Методика викладання світової літератури як наука

 

Методика викладання світової літератури як наука

Методика викладання літератури – „самостійна педагогічна наука про виховання, літературну освіту й розвиток особистості учня засобами художнього слова, наука про раціональне використання методів  і прийомів, які забезпечують учителеві-словеснику найвищу педагогічну результативність у його роботі з учнями за мінімальної затрати їхньої енергії та сил” (Г.Л.Токмань).

Об’єкт дослідження методики викладання світової літератури – процес професійної підготовки майбутнього вчителя до викладання світової літератури в школі.

Предмет дослідження методики викладання світової літератури – зміст, методи, прийоми, види і форми навчальної діяльності, спрямовані на реалізацію освітньо-виховних завдань шкільної дисципліни „Зарубіжна література”.

Методика викладання світової літератури визначає коло проблем, пов’язаних з викладанням у школі зарубіжної літератури, досліджує їх і шукає найефективніші способи їхнього розв’язання.

Специфічні методи дослідження в галузі методики – це критичне засвоєння досвіду зарубіжної та вітчизняної методики, масове усне й письмове опитування учнів, метод цілеспрямованого спостереження, педагогічний експеримент.

Методика викладання світової літератури пов’язана із суміжними науками:

• суспільні науки допомагають мотивувати літературні явища історичним розвитком суспільства, вести дискусію, аргументувати свою позицію під час диспуту;
• науки літературознавчого циклу допомагають аналізувати художній твір, інтерпретувати його, розкривати творчу історію, визначати його місце в історії літератури тощо;
• науки лінгвістичного циклу – визначати роль літератури у розвитку мови й мовлення; володіти різними стилями мовами, виявляти стилістичну своєрідність художнього тексту, робити лінгвістичний аналіз;
• педагогіка –  проводити учительську діяльність з урахуванням специфіки літературної освіти;
• психологія – виявляти психологічні особливості учнів на різних вікових етапах, психологію сприйняття читача-учня, репродуктивне і творче мислення, уяву, естетичні емоції;
• логіка – використовувати логіку в мовленнєвій і літературній діяльності;
• естетика – зіставляти художні твори та інші види мистецтва, естетично розвивати учнів засобами літератури;
• ТЗН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Генеза методики викладання світової літератури в Україні

У підручнику „Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах” Л.Ф. Мірошниченко пропонує здійснити аналіз розподілу програмового матеріалу зі світової літератури та трьома етапами:

– Перший етап розпочався у 1935 році з реорганізації семирічної політехнічної школи  в  десятирічну і завершився у 1990 році.

На цьому етапі відзначено плідну працю вчених-методистів В.Голубкова, М.Рибникової, М.Кудряшова, З.Рез, О.Богданової, В.Маранцмана, М.Черкезової, котрі створювали програми, підручники та посібники.

Питання вивчення світової літератури в школі розробляли також науковці К.Нартов, автор посібника для вчителів „Зарубежная литература в школе” (М., 1976); Н.Муравйова, автор посібника „Зарубежная литература” (К., 1964); Ф. Прокаєв, І.Долганов, В.Кучинський, автори посібника для вчителя „Зарубежная литература в школе” (К., 1987); О.Чирков, автор дослідження „Изучение современной зарубежной литературы в 10 классе” (К., 1982).

– Другий етап тривав з 1991 до 2004 року.

У 1992-1992 н.р. у школах України з українською мовою навчання ввели курс „Світова література”. Учені-теоретики визначають принципи структурування матеріалу: історико-літературний (Д.Наливайко); циклічний (Т.Денисова, Г.Сиваченко); естетичний (Д.Затонський); культурологічний (М.Борецький, Ю.Щепель).

Перша програма зі світової літератури авторського колективу на чолі з К.Шаховою з’явилася у 1995 році. Також у 1995 році вийшла програма М.Борецького. У 1996 – програма авторського колективу на чолі з І.Панченко, а у 1998 році – програма за редакцією Д.Наливайка.

У 1996 році розробляють державні стандарти загальноосвітньої школи з предмету „зарубіжна література”, яку створив колектив учених-методистів, літературознавців і вчителів під керівництвом Б.Шалагінова. В методичному опануванні нової програми допомагали науковці-методисти Ж.Клименко, О.Ісаєва, О.Куцевол, а також учителі, методисти Ю.Дишлюк, Н.Дорофєєва, А.Мельник, С.Руданівська, які друкувалися у журналі „Всесвітня література в середніх навчальних закладах України”.

У 2000-2002 роках за новими програмами вийшли підручники, зокрема Ю.І.Султанова (5 клас), Б.Б.Шалагінова (9 клас), О.В.Пронкович (10 клас), О.С.Чиркова (11 клас).

– Третій етап розпочався з 2004 року.

12 січня 2004 року було ухвалено  Постанову „Про затвердження  державного стандарту базової  і повної загальної середньої  освіти”.

Державний стандарт охоплює Базовий навчальний план, загальну характеристику інваріантної і варіативної складових змісту  базової і повної середньої освіти, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

Мета освітньої галузі „Мова та література” – формування комунікативної і літературної компетенції, що базується на знаннях, уміннях пізнавального і творчого типу, соціальних навичок, світоглядних переконаннях тощо.

Освітня галузь „Мови та літератури” складається з мовного і літературного компонентів. Змістовими лініями літературного компонента є аксіологічна, літературознавча і культурологічна.

Навчальна програма – навчальне видання, що визначає зміст, обсяг і вимоги до вивчення певного навчального предмета, курсу, дисципліни, розвитку та виховання особистості згідно з державними стандартами освіти та навчальних планів.

Структуру навчальної програми складають пояснювальна записка і зміст навчального  матеріалу та вимоги до навчальних досягнень.

У пояснювальній записці є вступ з метою і завданнями навчального предмета; характеристика структури навчальної програми; особливості організації навчально-виховного процесу; критерії оцінювання навчальних досягнень, рекомендації щодо роботи з програмою.

Підручник – навчальне видання, яке систематизовано відтворює зміст навчального предмета, курсу, дисципліни, відповідно до офіційно затвердженої або експериментальної навчальної програми.

Основні вимоги до змісту підручника: підручник повинен містити систематизований виклад навчального матеріалу: у доступній для учнів формі має розкривати суть основних наукових ідей, законів, понять; містити стислі відомості з історії науки, культури; забезпечувати зв'язок із життям; повинен мати логічну послідовність; повинен бути цікавим і доступним.

На кафедрі методики викладання світової літератури Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова склалася методична школа „Теорія і технологія викладання зарубіжної літератури”. Авторську школу очолює професор Л.Мірошниченко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель світової літератури і професійні вимоги до нього

Досвід століть скеровують його роботу за чіткою системою, яка ґрунтується на:

• глибоких і міцних знаннях предмета, його діалектичних основах;
• умінні цікаво й доступно викладати їх з ефективними результатами;
• любові до учнів і своєї професії;
• особистих моральних, духовних і фізичних рисах. Творча педагогічна праця передбачає різні напрями діяльності вчителя, серед яких психологи розрізняють:
• дослідницький (аналізувати педагогічні явища; спостерігати учнів; вивчати їхні інтереси; аналізувати літературознавчі проблеми, художні твори, результати своєї праці; узагальнювати досвід кращих учителів країни і т. ін.);
• конструкторський (розробляти системи викладання предмета: методів, способів аналізу, вивчення біографії письменників, уроків, позакласних заходів тощо);
• організаторський (проводити навчально-виховну роботу серед класного колективу й окремих учнів, реалізовувати складні плани тощо);
• комунікативний (спілкуватися з учнями, батьками, колегами; оптимізувати навчально-виховний процес; виразно читати й розповідати, використовуючи наочність і технічні за соби навчання та ін.).

творчість учителя-словесника — це виснажлива (якщо згадати відоме поняття «муки творчості») і водночас радісна (творче натхнення та його здобутки) цілеспрямована діяльність, наслідком якої стане навчання й виховання всебічно розвиненої особистості.

 

 

Планування та організація праці словесника

Перш ніж спланувати роботу, вчитель повинен:

1. поцікавитися у шкільній бібліотеці наявними художніми текстами, переглянути критичну літературу і словники, зробити замовлення на необхідну літературу;
2. відвідати відповідні кабінети, фонотеку, методичний кабінет міста;
3. поцікавитися проспектами навчального телебачення, експозиціями музеїв, репертуарами театрів, щоб спланувати позакласну роботу;
4. звернути увагу на кабінет зарубіжної літератури.

Всі види планів, за винятком поурочних, вчитель складає до початку навчального року.

Л. Мірошниченко пропонує такий приклад схеми календарно-тематичного плану, який складається з 18 рубрик.

1.     Рубрика нумерація.

2. Тема уроку, що формулюється  науково-діловим стилем з урахуванням  тексту анотації, яка подається  до кожної теми в програмі.

3.    Дата.

Наступні рубрики - це кількість годин, відведених на уроки різних типів.  Плануються, виходячи із загальної кількості годин на рік, і розподіляються або згідно програми, або самостійно.

4. Уроки вивчення художніх творів  відводяться для читання та роботи за змістом програмових творів.

5. Уроки виразного читання –  для цілеспрямованого навчання  виразного читання епічних, ліричних  і драматичних творів.

6. Уроки позакласного читання.

7. Уроки розвитку мовлення.

8. Уроки тематичної атестації. Їхня головна мета – перевірити знання, вміння і навички учнів з вивченої теми.

9. Уроки повторення – це завершальні  уроки кожної чверті, на яких  підбивається підсумок.

10. Літературні хвилини. Вчитель  розповідає учням про важливі  літературні події сучасності, використовує їх для подачі додаткового матеріалу за темою.

11. Вивчення напам’ять. Особливу  увагу слід надавати віршам, присвяченим  Україні.

12. Теорія літератури. Питання теорії  літератури сплановані в подаються  наприкінці теми або в анотації  до твору.

13. Міжлітературні зв’язки доцільно  подавати під час вивчення  оглядових тем, монографічних тем, історії задуму твору, сюжету, власне  художнього твору, значення творчості  письменника.

14. Міжпредметні зв’язки. Учитель  повинен цікавитися світовою  культурою і збирати матеріал про добу, проблеми, історію, філософію, архітектуру, живопис, музику, театр, мову.

15. Наочність і ТЗН.

16. Література до уроку.

17. Для самостійної роботи. Головна  роль тут відводиться самостійному  читанню художніх творів.

18. Примітки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Кабінет зарубіжної літератури в школі.

Ще 1913р. відомі вчені-методисти М. Соколов і Г. Тумім першими порушили проблему створення шкільного кабінету літератури. Також це питання піднімали у своїх працях О. Гуревич, О. Слєтова, О. Хлєбнікова, В. Голубков, Є. Пасічник та інші, які так визначають призначення кабінету світової літератури – це спеціально обладнаний навчально-методичний центр, який повинен забезпечувати найвищі рівні викладання літератури – науковий, естетичний, навчальний, методичний, виховний.

Методист Л. П. Прессман писав про те, що «у кабінеті літератури учень потрапляє до світу книги, до світу мистецтва слова. Любов до книги, до читання не народжується сама собою. Виховання любові до книги складне, важке, але надзвичайно благородне завдання словесника. У кабінеті літератури все підпорядковане цій меті».

Ми підтримуємо найбільш об’єктивну та прийнятну точку зору щодо місця, ролі та призначення кабінету літератури Ж. В. Клименка, який стверджує, що для того, «аби звичайний клас перетворився на літературний кабінет, він має містити насамперед систему методичного забезпечення, яка даватиме змогу вчителеві здійснювати навчально – виховний процес, а учням – засвоїти необхідні знання, оволодіти уміннями та навичками».

У відповідності до завдань кабінету літератури, методисти пропонують наступні рубрики щодо його змістового наповнення:

- документальні матеріали;

- словесно-образна наочність;

- критичні та літературознавчі  матеріали;

- періодичні видання;

- методична література;

- довідкова література;

- наочність і ТЗН;

- матеріали досвіду школи;

- картотека.

Вчений-методист О. О. Ісаєва вважає, що обладнання кабінету в значній мірі залежить також від загальної концепції кабінету і виділяє такі типи кабінетів зарубіжної літератури:

1. Кабінет – літературний клуб.

2. Кабінет – музей знаних  митців, окремої національної літератури, окремого літературного персонажу, певного літературного періоду, жанру чи напрямку.

3. Об’єднаний кабінет, тобто спільний  для вчителів зарубіжної та української літератур або іноземних мов.

4. Кабінет – методичний центр.

Висновок: Створення кабінету вимагає чималих організаційних і матеріальних затрат для того, щоб стати дієвим осередком і учнів, і учителів.