Історія виникнення та становлення фотографії

З випуском 35-міліметрової камери в 1925-му році і появою перших спалахів між 1927-м і 1930-м роками настає «золота ера» фотожурналістики.

У «золоту еру» фотожурналістики (1930–1950) багато журналів (Picture Post (Лондон), Paris Match (Париж), Life (США), Sports Illustrated (США)) і газети (The Daily Mirror (Лондон), The Daily Graphic (Нью-Йорк)) заробили репутацію і  охопили величезну аудиторію  багато в чому завдяки фотографії і таким фотографам, як: Роберт Капа, Альфред Еісенстедт, Маргарет Йорк-Вайт та Ейджен Сміт.

Перші матеріали для кольорової фотографії були промислово випущені в 1935 році американською фірмою «Кодак», до якої че¬рез три роки долучилася відома німецька фірма «Агфа», що сприяло  широкому розповсюдженню кольорової фотографії.  
У 1947 році американський винахідник Г. Ленд запропонував одноступеневий фотографічний процес при якому обробка і одержанням позитивного зображення відбуваються практично одночасно. Суть процесу полягає в тому, що світлочутливий шар експонованого матеріалу відразу після експонування вводиться в контакт з позитивним несвітлочутливим матеріалом (папером), на який нанесено приймальний лаковий шар. При цьому внаслідок xiмiкoфoтoгpaфiчнoї обробки частинки срібла чи окисленого барвника, з яких утворилося чорно-біле або кольорове зображення, залишаються на експонованих ділянках негативного фотоматеріалу, а частинки, які залишилися на неекспонованих ділянках (галогенне срібло або барвник) переходять у лаковий шар паперу, утворюючи там позитивне зображення. Дифузійні фотографічні процеси здійснюються з застосуванням спеціальних фотоапаратів та фотокомплектів.

Фотографія 1950-80-х рр. характери-зується  подальшим розвитком фоторепортажу  і жанрової фотографії. Яскравою антимілітаристською  спря-мованістю відрізняються, наприклад, воєнні репортажі В.Бішофа, Р. Капи, Д. Сеймура, створені під час американської  агресії у В'єтнамі та ін. гарячих точках планети. Також важливими стали тенденції до епічної величавості в трактуванні дикої природи А. Адамі (США), психологізм Т. дель Тванейя (Італія) та Д. Харісиадіса (Греція), напруженість Б. Брандта (Великобританія). У розвитку фоторепортажу велика заслуга належить прогресивним фотодокументалістам А. Картье-Брессон (Франція), Р. Аведон та Ф. Холцман (США), Ф. Ройтер (Італія), У. Раух (ФРН). Серед провідних фотомайстрів країн Східної Європи виділяються Т. Лер (Німеччина), Л. Ложіньській, Е. Хартвіг (Польща), Е. Пардубські (Чехо-Словаччина), Л. Альмаши (Угорщина), А. Міхаїлопол (Румунія), І. Ськрінській (Болгарія) та ін. Продовжує інтенсивно розвиватися прикладна фотографія, де комерційні завдання переплітаються з мистецькою творчістю, що тяжіє до створення засобами фотомонтажу, рекламного фото і своєрідних фрагментів гротесково-сатиричних літописів сучасної епохи.

На цьому етап розвитку документальної фотографії характеризується різноманіттям жанрових форм і творчих манер. Поява та розвиток нової техніки сприяє спеціалізації та визначеності безлічі майстрів щодо напрямів.

Фотокомплект для чорно-білого фотографічного процесу складалися з роликів, на які були намотані негативний i позитивний матеріали, i капсул (ампул) з пастою для їх обробки. Недолік матеріалів, які випускалися до 1970-х років, – необхідність розділяти комплект після виводу його з фотоапарата.

У 1972 році фірма «Поляроїд» розробила i почала випускати кольоровий матеріал, який не потребує розділення, що сприяло широкому його застосуванню, особливо в аматорській фотографії, котра стала «моментальною».

На початку під фотографіями в газетах не вказувалося ім'я фотографа. Можливо, це не вважалося за необхідне, а може самі фотографи не хотіли бути названими, бо довгий час навіть найкращі фото дуже погано піддавалися відтворенню в газетах.  
До 1980-х більшість газет друкувалися за технологією високого друку використовуючи легко змішувану масляну фарбу, жовтуватий низькоякісний «газетний» папір і грубо вигравійовані зображення. Текст був читабельний, але крапки фотогравіювання, з яких формувалися зображення, майже завжди були нечіткими і розмитими, що заставляло читачів кілька разів перечитувати підписи. 

У 1980-х роках більшість  газет перейшли на офсетний друк, який дозволяв відтворювати фотографії достовірніше на білій, якіснішій, паперу.Офсет – різновид плоского друку, за якого зображення передається з друкарської форми на гумову стрічку, а з неї на папір.

Life, один з найпопулярніших  американських щотижневих журналів, з 1936 до початку 1970-х, був переповнений фотографіями гарної якості надрукованих на прекрасному широкоформатному глянсовому папері (блискуча, покрита лаком поверхня). Life часто публікував фото агентств UPI і AP, які також друкувалися і в інших виданнях, але якісна журнальна версія – це була зовсім інша справа.

Таким чином широке застосування фотографії та розширення сфер її використання сприяло потребі у розвитку та вдосконаленні технології її виробництва  та поширення. 

 

Запитання для самоперевірки:

1. Які основні етапи  становлення фотографії ви знаєте? 

2. Що таке геліографія?

3. У чому полягає принцип  дагеротипу. Хто перший його використав?

4. Хто такий У. Талбот. В чому полягає різниця між талботинією та дагеротипом?

5. Чим знаменна для фотографії стала друга половина XIX століття. 

6. Які основні напрями  панували у фотомистецтві на початку XX століття?

7. Коли тривала  «Золота ера» у розвитку фотографії та у чому вона полягала?

8. Які основні жанри  фотожурналістики розвинулись у  період 1950-80-х років?

 

Рекомендована література до теми:

1. Афанасьєв Л. І. Основи  фотожурналістики: Методичні матеріали  для студентів заочного та дистанційного навчання з спеціальності «Журналістика». – Харків, 2001. – 17 с.

2. Беньямин В. Краткая  история фотографии. – М.: Медиум, 1996. – С. 66-91.

3. Болтянский Г. М. Очерки  по истории фотографии в СССР. – М., 1939. – 126 с.

4. Дудяк В.О., Дубневич  М.М., Занько Н.В., Писанчин Н. С.  Фотореєстраційні процеси на  не срібних матеріалах: Навч.-метод.посіб./За загальною редакцією доц. В.О.Дудяка. – Львів: УАД, 2007, С. 112с.

5. Нери Г. Лекции по  фотожурналистике. Фотожурналисти-ка сегодня – 2003 // www.photographer.ru.

6. Чибисов К.В. Очерки  по истории фотографии, М.: Искусство, 1987. – 96 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 2.  Розвиток фотографії в Україні та Росії. Робота фотоагенств

Ø Становлення фотографії в Україні та Росії

Ø Камера-обскура та камера-люціда

Ø Особливості розвитку фотоагенств

Ø Як вибрати агенство

 

Перші наукові спостереження  фотохімічної дії світла на розчин солей заліза були проведені А. П. Бестужевим-Рюміним в 1725 р. Після відкриття фотографії для ознайомлення з методом Талбота Петербурзька Академія наук направила ученого І. X. Гамеля в Лондон. У 1839р. він прислав до Росії докладний опис методу Талбота, а також устаткування для геліографії і дагеротипа. У області фотохімії були виконані роботи хіміка Ю. Ф. Фріцше і фізика-експериментатора Петербурзького університету В. В.Лермантова (1845-1919) по дослідженню електрохімічної природи процесу прояву (1877-79), І. В. Болдирева (1850-98) по створенню гнучкої негорючої підкладки для емульсивних шарів (1881). 

Перша фабрика по виробництву  фотопаперу була відкрита в Петербурзі (1862) А. Н. Сухачовим, пізніше з'явилися фабрики: «Вся Росія» (Д. І. Фрейландт), «Перемога» (Занковській), «Ірис» (І. Покірний). Перша на території Російської імперії фабрика оптичних інструментів, яка виготовляла фотооб'єктиви, що ввозились з-за кордону, була відкрита у Варшаві в 1899 р. У 1915р. в Петербурзі на імператорських фарфоровому і скляному заводах була зроблена спроба організувати виробництво оптичного скла. У 1916 р. у англійській фірмі братів Ченс була придбана ліцензія на спосіб виготовлення оптичного скла. У 1917 р. в Росії існували оптична майстерня Обухівського заводу, майстерні Герца і Цейса, Московські фабрики, а також ремонтні майстерні в Києві, якими керував В. П. Лінник, основоположник радянської оптотехніки. На початку ХХ ст. велася підготовка фахівців для оптичного приладобудування в Ремісничому училищі Цесаревича Миколи. Також в Київському інституті (з 1906) професор Н. А. Петров читав курс по фотографії.

Камера-обськура стала відома на теренах України та Росії ще у середині XVII ст. Перший фотоапарат був виготовлений в 1840 р. А. Ф. Грековим (1800-55). У 2-й половині XIX і початку ХХ ст. у Росії випускали ручні фотоапарати (І. Д. Акимова "Фотос", 1903) та штативи для початківців (Н. Д. Клячко, 1882; А. А. Полікарпова). Майстерні І. Покорного знаходилися в Києві, Одесі, Ростові-на-Дону, І. І. Карпова, Н. Д. Клячко, Якобсона – в Петербурзі, Акимова, І. С. Аксакова – в Москві. З вітчизняних фотоапаратів можна відзначити стереофотоапарати І. Ф. Александровського (1854), Д. П. Езучевського (1875) та котушковий фотоапарат з роликовою касетою Л. У. Вадимкова (1882). Варнерке за досягнення у області фотографії був удостоєний "Медалі Прогресу" – вищої нагороди Королівського фотографічнгого суспільства Великобританії, володарями якої могли стати тільки видатні учені і діячі у області фотографії. В кінці 1880-х рр. набули поширення подвійні фотоапарати І.І.Карпова, удостоєні золотих медалей на Всеросійській виставці 1896 р. "Російський фотографічний журнал" (1896, № 4) писав: "Така майстрова, як майстерня І. І. Карпова, що не обмежується копіюванням різних зразків, але прагнуча удосконалювати їх, створюючи нові типи камер і інших приладів, та сприяюча цим самим розвитку російської фотографічної промисловості, заслуговує всякого заохочення".  
Слід також відзначити фотоапарат для кольорової зйомки Э. Козловського, на який йому був виданий "привілей" (авторське право) в 1889 р., "Панорамограф" Р. Тіле (1898) та фотокамеру з автоматичним регулюванням експозиції І.Полякова (патент 1899). Для пропаганди фотографії в 1878 р. у Росії був створений відділ світлопису і відділ методів її застосування – п'ятий (фотографічний) відділ. 

Перший російський фотожурнал "Світлопис" був виданий в Петербурзі в 1858 р. художником Р. Н. Оже. За період з 1858 по 1917 р. було випущене 50 різноманітних журналів. Серед діячів російської фототехніки слід виокремити: І. У. Болдирева, що запропонував в 1878 р. короткофокусний об'єктив і удостоєного нагороди на Міжнародній виставці винаходів і удосконалень в Лондоні (1885); У. І. Срезневського (1849-1937) – видного ученого у області наукових експедицій (1883), віце-президента фотоконгресу в Брюсселі (1897), одного із засновників Всесвітнього фотографічного союзу в Парижі (1900).

Передумовою виникнення сучасного  фотоапарата була відома камера-обскура (від лат. «темна кімната»). Перші згадки про неї зустрічаються у записах арабських вчених кінця Х ст. Спочатку це був темний ящик з невеликим отвором в одній із стінок. Якщо повернути цей отвір до об’єктів які світяться або освічуються, то на протилежній стіні всередині ящика отримували кольорове перевернуте зображення предметів, яке передавало найменші деталі. Чим менший отвір, тим контури предметів були чіткішими, але з меншою яскравістю зображення. 

Винахідником камери-обскури  довгий час помилково вважали  італійського фізика Джованні Батиста  делла Порту, що описав в "Натуральній  магії" (1560) сам прилад і спосіб підвищення яскравості зображення при заміні отвору лінзою. Насправді ефект камери-обскури, був швидше відмічений допитливим людським оком в природних умовах. Спочатку йому навіть надавали релігійного та сакрального змісту. Так, наприклад, відомий польський письменник Болеслав Прус на основі вивчення великої кількості староєгипетських документів в своєму історичному творі "Фараон" описав, як жерці в темному наметі показували своєму владиці картини битви що відбувається на освітленій сонцем рівнині. При цьому споглядач навіть не підозрював, що все бачене ним не божественне знамення, а звичайне фізичне явище.

Багато вчених та художників були добре знайомі з цим оптичним приладом і його використанням, серед  них: Арістотель (384-322 рр. до н.е.), Хассан ібн Хассан (965-1038), Віте (помер в 1290 р.), Роджер Бекон та інші. Джон Пенхам, архієпископ Кентерберійський (1279). У рукописах Леонардо да Вінчі, які були захоплені Наполеоном, привезені до Франції і видані Вентурі в Парижі в 1797 р., були малюнки камери-обскури та її опис. У 1544 р. голландський математик Гемма Фрізіус за допомогою камери-обскури спостерігав сонячне затемнення. Надалі були зроблені багаточисельні кроки по удосконаленню цього приладу. Так, помістити в отвір лінзу, запропонували професор математики в Мілані Джером Кардан (1501-1576), Джованні Батист Бенедетті (1585) і Данієлло Барбаро (1556), причому останній також показав можливість збільшення різкості зображення діафрагмуванням об'єктиву. Серйозним недоліком камери-обскури було перевернуте зображення. Для його усунення Ігназіо Данті запропонував в 1573 р. використовувати дзеркало.

Подальші удосконалення  камери-обскури пов'язане з ім'ям великого астронома Іоганна Кеплера (1571-1630). У 1600р. він почав застосовувати її як інструмент для спостереження за рухом Сонця і, добився збільшення проектованого зображення. Ця ідея лягла в основу сучасних телеоб'єктивів. 

Збереглись дані про досить великі камери-обськури у вигляді кімнати. У даху такої камери часто поміщали лінзу з поворотним дзеркалом. Зображення предметів проектувалося на стіл у вигляді послідовно виникаючої панорами, яку одночасно могли спостерігати кілька чоловік. Такі камери-обскури використовують і сьогодні у центрах відпочинку.

Першу компактну камеру-обскуру  сконструював Роберт Бойль (1627-1691) у 1665 році. У 1680 р. портативна камера-обскура  була описана Робертом Хуком. І лише через п’ять років вчений Зан описав варіант цього пристрою з дзеркалом, яке розташовувалось у верхній частині камери для віддзеркалення.