Теоретичні основи інноваційно-інвестиційної діяльності

Різновидом даного методу є метод Монте-Карло, який за допомогою імітаційного аналізу дозволяє встановлювати ймовірності та величини змін оціночних характеристик проекту при можливому настанні несподіваних кризових ситуацій. Даний метод вимагає побудови і серйозних досліджень математичних моделей.

 

Метод орієнтований на оцінку фінансової стійкості підприємства (проекту) і на ідентифікацію на цій основі потенційних зон ризику.

Виділяють два його різновиди:

1. фіксація фінансового стану підприємства (оцінка фінансової стійкості);
2. зіставлення фінансової стійкості підприємства до і після впровадження аналізованого проекту (оцінка доцільності витрат). Віднесення фактичного або прогнозованого (у результаті впровадження проекту) стану підприємства до однієї з областей фінансової стійкості (нестійкості), і відповідно, областей ризику, виконується на основі аналізу достатності обігових коштів (власних або позикових) для формування запасів і покриття витрат, пов'язаних з виконанням розглянутих видів діяльності (проектів).

Для цього використовують наступні показники:

1. Е_с надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів, необхідних для функціонування підприємства або реалізації проекту;
2. ± Е_т надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових обігових коштів;
3. ± Е_н надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів (з урахуванням середньострокових і довгострокових, а також короткострокових кредитів і позик).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього формування. Для їхнього визначення використовують балансову модель стійкості фінансового стану підприємства, то має такий вигляд:

О + Z + R_a=Д_с+ Kсд + K_K + R_K,                                       

де О - основні засоби і вкладення; Z - запаси і витрати; R_a - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи; Д_с - джерела власних коштів; K_с - середньострокові, довгострокові кредити і позикові кошти; К_к - короткострокові кредити (до 1 року), позички, не погашені в термін; R_K - кредиторська заборгованість і позикові кошти.

Величина власних обігових коштів визначається як різниця між величиною джерел власних коштів і величиною основних засобів і вкладень:

                                                 Е_с = Д_с – О,                                                  

відповідно їхній надлишок (+) або недолік (-)

                                                      ±Е_с = E_с – Z,                                                 

Надлишок (+) або нестача (-)власних, а також середньострокових і довгострокових позикових коштів

                                              ±Е_т = (Е_с + K_с._д) – Z,                                     

Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів

                                            ±Е_н = (Е_с + К_с._д + К_к) – Z,                                          

Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє ідентифікувати фінансовий стан підприємства виділеним фінансовим областям.

При ідентифікації області  фінансової стійкості використовується наступний трикомпонентний показник:

 

Функція S(x) визначається в такий спосіб:

S(x) = 1, якщо х > 0,   S(x) = 0, якщо х < 0.    

Залежно від значень  , ±Е_с, ±Е_т, ±Е_н виділяють п'ять областей фінансової стійкості і відповідних їм областей ризику:

1. область абсолютної стійкості, коли мінімальна величина запасів і витрат відповідає безризиковій області (див. рис. 3.1):

 ±Е_с > 0;  ±Е_m>0;   ±Е_н>0;  =(1,1,1);                           

 область нормальної стійкості відповідає області мінімального ризику, коли є нормальна величина запасів і витрат:

 ±Е_с 0;   ±Е_m 0;  ±Е_н 0;   =(1,1,1);                          

2. область нестійкого стану відповідає області підвищеного ризику, коли є надлишкова величина запасів і витрат:

±Е_с>0; ±Е_m>0; ±Е_н>0; =(0, 1,1);                                   

3. область критичного стану відповідає області критичного ризику, коли присутні затовареність готовою продукцією, низький попит на продукцію:

±Е_с<0;  ±E_m<0;   ±Eн 0;  = (0,0,1);                                   

4. область кризового стану відповідає області неприпустимого ризику, коли спостерігаються надмірні запаси і затовареність готовою продукцією, тобто підприємство знаходиться на межі банкрутства:

±Е_с<0;   ±E_m<0;  ±E_н<0;  =(0,0,0);                                   

На рис. 3.3 пояснюється  економічний зміст класифікації областей фінансової стійкості і відповідності їх областям ризику. При ньому ±Е_с - ±Е_а, виходячи з формул 3.9 і 3.10.  З рисунка видно, що крива фінансового стану відповідає кривій ризику. Практичне застосування аналізу фінансової стійкості підприємства (оцінки доцільності вкладень у проект або вид діяльності) розглянемо на прикладі.

Приклад:  На основі показників Е_с, Е_т, Е_н, оцінки надлишків або нестачі величин, які вони характеризують ±Е_с, ±Е_т, ±Е_н, а також запропонованої вище класифікації, необхідно виконати поглиблене дослідження фінансової стійкості підприємства й оцінити доцільність вкладення коштів в інвестиційний проект. Вихідні дані і результати виконаних на їх основі розрахунків наведені в табл. 8.5. У графі 4 наведено очікувані значення показників після впровадження інвестиційного проекту.

З аналізу фінансової стійкості  підприємства стосовно умов прикладу випливає, що воно знаходиться в області критичного фінансового стану, що відповідає області критичного ризику. В результаті інвестування проекту фінансовий стан не змінився. Отже, інвестиції в проект не змінять фінансового стану підприємства, упроваджувати проект недоцільно.

Рис. 8.3. – Співвідношення областей фінансової стійкості й областей ризику.

 

Поглиблений аналіз (графа 5 табл. 3.5) показує:

1. збільшення частки власних обігових коштів;
2. зменшення частки довгострокових, середньострокових і короткострокових кредитів і позик.

Це дозволяє судити про  деяке поліпшення фінансового стану підприємства, яке прогнозується у результаті впровадження інвестиційного проекту.

До недоліків даного методу варто віднести те, то він  не враховує впливу конкретних факторів на ріст або зменшення ступеня ризику проекту (виду діяльності), хоча і дає досить точну загальну оцінку фінансової стійкості і відповідно ризику підприємства, яке реалізує проект.

 

Таблиця 8.5

Вихідні дані і результати оцінки

№	Показники	Фактично на початок періоду, тис. грн.	Прогноз на кінець періоду, тис. грн.	Зміна за період
1	Власні засоби	701 425	711 979	+10 554
2	Основні засоби і вкладення	550 175	552 509	+2334
3	Власні обігові кошти (ряд.1 –  ряд.2)	151 250	159 470	+8220
4	Довгострокові, короткострокові кредити  і позики	14 930	13 810	-1120
5	Власні, а також довгострокові  і середньострокові кредити і  позики (ряд.3 + ряд.4)	166 180	173 280	+7100
6	Короткострокові кредити і позики	120 421	98 711	-21 170
7	Загальна величина обігових коштів (ряд.5 + ряд.6)	286 601	271 991	-14 610
8	Загальна величина запасів і витрат	204 720	210 117	+5297
9	Ес(ряд.3 – ряд.8)	-53 470	-50 647	+2823
10	Еm(ряд.5 – ряд.8)	-38 540	-36 937	+1703
11	Ен(ряд.7 – ряд.8)	+81 881	+61 864	-20 017
12		(0,0,1)	(0,0,1)	х

 

 

Він базується на використанні системи фінансових коефіцієнтів, таких як:

1. коефіцієнт ліквідності - розраховується як відношення засобів високої і середньої ліквідності (грошових коштів і дебіторської заборгованості) до короткострокової заборгованості. Нормативне значення - не менше ніж 0,5;
2. коефіцієнт заборгованості - виражається відношенням суми позикових коштів і суми власного капіталу. Нормативне значення - не більше ніж 0,3-0,5.;
3. коефіцієнт автономії - розраховується як відношення загальної суми власних коштів до активу фінансового балансу підприємства. Нормативне значення - не більше ніж 0,5;
4. коефіцієнт маневреності - розраховується як відношення власного обігового капіталу (сума дебіторської заборгованості і запасів товарно-матеріальних цінностей за винятком кредиторської заборгованості і заборгованості за позиками) до власного капіталу підприємства. Нормативне значення – не менше ніж 0,5;
5. коефіцієнт іммобілізації (реальної вартості основних фондів) - являє собою відношення реального статутного капіталу або вартості основних фондів (за винятком зносу) до підсумку балансу підприємства. Нормативне значення - не більше ніж 0,6;
6. коефіцієнт покриття - визначається як відношення суми обігових коштів підприємства до суми короткострокової заборгованості. Нормативне значення не менше ніж 2,0-2,5.

Таких коефіцієнтів використовується декілька десятків.

Фактичні значення коефіцієнтів, розраховані для конкретного підприємства, порівнюють з нормативними значеннями. За ступенем відхилення фактичних значень від нормативних судять про величину ризику.

До переваг нормативного методу варто віднести простоту й оперативність розрахунків, однак він не враховує впливу окремих факторів ризику. Тобто він може бути рекомендований в основному для "відсікання" явно неприйнятних рішень, а оцінку тих, що залишилися варто вести іншими методами.

Крім того, різні коефіцієнти  можуть свідчити про різний рівень ризику. У цій ситуації для кожного  з коефіцієнтів визначають діапазон відхилень від нормативу (діапазон значень), що відповідає певному рівню ризику. Наприклад, відхилення в межах 25% від нормативу свідчать про мінімальний рівень ризику, 50% - підвищений, 75% - критичний, 100% - неприпустимий. Далі визначають значимість (вагомість) кожного з коефіцієнтів (сума вагомостей дорівнює 1,0). Інтегральну оцінку ризику знаходять як середньозважену.

В основі методу еквівалента певності (МЕП) лежить ідея, що фінансовий менеджер може передбачити рівні ризику отримання грошових надходжень від інвестицій у період існування проекту. Беручи до уваги обмеження економічного прогнозування, буде слушним передбачити, що оцінки грошових потоків більш ранніх періодів точніші, ніж оцінки останніх років періоду.

Коли використовується метод ЕП, сподівана вартість розподілу імовірностей грошових надходжень проекту в період t множиться на коефіцієнт еквівалента певності (КЕП), який ми визначимо як a. Даний коефіцієнт перетворює ризиковані сподівані грошові надходження проекту в безризикові чи безпечні грошові надходження.

КЕП має значення від 0 до 1. Чим вище КЕП, тим більша частина сподіваних грошових надходжень у період t вважається менеджером безризикованою. Оскільки в методі ЕП за допомогою КЕП ризик компенсується цілковито за визначенням, то дисконтування безризикових грошових потоків доцільно здійснювати за безризиковою ставкою, а не за вартістю капіталу фірми.

Безризикова ставка прибутковості  звичайно асоціюється  
зі ставками прибутковості державних цінних паперів, оскільки вони є короткостроковими і мають гарантований прибуток  
і обов’язкову  виплату номіналу при погашенні. Безризикові ставки прибутковості є точним відображенням вартості грошей у часі.

Коли обговорювався метод ЧТВ, в ролі ставки дисконту грошових потоків використовувалася вартість капіталу фірми, яка відображала її нормальний рівень ризику і включала в себе безризикову ставку і ставку, необхідну для компенсації комерційного і фінансового ризиків. З допомогою КЕП компенсується фінансовий і комерційний ризик отримання відповідних грошових надходжень, які потім дисконтуються за безризиковою ставкою дисконту.

Модель ЕП визначається таким рівнянням:

                                                     

де  – сподівана ЧТВ проекту з урахуванням ЕП;

 — сподівані грошові потоки  в період t;

a_t — коефіцієнт еквівалента певності в період t;

i — безризикова ставка прибутковості (вважається постійною в період існування проекту);

n — кількість років існування проекту.

Зазначимо, що підхід ЧТВ об’єднує разом процес дисконтування та управління ризиком, у той час як метод ЕП дезагрегує процес управління ризиком за допомогою КЕП і дисконтування вартості грошей у часі за безризиковою ставкою.

Для використання методу ЕП важливо мати процедуру визначення КЕП. Спочатку здійснюється ретроспективний вибір інвестиційних проектів за їх основними видами — інвестиційні проекти із заміни основних фондів, з розширення виробничих потужностей, досліджень і розробок, які в свою чергу розділяються на кілька категорій. Потім усередині кожної категорії на щорічній основі визначаються рівні ризику і прибутковості. Результатом даного аналізу є узагальнені розподіли ймовірностей грошових надходжень проектів, на основі яких визначаються коефіцієнти варіації. КЕП для кожного року і для кожної категорії проекту задається згідно з інтервалами значень коефіцієнтів варіації.