Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр

Укладеною на 10 років пакт передбачав підтримку  та забезпечення миру між Німеччиною і Польщею та вирішення спільних питань без застосування сили¹. Документ зберігав свою чинність і випадку втручання однієї із сторін, що уклали пакт, у війну з третьою державою. Однак, основне питання в відносинах між обома країнами – визнання Німеччиною існуючого польсько-німецького кордону – в документі не розглядалося. Фактично, це означало, що Німеччина залишає це питання відкритим і намагатиметься вирішити його найближчим часом, у вигідній для себе міжнародній ситуації.

“Санаційний” уряд Польщі розглядав цей пакт як початок нової епохи в політичних відносинах Польщі та Німеччині, як початок розвитку дружніх та добросусідських стосунків. Необхідно зазначити, що польське населення, у своїй більшості негативно сприйняло підписання цього акту: масові виступи селян і розбійників, демонстрації, мітинги свідчили про незадоволення зовнішньою політикою “санаційного” уряду. Нацистка Німеччина з підписанням декларації забезпечила собі формальну гарантію нейтралітету Польщі на випадок озброєного конфлікту з сусідніми державами. З іншого боку, німецькому уряду угода з Польщею потрібна і для того, щоб виграти час для підготовки майбутніх воєнних дій в Європі. З 1934 року Німеччина почала гарячково переозброюватися. В Європі таким чином створювалося вогнище майбутньої війни. Незважаючи на це впродовж 1934-1938 років спостерігалося подальше польсько-німецьке зближення. В 1934 році між Польщею та Німеччиною були укладені економічні угоди – протокол про нормалізацію польсько-німецьких економічних відносин від 7 березня та угода про розширення взаємного товарообігу від 11 жовтня, якими передбачалося зміцнення економічних зв’язків між двома державами. Такими ж були угоди, укладені і в соціальні сфері. Однак, необхідно зауважити, що в основі всіх договорів були не справжні, точніше реальні прагнення до укріплення економічних зв’язків, це були тактичні кроки, які передбачали утримання Польщі поруч з Німеччиною. Міжнародне становище 1935-1936 років характеризувалося подальшим загостренням протиріч. Німеччина і Польща відмовилися від участі у Східному пакті, укладання якого ініціював СРСР з метою створення колективної безпеки для приборкання агресорів. Німецький уряд це пояснював тим, що він не може приймати участь в будь-якій міжнародні системі безпеки доти, доки інші держави заперечують рівні права Німеччини в галузі озброєння. Уряд Польщі щодо питання про укладання Східного пакту керувався позицією Німеччини. Однак слід зазначити, що певний вплив на стосунок Польщі до даної проблеми відігравав і той факт, що Варшава перебувала в полоні антирадянських ідей та антиросійських настроїв, які і взяли гору над загальнодержавними інтересами.

З цього часу Німеччина робить реальні кроки  щодо ліквідації воєнних обмежень Версальського  договору. У березні 1934 року німецький Рейхстаг затвердив військовий бюджет, який передбачав великі асигнування на утримання військово-повітряного флоту. У березні 1935 року гітлерівський уряд прийняв закон про відновлення в Німеччині військової повинності. Було поновлено також військову авіацію та підводний флот. Уже 7 березня 1936 року німецький уряд офіційно заявив про розірвання Локарнських угод 1925 року, та про відміну пункту Версальського мирного договору щодо створення Рейнської демілітаризованої зони. В той же день в Рейнську зону вступили німецькі війська і розпочали там будівництво військових споруд.

Одностороннє  розірвання Німеччиною військових статей Версальського договору та зростання  німецької армії посилили напругу  в міжнародних відносинах і підвели  Європу до війни.

В цих умовах, не дивлячись на офіційний союз з Польщею німецький уряд здійснював політику асиміляції й утисків поляків на західних і північних польських землях, захоплених в свій час Прусією. В Гданську гітлерівці вводили нові анти польські закони і все частіше вдавалися до фізичної розправи над поляками. Так, в липні 1936 року під їхнім впливом сенат Гданська відмінив конституцію і рештки демократичних свобод, встановивши на території “вільного міста” владу гестапо. Міжнародний статус Гданська було розірвано. З цього часу “вільне місто” ставало складовою частиною “третього рейху”. Здавалося, що ці кроки Німеччини провинні були викликати занепокоєння Польщі. Натомість, польський уряд офіційно заявив, що доля Гданського населення його не цікавить. Це було ще одним підтвердженням того, що Польща заради зближення з нацисткою Німеччиною готова робити поступки, які все частіше суперечили загальнодержавним інтересам.

Тим часом Німеччина  продовжувала нарощувати свій воєнний  потенціал для реалізації програми переділу світу. Як зазначалося вище, вагоме значення при цьому відігравав так звана політика “умиротворення” фашистських агресорів, що проводилася Англією і Францією.

12 березня 1938 року було здійснено приєднання (аншлюс) Австрії до Німеччини.  Великі західні держави майже не відреагували на цю подію і 2 квітня визнали анексію Австрії. Як бачимо, західна політика “умиротворення” нацистської Німеччини сприяла здійснення агресивних планів Гітлера. Завершенням такої політики стала Мюнхенська угода від 29 вересня 1938 року, яка санкціонувала розчленування Чехословаччини. Історики оцінюють події в Мюнхені як “апогей умиротворення”, “пролог трагедії”, “ключовий пункт розгортання світової війни”.

Як на всі  ці події реагувала Польща? Ще до підготовки мюнхенської конференції  Німеччина в реалізації плану розчленування Чехословаччини вирішила “заручитися” підтримкою Польщі. 20 вересня 1938 року відбулася зустріч Гітлера з польським послом Липським, під час якої німецький канцлер підтримав територіальні претензії польського уряду до Чехословаччини та обіцяв надати допомогу в загарбанні Тешинської Сілезії. Вже 21 вересня польський уряд передав чехословацькому уряду ноту з ультимативними вимогами “вирішити тушинську”. В цих умовах СРСР зробив спробу попередити Польщу про можливі наслідки її дій. 23 вересня радянський уряд виступив із заявою, адресовану Польщі, в якій зазначалося, що, у випадку перетину польськими військами кордону Чехословаччини й зайнятті її території, уряд СРСР змушений буде відповідно до статті 2 радянсько-польського пакту про ненапад від 25 липня 1932 року, без попереджень денонсувати цей договір. В такій ситуації польський уряд не спромігся розпочати озброєне загортання чехословацької території. Саме тому польський уряд розглядав Мюнхенську угоду як акт, що веде до задоволення їхніх власних загарбницьких прагнень. Вже 30 вересня 1938 року чехословацькому уряду був вручений польський ультиматум з погрозою розпочати військові дії у випадку, якщо Чехословаччина не передасть Тешинську Сілезію. Як бачемо, в результаті Мюнхенської угоди Польща стала співучасником розчленування Чехословаччини.

В свою чергу, Берлін, відчувши поступливість Англії і  Франції змінює свою поведінку стосовно Польщі. 24 жовтня 1938 року в розмові  з польським послом в Німеччині  Ю.Липським гітлерівський міністр іноземних справ Й.Ріббентроп зазначив, що збереження дружніх польсько-німецьких відносин можливе лише у випадку, якщо Польща погодиться на включення Гданська до складу рейху і на виділення екстериторіальної зони через так званий “польський коридор”. Здавалося, що це мало викликати занепокоєння польського уряду, але цього не сталося. Про це свідчить і той факт, що польський уряд в черговий раз знехтував цю позицію СРСР до покращення польсько-радянських стосунків. Міжнародне становище Польщі ускладнювалося. Участь Варшави в розчленуванні Чехословаччині фактично привело до її ізоляції на міжнародні сцені, тому керівництво країни не залишилося нічого іншого, як іти на поклін до Гітлера.

Міністр іноземних  справ Польщі Бек 5 січня 1939 року добився  прийому у канцлера. Під час цієї зустрічі Гітлер наголошуючи на “задовільному розвитку польсько-німецьких відносин”, підтвердив позицію Німеччини по відношенню до коридору та Гданська. Ставало очевидним, що на порядку денному у Берліні повставало польське питання. Зрозуміли це й західні країни, і вже 31 березня 1939 року в палаті общин англійський прем’єр міністр М.Чемберлен заявив про надання гарантій незалежності Польщі. Однак, як вже зазначалося вище, англійський уряд не відмовився від проведення політики “умиротворення” і спроби здійснити вплив на Гітлера не мали успіху.

Відносини Німеччини  і Польщі продовжували погіршуватися. 27 квітня 1939 року нацистка Німеччина  анулювала польсько-німецьку декларацію про ненапад 1934 року. В спеціальному меморандумі німецький уряд висловив незадоволення з приводу того, що уряд Польщі відхилив німецьку пропозицію щодо врегулювання питання про Гданськ. 28 квітня Гітлер виступив в Рейхстазі з промовою, в якій в погрозливій формі вимагав передачі Німеччині Гданську та встановлення екстериторіального коридору на Польській території для зв’язку із Східною Прусією. Не дивлячись на готовність уряду “санації” задовольнити вимоги гітлерівців, Польща під впливом розгортання антифашистського руху в країні відповіла на вимоги нацистської Німеччини . 5 травня 1939 року польський уряд дав офіційну відповідь на німецький меморандум. В ньому заперечувалося твердження німецького уряду стосовно того, що  англо-польське комюніке про взаємне надання гарантій суперечить і не сумісне з німецько-польською декларацією, а також сповнювалась готовність розпочати переговори щодо врегулювання взаємовідносин на принципах добросусідства.

Але Гітлер прагнув  не до врегулювання відносин а до війни  з Польщею. 3 квітня він видав директиву  про підготовку німецьких військ до нападу на Польщу до 1 вересня 1939 року, а 11 квітня підписав “План Вайс” – план воєнного розгрому Польщі. 23 травня на нараді вищих керівників вермахту Гітлер заявив, що “польське питання обминути неможливо, залишається єдине рішення - при першій можливості напасти на Польщу”. Починаючи з червня 1939 року Німеччина проводить великі мобілізаційні заходи. Німецькі військові з’єднання підтягувалися до польського кордону. Сама ж Німеччина була зацікавлена в тому, щоб її війна з Польщею залишилася локальною, тобто не переросла у війну світову. Тому німецька дипломатія почала проявляти активність у відносинах з Англією та СРСР, прагнучи до того, щоб у випадку війни Німеччини із Польщею вони залишалися нейтральними.

Ситуація кардинально  змінилася із підписанням 23 серпня 1939 року радянсько-німецького пакту, яким Польща практично прирікалася на загибель – вона мала бути розділена між Москвою і Берліном по лінії рік Нарев-Вісла-Сан. Німеччина отримала можливість розпочати військові дії по реалізації підготовленого ще в квітні 1939 року плану “Вайс” – плану нападу на Польщу.

1 вересня 1939 року німецькі війська вторглися  на територію Польщі, під гаслами  захисту німецького меншинства  в Польщі та ліквідації порушень  німецьких кордонів.

Існує точка  зору, що ще на початку вересня Гітлер, аналізуючи всі можливі варіанти німецької політики стосовно Польщі, не виключав можливості створення “остаточної” польської маріонеткової держави, з якою він міг би вести переговори щодо заключення “східного миру”. Однак активна мобілізація радянської армії та введення її військ на територію Польщі, ліквідували вірогідність створення “остаточної маріонеткової держави”.

В цей же час  Німеччина звернулася до СРСР з пропозицією  віддати їй Віленську область, що входила до складу Польщі, а за пактом Молотова-Рібентропа належана СРСР. 25 вересня Сталін у відповідь на це висунув іншу пропозицію – віддати Німеччині в обмін на Литву воєводство Люблін та східну частину території Варшавського воєводства. Німеччина погодилася на цю пропозицію. Остаточно це рішення було зафіксовано в секретному протоколі до договору “Про кордони та дружбу” від 28 вересня 1939 р.

Принципи політики по відношенню до Польських земель, що були включені до складу німецької  імперії були вже визначені Гітлером і ніяк не узгоджувалися з поняттям польської державності. 12 жовтня 1939 року військова адміністрація на територіях окупованої Польщі була замінена громадянською, в силу вступили “основні принципи” нацистської політики.

Таким чином, можна  зробити висновок, що відносини між Польщею та Німеччиною впродовж 1933-1939 років пройшли два етапи:

1. 1933-1934 роки – період польсько-німецького зближення;
2. 1934-1939 роки – поступове загострення відносин між Варшавою та Берліном, які закінчилися нападом останнього на Польщу і початком другої світової війни.

“Санаційний”  уряд Польщі впродовж 1933-1939 років у  відносинах з Німеччиною дотримувався курсу на зближення. Намагання Польщі зміцнити “дружні” відносини з  нацисткою Німеччиною пояснювалося негативним ставленням “санаційного” уряду до Радянського Союзу, прагнення у випадку успішної німецької експансії задовольнити територіальні претензії за рахунок Литви, Чехословаччини та СРСР. Польські політики не розпізнали справжніх зовнішньополітичних планів гітлерівської верхівки. Бек і його дипломати вважали, що гітлерівська експансія буде здійснюватися в південно-східному напрямку, за що незабаром жорстоко поплатилися.

Стратегічне положення  Польщі на шляху “німецького походу на Схід” обумовлювало зовнішню політику Німеччини в 1 половині 30-х років: Гітлеру необхідно було забезпечити нейтральне ставлення польського уряду на початкові стадії підготовки до війни. З цією метою і була підписана “декларація про невикористання сили між Польщею та Німеччиною” в 1934 році – документ, який в певній мірі і підготував швидку загибель польської держави. Як поведе себе Польща в подальшому: чи стане вона слухняним “помічником” нацистської Німеччини, в реалізації “походу на Схід”; чи доведеться знищити її супротив силою, для Німеччини принципового значення не мало.

Отже, можна  зробити висновок, що саме зовнішня політика “санаційного” уряду, спрямована на зближення з Німеччиною (навіть шляхом значних територіальних поступок) фактично привела країну до втрати незалежності в 1939 році.