Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр

Як бачимо, послаблення напруги у відносинах між Польщею та СРСР стало вихідним пунктом для тимчасового радянсько-польського зближення в інтересах народів обох держав. До цього прагнув Радянський Союз, однак наміри польського уряду були зовсім інші – продовжувати балансування між Німеччиною та СРСР.

До кінця  літа 1939 р. радянський уряд звертався  до Польщі з пропозицією надання  допомоги. Але польське керівництво  щоразу від неї відмовлялось. Не змінилася його позиція й тоді, коли правлячі кола “санації” вже мали детальну детальну інформацію про підготовку німецьких сил до нападу на Польщу. Той факт що “санаційний” уряд не давав згоду на пропуск радянських військ через свою територію на випадок німецької агресії проти західних країн відіграє чималу роль у розгортанні вересневої катастрофи 1939 р.

Чималу роль зіграла Польща у зриві московських  переговорів, що тривали на весні  та влітку 1939 р. між СРСР, Англією  та Францією щодо укладання договору про взаємодопомогу. Англо-французька дипломатія широко використовувала  польський уряд для створення штучних ускладнень в ході переговорів. Відмова західних держав від вирішальних дій проти німецького агресора остаточно довела, що у своїй зовнішній політиці вони розраховували на військове зіткнення Німеччини з СРСР. З іншого боку, певна доля вини в зриві переговорів належала і СРСР, якій вже з квітні 1939 р. виношував ідею зближення СРСР з Німеччиною. Особливо інтенсивними пошуки стали після усунення М. Литвинова з посади наркома закордонних справ в травні 1939 р. Остаточне з’ясування зовнішньополітичних позицій СРСР і Німеччини завершилося підписанням договору про ненапад від 23 серпня 1939 р. Підписання цього пакту різко змінило співвідношення сил в Європі: Польща фактично залишилася сам на сам з готовою до наступу Німеччиною. Відповідно до пакту обидві держави поділили територію Східної Європи на свої сфери впливу за спиною урядів і народу. Так, доля Польщі вирішувалась ще до початку війни проти неї. Її територія розмежовувалась по ріках Нарев, Вісла, Сан. На схід від цієї межі у радянській сфері впливу опинилася Західна Україна і Західна Білорусія, на захід – сфера інтересів Німеччини. В історичному контексті зафіксовані договором “ненапад” та декларована Молотовим “дружба” являла на практиці політичну підтримку фашистського нападу на Польщу, радянська сторона не висловила ніякого засудження цій агресії, не висловила на протязі всієї німецько-польської війни вересня 1939 р., в результаті якої гітлерівці і Радянський Союз захопили Польщу. (17 вересня – СРСР увійшов зі сходу).

Підписавши  угоду, таємні протоколи СРСР допустив грубий прорахунок – Гітлер фактично перетворив Радянський Союз на співучасника агресії, який постачав стратегічні матеріали Німеччині, а потім взяв участь у війні проти Польщі. Вже 5 вересня 1939 р. Гітлерівська сторона все частіше почала наполягати на тому, щоб СРСР якнайшвидше розпочав інтервенцію проти Польщі.

17 вересня радянські  війська під приводом “розпаду  Польщі та того що її населення  залишилося напризволяще² вступили на польську територію.

В історичній літературі дискутують з приводу характеру радянсько-польських дій. Одні вчені стверджують, що це була агресія, війна СРСР проти Польщі, інші – визвольний похід у Західну Україну і Західну Білорусію.

З точки зору міжнародного права це була агресія, оскільки тут застосовувалась військова сила проти незалежної держави. СРСР у змові із Німеччиною здійснив збройний напад на суверенну Польщу з метою захоплення її території. З формальної точки зору це була війна, де велися бої, були військовополонені та вбиті. Що стосується визвольного походу у Західну Україну та Західну Білорусію, то й сьогодні не припиняються суперечки щодо трактування його зовсім протилежними термінами – від “визволення” до “окупації”.

Таким чином, можна  зробити висновок, що до середини 30-х  рр. польський уряд у зовнішній політиці дотримувався принципу лавірування між пронімецьким курсом та підтримкою видимості збереження відносин з СРСР. Розуміючи, що всередині країни (незадоволення пронімецьким курсом зовнішньої політики “санаційного” уряду) не сприятимуть перетворенню антирадянських ідей в конкретні наступальні плани державної політики, польський уряд був зацікавлений в проведенні таких спільних міроприємств з СРСР, які, не маючи характеру політичного співробітництва, могли бути з метою декларування розширення польсько-радянських зв’язків. Однак, починаючи з 1935 р. польсько-радянські відносини поступово почали загострюватися. Польща все активніше почала виступати за зближення з Німеччиною, маючи надію врятувати своє майбутнє. В цьому контексті, вона до останнього моменту не погоджувалась дати дозвіл на проведення військ через територію Польщі у випадку німецької агресії. Цього вимагав Радянський Союз під час Франко-Англо-Радянських переговорів у серпні 1938 р. у Москві. Наслідком польсько-радянських стосунків став радянсько-польський збройний конфлікт у вересні 1939 р. спільні дії Німеччини і Радянського Союзу привели до втрати Польщею своєї незалежності. Певна доля вини в цьому є і на совісті тогочасного “санаційного” уряду Польщі.

Висновки

Міжнародна  обстановка, що склалася після приходу нацистів до влади в Німеччині, поставила уряд Польщі перед необхідністю здійснити відповідальний вибір, від якого, як потім покаже подальший розвиток подій, залежало саме існування польської держави. Стратегічне положення Польщі на шляху німецького “походу на схід”, гострота та невирішеність протиріч з Німеччиною, яка відкрито претендувала на польські території в західній частині країни, не стали на заваді впровадження “санаційним” урядом пронімецького курсу зовнішньої політики. Така позиція пояснювалася “великодержавною політикою” Польщі (прагненням утворити у Східній Європі блок держав під керівництвом Польщі, чому в певній мірі сприяло загострення німецько-радянських відносин), негативним ставленням до СРСР, політикою “умиротворення” західних держав.

В умовах загострення  міжнародної обстановки 1933-1934 рр., зростання  незадоволення польської громадськості  пронімецьким курсом зовнішньої політики Польщі, “санаційний” уряд здійснював політики балансування між гітлерівською Німеччиною та Радянським Союзом, збереження нейтралітету у спірних питаннях. Прагнучи до укріплення “дружніх стосунків” з нацистською Німеччиною та розуміючи неможливість реалізації в зазначених умовах антирадянських планів, польське керівництво було зацікавлене в проведенні польсько-радянських акцій, які створювали б видимість політичного співробітництва між державами. Це, на їх думку, мало б послабити напругу в польському суспільстві. Так, Польща взяла участь в підписанні конвенції про визначення агресора, в першому етапі переговорів щодо укладання східного пакту. Але все більше потрапляючи під влив Німеччини, “санаційний” уряд в кінцевому результаті кинув радянську пропозицію щодо укладання вказаного пакту.

Вже з середини 30-х рр. польсько-радянські відносини загострилися. Укладання в 1934 р. між Німеччиною та Польщею пакту про ненапад, зрив радянсько-польських переговорів щодо вирішення “балканського питання” та затягування переговорів про продовження пакту про ненапад між Польщею та СРСР від 1932 р. викликало незадоволення польської громадськості. Як бачимо попередній етап польсько-радянського зближення в зовнішньополітичному курсі Польщі в другій половині 30-х рр. був замінений пронімецьким курсом “санаційного” режиму.

Прагнення Радянського  Союзу до зближення з Польщею носили принциповий характер та ґрунтувалися на спільності їхніх національних інтересів. Зацікавленість Німеччини, яка 1933 – 1934 рр. взяла курс на зближення з Польщею, пояснювалося тимчасовою тактичною причиною: Гітлерівській Німеччині необхідно було забезпечити нейтральне ставлення польського уряду на початковій стадії підготовки до війни. Питання про подальшу долю Польщі (чи буде вона “слухняним” виконавцем планів Німеччини, чи ж доведеться силою придушити її опір) для гітлерівців принципового значення це не мало. До того ж німецький уряд докладав максимум зусиль для того, щоб не допустити утворення антинімецького блоку держав. Вереснева катастрофа була викликана й політикою “невтручання”, “умиротворення” західних держав (в тому числі й союзниці Польщі Франції), що сприяла озброєнню Німеччини та підготовки їх до агресії. Західна країна намагалися направити німецьку агресію на схід, проти СРСР та фактично, проти Польщі. Гарантії, надані Англією та Францією Польщі в березні-квітні 1939 р. були фікцією, яка не змогла врятувати польську державу від її краху.

Такий зовнішньополітичний  курс “санаційного” уряду впродовж 1933-1939 рр. і привів до краху польської  держави.

Чи могла  Польща уникнути вересневої катастрофи? На мою думку напевне ні. В “німецькому поході на схід” Польща була однією з перших країн, що підлягала загарбанню німцями. Однак, ця агресія не обов’язково повинна була закінчитися втратою Польщею державної незалежності. При інакшому курсі зовнішньої політики польських правлячих кіл країна не була б приречена на те, щоб у трагічні дні початку вересня 1939 р. залишитися сам на сам з Німеччиною. Достатньо було оцінити і зважити долю Чехословаччини 1938 – 1939 рр. для того, щоб зрозуміти фіктивність гарантії з боку Англії та Франції від нападу агресора, оманливість угод з Німеччиною. Однак, навіть загострення у польсько-німецьких відносинах 1938 р. не вплинуло на зміну зовнішньополітичного курсу “санаційного” уряду. Така позиція Польщі і привела до її краху 1939 р.

Як бачимо, шлях до національної катастрофи Польщі прокладала її зовнішня політика, яка спиралася на концепцію “двох ворогів”, що об’єктивно вимагало від польської дипломатії лавірування між СРСР та Німеччиною. Однак, Польщу на загибель привели не лише помилки та вагання “санаційного” уряду, а й складні перипетії історичного процесу, в якому зовнішні фактори відіграли вагомішу роль ніж внутрішні – це безумовно політика великих держав Англії, Франції, Німеччини, Радянського Союзу. По великому рахунку Польща для них була “розмінною монетою”, яку вони використовували в своїх цілях в необхідний для себе час.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Документы внешней политики СССР: в 21 т. – М.: Политиздат, 1970. – Т.XVI-XVII. – 920 с. – 718 с.
2. Документы и материалы кануна второй мировой войны. 1937-1939: В 2 т. – М.: Политиздат, 1981. – Т.І,ІІ – 302 с. – 416 с.
3. Документы и материалы по истории советско-польских отношений: В 12 т. – М.: Наука, 1961. – Т.VI – 432 с.
4. Безыменский Л. Альтернативы 1939 г. // Архивы раскрывают тайны… - М.: Политиздат, 1991. – с. 76 – 79.
5. Беляева В. Британские гарантии  Польше (март-апрель 1939 г.)// Политический кризис 1939г. и страны Центральной и Юго-Восточной Европы. – М.: 1989.- с.31.
6. Гибнанский Л. Гитлеровские планы в отношениях Польши и советско-германские переговоры летом 1939 г. // Политический кризис 1939 г. и страны Центральной и Юго-Восточной Европы. – М., 1989. – с. 91
7. Григорьянс Т. Гитлеровские планы в отношении Польши и советско-германские переговоры летом 1939 г.// Политический кризис 1939 г и страны Центральной и Юго-восточной Европы. - М.: 1989. – с.71.
8. История Польши : В- 3.т.-Т.ІІІ-М.:Издательство АН СССР, 1958.-с.427
9. Европа в международних отношениях 1917-1939г. – М.: Наука 1979г. – 438с.
10. Европа между миром и войной. 1918-1939г. М.:  1992. – 534с.
11. Ионова Г. Борьба СССР против фашисткой агрессии и позиция Польши на кануне второй мировой войны// Дипломатические отношения Западноевропейских стран между двумя войнами. – Ярославль: Ярос.гос.унив., 1977. – с.35
12. Климовский Д. Германо-польское сближение в 1933 г. / «Дранг нах Остен», и история развития стран Центральной, Восточной и Юго –Восточной Европы. – М.: Наука, 1967г. – с. 157-172.
13. Климовский Д. Зловещий пакт. – Минск: Из-во БГУ им. В. Ленина, 1968. – с.10
14. Лазько Г. Польша и Франко-советский договор о взаимной помощи //  Вопросы истории. –1979. №6. – С. 139-147.
15. Ляптер К. О польско-германском соглашении 1934г. // Вопросы истории. – 1962. - №10. – С. 100-108.
16. Манулевич О. На пути к катастрофе (из истории внешней политики Польши в 1938-1939 гг.) // Политический кризис 1939 г. и страны Центральной и Юго-Восточной Европы. – М., 1989. – с. 37-49
17. Михутина И. Польша и конвенция об определении агрессора // Советское славяноведение. – 1968 г. - №5. – с. 23 – 31
18. Михутина И. СССР и польско-германское соглашение на рубеже 1933-1934 г.// Советское словяноведение, 1973. - №6. – с.14
19. Мюнхен – поворот к войне (материалы «круглого стола») // История и историки. – М., 1990. – с. 6-64
20. Мюнхен – преддверие войны. – М.: Наука, 1988. – с. 312
21. Начало второй мировой войны (1939г.) и современное состояние проблемы //славяноведение.- 2000.№6-с.61.
22. Парсаданова В. Трагедия Польши// Актуальные проблемы новейшей истории.- М.: Просвещение 1991. – с.77.
23. Парсаданова В. Советско – Польские отношения накануне 1 сентября 1939г. //Политический кризис 1939г. и страны Центральной и Юго-Восточной Европы. – М.: 1989. – с. 50 - 57
24. Сиполс В. О тайнах второй мировой // Актуальные проблемы новейшей истории. – М.: Просвещение, 1991. – с. 39-56
25. Сиполс В. Советский союз в борьбе за мир и безопасность 1933-1939 гг. – М.: Мысль. 1974. – с. 428
26. Сироткин В. Рижский мир // Международная жизнь. – 1988. -№8. – С. 128 – 143.
27. Скшипек А. Польско-советские переговоры 1934 г. по вопросу о балтийской декларации // Советское словяноведение. – 1976. – № 2 . – с. 34
28. Случ С. О некоторых проблемах дипломатической борьбы в канун второй мировой войны // Политический кризис 1939 г. и страны центральной и юго-восточной Европы. – М.: 1989. – с.96
29. Случ С. Советско-германские отношения в ходе польской кампании и вопрос о вступлении СССР во вторую мировою войну // Словяноведение. – 1999. - № 6 . – с. 34
30. СССР в борьбе против фашисткой агрессии 1933-1945. – М.: Наука, 1986. – с. 349
31. Чубарьян А. В преддверии второй мировой войны // Открывая новые страницы… - М.: Политиздат, 1989. – с.60
32. Чугаев В. В борьбе против фашизма и угрозы войны. – К.: Наукова думка, 1980. – с.355
33. Цвєтков. Міжнародні відносини і зовнішня політика в 1917-1945 роках. – К.: Либідь1997. – С.121.

¹ Чугаев В. В борьбе против фашизма и угрозы войны. – К.: Наукова думка, 1980. – с.352

² Гибнанский Л. Гитлеровские планы в отношениях Польши и советско-германские переговоры летом 1939 г. // Политический кризис 1939 г. и страны Центральной и Юго-Восточной Европы. – М., 1989. – с. 91