Методика викладання світової літератури як наука

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Методи навчання на уроках світової літератури.

В. В. Голубков виділяв методи вивчення літератури за джерелом знань, тобто лекція учителя, бесіда, самостійна робота учнів. М. І. Кудряшов визначає метод як вид діяльності учнів, а саме: творче читання, репродуктивний, евристичний, дослідницький.

Б. І. Штейнбук розглядає методи викладання зарубіжної літератури у відповідності до логіки вивчення предмету та пізнавальної діяльності учнів на уроках, а також з урахуванням специфіки даної дисципліни.

1. Метод художнього читання. Завдання учителя полягає у тому, щоб заохотити учнів до читання, яке одночасно дарувало б їм і естетичне задоволення, і спонукало б їх до аналітичної діяльності.

Методу читання художнього твору притаманні наступні методичні прийоми:

виразне читання вчителя;

читання майстрів художнього слова;

навчання виразному читанню учнів;

читання учителем художнього тексту з коментарем.

Звертаємо увагу на коментоване читання. На думку Ф. Мірошниченко, коментоване читання – це прийом, який має допомогти учням у самостійній роботі з художнім текстом, бо саме він сприяє їхньому розумінню ідейно-художнього змісту прочитаного, готує їх до аналізу.

Л. Ф. Мірошниченко такі види коментаря:

• історико-культурний;
• побутовий;
• географічний (природничий);
• лінгвістичний;
• лінгвопорівняльний.

Евристичний метод, або частково-пошуковий, або, за назвою Л.Ф.Мірошниченко, евристична бесіда – це метод, який передбачає поглиблення первинного емоційно-художнього сприйняття учнями літературного твору та стимулювання їхніх інтелектуальних зусиль.

Евристичний метод реалізується за допомогою наступних прийомів:

• побудова логічної та чіткої системи питань;
• побудова системи різних типів завдань (фронтальні, групові, індивідуальні; усні та письмові) до тексту художнього твору, критичної статті або до ілюстративних матеріалів;
• зіставлення;
• постановка проблеми учителем або учнями, організація і проведення диспуту.

Мета дослідницького методу полягає у розкритті деяких нових аспектів твору, що вивчається, при тому домінує самостійна робота учнів.

Реалізується через наступні прийоми:

• постановка проблеми для усього класу;
• пропозиція учителя щодо проведення семінарського заняття (учні обирають теми доповіді, співдоповідей або виступи опонентів).

Дослідницький метод передбачає такі види діяльності:

• самостійний аналіз частини або епізоду твору, який вивчається;
• зіставлення двох або кількох творів у тематичному, проблемному, ідейному, теоретико-літературному, історико-літературному, мистецько-культурологічному планах;
• зіставлення та аналіз двох або декількох точок зору на твір, образ героя тощо;
• зіставлення літературного твору з його екранізацією;
• самостійна оцінка спектаклю.

Репродуктивний метод (або викладацький, або репродуктивно-творчий) дозволяє не тільки розпочати процес пізнання, а й, на думку Л.Ф.Мірошниченко, логічно завершує цей процес, тому що спрямований на те, аби відновлювати, відтворювати те, що збереглося у пам’яті.

Репродуктивний метод реалізуємо через такі прийоми:

• слово учителя;
• розповідь учителя;
• лекція;
• завдання за підручником чи посібником.

Висновки: Творчо працюючі учителі не задовольняються вже існуючими методичними розробками, а весь час знаходяться у пошуку, комбінуючи існуючі методи і навіть створюючи нові.

 

10. Аналіз художнього твору услід за автором і пообразний

Традиційні шляхи аналізу – це “ услід за автором ”, пообразний, проблемно-тематичний і комбінований.

Використовуючи аналіз “ услід за автором ”, учитель на етапі підготовки до уроку прочитує текст, ділить його на логічно завершені змістові частини та складає до кожної з них систему запитань, спрямовану на аналіз твору в єдності форми та змісту. Якщо твір невеликий за обсягом, кожна частина зачитується у класі, після чого проводиться аналіз методом евристичної бесіди. Якщо твір великий за обсягом, то на уроці аналізуються частини, які містять ключові епізоди, інші прочитуються вдома, а в класі аналізуються через систему запитань, підготовлені учителем.

Вчителі частіше використовують пообразний шлях аналізу літературного твору. З ним пов’язані такі поняття, як художній образ; образ оповідача; вічні образи; національний, біблійний і християнський образи.

 

11. Проблемно-тематичний та комбінований шляхи аналізу художнього твору

У шкільній практиці використовують також проблемно-тематичний шлях аналізу літературного тексту. Методист В. Маранцман вважає, що проблемний аналіз – це “ ланцюгова реакція запитань, проблемних ситуацій, які викликають в учнів потяг до дослідницької роботи ”.

Вчитель повинен з’ясувати лексичне значення слів та словосполучень: проблема, проблемні запитання, проблемне завдання, проблемна ситуація. Ланцюжок методичної роботи вчителя є таким:

─ від визначення проблем до проблемних запитань;

─ від проблемної ситуації до проблемних завдань;

─ від проблемних завдань до пошукової роботи, спрямованої на виявлення напрямів розв’язання визначених проблем.

Послідовність реалізації проблемно-тематичного аналізу:

─ запропонувати учням уважно прочитати твір і визначити його проблеми, з’ясувати їхній характер;

─ на уроці разом з учнями чітко сформулювати проблеми і вирішити, які з них найважливіші з погляду автора твору;

─ визначити проблеми, які розглядатимуться учнями в класі, а які – самостійно вдома, встановити послідовність дослідження;

─ дібрати матеріал з художнього тексту для розгляду кожної проблеми;

─ дібрати та запропонувати учням матеріал з підручника, додаткової літератури.

Проводиться проблемно-тематичний аналіз у такій послідовності:

1. визначити тему художнього твору з метою її розкриття.
2. Оголосити вже означені проблеми.

3) Розпочати пошук авторського  способу розв’язання .

Комбінований шлях аналізу передбачає використання двох чи більше варіантів послідовностей під час дослідження літературно-художнього твору (яких саме – визначає учитель).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15. Питання теорії літератури у шкільному вивченні

Дослідження питань з теорії літератури в шкільному  вивченні вже давно знайшли своє відображення у працях В. В. Голубкова, М. І. Кудряшова, Г. І. Бєленького, М. О. Снєжневської, О. В. Дановського, М. Г. Качуріна, О. М. Бандури, О. О. Лєонтьєва, О. В. Славіна, О. Ю. Богданової, Н. Волошиної, Є. Пасічника.

В останнє десятиліття працювали літературознавці З. Кирилюк, О. Ніколенко, В. Мацапура, методисти Л. Удовиченко, А. Вітченко, Ю. Глєбова.

Сучасне літературознавство визначає три рівні теоретико-літературних понять:

1. Загальні поняття, загальні властивості  літератури (образність, народність, типовість).

2. Поняття часткового характеру, які пов’язані зі структурою художнього твору (тема, ідея, проблеми, сюжет, композиція, художні засоби).

3. Поняття, пов’язані із закономірностями  літературного розвитку (художній  метод, індивідуальний стиль, літературний  напрям).

Теоретичні відомості вводяться до програми у трьох основних формах.

По-перше, одні з них вміщено в пояснення до кожної теми програми.

По-друге, інколи теоретико-літературні поняття подаються  в поясненнях учителя, в статтях підручника, але не пропонуються для спеціального вивчення.

По-третє, теоретико-літературні поняття репрезентовано у спеціальній рубриці – „Теорія літератури”.

О. О. Ісаєва пропонує таку класифікацію, яку приймають як умовну:

1. Теоретико-літературні поняття, які використовуються для осмисленого  сприйняття та розуміння саме  художньо-виражальних засобів твору (епітети, алегорії, композиція, сюжет).

2. Літературознавчі поняття, що  спрямовані на осмислення літературного  процесу в цілому та його  закономірностей (художня література  як вид мистецтва; поняття про  світову та національні літератури, їхні напрями та течії; взаємопроникнення родів та жанрів у сучасній літературі).

3. Загальноестетичні поняття (про  художньо-мистецький напрям, єдність  форми та змісту, трагічне та  комічне, вічні образи в мистецтві).

Літературознавчі терміни, які повинні опанувати учні, визначені Програмою в рубриці „Теорія літератури”.

Перший етап – засвоєння літературознавчих термінів учнями середньої ланки. Він має пропедевтичний характер. Мета етапу – розвивати в учнів навички аналізу окремих частин художнього твору, навчити давати їм самостійну, аргументовану критичну оцінку.

Учитель звертає увагу на анотації до запропонованих літературознавчих термінів: початкове поняття, поняття, поглиблене поняття.

„Дати початкове поняття” означає, що треба використовувати такі методичні прийоми, як слово вчителя, робота з підручником, таблицею, художнім текстом.

„Дати поняття ” і „поглиблення поняття” означають, що вчитель може ефективно використовувати такі методичні прийоми, як актуалізація опорних знань, повторення, узагальнення, порівняння, робота з художнім текстом.

У 5-7 класах художні твори згруповані за жанрово-тематичним принципом. До 8 класу учні отримують той необхідний обсяг знань, який дасть змогу перейти до шкільного аналізу твору, що вивчається. Тому програма 8 класу вважається другим етапом вивчення теоретико-літературних поняттять на уроках зарубіжної літератури.

Методист Ю. Глєбова досліджує проблему використання наочності в процесі формування теоретико-літературних понять в учнів середньої ланки. Вона стверджує, що успішне засвоєння учнями теоретико-літературних понять пов’язане з розвитком теоретичного мислення, яке дає змогу проникати в суть явищ лише за умови нерозривного зв’язку з наочно-чуттєвими даними. Використовуємо різні види наочності. (с. 249).

Таким чином, учні 5-8 класів повинні знати наступні поняття теорії літератури:

• початкові поняття про історію літератури;
• характерні особливості епічних, ліричних, ліро-епічних та драматичних творів;
• сюжет, герої та особливості композиції вивчених творів.

Учні також повинні вміти:

• визначати ідейно-художню роль елементів сюжету, композиції авторської характеристики, вчинків, портрета героя, пейзажу в творі, що вивчається;
• характеризувати героя твору, порівнювати героїв одного або різних творів;
• розрізняти, оцінювати та обговорювати конфлікти і чинники духовного життя літературних героїв.

Третій етап вивчення теоретико-літературних понять охоплює 9-11 класи. На цьому етапі вони виступають об’єктом планомірного засвоєння (с. 250).

У методичній науці до визначення прийомів вивчення теоретичних понять зверталась значна кількість методистів, зокрема О. Богданова, Г. Бєленький, Г.Токмань (с. 251) (с. 255).

Висновок: традиційна послідовність прийомів вивчення теоретико-літературних понять, розроблена вченими-методистами, визнана ефективною і набула широкого застосування.

 

 

17. Особливлсті вивчення ліричних творів

Давні греки зображали музу поезії Евтерпу з двома флейтами у руках, що символізує співзвучність поета та читача, яка і породжує лірику.

   При вивченні ліричних  творів перед учителем постають такі завдання:

1. Створити "установку" на сприйняття  ліричних творів взагалі і  конкретної поезії зокрема.

2. Забезпечити сприятливий для  сприйняття лірики емоційний  фон.

3. Подбати про особистісний вимір  сприйняття учнями ліричних творів.

4. Вміти самому виразно читати  вірші, таким чином, аби створити  враження монологу, що начебто  народився "сьогодні, тут і зараз" і який має характер конкретної  зверненості.

5. Організувати аналіз вірша  у такий спосіб, щоб не зруйнувати  перше враження "алгеброю" аналітичних прийомів, і знайти такі шляхи розгляду ліричного твору, аби вони мали прихований і опосередкований характер.

   В першу чергу, щоб виконати  ці завдання, учитель повинен  сам любити поезію, добре її  розуміти,виразно читати. На думку  відомого чеського педагога і письменника Я. А. Коменського, "вивчення поезії підносить і робить нас сильними та великодушними".

   Вчитель повинен врахувати, що ліричний образ спочатку  впливає емоційно на почуття  і настрої, а вже потім на  думки читача. Ось чому логічна послідовність вивчення ліричних творів у середніх класах окреслюємо такими етапами:

1. Підготовка до сприйняття ліричного  твору.

2. Читання твору.

3. Навчальна пауза.

4. Повторне читання.

5. Словникова робота.

6. Бесіда за змістом прочитаного.

7. Використання елементів аналізу.

8. Повторне читання.

9. Вивчення напам'ять.

10. Творчі усні та письмові  роботи учнів.

Розглянемо кожний етап окремо.