поганих світлових умовах. Цифрові фотоапарати частіше всього мають чутливість ISO (International Organization for Standardization) 100, 200 або 400. У цифровій камері немає плівки, але є електроніка, тому налаштування чутливості є налаштуванням параметрів електроніки. Значення чутливості відповідає якійсь основній величині, на яку розрахована камера. 

Якість знімків, які ви робите з допомогою вашого цифрового  друга, дуже сильно, якщо не повністю, залежить від якості Пзс-матриці. Звичайні фотоапарати  мають футляри, в які ви вставляєте фотоплівку будь-якого типу). Саме тип фотоплівки визначає кінцеві кольори і світлові переходи. Якщо вам здалося що даний тип фотоплівки дає дуже сильний зсув у бік синього або червоного, ви завжди можете його поміняти. Проте в цифровій фотокамері, це невід'ємна частина самого апарату, такщо купуючи його, ви тим самим назавжди зупиняєте свій вибір на визначеному типові «фотоплівки». Так само як і у випадку із звичайною фотоплівкою різні Пзс-матриці відтворюють кольори по різному, мають різні види «зерна» і світлочутливість.

Основні кольори інакше називаються  компонентами, або каналами. RGB —  трьохканальна колірна модель. Спочатку модель кольору RGB виходили лише чорно-білими. Дагеротипи доводилося розфарбовувати від руки.  лише у 1860 р. Джеймс Клерк Максвелл відкрив методику використання колірних фільтрів. Він сфотографував сцену три рази підряд з накладенням на об'єктив трьох різних кольорових прозорих пластин (червоною, зеленою і синьою). При проектуванні цих трьох знімків за допомогою трьох прожекторів (з накладенням відповідних цим дагеротипам фільтрів) на білий екран і поєднанні їх один з одним, було вперше отримано кольорове зображення. Більш ніж через сотню років подібну методику застосували вже з використанням світлочутливих сенсорів. 
Модель RGB описує випромінювані кольори. Вона заснована на трьох основних кольорах — Red (Червоний), Green (Зелений), Blue (Синій). Останні кольори утворюються при змішуванні цих трьох і називаються адитивними. При змішуванні червоного і зеленого виходить жовтий, при змішенні зеленого і синього — блакитний, синій і червоний дають пурпурний. Якщо змішуються всі три кольори утворюється білий колір. Змішавши три основні кольори в різних пропорціях можна отримати всі різноманіття відтінків.

Нові технології увійшли  до нашого життя. Безумовно, інтернет-видання  стали найдинамічнішим засобом  масової інформації. Розвиток он-лайн видань (газет і журналів) відкрило новий ринок. Багато веб-видань замовляють фотонариси у друкованих ЗМІ. 
Електронні журнали дають читачу можливість інтерактивного спілкування, і їх можуть видавати і агентства, і фотографи-фрілансери, а зміст може бути яким завгодно – відповідно смаку видавця. Звичайно, створити і підтримувати сайт не так просто. Це заняття вимагає часу, певних вкладень, захопленості і технічних знань, у будь-якому випадку необхідних кожному, хто працює з фотографією в мережі.

Використовування нових  цифрових і інтернет технологій означає  і те, що скорочується кількість  працівників, зайнятих архівами. Важка робота з архівами стає набагато простішою. На жаль, первинні вкладення виправдовуються не так швидко – потрібно досить багато часу, щоб окупити витрати. Це впливає і на роботу фотографа – його участь в інвестиціях виражається в зменшенні його і без того невеликого гонорару. 
Фотографи мають нагоду бути віч-на-віч з ринком, створювати свої власні сайти, на яких вони можуть «вивішувати» свої роботи, портфоліо і супровідні тексти. У Треба відзначити, що існує величезна потреба не просто в новинній «картинці», все більш і більш ми хочемо бачити причини і мотивації, що стоять за певними фактами – той сорт фотографії, про який зараз газети, здається, забули.

Цифрові камери відкривають  нові ринки. Сайтам необхідні зображення, які потрібно одержати щонайшвидше. Подумайте, які можливості дає цифрова підписка, наприклад, на використовування фотографій на спортивну тему. Цифрова фотографія відкриває нові горизонти і сама створює нові ситуації її застосування, але вона ніколи не зможе замінити традиційну фотографію по своїй значущості.

«Традиційні» фотографи-професіонали використовують цифрові камери, не тільки для створення фотографій, але і для того, щоб знімати  відео для інтернету (зі звуком –  див. ресурс DigitalJournalist <http://www.digitaljournalist.org>). 

Виникла потреба у фотожурналістах, здатних забезпечити для публікацій в Інтернеті повноцінні фотоісторії, супроводжувані невеликим текстом  і докладними підписами. З часом вони повністю інтегруються в цю комп’ютеризовану систему, і всі умови продажу, ексклюзивності і цінотворення кардинально зміняться. Фотографи одержуватимуть комісійні від реклами: чим більше людей відвідає сайт, тим більше грошей одержить фотограф. У зв'язку з цим, можливо, виникнуть деякі етичні проблеми: шокуюче зображення, яке є змонтоване, може привернути спочатку публіку, але з часом тільки якісні, по-справжньому хороші роботи візьмуть верх.