Зовнішня політика Польської держави в 1933-1939 рр

Слід зазначити,  що всі ці події відбувалися тоді, коли керівництво країн заходу розгорнули боротьбу за вплив на політику  нацистської  Німеччини. Як зазначає радянський історик  Д.Климовський , це була боротьба за формулою “Кому дістанеться Гітлер?”. Саме в цей час більш голосно почали говорити  про “великодержавну політику”  і правителі “санаційної“ Польщі , які мали надії використати  гітлеризм в своїх цілях. До того-ж  уряд Пілсудського мав надію на  те, що при вирішенні спірних Польсько-Німецьких питань сприятливе значення  на вирішення останніх здійснюватиме Австрійське походження Гітлера і непруська приналежність його оточення. Керівники Польщі вважали, що це вплине на зростання інтересу Німеччини до аншлюсу Австрії, що в свою чергу, зняло б з порядку денного питання про перегляд польсько-німецького кордону. Однак події 1933 року підтвердили помилковість цих поглядів. З цього часу починається новий етап в польсько-німецьких відносинах, який в історичній літературі характеризують як зближення Польщі з нацистською Німеччиною. Сам Пілсудський, за свідченнями  румунського міністру закордонних справ Титулеску, ще в жовтні 1933 року заявляв, “що  на довгі роки не передбачається загроза німецького нападу”. Однак саме це “зближення”  в певній мірі сприяло наближенню першого вересня 1939 року. Наприкінці квітня 1933 року німецький уряд почав наполегливо вимагати перегляду  німецько-польського кордону. Польщі було запропоновано врегулювати відносини з III рейхом на такій основі: Польща передає Німеччині “коридор”, а сама отримує вихід до моря за рахунок Литви та Латвії, після чого обидві країни спільно виступлять  проти СРСР. Слід зазначити, що така пропозиція була зроблена тоді , коли на території прилеглій до польсько-німецького кордону  поширилися анти польські виступи, масові демонстрації. Це привело до напруження у відносинах між Берліном та Варшавою. Не дивлячись на це, Пілсудський шукав угоди з Гітлером, навіть ціною поступок. Ще на початку квітня він планував послати в Берлін із спеціальною місією заступника міністра закордонних справ Я.Шембека, який мав домовитися особисто з Гітлером про покращення польсько-німецьких відносин. Однак, польська спроба налагодження відносин може викликати лише їх загострення, запропонував Беку обмежити можливу бесіду виключно питанням  про Гданськ. Як бачимо, вже сам вибір цього питання свідчив про можливі поступки з боку польського уряду, який був готовий примиритися навіть з втручанням Німеччини у справи вільного міста (хоча формально Версальський договір за Німеччиною жодних особливих прав у Гданську). Це пояснюється тим, що Пілсудський вважав згоду Гітлера хоч на мінімальний компроміс у Гданську свідченням того, що існують шанси на угоду з Німеччиною у більш важливих питаннях стратегічного характеру.

Другого травня 1933 року польський посол в Берліні Висоцький зустрівся з Гітлером. В ході зустрічі і Німеччина і Польща висловили готовність вирішувати свої спільні інтереси “без пристрасті”. польська сторона прагнула добитися від німецького уряду декларації про відмову від посягань на права Польщі щодо Гданська.

  Четвертого  травня міністр закордонних справ  Польщі Ю.Бек прийняв німецького  посланця Мольтке і від імені  уряду зробив заяву, що Польща  погоджується з пропозиціями  канцлера Німеччини. Ця поступка  в черговий раз підтвердила наміри Пілсудського за будь-яку ціну домогтися зближення з Німеччиною.

Однак, вже п’ятого  травня в Лондон прибув особливий  посланець нацистів Розенберг з  митою ознайомлення Англійського уряду  з планом, яким передбачалася ліквідація “польського коридору”. Ця зустріч схвилювала польські урядові кола. З метою заспокоєння Пілсудського, 17 травня на спеціальні сесії Рейхстагу Гітлер відмовлявся від війни, від політики германізації інших народностей, визнавав права Польщі, передбачені Версальським договором, і заявив, що Німеччина готова взяти участь в укладанні пакту про ненапад. Як засвідчили подальші події це була чисто декларативна заява. В той час фашистка Німеччина не була ще в змозі насильницьким шляхом змінити польсько-німецький кордон. Спочатку гітлерівський уряд мав наміри вирішити внутрішньополітичні проблеми. Саме тому Гітлер намагався не загострювати стосунки з Польщею.

Однак, уряд Польщі залишав поза увагою ті факти, що свідчили про реальні плани гітлерівської  Німеччини. Зближення Польщі і Німеччини відбувалося на “антирадянській основі”.

Дотримуючись  тактики, яка б заспокоювала “санаційний” уряд, 27 травня Гітлер, виступаючи в  Кенігсберзі по радіо, заявив, що “націонал  соціалізм відкидає будь-яку політику зміни кордонів за рахунок інших  народів”. Це був черговий маневр Німеччини. Не маючи реальних сил для насильницької зміни польсько-німецького кордону але бажаючи завадити можливому покращенню відносин між Польщею та Радянським Союзом Гітлер віддав наказ німцям у Гданську перейти від “антипольських атак до налагодження відносин з “санаційним” урядом”. Німці запевнили верховного комісара в Ліги Націй в Гданську Ростінга в тому, що у випадку перемоги нацистів у виборах в сенаті “вільного міста” останні дотримуватимуться існуючих договорів і намагатимуться зменшувати напругу у відносинах із сусідньою Польщею.

В результаті проведення гітлерівцями активної передвиборчої  кампанії, 28 травня 1936 року  нацисти  перемогли на виборах до сенату міста  Гданська.

Однак, не дивлячись  на формальне “врегулювання” відносини між Польщею та Німеччиною, на території Східної Прусії та в Верхній Сілезії. Так 28 червня (в день підписання Версальського договору) Гданський сенатор Бек, що відав питаннями освіти видав розпорядження провести в цей день в усіх німецьких школах збори, які носили анти польський характер. У Берліні в кінотеатрах демонструвалися фільми, що наводили німецьку належність земель, переданих Польщі у Версалі. Незважаючи на ці акції, Пілдсуцький продовжував шукати шляхи зближення з Німеччиною. Ситуація кардинально змінилася влітку 1933 року після Лондонської економічної конференції, на якій радянська делегація запропонувала прийняти конвенцію про визначення агресора. Як вже зазначалось, 3 липня така конвенція була підписана СРСР та рядом інших країн, в тому числі Польщею. Основною причиною прийняття цього рішення були побоювання ізоляції Польщі із заходу, побоювання того, що “пакт чотирьох” звільнить Німеччині шлях до загарбання Польщі. Виходячи з цього підписана конвенція являла собою своєрідну противагу “пакту чотирьох”. З цього часу починається новий етап у польсько-німецьких відносинах: Гітлер починає робити тактичні кроки, направлені на нейтралізацію Польщі, а потім на її підкорення.

Враховуючи ситуацію що склалася гітлерівський уряд вирішив посилити свій тиск на Польщу, яка опинилася перед вибором: угода з фашисткою Німеччиною, що добивалася панування у Європі або участь в створенні системи “взаємної допомоги держав, які знаходилися під загрозою гітлерівської Німеччини”.  В цих умовах Берлін дав зрозуміти Польщі, що угода між Німеччиною і Польщею “можливо і бажано для Німеччини, але вона повинан бути направлена проти СРСР”. 13 липня 1933 року Гітлер запросив на аудієнцію відкликаного з Берліну польського посла Висоцького, в розмові з останнім Гітлер відмітив, що автори Версальського договору намагаються завадити налагодженню відносин між Польщею та Німеччиною. Своєрідним виразом “бажання до примирення” було те, що Гітлер доручив своїм прибічникам в Гданську, які перемогли на травневих виборах шукати зближення з Польськими властями, уникати будь-яких спорів та конфліктів. Гітлер розраховував на те, що цей крок буде сприйнятий як обіцянка поступок Польщі. Німецький уряд намагався скласти враження, що Німеччина прагне до покращення польсько-німецьких відносин. Саме з цією метою були організовані візит нового голови Гданської ради Раугинінга до Варшави та його аудієнція у Пілдсуцького, зустріч у вересні 1933 року в Женеві Бека та Нейрата. Німеччина розглядала ці кроки, як один з етапів дипломатичної підготовки до реалізації програми нарощування озброєнь в обхід міжнародним домовленостям. Підтвердження цього стало те, що вже 12 жовтня 1933 року німецькі дипломати залишили конференцію з роззброєння, а 19 жовтня – гітлерівський уряд оголосив про уряд з Ліги Націй. Це привело до загострення міжнародної обстановки. Фактично Німеччина опинилася під загрозою міжнародної ізоляції. В таких умовах вагоме значення для Німеччини набувала позиція Польщі. Відмова останньої від участі, у випадку необхідності, у воєнних санкціях проти гітлерівської Німеччини означала неможливість приєднання до них радянського союзу, оскільки Польща відділяла СРСР від Німеччини. В цій ситуації значення польського нітралитету для Німеччини зросло.

Після виходу Німеччини з  міжнародних організацій відбувся прийом вірчих грамот у нового польсько посланця Ю.Липського, що прибув до Берліна. Одночасно відбулася офіційна зустріч Липського з президентом Гінденбургом та бесіди з міністром іноземних справ рейху Нейратом. Останній дав зрозуміти, що німецький уряд прагне покращити політичні та економічні стосунки з Польщею. Липський, в свою чергу, запевнив, що Польща не приєднається до жодної санкції Ліги Націй, направленої проти Німеччини. оцінюючи таку ситуацію, Варшава вирішила прискорити розв’язання питання про заключення польсько-німецької угоди.

5 листопада на нараді  у Пілсудського в Больведері  був розроблений план дій, відповідно  до якого Липський повинен  був запропонувати Гітлеру укласти  угоду або в якісь іншій  формі домогтися від нього  гарантій недоторканності західного польського кордону. З свого боку Польща обіцяла зберігати нейтралітет і не брати участі в блоках з противниками Німеччини у випадку конфлікту. Зустріч Липського з Гітлером відбулася 15 листопада. Польський посол відповідно до отриманих інструкцій виклав пропозиції Варшави. Необхідно зазначити, що Липський заявив, якщо Польща не отримає гарантій безпеки, то польський уряд змушений буде прийняти відповідні міри для посилення обороноздатності своєї країни. Гітлер, розуміючи, що досягнення угоди з Польщею забезпечать сприятливу позицію останньої у питанні про німецьке озброєння, публічно заявив, що Німеччина відмовляється від здійснення силою будь-яких територіальних претензій по відношенню до Польщі. В результаті зустрічі було прийнято рішення розпочати переговори щодо підписання польсько-німецького пакту.

На наступний день було опубліковано офіційне повідомлення про  бесіду Гітлера та Липського. На думку  історика К.Ляптера цей комюніке було своєрідною декларацією про  ненапад. В історію цей документ увійшов як “Берлінська декларація”. Польська сторона вважала її появу серйозною дипломатичною перемогою, зазначаючи, що даний документ давав максимум того, що можна було тоді отримати від Німеччини. Остання намагалася якомога вигідніше для себе використати прагнення Польщі домовитися з німецьким урядом. Так, не дивлячись на загальні фрази про відсутність у Німеччині агресивних цілей, про від відкидання війни, “про правомірність польської держави”, в бесіді Гітлера з польським послом не було жодної фрази, яка б свідчила про наміри відмовитися від перегляду на користь Німеччини західного польського кордону – питання, що було основною причиною напруження у польсько-німецьких відносинах. Ю.Липський в своєму рапорті зазначав, що Гітлер жодного разу не використав слів “кордон” або “коридор”. Однак він дав зрозуміти, що вважає природнім і необхідним приєднання польського помор’я до Німеччини і надання виходу Польщі в будь-якому іншому місці: “можливо, в майбутньому, вдалося б дружні атмосфері вирішити ці питання з Польщею, наприклад, шляхом компенсації”. практично, це означало, що Німеччина не піде на врегулювання питань без поступок Польщі. Слід зазначити, що важливим наслідком польсько-німецького обміну думок 15 листопада було те, що Гітлер в черговий раз переконався в тому, як легко буде схилити Польщу до підписання двосторонньої угоди і тим самим завадити утворенню анти німецького блоку.

Саме “Берлінська декларація”  заклала основу майбутнього пакту  про ненапад, який на думку переважної частини вчених, також відігравав певну роль в дипломатичні підготовці другої світової війни.

Європейські країни з великою  увагою вивчали нову стадію польсько-німецьких  переговорів, оскільки напруга в  даному питанні на той час вважалася  однією з головних причин можливого  воєнного конфлікту в Європі. “Це важлива подія, яка вплине на всю міжнародну ситуацію”, - зазначав член комісії НКІС СРСР Б.Стомоняков.

Проаналізувавши документи  радянської дипломатії, можна стверджувати, що уряд СРСР з великою обережністю  підійшов до оцінки змін у польсько-німецьких відносинах. Так, 29 листопада в розмові з польським посланцем в Москві Ю.Лукаявичем заступник наркомінсправ М.Крестинським висловив сумнів з приводу того, що Німеччина заради тимчасової нормалізації становища на кордоні з своїм не самим сильним сусідом захоче відмовитися від реалізації плану “Дран нах Остен”. Англійський уряд вважав, що переговори з Польщею з боку Німеччини ведуться лише “в тимчасових тактичних цілях”. Міністр іноземних справ Франції Ж.Поль-Бонкур, оцінюючи польсько-німецькі відносини, зазначав, що для справжньої угоди між Польщею і Німеччиною не існує реальної угоди.

Однак, польський уряд незважаючи на всі ці свого роду попередження європейських країн, надавав великого значення “Берлінській декларації”. Урядова польська преса повідомляла, що Гітлер, переконавшись в силі Польщі, хоче з нею вести переговори з метою мирного врегулювання відносин.

Впродовж трьох місяців  між Польщею та Німеччиною велися переговори щодо узгодження документу. Обидві сторони вносили свої поправки. Однак, коли виникла небезпека, що внесені польським урядом зміни можуть відкласти дату підписання документу, Пілсудський відмовився від усіх внесених ним поправок і дав зрозуміти, що Польща зацікавлена в швидкому завершені переговорів. Ця чергова поступка з боку польського уряду свідчила про те, що Польща зацікавлена в підписанні договору і готова за це заплатити будь-яку ціну. Вже 25 січня 1934 року в розмові Липського з Гітлером останній заявив, що питання щодо перегляду польських кордонів лише відкладається на 10 років, а Німеччина від цього перегляду не відмовляється. Здавалося, що це  мало б насторожити польський уряд, але цього не сталося.

26 січня 1934 року міністром  іноземних справ нацистської  Німеччини Нейратом та польським  послом в Берліні Липським був підписаний  пакт – “Декларація про невикористання сили між Польщею та Німеччиною”. Переважна частина істориків вважають, що саме цей договір у комплексі з майбутнім пактом “Молотова-Ріббентропа” підготував швидку загибель польської держави у вересні 1939 року. Його підписання свідчило про відхід уряду Польщі від союзу з Францією та повороту до зближення з Німеччиною.