Ландшафтно-географічний аналіз лісових природоохоронних територій Волинської області

Також вивчена  просторово-територіальна і функціонально-компонентна  структура лісогосподарського комплексу  Волинської області та обґрунтовані шляхи вирішення проблем розвитку цього комплексу. Елементи територіальної структури є формами територіального зосередження виробництва в ЛГК області. Основними складовими територіальної структури лісогосподарського комплексу обласного регіону виступають лісовиробничі комплекси (Північно-Волинський та Південно-Волинський), лісовиробничі кущі (Заболоттівський, Ковельський, Володимир-Волинський, Луцький), а також лісовиробничі центри (міста Заболоття, Ковель, Камінь-Каширський, Маневичі, Луцьк, Шацьк, Рожище, Ківерці, Цумань, Володимир-Волинський, Нововолинськ. Функціонально-компонентна структура ЛГК Волинської області представлена різними галузями виробництва. Структурні елементи виявляються завдяки застосуванню методу лісоресурсно-господарського циклу, який спирається на концепцію енерговиробничих і ресурсних циклів, вважає К.Г. Пироженко. Зокрема, у структурі ЛГК області станом на 2009 рік випуск товарної продукції за сферами діяльності головну роль відіграє  лісозаготівельна в сукупності з лісогосподарською (60%), друге місце займають галузі первинної деревообробки. Велике значення має також і лісопильна галузь (36%). Незначну частку (1%) у випуску товарної продукції займає торгівля[52].

 З метою  раціоналізації діяльності ЛГК  Волинської області в сучасних  умовах вважаємо необхідним вжити таких заходів: провести великомасштабне комплексне бонітування усіх груп лісів області; підвищити лісистість і продуктивність лісових угідь області шляхом заліснення рекультивованих ґрунтів; впровадити нові технології вирощування лісу на заболочених територіях; здійснити перереєстрацію фірм та організацій і приватних підприємств, що займаються заготівлею, лісопереробкою і продажем деревини із забороною діяльності тих структур, що порушують нормативи лісовикористання, здійснюють незаконні вирубки і продаж лісу; організувати ефективну діяльність служб охорони лісу та лісових багатств (лісництв, єгерів, пожежних, охоронців та ін.) та забезпечити ефективний захист лісу від розкрадання, браконьєрів, стихійних лих (пожеж, вимокання, підтоплення, посухи тощо)[47].

Розділ 5.  ОРГАНІЗАЦІЯ МЕРЕЖІ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ  ЛІСОКОРИСТУВАННЯ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Розширення  мережі об’єктів природно-заповідного  фонду (ОПЗФ) та природоохоронної мережі в цілому є одним із найдієвіших і найекономічніших заходів для збереження ландшафтного та похідного від нього біотичного різноманіття. Для визначення сучасного стану питання проаналізовані принципи і практика розвитку мережі природоохоронних територій у Волинській області. Природоохоронна цінність заповідних лісів визначається, насамперед, представництвом автохтонних, антропогенно мало змінених лісових угруповань. Її доцільно встановлювати на підставі порівняння з існуючим лісовим фондом у цілому. Основними шляхами оптимізації регіональної мережі лісових природоохоронних об'єктів вбачається підвищення її ландшафтно-лісівничої репрезентативності, а також забезпечення територіальної достатності для природоохоронних цілей[51].

Оптимізація природоохоронних територій і перспективи розвитку екологічної мережі залежать від концептуально правильного вирішення двох підходів: екологічного та ландшафтно-екологічного. Конструктивним визнаний Закон України „Про екологічну мережу України” від 24 червня 2004 року № 1864-IV, де застосовуються базові і ландшафтоприйнятні терміни, як ключові території, сполучні території, буферні зони та зони відновлення. Це має концептуальне значення, оскільки дозволяє створювати мережу на принципово нових стабілізаційних засадах. Відповідно до цього, конструктивним при формуванні екологічної мережі визнається ландшафтно – екологічний підхід (Див. Додаток Д).

Визначення  оптимальних показників ступеня  заповідності території Волинської області, особливо з врахуванням  ролі лісових ландшафтів, креативно  можливе лише на підставі аналізу ступеня антропогенної змінності ландшафтів у межах її фізико-географічних регіонів та окремих територіально великих ландшафтів. Волинська область - один із небагатьох регіонів України, де забруднення довкілля не викликає великого занепокоєння. Але результати регіональних досліджень сукупного антропогенного впливу та слабка буферна здатність лісових ландшафтних систем свідчать, що ці висновки недостатньо обгрунтовані. 

Сільськогосподарський вплив. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва з середини 60-х років супроводжувалась зростанням хімізації та збільшенням розорювання земель, що призвело до помітних змін властивостей грунтів. З початку 90-х років цей вплив значно зменшився, але прояви негативних процесів - надмірна розораність, забруднення грунтів пестицидами, нітритами, вітрова ерозія – є і тепер.

З 1950 року у Волинській області, як і в Україні, відбувається процес скорочення площ сільськогосподарських  угідь, незважаючи на включення у  використання меліорованих та рекультивованих земель.  Орні землі все більше поширюються на схили та заплави річок, внаслідок чого активізуються ерозiйні процеси. У 1997 році 105,2 тис.га земель зазнавали водної ерозiї (близько 10% сільськогосподарських угідь), площа дефляцiйно небезпечних земель становила 257,8 тис.га (24%)[20].

Поряд з кількісними  трансформаціями відбуваються зміни  якісного стану грунтів. З 1990 року обсяги внесення органічних добрив постійно зменшувались і досягли у 1997 р. рівня 60-х років. У 1996 р. органічних добрив вносилось лише 6 т/га, що у 2,7 разів менше, ніж на початку 90-х рр., а мінеральних - 35 кг/га (у 7 разів менше). Зменшились і об’єми внесення пестицидів (у 7 разів менше, ніж на початку 90-х років). Отже, про надмірні кількості застосування добрив і пестицидів зараз говорити не доводиться, адже вони значно менші від оптимальних. Але великі об’єми їх застосування у 80-90-х рр. призвели до стійкого забруднення грунтів, грунтових вод та сільськогосподарської продукції.

Інтенсивний осушувально-меліоративний вплив почався у середині 60-х років. З початку століття на Волинському Поліссі заболоченість зменшилась у 10 разів, що спричинило дегуміфікацію мінеральних грунтів, вітрову і водну ерозію, пересихання малих рік, зменшення популяцій болотної флори і фауни. Згідно з даними Держуправління екобезпеки у Волинській області, у 1997 р. площа осушених земель становила 416,6 тис.га, з них 76,8% сільськогосподарських угідь, близько 7% яких знаходиться у незадовільному стані. Інтенсивний меліоративний вплив спостерігається на 50% території, де, за даними Волинського обласного управління осушувальних систем, частка осушених земель становить близько 30% загальної площі, а щільність меліоративних каналів - 1,1-1,3 км/км². Основний спосіб осушення – гончарний дренаж, який не забезпечує оптимального водно-повіфтряного режиму. А найбільш ефективні осушувально-зволожувальні системи займають третю частину осушуваних площ. Спостерігається тенденція до збільшення частки осушених земель, що використовуються під сіножаті та багаторічні трави, особливо у північних геосистемах, де під ріллю використовується лише 3 частина осушених земель. Найбільше площ переосушених земель, що не використовуються у сільськогосподарському виробництві, зосереджено у Камінь-Каширському (близько 10% осушеної ріллі) та Любешівському (5%) районах[17].

До основних видів промислового забруднення Волинської області:

- викиди в  атмосферу забруднюючих речовин  вiд стацiонарних джерел в 1997 р., згідно з даними Держуправління  екобезпеки у Волинській області,  становили 13,3 тис.т, на 1 мешканця регіону в середньому припадає 12,2 кг шкідливих речовин на рік (в Українi - 119 кг/рік). Найбільші осередки забруднення зосереджені навколо міст: Ковеля, Володимир-Волинського, Маневичів, де оновними забрудниками є котельнi, управлiння магiстральних газопроводiв (м.Ковель), торфозаводи. Промислове забруднення регіону протягом останніх 5 років значно зменшилось, хоча 40 пiдприємств працювали без дозволiв на викиди, і на 9 з них виявленi перевищення ГДВ.

- відведення  використаних стічних вод у природні водотоки у 1997 р. становило 42,08 млн.м³, у т.ч. без очистки - 0,198 млн.м3. Основними забруднювачами водних ресурсiв є органiзацiї комунального господарства та промисловостi, на якi припадає відповідно 89,6 i 10% загальної кiлькостi скидів забруднених стічних вод. У 1997 р. з 42 очисних споруд, що мають кiнцевий випуск стiчних вод у воднi об’єкти. тiльки одна забезпечила нормативну очистку, а решта працювали неефективно. Крiм цього, 5 пiдприємств скидають забрудненi стоки в поверхневi води зовсім без очистки.

- утворення  небезпечних промислових відходів. В процесi виробництва у 1996 р.  на пiдприємствах регіону, за  даними статистичної звiтностi  утворилось, близько 2,2 тис.т вiдходiв.  Згідно з даними Держуправління  екобезпеки у Волинській області, на АТ "Ковельсiльмаш" накопичено 42 т змащувально-охолоджувальних рiдин, 20 т вiдпрацьованих нафтопродуктiв, 26 т вiдходiв фарбувального виробництва, 2,5 т вiдходiв  гальванiки. На переробних установках знешкоджується лише 16% небезпечних вiдходiв, що утворюються в регіоні, 25% вiдходiв III і IV класу небезпеки вивозяться на смiттєзвалища, решта залишаються на територіях підприємств[54].

Транспортне забруднення. У 1997 роцi викиди вiд автотранспорту  становили 36,1 тис.т, або 71% загальних викидiв в атмосферу регіону. Пік викидів забруднюючих речовин від автотранспорту припадає на 1990 р. (130 тис.т). У 1995 р. кількість викидів зменшилась до 31,5 тис.т, а далі знову почала плавно зростати.   Автотранспорт є основним джерелом поступлення важких металів в атмосферу регіону. Санепідслужбою Волинської області зараєстровані перевищення ГДК свинцю у грунтах вздовж автомагістралей та навколо транспортних вузлів Ковеля, Володимир-Волинського.

Основною причиною радіаційного забруднення Волинської області є “захiдний слiд” радiоактивних опадiв, внаслідок аварiї на ЧАЕС, що залишився в Маневицькому, Любешiвському та Камiнь-Каширському адміністративних районах. Згідно з офіційними даними, радiонуклiдами у Волинськiй областi забруднено 167 населених пунктів, де проживає 144,6 тис.чол. Загальна площа забруднених земель – 5372 км², що становить 25% площі регіону, з них ріллі – 45%, природних кормових угідь –55%. Найбільша частка ріллі серед забруднених сільськогосподарських угідь (близько 50%) - у Камінь-Каширському районі. Крім цього, Держуправлінням екобезпеки у Волинській області, додатково виявлено 2800 га сільськогосподарських угідь та 3050 га лісів, забруднених радіоцезієм (>1 Кі/км²). Небезпечна ситуація у забруднених районах ускладнюється тим, що останнім часом тут проводиться лише 50% запланованих контрзаходів, в результаті чого збільшуються площі кислих грунтів, з найвищими рівнями переходу радіонуклідів з грунту в рослини.

Селитебне навантаження інтегрує дію всіх видів антропогенного впливу. Особливою проблемою поселень в останні десятиріччя стало утворення великої кількості побутових відходів, переробка та утилізація яких не налагоджена. Згідно з даними Держуправління екобезпеки у Волинській області, у 1997 р. жодне з 15-ти звалищ твердих побутових вiдходiв регіону не має дозволу на розміщення, не вiдповiдає екологiчним вимогам, 9 заповнені більше як на 50%. Небезпечна ситуація склалася на сміттєзвалищах Ковеля і Володимир-Волинська, які розміщені в межах міста, в санітарних зонах водозаборів, і вже заповнені на 100%. Експлуатацiю смiттєзвалища у місті Ковелi офіційно припинено. Але будівництво нового сміттєзвалища не ведеться, тому старе продовжує функціонувати. Критичний стан сміттєзвалищ спостерігається також у Старій Вижівці, Шацьку, Кiверцях. У 1997 р. лише третя частина мiст та селищ мiського типу регіону каналiзована. Але загальномiськi каналізаційні очиснi споруди не забезпечують необхiдного ступеню очищення стiчних вод. Це призводить до забруднення рiчок Турiя, Путилiвка, Прудник, Луга, Гапа, Гнила Липа. Крім цього, близько 15% загальної протяжностi каналiзацiйних мереж знаходяться в аварійному стані, що спричинює збiльшення кількості аварiй на цих об’єктах протягом останнiх років[63].

Рекреаційне навантаження на лісові ландшафтні системи Волинської області щороку зростає. Протягом 1990-98 рр. дисертантом досліджувалась рекреаційна дигресія прибережних смуг Шацьких озер, зокрема Пісочного та Світязь. Озеро Пісочне відвідує в 11 разів менше рекреантів, ніж оз.Світязь, тут розміщено лише 5 баз відпочинку та санаторій “Лісова пісня”, а на узбережжі оз.Світязь - 60 рекреаційних закладів. З цим пов’язана більша частка площ ІІІ та ІV-ї стадій рекреаційної дигресії на оз.Світязь. Сюди приїжджає також більша кількість неорганізованих рекреантів з наметами на вихідні дні, що є основною причиною рекреаційної дигресії ландшафтних систем. Нерегульованість туристських потоків спричинює рекреаційну дигресію найбільш популярних місць для відпочинку: зникає ліс на північно-східному березі оз.Пісочне навколо санаторію "Лісова пісня", рідшають насадження в урочищі Гряда. Серйозною проблемою рекреаційних закладів є те, що вони не обладнані каналізаційною мережею. На багатьох базах немає бетонних майданчиків для сміттєконтейнерів, побутові відходи вивозяться нерегулярно.

Антропогенні  навантаження, що висвітлені у даному розділі спричинюють трансформацію  лісових ландшафтних систем і  виступають головними чинниками  утворення певної екологічної ситуації, що розглянуте у наступному розділі.

Таблиця 5.1.

Об'єкти природно-заповідного фонду території

Волинської  області

Нерівномірність розподілу природоохоронних об’єктів по території Волинської області  та, конкретно, по лісництвах непрямо  свідчить про певну вичерпаність ресурсу „чистої заповідності” і, водночас, ставить питання не лише збільшення ступеня заповідності за рахунок різних категорій ОПЗФ, але й зміни концептуальних засад самої заповідної справи (див. Табл. 5.1.).