Теоретичні основи інноваційно-інвестиційної діяльності

Тема 1. Теоретичні основи інноваційно-інвестиційної діяльності

1.1 Економічна сутність інвестицій та інновацій.

1.2 Класифікація інновацій. Інноваційні інвестиції в системі класифікації інвестицій.

1.3 Інноваційно-інвестиційна діяльність. Суб’єкти інноваційно-інвестиційної діяльності.

1.1.    Економічна сутність інвестицій та інновацій

Інвестиції – одна з найбільш часто використовуваних в економічній системі категорій  як на макро-, так і на мікрорівні. Однак, незважаючи на виключну увагу  дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка досі намагається виробити універсальне визначення інвестицій, яке відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб’єкта їх здійснення – держави, підприємства, домогосподарства тощо.

  Багатогранність поняття терміна «інвестиції» у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі в значній мірі визначена широтою суттєвих сторін цієї складної економічної категорії. Тому для уточнення змісту цієї категорії слід розглянути основні характеристики, що формують її сутність.

1. Інвестиції як об’єкт економічного управління. Предметна сутність інвестицій безпосередньо пов’язана з економічною сферою їх прояву. Незважаючи на значні термінологічні розбіжності, інвестиції трактуються усіма дослідниками як категорія економічна, хоча й пов’язана з технологічними, соціальними, природоохоронними та іншими аспектами. Інакше кажучи, категорія «інвестиції» входить у понятійно-категоріальний апарат, пов’язаний зі сферою економічних відносин, економічної діяльності. Відповідно, виступаючи носієм переважно економічних характеристик і економічних інтересів, інвестиції є суб’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.

2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопленого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв’язок із накопленим капіталом (збереженнями) займає центральне місце. Однак не весь накоплений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу в силу потреб ліквідності представляє собою форму страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т. ін., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж у противагу цьому, варто розглядати як найбільш активну форму використання накопленого капіталу.

          Процес використання накопленого  капіталу як інвестиційного ресурсу  підприємства представляє собою  «чисте капіталоутворення». Під  цим терміном розуміють обсяг валових інвестицій підприємства у певному періоді, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Використання ж підприємством капіталу як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі економіки (тобто в процесі фінансових інвестицій в акції, облігації тощо) новий капітал не створює. Таке фінансове інвестування характеризується в рамках економіки країни як «трансфертне» - обсяг інвестування капіталу у фінансові активи одними суб’єктами господарювання дорівнює при цьому обсягу його дезінвестування іншими господарюючими суб’єктами без приросту реального капіталу. Ситуація, за якої сума інвестованого (накопленого) капіталу дорівнює сумі вибуття (амортизації) капіталу як фактору виробництва, характеризує так званий «золотий рівень» накоплення капіталу. У відповідності до моделі Солоу, така ситуація, мінімізуючи рівень накоплення капіталу як інвестиційного ресурсу, одночасно максимізує економічно доцільний рівень споживання доходу, одержаного в результаті виробничої діяльності в процесі розподілу операційного прибутку підприємства.

3. Інвестиції як можливість використання накопленого капіталу у всіх його альтернативних формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопленого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, однак, для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує у більшості випадків його трансформації в інші форми.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об’єкти господарської діяльності. Інвестований підприємством капітал цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, передбаченого для здійснення різних форм його господарської діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з обширного діапазону можливих об’єктів інвестування капіталу підприємство самостійно обирає пріоритетні форми майнових цінностей (об’єктів та інструментів інвестування), які в обліково-фінансовій термінології носять назву «активи». Інакше кажучи, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопленого капіталу в альтернативні види активів підприємства.

5. Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може носити як економічний, так і неекономічний характер (соціальний, екологічний тощо). На рівні підприємства пріоритетною цільовою установкою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, який може бути отриманий в формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивної величини інвестиційного прибутку, позитивної величини чистого грошового потоку і т. ін.. Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається їх потенційною здатністю генерувати дохід. В сонові генерування доходу реальних інвестицій лежить продуктивність інвестованого капіталу.

6. Інвестиції як об’єкт ринкових відносин. Використовувані підприємством у процесі інвестицій різноманітні інвестиційні ресурси, товари та інструменти як об’єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку – «інвестиційний ринок», - який характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю певних суб’єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, тісно пов’язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг тощо) і функціонує під певним впливом різноманітних форм державного регулювання.

7. Інвестиції як об’єкт власності і розпорядження. Як об’єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на первісному етапі інвестування капіталу титул власності і права розпорядження ним були пов’язані з одним і тим самим суб’єктом, то по мірі подальшого економічного розвитку відбувається поступове їх розділення. Прикладом такого розділення прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних товариств і т. ін., коли власники капіталу як накопленого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам.

8. Інвестиції як об’єкт часової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов’язаний з фактором часу. З позицій цього фактору передбачений для інвестування капітал можна розглядати як запас раніше накопленої економічної цінності з метою можливого її помноження в процесі інвестиційної діяльності, а з іншого боку, – як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити об’єм споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх та майбутніх благ, пов’язаних з інвестиціями, для власників інвестованого капіталу нерівнозначні. Економічна теорія стверджує, що сьогоднішні блага завжди оцінюються індивідуумом вище за блага майбутні.

Між інвестуванням капіталу і одержанням інвестиційного доходу часовий лаг може характеризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу – обрати для інвестиційної діяльності коротко- чи довгострокові об’єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу.

9. Інвестиції як фактор ризику. Ризик є найважливішою характеристикою інвестицій, пов’язаною з усіма їх формами і видами. Носієм фактору ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції інвестор завжди має свідомо йти на економічний ризик, пов’язаний з можливим зниженням або неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою або повною) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризику і доходності інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємопов’язані.

10. Інвестиції як носій фактору ліквідності. Всі форми і види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміють їх здатність бути реалізованими при необхідності по своїй реальній ринковій вартості. Ця здатність інвестицій забезпечує вивільнення капіталу, вкладеного в різноманітні об’єкти та інструменти при настанні несприятливих економічних та інших умов його використання в певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті ринку або в задіяному регіоні.

Процес вивільнення  вкладеного капіталу, забезпечений його ліквідністю, характеризується терміном «дезінвестиції». Вивільнений у  процесі дезінвестицій капітал  може бути реінвестований в інші об’єкти та інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дозволяє формувати не лише прямий, а й зворотній потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс. Ліквідність інвестицій є об’єктивним фактором, що зумовлює вибір конкретних їх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня їх майбутньої доходності.

З урахуванням розглянутих  основних характеристик економічна сутність інвестицій підприємства в  найбільш узагальненому вигляді  може бути сформульована наступним  чином:  інвестиції підприємства являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного або неекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язано з факторами часу, ризику і ліквідності.

В Україні поняття інвестиції сформульовано  в Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991р.Згідно Закону  інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно;
• майнові права, що випливають з авторського права та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідного для організації виробництва;
• право користування землею, водою тощо. 

Необхідно відзначити, що обсяг інвестицій залежить від ряду чинників.

Існує залежність між розподілом  доходів на споживання та накопичення: між відсотком накопичення та обсягом інвестицій існує пряма залежність.

На обсяг інвестицій впливає  ставка банківського відсотка:  із збільшенням  процентних ставок обсяг інвестицій знижується (залежність зворотна).

На обсяг інвестицій впливає  норма прибутковості інвестицій (норма чистого прибутку) – залежність пряма.

Очікуваний темп інфляції впливає  на інвестиції. Чим вище очікувані  темпи інфляції – тим швидше знецінюється очікуваний прибуток. Данії чинник має визначальне значення в разі довгострокового інвестування (залежність зворотна).

 При збільшенні рівня податкового тиску попит на інвестиції зменшується (залежність зворотна).

Збільшення норм амортизації сприяє накопиченню капіталу (залежність пряма). 

Одним з основних шляхів забезпечення в країні випуску якісної високотехнологічної  та конкурентноздатної продукції є інвестування в  інновації. 

Термін “інновація”, який був вперше введений І. Шумпетером і Г. Меншем, у буквальному перекладі означає „втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу”. У широкому розумінні до інновацій відносять засоби, за допомогою яких наукові відкриття реалізуються у будь-яких нововведеннях.

Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність”, інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інновація може розглядатися з одного боку, як особливий вид продукції кінцевого споживання, з другого, як комплексний процес створення, впровадження й використання новинки з метою задоволення нової або вже відомої потреби.  

Підготовка, обґрунтування, освоєння й контроль за провадженням інновацій –  складові інноваційної діяльності. Інноваційна діяльність включає в себе:

• випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
• реалізацію довгострокових науково-технічних програм із великими термінами окупності витрат;
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни;
• розробку й впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Отже, інноваційна діяльність (інновація) – процес доведення наукової ідеї чи винаходу до стадії практичного  використання, що приносить доход, а  також пов’язані з даним процесом зміни в соціальному середовищі. 

Інноваційний процес у різних сферах діяльності внаслідок розвитку науково-технічного прогресу може проходити різні щодо тривалості і витратам етапи. Важливе значення при цьому має визначення реальних витрат на виконання як науково-дослідних робіт, так і подальших етапів усіх фаз разом із випробуванням дослідних зразків, виробництвом інновації, організацією маркетингу продукції, що отримана на основі нових досягнень науки і техніки.   

1.2 Класифікація  інновацій. 

В залежності від конкретної цілі дослідження, вимірювання, аналізу об’єкту розрізняють наступні типи інновацій:

• продуктові, спрямовані на введення нового продукту (засобів виробництва, предметів споживання);
• технологічні, метою яких є створення й використання нових  методів виробництва;
• ринкові – створення нового ринку товарів або послуг;
• маркетингові – освоєння нового джерела постачання сировини (напівфабрикатів);
• управлінські – реорганізація структури управління;
• соціальні – заходи спрямовані на покращення життя населення;
• екологічні – спрямовані на впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.