Національно маркована лексика у романі Е. Хемінгуея «По кому подзвін»

РОЗДІЛ ІІ

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЙ, ВЖИТИХ У РОМАНІ Е. ХЕМІНГУЕЯ «ПО  КОМУ ПОДЗВІН»

У романі Е. Хемінгуея описуються події іспанської Громадянської  війни 1937-1939 рр.  Оскільки сам автор  був учасником цих подій, він  був військовим кореспондентом в  Іспанії у 1937— 1939 роках, то він став свідком справжнього героїзму народу, який бореться за свої права, за свою свободу. Тому у своєму романі він детально описав усе, що відбувалося під час  цієї війни.

Ось чому даний твір є  надзвичайно насиченим лексичними одиницями, які тісно пов’язані  з культурою та історією Іспанії  і не тільки.

 Для детальнішої характеристики  національно-маркованої лексики у романі «По кому подзвін» було укладено глосарій, до складу якого увійшли географічні, етнографічні та суспільно-політичні реалії.

1. Географічні реалії

Arevalo – населений пункт і муніципалітет в Іспанії, входить до складу провінції Авіла у складі автономного товариства Кастилія та Леон. Муніципалітет  входить до складу району (комарки) Ла-Моранья. Кількість населення – 8114 чоловік. Це старовинне кастильське місто багате на середньовічні пам’ятники у стилі мудехар. Окрім численних храмів, тут збереглися ще залишки міських стін та замок [26, c. 512].

Barko de Avila – Барко де Авіла. Населений пункт та муніципалітет в Іспанії, який входить до провінції Авіла а складі автономного товариства Кастілія та Леон. Муніципалітет входить до складу району (комарки) Ель-Барко-де-Авіла-П’єдрахіта.  Кількість населення – 2271 чоловік (на 2010 рік). Це одне з найкрасивіших та найромантичніших міст в Іспанії. Це місто називають містом церков та монастирів. Серед найвизначніших пам’яток Авіли можна назвати собор Святого Сальвадора, який раніше виконував роль захисної споруди; площа Святої Тереси; ворота Алькасара; Єпископський палац; монастир Святого Томаса та ін.   [9].

Buitrago – Буйтраго. Муніципалітет в Іспанії, який входить до складу провінції Сорія у складі автономного товариства Кастилія та Леон. Муніципалітет входить до складу району (комарки) Кампо-де-Гомара. Кількість населення – 60тис. чол. (на 2010 рік). Це єдине місто у регіоні, де повністю збереглися стіни-укріплення. У місті можна познайомитись із замком Буйтраго та готичною церквою Санта-Марія-дель-Кастільйо. Також місто славиться своїм театралізованим різдвяним вертепом, у якому щороку приймають участь близько 200 чоловік [27].

Cantabria – Кантабрія, автономна спільнота і однойменна провінція на півночі Іспанії. Це один із найпопулярніших курортів Іспанії. Цей регіон знаменитий своїми чудовими печерами. Туристів також приваблюють прекрасні пляжі та красиві гірські пейзажі. У ХІХ ст. в горах Кантабрії буи знайдені цікаві пам’ятки доісторичного мистецтва, які дають уявлення про життя людей на території Іспанії у давні часи. Особливе місце серед таких знахідок займає печера Альтаміра, яку називають «Сикстинською капелою» доісторичного мистецтва. На стінах печери зображені давні тварини – бізони, мамонти, ведмеді та олені. Вік цих малюнків – близько 10-15 тис. років. На даний момент печера закрита для відвідувань туристами.  Основними визначними пам’ятками регіону є чудові національні парки, заповідні зони, серед яких:  заповідник Дюн Лієнкрес, парк Саха-Бесайя, національный парк Піки Європи та ін. [17].

Escorial – Ескоріал. Архітектурний комплекс другої половини 16 століття, що включав монастир Св. Лоренсо, бібліотеку, шпиталь, усипальню іспанських королів і резиденцію іспанського короля. Був заснований 1563 року. Знаходиться за 58 км від Мадрида. Формальним приводом для побудови монастиря Ескоріал на честь Сан Лоренсо була перемога при Сен-Кантені об’єднаних  армій Британії та Іспанії над військом Франції 10 серпня 1557 року. Тут знаходиться одна з найбагатших в Європі картинних галерей, де налічують близько п’яти тисяч полотен [15].

Estremadura – Естремадура. Автономне співтовариство на південному заході Іспанії. Адміністративний центр — Меріда, найбільше місто — Бадахос. Естремадура межує на заході з Португалією, на півночі з областю Кастилія і Леон, на півдні її сусідом є Андалусія, а на сході Кастилія—Ла-Манча. Це одна з найбільш своєрідних та не дуже популярних серед туристів областей Іспанії. Естремадура зробила великий внесок в історію завоювань та розвитку Південної Америки. Франціско Пісарро та Ернан Кортес – найвидатніші сини Естремадури. Однією з найкрасивіших зон цієї області є заповідник Монфраге, який нещодавно був визнаний національним парком. На його території розкинулись найбільші ліси Середземномор’я, у небі літають орли, соколи та грифи. Між зеленими рівнинами та кам’янистими скелями знаходяться чудові озера [17].  

Guadarrama (скор. від Sierra de Guadarrama) – Сьєрра-де-Гвадаррама. Гірський хребет в системі Центральної Кордильєри на центральному плато на північному заході від Мадриду. Гвадаррама отримала свою назву від ріки, яка бере свій початок на її схилах. У перекладі з арабської це слово означає «ріка у піщаній місцевості». Тут знаходиться ряд визначних місць, цікавих з екологічної та ландшафтної точок зору. Найвідоміші з них – заповідники Пеньялара та Педриса. У горах Гвадаррами наприкінці лютого 1937 року повстанці здійснили потужний наступ на Мадрид; саме тут в останній тиждень травня 1937 року відбуваються події, описані в романі Хемінгуея [6, c.56].

Sierra de Gredos – Сьєрра-де-Гредос. Гірський масив у Іспанії. Найвища точка – гора Альмансор (2592 м), це також найвищий пік системи Центральна Кордильєра, до якої відноситься цей масив. Зраз тут знаходиться національний парк «Сьєрра-де-Гредос», у якому охороняється природний комплекс дехеси. Цей ландшафт, який утворився у Середньовіччі внаслідок вирубування лісів, своїм виглядом нагадує лісостеп чи савану, яку живляють численні групи коркових та падуболистих дубів. Раз на три роки дехесу обробляють та засівають пшеницею, увесь інший час вона заишається під парою, заростаючи травою та квітами [29].

Valladolid – Вальядолід. Місто на північному заході Іспанії, адміністративний центр однойменної провінції у складі автономного співтовариства Кастилія і Леон. У XVI-XVII ст. був столицею Іспанії. Старовинні квартали, де збереглися чудові зразки архітектури доби Ренесансу та Бароко, знаходяться на східному узбережжі ріки Пісуерги. У місті є багато пам’яток архітектури, серед яких – Кафедральний собор, церква Санта-Марія-ла-Антігуа, королівський палац Піментель, Національний музей скульптури, церква Сан-Пабло та ін. [27].

2.2. Етнографічні  реалії

Аficionado – афісіонадо, любитель сигар. У справжнього афісіонадо мають бути необхідні аксесуари для сигар – у першу чегу, х’юмідор для зберігання сигар, гільйотина чи ножиці для обрізання сигари, попільничка [28, c.24].

Andalucian costume – андалузький костюм для кабальєро, який складається з капелюха з широкими полями із чорної блискучої тканини, чорного жилета й вузьких чорних штанів, затягнутих широким поясом.

Arroba – застаріла іспанська і португальська міра маси та об'єму, що позначалася символом @. Одна арроба становила біля 25 фунтів або 11,4 кг, як міра об'єму – 11,4 л. В іспанській і португальсткій мовах термін «арроба» зараз використовується для позначення символу @ в адресах електронної пошти. Слово «арроба» арабського походження, від ar-rubʿ (الربع), чверті кінталу. Зараз термін знаходить застосування в Бразилії та інших країнах як одиниця маси худоби.

Вanderillero – бандерільєро, учасник кориди, який виступає у другій терції видовища. Його мета – увіткнути в тіло бика декілька невеликих списів (бандерилій), загострених по типу гарпуна. До XVIII ст. їх всаджували у тіло бика по одній у будь-який момент кориди, але потім стали поміщати попарно тричі. У кожній квадрильї є три бандерільєро, двоє з яких зазвичай підходять до бика по три рази з парою бандерилій. Таким чином, кожен з них до кінця кориди робить по два підходи. Існують різноманітні прийоми роботи з бандерильями. Якщо бик відмовляється нападати на бандерільєро, у такому разі можуть використовувати  «banderillas negras» (чорні бандерильї), які важчі, довші і з більшими зубцями. Для господаря бика це вважається ганебним, однак у наш час чорні бандерильї використовують вкрай рідко.

Catalans – каталонці. Західно-романський народ у південно-західній Європі, основне населення історичної області Каталонія. Предками каталонців є іберійські племена, що населяли східну і південно-східну частину Піренейського півострову у 1-му тисячолітті до н. е., що зазнали значного кельтського впливу, створивши спільноту так званих кельто-іберійців (до VIII століття до н. е.). Пізніше протокаталонці піддавалися впливам фінікійців і карфагенян, які заснували на каталонському узбережжі Середземномор'я свої колонії. Наслідком програшу Карфагена Римській імперії у Пунічних війнах стало загарбання середземноморських колоній Римом, у тому числі і земель сучасної Каталонії (ІІ століття до н. е.).

Каталонія — економічно найрозвинутіший район Іспанії. Каталонія досить рано була втягнута в індустріалізацію. Нині багато каталонців зайняті у промисловості. В той  же час у каталонських провінціях Жірона, Льєйда і Таррагона велика частка населення зайняті у сільському фермерському господарстві. Працюють каталонці і в сфері туризму (курорти Коста Дорада, Коста Брава, Балеарські острови тощо). Саме економічне процвітання Каталонії притягує сюди багато емігрантів, в тому числі  і з України.

Каталонський  національний одяг зберігся відносно добре, а деякі його деталі взагалі стали символами національної ідентичності, як специфічна каталонська чоловіча шапочка — баретіна (кат. barretina), чоловічий довгий, переважно червоний, пасок файшя (кат. faixa) та жіночі мережива рет (кат. ret). І чоловіки і жінки часто носили на грудях хустки. Національне взуття — сандалії аспарде́нья (кат. espardenya) з дроку, в холодну пору — шкіряні черевики.

Усний фольклор каталонців представлений піснями, легендами і казками, прислів'ями і приказками. Серед пісень поширені романтичні жанри; широко побутують народні віршовані (і прозові) версії так званих французьких середньовічних лицарських романів (Пісня про Роланда). Серед оповідок багато легенд про Сан Жорді (Св. Георгія), який навертає людей до християнства, долаючи різні перешкоди і рятуючи людей від різних капостей (дракони, велетні) та бувальщин і переказів про фантастичних істот, часто ворожих до людини, — муладона (кат. muladona), пазанта (кат. pesanta) тощо.

Дуже розвинутий танцювальний фольклор. Серед найпопулярніших  танців — сардана і буланґера, на півдні країни та у Валенсії танок  жота. Для сардани характерним  є рух танцюристів (чоловіки і  жінки) по колу, тримаючись за руки під  акомпанемент кобли — оркестра зі смичкових, духових та ударних музичних інструментів.

У Каталонії проводиться  багато різноманітних фестивалів, гулянь і карнавалів, у тому числі і  місцевих. Традиційною каталонською розвагою, що користується великою  популярністю, як у місцевих жителів, так і туристів, є т.зв. «людські вежі» кастельс (кат. castells), утворені ставанням на плечі 9 і більше чоловіків. Своєрідним колоритом відзначаються  традиції каталонців святкування християнських  свят, зокрема Різдва. По території  Каталонії проходить Шлях святого  Якова (ісп. Camino de Santiago) (католицька проща). Каталонським духовним і релігійним центром є монастир Монсаррат.

Centimo – сентімо. Розмінна монета ряду португало- та іспаномовних країн. Назва монети походить від латинського слова “Centum”, що означає «сто». На сьогоднішній день сентимо є сотою частиною таких валют: кванза, костариканський колон , парагвайський гуарані,  новий соль, філіппінський песо, болівар та ін.

Don Juan - Дон Жуан. Легендарний іспанець, розпусник і беззаконник. Прототипом легендарного дона Жуана вважається представник одного з аристократичних севільських родів по імені дон Хуан Теноріо. Його сміливі любовні й дуельні пригоди, що залишалися безкарними завдяки участі в них близького друга, короля дона Педро (1350—1369), довго наганяли жах на всю Севілью, доки нарешті небесне правосуддя — в особі вбитого Хуаном командора дона Гонзаго — не поклало кінець бешкетуванням. Віддаючись разом з королем розпусті й насильствам, дон Жуан викрав дочку командора Де Ульоа, убивши його самого. Правосуддя не діяло. Тоді монахи-францисканці вирішують самі покарати його. Від імені молодої й гарної жінки вони призначили йому побачення пізно вночі, у церкві, де похований командор, убили його й розпустили чутку, що він скинутий у пекло статуєю.

До цієї легенди згодом домісили іншу, також севільську, головним героєм якої є дон Хуан Де Базграніні, що продав душу свою дияволові, але  після покаявся й пішов у монастир. Інший персонаж іспанської лірики —  Гомес Аріас.

Із часом тип змінюється, у міру зм'якшення вдачі; різкі  риси характеру, брутальність прийомів попередників  Жуана поступово  заміняються більше привабливими якостями, і нарешті герой севільської  легенди отримує чарівну форму, що стала причиною його популярності [7].

Flamenco – фламенко, південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії наприкінці 18го сторіччя (перша згадка в літературі - 1774 рік). Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах. Виконавці фламенко називаются «байлаор» (танцюрист), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм у фламенко звуть компа́с. Мистецтво фламенко включає до себе низку жанрів, кожен з яких має специфічну структуру, характер та компа́с.

Витоки фламенко слід шукати ще в мавританській музичній культурі. Істотно вплинула на цей стиль  і циганська музика — багато хто  вважає основними, істинними носіями  стилю саме іспанських циганів. У XV столітті в Іспанії  з Візантії, що розпадалася, прибули цигани, розселилися  по південному узбережжю країни в  провінції Андалузія; за своїм звичаєм, вони стали переймати і переосмислювати  місцеві музичні традиції, такі як мавританська, єврейська і власне іспанська, і з цього сплаву музичних традицій, переосмисленого спочатку циганами, а потім іспанцями, народилося фламенко.

Довгий час фламенко вважався «закритим мистецтвом», оскільки цигани жили ізольованою групою; фламенко формувалося у вузьких колах. Але у кінці XVIII століття гоніння  циганів припинили, і фламенко вийшло на підмостки таверн і кафе кантанте, знайшло свободу.

Наприкінці XX століття фламенко починає вбирати в себе кубинські  мелодії і джазові мотиви, і, крім того, елементи класичного балету дістали  там своє постійне місце. Найбільш відомий  танцюрист фламенко Хоакін Кортес, який поновив поняття танцю фламенко, позбавив його від «канонічного стандарту» і вніс до нього нову живий струмінь і виразність.

Імпровізаційний характер фламенко, складний ритм і специфічна техніка  виконання нерідко перешкоджають  точному нотному запису мелодій  фламенко. Тому мистецтво як гітариста, так і танцюриста і співака  зазвичай передається від майстра  до учня.

Попри те, що фламенко вважають частиною культури Іспанії загалом, фактично воно походить з одного регіону  — Андалузія. Проте й інші області, переважно Естремадура та Мурсія сприяли розвитку жанрів фламенко. Як тільки фламенко зародилося в Андалузії, це явище одразу стало окремою  субкультурою, що спочатку зосередилась на території, відомій як Нижня Андалузія: Севілья, Кадіс і частина Малаги, але незабаром розповсюдилось по всій Андалузії, поєднуючи і перетворюючи фольклорні музичні форми. Оскільки популярність фламенко згодом досягла  інших регіонів, різні місцеві  іспанські музичні традиції (наприклад, традиційна кастильська музика) водночас і впливали, і перебували під впливом стилів фламенко [28, c.187].