Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дипломна робота з світової історії

Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр.

 

 

Вступ

Проблема зовнішньої політики Польської держави в 1933-1939 рр. займає одне з чільних місць  в європейській структурі міжнародних  відносин першої половини 20 століття. В значній мірі польська дипломатія сприяла втраті польською державою незалежності в 1939 р. Опираючись на концепцію “балансування” між Німеччиною і Радянським Союзом, польські керівні кола були впевнені що завжди отримають всебічну допомогу з боку Англії і Франції. Ала західні країни проводили свою політику “умиротворення” і “невтручання” і тому намагання Польщі створити і очолити блок Східноєвропейських країн викликало в них неоднозначну оцінку.

Таким чином, Польська держава  напередодні другої світової війни опинилася у непростій зовнішньополітичній ситуації, яка ускладнилась помилками і самого “санаційного режиму”. В кінцевому підсумку це привело до поразки Польщі у другій світовій війні. 

Оцінка дослідниками зовнішньої політики Польщі напередодні війни досить неоднозначна. Весь цей комплекс проблем і зумовлює актуальність обраної теми бакалаврської роботи. Її дослідження дозволяють виявити прорахунки в політиці керівництва Польської держави, з‘ясувати причини, що призвели до катастрофи 1939 р. Це, у свою чергу, дає можливість пояснювати сучасні суспільні процеси, проблеми у стосунках поміж Польщею і сусідніми державами тощо.

Проблемі зовнішньої політики відродженої Польщі у міжвоєнне  двадцятиліття і особливо напередодні  другої світової війни, присвячено багато монографій, колективних праць, наукових статей з окремих питань. Необхідно зазначити, що частина з них висвітлює дане питання з марксистських позицій. І як результат, в працях таких авторів як Д. Климовський, І. Міхутіна, В. Парсаданова, оцінка польсько—радянських відносин базується на таких постулатах як “класова ненависть керівництва Польщі до СРСР”, “його політичній короткозорості”. Однак позитивом є те, що ті дослідження подають документи та матеріали зовнішньої політики СРСР, висвітлюючи в цьому контексті польсько—радянські відносини, публікації радянської та іноземної преси, подають та коментують думки з даного питання державних діячів.

Однією з  ґрунтовних, комплексних робіт, в  якій досліджуються проблеми міжнародних  відносин напередодні другої світової війни, зокрема, зовнішня політика Польської держави в 1938-1939рр., є збірка наукових статей “Політична криза 1939р. та країни Центральної та Південно-Східної Європи”. Цей збірник підготовлений на основі матеріалів “круглого столу”, проведеного 15 лютого 1988 року в Інституті слав’янознавства та балканістики АН СРСР. Робота насичена архівними матеріалами, витримками з офіційних зарубіжних публікацій. Досить цікавими є аналітичні матеріали дослідників В. Бєляєва, А. Чібіанського, Т.Григорьянца та інших. Автори розглядають деякі аспекти передвоєнної політичної кризи 1939року в Європі, етапи дипломатичної боротьби напередодні другої світової війни, висвітлюють польсько-радянські, польсько-німецькі відносини, ставлення західних держав до зовнішньополітичного курсу “санаційного” уряду.

Науковий інтерес  представляє собою збірка “Відкриваючи нові сторінки...”. Автори матеріалів намагаються  не лише прослідкувати загальний  розвиток міжнародних стосунків  у передвоєнний період, але аналізують альтернативні напрямки, які існували в 30-ті рр., роблять спроби виявити об’єктивні умови і суб’єктивні фактори, що впливали на можливості реалізації тієї чи іншої альтернативи.

Проблемі міжнародних  відносин 1939р. присвячена збірка “Архіви  розкривають таємниці... В ній висвітлюються польсько-радянські та польсько-німецькі стосунки. Робота насичена архівними документами та матеріалами витримками з публікацій радянської та зарубіжної преси.

Ґрунтовний  аналіз зовнішньої політики Польської  держави в продовж 1933-1939рр. подається в наукових дослідженнях “Європа в міжнародних відносинах 1917-1939рр.”, “Европа 1918-1939рр.”, “Історія та історики”. В роботах подані нові трактовки питань міжнародних відносин міжвоєнного періоду, оригінальні вирішення та підходи до досліджуваних подій.

Серед наукових робіт, присвячених вказаній тематиці, особливе місце займають праці, що розглядають  окремі аспекти цієї проблеми. До них  можна віднести такі роботи, як “Мюнхен – предверие войны”, В. Сироткина “Ризький мир”,

В.Сиполса “Радянський союз в боротьбі за мир та безпеку”, Г. Лазько “Польша і Франко-радянський договір про взаємну допомогу”, К. Ляптера “Про польсько-німецьку угоду 1934р.”, В. Чугаєва “У боротьбі проти фашизму та загрози війни”.

Однак, недоліком  є те, що серед опрацьованої нами літератури фактично відсутнє комплексне ґрунтовне дослідження з питання зовнішньої політики Польщі саме  1933 –1939рр., в якому б подавалися аналітичні матеріали з даної тематики, висвітлювалися всі напрямки зовнішньополітичного курсу польської держави із  застосуванням архівних документів, робилися грунтовні висновки.

Джерельна база даної роботи досить обширна. При  написанні автор використовував архівні матеріали, документи, дипломатичну переписку, витримки з офіційних  зарубіжних та радянських друкованих видань, які подані в збірках “Документи з історії радянсько-польських відносин”, “Документи зовнішньої політики СРСР”, “Документи і матеріали кануна другої світової війни. 1937-1939”.

Видання “Документи і матеріали кануна другої світової війни. 1937-1939” найбільш повно висвітлює міжнародну обстановку наприкінці 30-х років. В збірці подані документи іноземних архівів, матеріали офіційних зарубіжних публікацій, які дають можливість прослідкувати відносини Польщі  з СРСР та Німеччиною.

Збірка “Документи і матеріали з історії радянсько-польських відносин” та “Документи зовнішньої політики СРСР” висвітлюють зв’язки Польщі із Радянським Союзом, реагування західних країн на польсько–радянських відносин. Опубліковані матеріали іноземних архівів дають можливість прослідкувати зв’язки Польщі з Англією та Францією.

Хронологічні рамки  данного дослідження охоплюють 1933-1939рр. Верхня дата обумовлена встановленням  гітлерівського режиму в Німеччині  та загостренням міжнародної обстановки. Вона вплинула на зміни зовнішньополітичного курсу “санаційного” уряду Польщі - його зближенню з Німеччиною, що в кінцевому результаті привело до національної катастрофи. Нижня – пов’язана із втратою Польщею державної незалежності, вторгненням на її територію 1 вересня 1939 року німецьких та радянських військ.

Об’єктом дослідження  є міжнародні відносини міжвоєнного  періоду. Предмет вивчення складає  зовнішня політика Польщі в 1933 – 1939рр.

На підставі вивчених опублікованих джерел та наукової літератури автор роботи становить  мету висвітлити основні напрямки зовнішньої політики польської держави в 1933-1939рр., проаналізувати події в зазначений період та визначити їх вплив на подальшу долю Польщі. Виходячи з поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

• висвітлити відносини Польщі із Англією та Францією, з’ясувати роль західних держав у формуванні зовнішньої політики польської держави;
• простежити польсько-німецькі відносини у досліджуваний період, розкрити їх динаміку та вплив на трагічний фінал - початок бойових дій 1.09 1939р. і поразку Польщі у війні.
• Проаналізувати розвиток польсько-радянських відносин у 1933-1939рр., їх влив на формування зовнішньополітичної ситуації в цьому регіоні Європи.

Поставлені  завдання визначають структуру роботи. Вона складається із вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Розділ І

Польська зовнішня політика

стосовно Англії та Франції

(1933-1939рр).

В історії Польської  держави ХХ століття, період 1933-1939рр мав доленосне значення.

В результаті перевороту в 1926 році до влади в Польщі прийшов уряд Ю. Пілсудського, який оголосив курс на “загальне оздоровлення” – “санацію”. Наприкінці 20-х рр. “санаційному” уряду вдалося добитися часткової стабілізації внутрішньополітичної ситуації, покращився економічний стан країни. В цих умовах уряд вирішив змінити своє становище шляхом проведення виборів до сейму. Однак, відсутність масової партії та недостатня впливовість спеціально створеного “безпартійного блоку” (угруповання, до складу якого увійшли прибічники Пілсудського) привели до їх поразки 4 березня 1928 р. В цей час урядова опозиція (ППС, ХДП, ПСП), яка на початковому етапі проводила політику сприяння диктатурі, перейшла в наступ. Ситуація ускладнювалася й тим, що в самому “санаційному” таборі точилася гостра політична боротьба, яка приводила до частої зміни урядів (Бартель, Пілсудський, Бартель, Пілсудський). Вже на початку 30-х років внутрішньополітична ситуація суттєво загострилася. Спад промислового виробництва, погіршення становища польського населення, посилення залежності країни від іноземного капіталу – все це привело до послаблення позицій “санації” і чергові вибори до сейму у сеймі 1935р. засвідчили, що політика “санаційного” уряду не користується підтримкою населення. Створений табір національної єдності не врятував державу від політичної кризи. В Польщі продовжували наростати масові незадоволення політикою “санаційного” уряду.

Не останню  роль в загостренні внутрішньополітичної ситуації відіграла зовнішня політика уряду в продовж 1933-1939рр. спрямована на створення польської держави “від моря до моря”–заради реалізації якої як потім покаже час, Польща була готова піти на будь-які поступки. В умовах загострення міжнародної обстановки це фактично привело до втрати Польщею незалежності в 1932р.

Також польська держава увійшла в 1933р –рік, який став переломним етапом в міжнародних відносинах. З приходом нацистів до влади в Німеччині і проголошення ними курсу воєнного переділу світу значно зросла напруга в міждержавних стосунках. Це вплинуло на зовнішню політику Польщі в1933-1939рр. – кардинально змінюються відносини  з Англією та Францією, Німеччиною та СРСР.

До 1933р., тобто  в роки економічної кризи, в умовах загострення міжнародних суперечностей  посилюється протистояння між західними  країнами та Радянським Союзом. Але вже у 1933 році ситуація почала змінюватись. Це було пов’язано з рядом причин. Радянська країна значно зміцнила своє внутрішньо економічне положення. Зросли реваншистські тенденції у зовнішні політиці Німеччини. Це вплинуло на розвиток взаємостосунків Польщі із Англією та Францією.

Але і тут  мали місце певні протиріччя. В  першу чергу, слід зазначити, що наприкінці 20-х – на початку 30-х загострилися англо-французькі стосунки. Англія, розуміючи  прагнення та наміри Франції закріпити  своє становище у Європі вимушена була шукати противагу, зближуючись з Німеччиною. Так вже в червні 1935р. була заключна англо-німецька угода яка легалізувала морське озброєння Німеччини. Зовнішньополітичні позиції Франції в цей період поступово послаблювалися, що сприяло радянсько-французькому зближенню (в 1932р. між країнами був підписаний пакт про ненапад, а в жовтні 1933р. між СРСР та Францією відбулися переговори щодо заключення договору про взаємодопомогу). Суперечливість в англо-французьких відносинах не могла не позначитись на стосунках цих держав із Польщею.

“Санаційний”  уряд, керуючись в зовнішній політиці великодержавницьким курсом на початку 30-х років пішов на зближення  з Німеччиною. В першу чергу, така позиція пояснювалась тим, що правлячі кола Польщі перебували в половині антирадянських ідей та настроїв, тому відмовлялися від практичного співробітництва з СРСР. По-друге, вважаючи, що гітлерівська експансія буде направлено на південний схід, польський уряд прагнув розширити свої територіальні межі за рахунок Литви, Чехословаччини та СРСР. Німеччина пішла на цей крок лише з тактичної мети: “нейтралізувати” Польщу на початковому етапі підготовки до війни.

Це їй вдалося. В певній мірі , цьому сприяла і політика “умиротворення” західних держав. Остання базувалася на основних трьох елементах: на ілюзії, що політику Німеччини можна контролювати , на бажанні ліквідувати чи послабити СРСР шляхом спрямування німецької агресії на схід ; на стратегічній недооцінці сутності фашизму як загрози західним демократіям . фактично, цими кроками західні держави “ сприяли” розгортанню німецької агресії.

Своєрідною  ознакою переорієнтації зовнішньої політики Польщі в бік Німеччини  стала ліквідація в1932 році військової місії Франції у Варшаві . В  правлячих колах Франції на початку 30-х рр. виділялись дві тенденції у питаннях зовнішньої політики : одна частина прагнула до змови з гітлерівцями з метою організації агресії проти СРСР та країн Південно-Східної Європи ; інша-усвідомлювала загрозу та її можливі наслідки для Франції. Велике занепокоєння в правлячих колах Франції викликало поступове руйнування системи союзів на які спиралась держава в планах організації своєї безпеки та в прагненнях утримати в Європі позиції країни – переможниці  у І світові війні. Про це засвідчили польсько-французькі переговори 10-11 травня 1935 року у Варшаві, на яких французький міністр закордонних справ Лаваль заявив, що основною метою тієї частини правлячих кіл, яку він представляє на переговорах, є не безпека в Європі, а угода з Німеччиною. Саме з цих позицій він розглядав ідею пакту про ненапад та консультації лише як засіб досягнення угоди з Німеччиною. В таких умовах громадськість Франції підтримала ідею Радянського уряду щодо створення колективної безпеки в Європі. Явна відмова західних країн від усякої протидії німецькій експансії ставила під загрозу безпеку і саме існування Франції. Це стимулювало переговори з СРСР. Вже 2 травня 1935 року в Парижі був підписаний договір про взаємну допомогу на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну із сторін, що підписали договір. Однак цей оборонний пакт не створив фундаменту для налагодження дружніх відносин між Францією та СРСР. Він носив чисто тактичний характер. Варшава сприйняла ці переговори як одобрення Францією курсу “санації” на зближення з нацистською Німеччиною. В цьому контексті необхідно розглянути як Польща відреагувала на укладання франко-радянського договору. На початку липня під час переговорів з Гітлером  та Нейритом Бек зазначив, що цей договір “на покладає на Польщу жодних зобов’язань”, а отже “санаційний” уряд формує свої відносини з Францією не залежно від її договору з СРСР.

Таким чином, польсько-французькі переговори під час візиту Лаваля у Варшаву та переговори Бека в  Берліні ще раз підтвердили, що “санаційний” уряд прагне до зближення з Німеччиною. Варшава, зі свого боку, результати польсько-французьких переговорів сприйняла, як схвалення Францією зовнішньополітичного курсу Польщі.