Російська журналістика

        Об'єктивними передумовами формування публіцистики нового типу стали перетворення внутрішньої і зовнішньої політики, ініційовані Н.С. Хрущовим, що вимагали освітлення в ЗМІ. Суб'єктивні передумови пов'язані з приходом у журналістику людей, загартувати на фронтах II Світової війни, гостро відчувають зміни глобального характеру (зміну парадигми мислення: від ідеологічної до гуманітарної), знайомих з літературно-філософськими течіями Заходу (в тому числі з екзистенціалізму та етичної концепцією Альберта Швейцера), тих, кого потім назвуть «совістю нації» та «володарями дум».

        У радянській пресі 1950-60х років з'явилися публіцистичні, «сутнісно-з`ясовуючі» тексти, які стали типовими для газет тих років. Публіцистика «відлиги», за допомогою засобів художньої виразності та образності, «прихованих» трансцепзусів, «трансцендентних смислів» і «ключових слів» - концептів, спробувала відповісти на питання у чому ж сенс існування людини, духовні і моральні орієнтири відтепер стають головними і визначають його життя.

       Публіцистика моральних пошуків, що виросла в надрах і на основі кращих традицій російської журналістики, стала не тільки школою найвищого професіоналізму для вітчизняних журналістів, а й заклала основи перетворюють стратегій публіцистів періоду «перебудови», що сколихнули і перевернули всю суспільне і політичне життя країни наприкінці XX століття.

ВИСНОВКИ

        Журналістика сьогодні, безумовно, є найбільш передовою частиною класу вільних професіоналів будь-якого сучасного суспільства. І, можливо, тому в корпоративній культурі журналістів чітко проявлено напруга між чистим професіоналізмом ("технікою пера") і громадським покликанням журналіста ("місією пера"). Найвиразніше це напруга проявляє себе в Росії. Сьогодні все розсипалося, і в першу чергу стався жорстокий розрив між журналістикою і актуальною теоретичною думкою: немає ні напруженого, іноді ворожого, немає ні доброго ставлення, немає зараз буквально нічого, що б вказувало на співавторство теорії та журналістики. Журналісти фактично перестали привласнюють собі те, про що думають сьогоднішні мислителі кінця XX століття, ті поняття, які кореспондують сьогоднішнім цивілізаційним процесам в надрах сучасного суспільства та його культури, глобальному миру в цілому, світові масових комунікацій, світу конкуруючих інформаційних потоків.

       Весь набір традиційних речей, за допомогою яких сучасна людина говорив про себе і про свій навколишній світ, розсипався, він не працює. Втрачають сенс найпростіші слова: сьогодні ми навряд чи зможемо пояснити навіть самим собі, що таке клас, нормальна сім'я і т.д. Ми стали набагато більш толерантними щодо будь-яких, так би мовити, відхилень, з точки зору сучасного суб'єкта. Під нами повільно, але невблаганно розсипалася, а точніше само зруйнувалася індустріальна цивілізація. І це саморуйнування виявилося настільки масштабним і настільки потужно охопило самі підстави людської взаємодії, що медіа сьогодні знаходять для людини і громадянського суспільства два нових значення. Одне значення відповідає інтуїтивному рівню розуміння того, що якісь зміни у світі все ж відбуваються і в нашому суспільстві. Але старорежимна мова журналістики не дозволяє ці зміни адекватно описати. А тому суспільство продовжує міркувати про свободу преси і про її місію - інформувати населення. Але саме таке трактування журналістики перешкоджає усвідомленню її ролі у перевихованні світу. Ми ніби б самі не хочемо того, щоб союз журналістики та теоретичної думки знову знайшов своє легітимний вплив на наші уми. Оскільки журналіст стає сполучною ланкою між теоретичною думкою і новою, повсякденною мовою XXI століття, нехай навіть і винаходячи його, то саме така журналістика і знаходить шуканий статус рефлексивної журналістики. Найчастіше, самі нічого не вигадуючи, журналісти здатні оцінити адекватність і своєчасність того чи іншого соціокультурного "винаходу" - його мовну, технічну, культурну і політичну адекватність. До тих пір, поки немає по-журналістськи артикульованої словесної форми цього винаходу, його нібито й немає в природі.

Список використаних джерел

1. Н.А.Некрасов в воспоминаниях современников, подготовка текста  Г.В.Краснова и Н. М. Фортунатова. М., 1971.

2. Ашукин Н. С., Летопись жизни и творчества Н. А. Некрасова. М.-Л., 1935.

3. Есин.Б.И. История русской журналистики (1703-1917): Учебно-методический комплект (Учебное пособие; Хрестоматия; Темы курсовых работ), - М.: Флинта: Наука, 2000.

4. История отечественной журналистики. XVIII - XIX вв.: Учеб. - метод. пособие / Т.Г. Лонгвинова, А.А. Александрова, Е.Г. Смирнова, 2000.

5. Отечественная журналистика XVIII-XIX веков: Тексты. - Екатеринбург: Изд-во Урал. Ун-та, 2001

6. История русской журналистики XVIII-XIX веков. Под редакцией проф. А.В. Западова. Третье, исправленное издание. - М.: «Высшая школа», 1973.

7. Культурология. Под ред. Г.В.Драча. - Ростов-на-Дону, 2000.

8. Корецкая И.А. Аполлон. Русская литература и журналистика начала XX века. – М., 1984. С. 119–120.

9. Лавров А.В., Максимов Д.Е. Весы. Русская литература и журналистика начала XX в. / Буржуазно-либеральные и модернистские издания. – М., 1984.

10. Эпоха — газетной строкой. «Правда», 1917-1967. / Под ред. А.Л. Земцова, Б.И. Стукалина, С.Б. Сутоцкого. — М.: Издательство «Правда», 1967.-488с.

11.Есин Б.И. История русской журналистики (1703-1917): Учебно-методический комплект (учебное пособие; хрестоматия; темы курсовых работ). М.: Флинта: Наука, 2000. - 464с.

12. Зарубежная и российская журналистика: трансформация картины мира и ее содержания: Коллективная монография. / Науч. ред. А.А. Стриженко. -Барнаул: Издательство АГТУ, 2003. 300с