Історія виникнення та становлення фотографії

ТЕМА 1.  Історія виникнення та становлення фотографії

Ø Етапи становлення фотографії. Геліографія

Ø Період дагерротипу

Ø Талботинія

Ø Мокроколодійний спосіб, «лімпановська фотографія»

Ø Початок XX століття

Ø Період 1920-50-х років. «Золота ера»

Ø Період 1950-80-х років

Винайдення фотографії стало  втілення мрії про можливість фіксації і візуального збереження усього, що нас оточує. Лише проаналізувавши історичні етапи розвитку фотосвітлин, можна оцінити її великий вплив на розвиток сучасної культури, науки, техніки та зокрема журналістики.

Історія розвитку фотографічних cпocoбів запису інформації роз-почалася з винайдення та удосконалення фотографії. Термін «фотографія» походить від грецьких слів «photos» – світло, i «grapho» – пишу, креслю, рисую, що в перекладі на українську мову означає світлопис. Подібно до назви, в Україні фотографічне зображення ще називають світлиною. Ширше поняття «фотографія» охоплює сфери науки, техніки i культури, та присвячена розробці методів i зaco6iв отримання шляхом реєстрації оптичних сигналів у світлочутливому середовищі, яке за відповідної обробки забезпечує одержання стійкого зображення, здатного до зорового сприйняття та відтворення.  
Предтечею винайдення фотографії було виявлення світлочутливості нітрату срібла, яку вперше спостеріг німецький учений Шульце в 1727 році. Згодом, у 1802-му, англійський винахідник Уеджвуд отримав зображення на просоченому нітратом срібла пaпepi, однак воно було нестійким, оскільки науковець не знайшов спосо¬бу його закріплення. 
Спроби зафіксувати оптичне зображення на світлочутливій поверхні не припинялись. Так, у 1826 році французький винахідник Н. Ньєпс розробив відповідний cпoci6, названий геліографією. Суть способу полягає в тому, що на поверхню металевої (мідної, олов'яної чи cpi6нoi) пластини тонким шаром наносили розчин асфальту в лавандовій олії. Після підсихання шару пластину експонували (піддавали дії світла) в камері-обскурі чи під напівпрозорим рисунком протягом тривалого часу (6-10 годин). Під дією світла асфальт втрачав здатність розчинятись у лавандовій олії. Потім пластину обробляли лавандовою олією, що розчиняла ас¬фальт у неекспонованих ділянках, звільняючи від нього поверхню металу, i таким чином з'являлися контури зображення.

Після подальшої обробки пластини кислотою, так званого трав-лення, незахищений асфальтом метал частково розчинявся i утворювалось рельєфне зображення. 3 такої пластини можна було робити відбитки, використовуючи звичайний друкарський верстат. На відбитках зображення було негативним. Очевидно, для отри¬мання позитивного зображення пластину потрібно було використовувати як форму глибокого друку, або для копіювання на плас¬тину використовувати негативне зображення.

Cпoci6 геліографії став  прототипом технології виготовлення  кліше (рельєфний малюнок на дерев’яній чи кольоровій дошці для відтворення в друці). Однак через низьку світлочутливість асфальту, що спричиняло тривалий час експонування, він не набув широкого практичного застосування для фіксації оптичного зображення i не був визнаний як фотографія. Окрім розробки описаного способу, Ньєпс проводив досліди з йодистим сріблом, але не знайшов можливості його застосування, про що інформував Л. Дагера, котрий зумів використати сіль для отримання сталого зображення.

Першими роками становлення  фотографії прийнято вважати 1839-40 роки, хоча вона тоді розглядалась лише, як засіб  отримання точних копій з оригіналу. Неоднозначно до «технічного» засобу фіксації зображення підійшли представники образотворчого мистецтва. Рання фотографія імітувала прийоми живопису в традиційних для неї жанрах портрету, пейзажу та натюрморту. Високих результатів у жанрі фотопортрета, досягли: Д. Хилл, Дж. М. Камерон (Великобританія), Надар (справжнє прізвище Р. Ф. Турнашон, Франція), А. І. Деньер, З. Л. Льовіцкий, А. О. Карелін (Росія) та ін. Названою «матір’ю художньої фотографії», яка першою показала специфічні можливості мистецтва фотографування і створила документально правдиві фотографічні образи, вважають Дж. Камерон (1815-1879). Вона була представницею романтичного напряму та автором неперевершених портретів. Найбільш значним досягненням того періоду стала портретна галерея Надара (1820-1910), де він демонстрував знімки його знаменитих сучасників – композиторів, художників, письменників та ін. Важливий крок на шляху дослідження різноманітних знімальних ефектів зробили А. М. Деньер (1820-92) та З. Л. Льовіцкий (1819-98), які перейнявши від живопису майстерність аналізу людської індивідуальності, зробили прорив у достовірній передачі документально відтворених рис особи яку портретують (покращили освітлення). 

У 1839 pоці відомий французький  фізик Араго доповів Паризькій  академії наук про розроблений Л. Дагером разом з      Н. Ньєпсом спосіб одержання фотографічного зображення, названого пізніше дагеротипією. Світлочутливим мaтepiaлoм служила cpi6на пластинка, покрита парами йоду. Після експонування в камері-o6cкypi плас¬тина зі штриховим зображенням проявлялась парами ртуті, видиме зображення фіксувалось розчином хлориду натрію.

На обробленій таким чином  дагеротипній пластині виникало дзеркально-блискуче зображення, утворене амальгамою ртуті  на місцях дії світла, яке можна розгледіти під певним кутом, оскільки амальгама ртуті i поверхня cpi6ної пластини по-різному відбивають світло. 

У перші роки після свого виникнення фотографія була віднесена громадською думкою і фахівцями з різних областей культури до числа «цікавих дрібничок». Фотографія цього періоду ще не була наповнена ні документальністю, ні інформативністю, ні свободою світлових рішень, тобто жодною з тих особливостей, які сьогодні теорія розглядає як визначаючі для фотографії. Розвиток фотографії багато в чому визначали суспільні потреби. Виникнення газетної індустрії направило фотографію в русло репортажності. В той час, коли на основі фотографії з'явилися перші «рухомі картинки» (кіно), сам фотознімок був скромним документальним свідоцтвом, поступаючись у виразності і вишуканості живопису і графіці.

Майже одночасно з Дагером  англійський учений У. Талбот розробив cпoci6 отримання фотографічного зображення на світло-чутливому папepi, за яким закріпилась назва талботинія. Суть способу полягала в наступному. На проклеєну поверхню паперу послідовно наносився розчин солей йоду i нітрату срібла, в результаті чого утворювався шар йодистого срібла. Після експонування на поверхні шару з'являлось дуже слабке зображення, яке підсилювали (про-являли) у тому ж розчині галової кислоти з нітратом срібла.

Після фіксування, а саме обробки розчином тіосульфату натрію, з наступним промиванням i висушуванням, утворювався паперовий негатив, з якого копіюванням на аналогічний папip можна було отримувати позитивні зображення. Із-за впливу структури паперової основи якість такого зображення була гіршою, ніж на дагеротипі, але розроблений принцип розмноження позитивного зображення дав поштовх до подальшого вдосконалення фотографії, хоча жоден iз винахідників – нi Ньєпс, ні Дагер, нi Талбот, не послуговувалися визначенням «фотографія». Цей термін було узаконено лише в 1878 році, коли його ввели в «Словник Французької академії», але дослідники історії фотографії стверджують, що ним ще з 1839 року користувались відомі вчені Д.Гершель та I. Мадлер.

У 2-й половині XIX ст. технічні і наукові досягнення у області  фотографії привели до виникнення та використання нових прийомів, характерних  тільки для фотографії. Одним з  новаторів був англійський майстер О. Рейландер (1813-75), що змонтував аллегоричну композицію "Два життєві шляхи" (1856) з 30 негативів. Кращим майстром дитячого фотопортрету був визнаний англійський письменник Л. Керролл (спр. ім'я Ч.Доджсон; 1832-98; автор "Аліси в країні чудес"). З 1860-х рр. розповсюдилась техніка натурного фотографування. До 1920-х рр. вона розвивалася у дусі імітації живописного пейзажу: Р.Ламар (Франція), Л. Міссон (Бельгія), А. Кейлі (Великобританія) та ін. Етнографічна натуральна фотографія 2-ї половини XIX ст. ставила перед собою за мету достовірну фіксацію народного життя. У цей же період виникає зйомка репортажу, напр., Р. Фентон фотографував епізоди з фронтів Кримської війни 1853- 56 рр., М. Би. Брейді, А. Гарднер – громадянської війни в США 1861-65 рр., А. І. Іванов, Д.Н.Никітін, М. В. Ревенській – російсько-турецької війни 1877-78 рр. Винахід, а пізніше і удосконалення щілистого засуву, дозволило фотографувати рухомі об'єкти, що дало поштовх для подальшого розвитку фотографії репортажу.

Другим суттєвим етапом розвитку фотографії було винайдення в 1851 році англійським скульптором i дослідником Ф. Арчером мокроколодійного способу. Фотографічним матеріалом слугувала склянна пластинка, на яку наносили колодій (розчин колоксиліну в суміші спирту та ефіру). У колодій вводили розчинні йодисті та бромисті солі, потім цю cyміш виливали на склянну основу. Після застигання колодію пла¬стинку занурювали в розчин нітрату срібла i потім в мокрому стані експонували у фотокамері. Лише тоді пластину проявляли і фіксували .

Основною перевагою мокроколодійного способу порівняно з дагеротипним, є вища світлочутливість фотопластинок, завдяки чому його почали широко застосовувати. Окрім переваг, cпoci6 мав i суттєві недоліки, зокрема низька світлочутливість та необхідність підготовляти пластинку безпосередньо перед фотографуванням i використовувати її в мокрому стані. Це створювало незручності, оскільки фотограф повинен був мати громіздку лабораторію, та й сам процес виготовлення фото¬пластинок та їх обробка були трудомісткими.

Для оперативного виготовлення фотографії потрібно було винайти більш  досконалий світлочутливий матеріал та процеси його обробки. I він був створений у 1871 року англійським лікарем Р.Медоксом, який запропонував замість колодію використовувати сухий желатиновий шар з кристалами га¬логенного срібла. 1871 piк є початком третього етапу розвитку фотографії та першим у промисловому виготовленні фотоматеріалів. Спочатку броможелатинні шари наносили на скляну пластинку (фотопластинки), потім на папip i плівку (фотопапери, фотоплівки) – останні з'явились на півтора десятка років пізніше.

Застосування сухих броможелатинних  шapiв дало змогу розділити процес фотографії на дві стадії: промислове виготовлення cвiтлочутливих матеріалів i власне фотографію, тобто використання готових фотоматеріалів для отримання негативних i позитивних зображень. Цей спосіб, але значно удосконалений, покладено в ос¬нову сучасної фотографії.

Описані способи i матеріали  відносяться до так званої чорно-білої  фотографії. Проте поряд iз удосконаленням чорно-білої, прово¬дились роботи зі створення  матеріалів i способу кольорової фото¬графії. Ідея кольорової фотографії i перші спроби отримати кольорове зображення фотографічним, способом були здійснені в 60-х роках XIX століття. Першим, хто вказав на можливість фотографічного кольоровідтворення, був Д.Максвел. Він запропонував cпoci6 одержання кольорових зображень шляхом послідовного фотографування об'єктів у синій, зеленій i червоній зонах спектра з наступним накладанням світлових потоків, проектуючи їх через кольороподілені негативні зображення на екран.

У 1891 році французький фізик  Г. Ліпман розробив прямий ме¬тод одержання  кольорових фотографічних зображень  з використанням інтерференції  світла в прозорій дрібнозернистій фотографічній емульсії, нанесеній на металічний шар з дзеркальним блиском. Цей cпoci6 отримав назву «лімпановська фотографія». 
1892 року англійський учений Д. Деполіг розробив растровий cпoci6 кольорової фотографії, який удосконалювався ним та іншими вченими. В 1907 році французька фірма випустила перші растрові фотоматеріали для кольорової фото¬графії.

На початку XX ст. у роботах  фотомайстрів все ще помітний вплив  напрямів в живопису (брати О. і Т. Гофмейстери, Р. Дюркооп, (Німеччина); Р. Демаши, До. Пюйо, (Франція); Л. Міссон, (Бельгія); Я. Булгак, (Польща) та ін.). В цей же час у фотографії зростає інтерес до інтерпретації форм реального світу. У роботах представників цього напряму (т. зв. фотоавангарду) поєднується гра форм, химерність ліній, світотональні переходи, нереальні перспективні побудови, безпредметні композиції. Починають створювати композиції у дусі абстрактного мистецтва. З. Брассаї (Франція), X. Каллаган, Д. Кипіс, А. Сиськайнд, Е. Уестон (США) та ін., фотографують стару штукатурку, тріщини на асфальті і т. п., змінюючи масштаби і фактуру до невпізнання. Пошуки на шляху авангарду не завжди були безплідні, вони привели до розробки власних специфічних засобів виразності у фотографії (напр., використовування ракурсів, крупних планів, багатопланових композицій). У багатьох жанрах розкривалася публіцистична сила фотомистецтва. А. Стігліц в США, М.П.Дмітрієв в Росії стали основоположниками публіцистичного фоторепортажу в своїх країнах. 
Величезний сплеск попиту і пропозиції якісної фотожурналістики викликала Друга світова війна. Також вона стимулювала появу на ринку нових швидших і компактніших камер з Японії, Європи і США.

В період 1920-50-х рр. одне з  найважливіших місць у фотографії зайняла фотопубліцистика, яка розробляла гостросоціальні теми. Поступово вона примусила відійти на другий план картинну, яка була похідною з живопису і графіки. Для прогресивного фотомистецтва характерним стало все більше проникнення в соціальну суть явищ, що відбуваються. Кращі представники зарубіжної фотографії зуміли створити узагальнені образи різних прошарків суспільства (А. Айзенштадт, Э. Саломон, Німеччина; У. Еванс, Д. Ланге, Би. Шан, США, та ін.). Воєнні репортажі зробили істотний вплив на поворот фотографії до документальних форм та підйому гуманістиічної фотожурналістики. Величезний внесок в цей напрям зробили фоторепортери багатьох країн світу. Американець Ю. Сміт говорив: "Мені хотілося, щоб мої фотографії стали не просто освітленням подій, а перетворилися б на звинувачувальний акт війні – цьому страшному і жорстокому злу, яке калічить розум і тіло людини". 
Сучасна фотожурналістика стала можлива з винаходом малогабаритної камери і високочутливих плівок. Поява 35-міліметрової камери, яка була створена в 1914 році і випущена в продаж в Германії в 1925 році, внесла багато значних змін до кожної області фотографії. Нова камера дозволила фотографам побачити звичайні і звичні об'єкти в нових, сміливіших перспективах.

Одним із перших користуватися  малогабаритною камерою в інформаційних  цілях почав Еріх Саломон, який оприлюднив закулісні знімки відомих міжнародних  політичних діячів на конференції Ліги Націй в кінці 1920-х років. Це його мали на увазі, коли говорили, що «необхідно три умови для проведення конференції Ліги Націй: декілька міністрів закордонних справ, стіл і Еріха Саломона». Фотографи газет і журналів з тих пір слідують його манері, знімаючи по ходу подій, не чекаючи позування. 
Хоча фотографія і стала частиною новин в газетах і журналах з 1897 р., аж до 1927 року багато сенсаційних новин у жовтій пресі ілюструвалися гравюрами. Перша фототелеграма була передана Western Union в 1921-му році.