Теоретичні основи інноваційно-інвестиційної діяльності

Період окупності (PP), що не дисконтується розраховується за формулою:

 

 

де (Р1..n): t – середньорічна сума чистого грошового потоку

 

Дисконтований  період окупності  розраховується за формулою:

 

 

Істотним недоліком методу періоду окупності є те, що він враховує лише грошові потоки, які укладаються в період окупності. Все подальші потоки не беруться до уваги в розрахунковій схемі.

 

 

Джерела фінансування інноваційної діяльності. Цілі та завдання системи фінансування інноваційної діяльності.

 

Джерела інноваційних ресурсів ― це всі види коштів у матеріальній, фінансовій та інших формах, залучених з метою задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізації їх структури з позиції забезпечення ефективних результатів інноваційної діяльності.

Традиційно їх розподіляють на власні, позикові, залучені; внутрішні та іноземні; в залежності від виду коштів на такі методи фінансування інвестиційної діяльності, як самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування за рахунок дотацій, змішане фінансування.

На рівні підприємств крім класифікації джерел за трьома основними групами  (власні, боргові, залучені) логічним є  їх розподіл по рівнях за пріоритетами використання, які склалися в тій чи іншій галузі країни .

Основним власним джерелом інвестування як зараз, так й надалі залишатимуться кошти підприємств. В структурі власних джерел інвестування головну роль безперечно має відігравати прибуток, який лишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Амортизаційні відрахування, які формуються в результаті переносу вартості основних фондів на вартість продукту та в сукупності складають амортизаційний фонд. Сучасна системою обліку амортизації в Україні не передбачається її нагромадження в амортизаційному фонді, амортизаційні відрахування надходять до господарського обороту і використовуються для розв’язання господарських завдань, які не завжди пов’язані з цільовим призначенням Інші з розглянутих власних джерел формування інвестиційних ресурсів ― предмет оперативного планування окремо взятого підприємства, але для  нашої промисловості більш вірогідним є отримання додаткових коштів за рахунок продажу основних засобів та коштів від раніш здійснених фінансових вкладень, ніж страхової суми відшкодування збитків та реалізації надлишку оборотних активів .

Серед боргових джерел інвестування перевага надається банківському кредиту, та інвестиційному лізингу ―  довгострокової здачі в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцем для орендатора з метою їх виробничого призначення. 

Саме інвестиційний лізинг є  найбільш перспективною формою залучення  боргових ресурсів, так як в умовах дефіциту інвестиційних коштів, з одного боку, та значної кількості невикористаного обладнання, з другої, створює умови для успішного функціонування промисловості.

Емісія облігацій хоча поки й  не одержала бажаного розповсюдження, та з року в рік кількість промислових підприємств, які використовують дане джерело формування інвестицій, зростає.

Податковий інвестиційний кредит ― відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на законодавчих засадах на визначений строк із метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм. Запровадження податкового кредиту не вимагає додаткових кредитних ресурсів, бо в ньому використовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме тієї частини, яка повинна відраховуватися до бюджету у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту заохочуватиме підприємства в підвищенні ефективності своєї роботи та отриманні прибутку. Однак дотепер умови надання інвестиційного кредиту не визначені, при всіх перевагах цього джерела інвестування, воно практично не використовується.

Державний інвестиційний кредит надається  підприємствам, що належать до державної форми власності на капітальні вкладення виробничого призначення, а також для фінансування раніш початих перспективних будов, технічного переоснащення та реконструкції діючих підприємств, які відносяться до державної власності, за пріоритетними напрямками економіки України.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу розглядається можливість використання акціонерного капіталу, емісія акцій компаній ― надійне джерело інвестицій, але ж актуальне тільки для підприємств  промисловості з акціонерною формою власності.

Для підприємств промисловості  відмінних від акціонерної організаційно-правових форм власності, основним джерелом додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок  внесків (паїв). Через цей механізм залучається більша частка іноземних інвестицій.

На думку багатьох спеціалістів, внески сторонніх вітчизняних, а  особливо іноземних інвесторів в статутний фонд мають збільшити продуктивність праці та обсяги виробництва і привести до підвищення ефективності функціонування вітчизняних підприємств . Це багатообіцяюче джерело надходження інвестицій.

Практика ж безкоштовного надання державними органами та комерційними структурами кошів на цільове інвестування практично припинена.

7.2. Види  фінансування інноваційної діяльності.

 

При розробці системи фінансування інноваційної діяльності розглядають п’ять основних видів фінансування: повне внутрішнє самофінансування, акціонування, венчурне фінансування кредитне фінансування, змішане фінансування.

Повне внутрішнє самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно  за рахунок  власних фінансових ресурсів. 

Акціонування як метод фінансування використовується для реалізації крупно масштабних інвестиційних проектів., передбачає відкриту підписку на акції  підприємства для юридичних та фізичних осіб.

Венчурне фінансування передбачає надання визначеної суми капіталу окремим підприємствам для реалізації інноваційних проектів підвищеного ризику в обмін на відповідну частку в уставному фонді чи визначений пакет акцій.

Кредитне фінансування застосовується для реалізації короткострокових інвестиційних  проектів з високою нормою рентабельності інвестицій.

Змішане фінансування передбачає формування капіталу за рахунок  власних та боргових коштів. В різних пропорціях.

Слід зазначити, що розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні всієї держави, передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є: ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення; обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів; множинність джерел фінансування; адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.

Цілі фінансування інноваційної діяльності: необхідність збереження наукової бази і кадрового потенціалу; збереження відповідного рівня проведення наукових досліджень; розробка і освоєння наукоємної конкурентної продукції, випуск якої може підвищити експорт чи понизити імпорт аналогічної продукції.

Фінансування інноваційної діяльності підприємств виступає основою науково-технічного прогресу й технологічної модернізації виробничих потужностей і зміцнення їх конкурентних позицій на вітчизняному та світовому ринку.

Слід відмітити, що підприємство, яке використовує лише власні кошти, має високі показники фінансової стійкості, але стримує темпи свого розвитку, адже не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів. Підприємства, які використовують борговий капітал мають більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) та можливості приросту фінансової рентабельності, однак, в більшої мірі генерує ризик та загрозу банкротства, які зростають із збільшенням обсягу боргів.

В Україні спостерігається дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень і впровадження інноваційних розробок. Суттєвим недоліком системи національного регулювання розвитку інноваційної сфери є те, що вона, на відміну від законодавства більшості країн світу, не лише не сприяє розширенню джерел фінансування інноваційного розвитку, але й протидіє залученню не бюджетних коштів та виключає можливість формування спеціальних, в тому числі відомчих фондів фінансування інноваційних проектів і програм.

Серед основних проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні можна виділити: недостатню державну фінансову підтримку інноваційних проектів різного масштабу, які реалізуються у промисловості; недостатні обсяги фінансування з боку приватного сектора (через надвеликі ризики, проблеми з комерціалізацією інноваційної продукції тощо); "не інноваційна" спрямованість чи незначна активність створених інноваційних (державних) і венчурних (приватних, переважно іноземного походження) фондів, а також їх незначні фінансово-інвестиційні можливості; відсутність механізмів перерозподілу інвестиційних ресурсів населення на користь інноваційного сектора; недостатня зацікавленість іноземних інвесторів у фінансуванні вітчизняного інноваційного сектора; комерціалізація інноваційної продукції (доведення інноваційних розробок до практичного використання потребує додаткових коштів на великий проміжок часу); надвисокі ризики інноваційної діяльності; нецільове використання та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційної діяльності (насамперед, державними установами);спекулятивне використання державних пільг (наприклад, венчурними структурами).

Управління  проектними ризиками

Ризик, властивості ризику. Класифікація ризиків.

 

Ризик — це небезпека, можливість зазнати збитку чи шкоди. Ризик — це невизначеність, пов’язана з вартістю прибутків від інвестицій у кінці періоду. Ризик — це можливість втрати чи недоотримання прибутків. Ризик відрізняється від невизначеності тим, що може бути виміряний. Розглянемо види ризиків, з якими може зіткнутися менеджер.

Інвестиційний ризик — це мінливість у прибутках, пов’язана з коливаннями в грошових надходженнях від інвестицій і в самих потоках інвестицій прийнятих інвестиційних проектів. Цей ризик асоціюється з помилками в прогнозах ринкової привабливості товарів, майбутніх технологічних змін, міри взаємозалежності грошових потоків, змін витрат за проектами та іншими ризиками.

Портфельний ризик — це мінливість у прибутках, пов’язана з мірою ефективності диверсифікації, якої фірма досягла в своїх операціях, і її портфелем активів. Ризик зменшують шляхом прийняття інвестиційних проектів і придбання активів, що мають низьку або негативну кореляцію з її поточними операціями.

Катастрофічний ризик — це мінливість у прибутках, пов’язана з подіями поза сферою контролю та участі фірми. До таких подій належать експропріація, значні зміни в пріоритетах споживачів, енергетична криза тощо.

Інвестиційні ризики можуть класифікуватися  за сферами прояву, за формами інвестування і за джерелами виникнення. Інвестиційні ризики за сферами прояву можуть бути економічними, політичними, соціальними, екологічними та іншими.

Економічний ризик пов’язаний з  можливими змінами в економіці. Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється в економічній сфері, то вона найбільшою мірою схильна до економічного ризику. Політичний ризик пов’язаний з різними видами прояву адміністративних обмежень в умовах зміни державою свого політичного курсу. Соціальний ризик пов’язаний з можливістю виникнення страйків, здійснення під впливом працівників підприємств — реципієнтів інвестицій незапланованих соціальних програм тощо. Екологічний ризик пов’язаний з можливістю виникнення екологічних катастроф, стихійних лих, що можуть спричинити прямі чи опосередковані збитки об’єктам інвестування. Інші види ризиків — рекет, викрадення майна, спотворення інформації з боку інвестиційних і господарських партнерів.

Інвестиційні ризики за формою інвестування поділяються на ризики реального інвестування і ризики фінансового інвестування.

Ризик реального інвестування пов’язаний з невдалим розташуванням об’єкта інвестування, що споруджується, збоями в постачанні будівельних матеріалів і обладнання, істотним зростанням цін на інвестиційні товари і т. ін., що затримує введення в експлуатацію об’єкта інвестування або знижує прибуток під час його експлуатації.

Ризик фінансового інвестування пов’язаний з непродуманим вибором фінансових інструментів для інвестування, фінансовими  труднощами і навіть банкрутством окремих емітентів, непередбачуваними змінами в умовах інвестування, прямим обманом інвесторів тощо.

Ризики за джерелами виникнення поділяються на систематичний і несистематичний. Поділ ризику інвестиційного ринку на систематичний або несистематичний є важливим принципом у теорії ефективного інвестиційного портфеля.

Систематичний (ринковий) ризик визначається зміною етапів економічного циклу, кон’юнктурних  циклів інвестиційного ринку, зміною в податковому законодавстві та іншими чинниками, що на них інвестор не в змозі вплинути при виборі об’єктів інвестування.

Несистематичний (специфічний) ризик  притаманний певному об’єкту  інвестування чи діяльності певного  інвестора. Він може виникнути через  некваліфіковане керівництво компанією  — об’єктом інвестування, посилення  конкуренції в певних сегментах інвестиційного ринку, нераціональну структуру інвестованих коштів, небажані наслідки яких можна було б попередити або уникнути їх у разі ефективного управління інвестиційним процесом (проектом).