Ландшафтно-географічний аналіз лісових природоохоронних територій Волинської області

Рідкісні природні екосистеми, які мають важливе  наукове, історичне або культурно-естетичне значення, оголошуються пам'ятками природи і підлягають охороні. До пам'яток природи відносяться визначні об'єкти[64].

Розділ 2. ГЕОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Волинська область  розміщена в межах Східно – Європейської платформи на схилі Волино-Подільської плити протерозойського віку. На південному заході виділяється Львівський палеозойський прогин. Область пересічена системою глибинних розломів субмеридіонального напрямку. Територія зазнає повільного підняття на сході на 7,5 мм в рік, на заході дещо з меншою інтенсивністю. Таке переважання додатних рухів в напрямку стоку зумовлює заболочення в центральній і західній частині, тобто у верхів’ї Прип’яті[2].

Територія за геологічний період неодноразово покривалася морем, що зумовило чергування морських і континентальних осадових відкладів, які представлені породами від верхньо- протерозойського до четвертинного віку. Внаслідок припинення осадко нагромадження в умовах континентального клімату в пермі, тріасі та юрі породи цих періодів відсутні. Більшість відкладі верхньої крейди ( карбонатні, кремнієвмісні породи ) в багатьох місцях виходять на поверхню і визначають рельєф. Четвертинні малопотужні відклади представленні всіма типами антропогенних континентальних відкладів. Вони змінюються з півночі на південь від супіщано – суглинистих утворень, моренних, елювіальних з водно – льодовиковими пісками до елювіально – делювіальних лесів і лесовидних суглинків. Моренні нижньо – і середньочетвертинні відклади в центральній частині утворюють дуги, пагорби і вали Волинського моренного пасма. На Поліссі широко представлені водно – льодовикові форми рельєфу: ками, ози, зандри. Серед сучасних відкладів найбільш поширені озерні, річкові та еолові: торф, болотні залізні руди, русловий і заплавний алювій, еолові піски. Є кам’яне вугілля, яке добувається у Львівсько – Волинському басейні, торф на Поліссі, де є понад 240 родовищ, звідки його постачають для паливної промисловості, сапропель, який використовується для удобрення. Він добувається в поліських озерах. Також є газ ( Локачинське родовище ), мідь, фосфорити, карбонатні породи, які є скрізь і добувається з мінімальною шкодою навколишньому середовищу, цементна і інша будівельна сировина. Видобування і розробка корисних копалин впливають на зміну площі лісів через територіальне співпадання, екологічний вплив при процесі вилучення їх з природи через залучення деревини в добувну промисловість в ролі палива і допоміжних чи будівельних матеріалів[2].

Територія Волинської області в межах переважно рівнинна з незначним нахилом на північ. Поліська частина – акумулятивна низовина, південна лісостепова частина – Волинська лесова височина. Середні висоти становлять 195 м, максимальна – 292 м ( на півдні ), мінімальна – 139 м ( на північному сході ). На півночі області поширені кінцево – моренні горби, флювіо – гляціальні ози, конуси виносу валунів і суглинків. Також є неглибокі слабо виражені в рельєфі заболочені річкові долини, які є сприятливими по природним умовам для зростання лісів з вільхи, верби і інших вологолюбних порід. Місцями є западини. Денудаційні припідняті вододіли представлені мергелями і крейдою. Еолові форми простягнулися вздовж річок у вигляді піщаних горбів і пасм. В долині Прип’яті, в межиріччях Стоходу, Стиру, Турії і Західного Бугу поширені рівнинні торфовища з пониззями, зайнятими водою. В лісостеповій частині переважають денудаційні рівнини, розчленовані припідняті лесові рівнини, де багато провалів, просадочних та рухомих еолових форм рельєфу, заболочення.

Волинська область  знаходиться в помірному кліматичному поясі, в зоні мішаних лісів та лісостепу ( південна частина ). Клімат помірний, вологий, з м’якою зимою, значним атмосферним зволоженням. Велика хмарність дещо зменшує постування прямої сонячної радіації. Достатнє зволоження, часті зимові відлиги, зумовлені впливом атлантичних повітряних мас, активною циклонічною діяльністю, також є одним із важливих факторів поширення вологолюбних порід. Швидкість вітру становить 2,4 – 4,9 м/с з максимумом взимку і мінімумом влітку, а також зменшується з півдня на північ. Протягом року переважає західний переніс повітря, хоча велику частку у вітряному режимі області складають південно – східні і вітри інших напрямків. Вітряна погода сприяє транспірації, що при достатньому зволоженні позитивно випливає на рослини, зокрема ліс з точки зору активного вологообміну з навколишнім середовищем[2].

 Радіаційний  баланс області сприятливий для  зростання як морозостійких, так  і сухостійних видів рослинності.  Середня температура січня становить – 4,2 - - 5,1ºС, липня - + 18,3ºС. Вегетаційний період триває 190 днів з кінця квітня до початку листопада. Пізні заморозки інколи бувають до третьої декади травня, ранні – з другої декади вересня. Інколи це згубно впливає на молоді деревні породи, а також чагарниково – трав’яну рослинність[2].

Середня кількість  опадів становить 536 – 600 мм з максимальною їх кількістю в липні, мінімальною  – взимку і на початку весни. Потужність снігового покриву сягає 5 – 10 см, іноді 20 см . Вона достатня для збереження кореневищ і трав’яної рослинності в зими із сильними морозами, особливо тоді, коли сніговий покрив триває всю зиму. Це також є позитивним з точки зору достатнього зволоження грунту в лісах весною, коли атмосферна кількість опадів є малою. Постійний сніговий покрив зберігається з кінця грудня до кінця лютого, інколи до початку квітня. Відносна вологість повітря становить приблизно 79% з максимумом взимку, що викликає часті тумани, особливо при проходженні теплих атмосферних фронтів, циклонів чи заходження на територію атлантичного повітря. В морозні зими з таким характером атмосферної циркуляції на гілках дерев утворюється льодовий покрив, що часто спричиняє їх обламування. Це ж саме буває і при надмірному накопиченні снігу на них.

В області  в літній період часті грози, які найбільш інтенсивні в червні – серпні, хоча в окремі роки вони бувають і в жовтні, а також і в кінці квітня. Кількість днів з грозами становить 28 – 32 в рік з переважанням на Поліссі. Град випадає рідко, але майже кожен рік з частотою 1,3 - 2,4 дні в рік. Бувають ожеледі, хутровини, інколи пилові бурі. Для Волині характерне явище смерчів, які хоча і рідко проходять по території, проте завдають значної шкоди як лісам, так і в загалі населенню і народному господарстві області. Прикладом служить шквал в червні в 1997 році, який за досить короткий час звалив величезні площі цінних лісових насаджень, в основному в межах Камінь – Каширського держлісгоспу та міжгосподарського лісгоспу.

 Область  багата на внутрішні води, які  зосереджені в річках, озерах, ставках, водосховищах, болотах, а також значна їх частина представлена у вигляді підземних вод, які є важливим джерелом водопостачання області, особливо її поліської частини. Приблизно 90% території охоплює водна система Прип’яті. В області є понад 200 озер, 10 водосховищ, до 400 ставків, які разом займають площу більше 5,0 тис. га. . Крім того побудована густа сітка осушуваних каналів на півночі області. Все це дещо роздрібнює територію на окремі осередки, лісові масиви і робить їх менш доступними, хоча значна заболоченість минулого та й в деяких північних районах і зараз також затруднює використання лісових ресурсів, впливає на їх ріст і розвиток, відновлення[53].

На Волині характерний розвиток дернового  і підзолистого процесів, зокрема на Поліссі, в заболочених пониженнях – торфо - і глеєутворюючого. Переважають дерново–підзолисті і болотні грунти, хоча є і чорноземи , дернові, сірі й лучні грунти. Зростання тут дубово -соснових лісів, піщаний механічний склад гірських порід сприяє протіканню процесу опідзолення, що підсилюється значним зволоженням. Цей процес особливо інтенсивний під ялиновими лісами, де майже відсутній трав`янисто – моховий покрив. Це зменшує родючість грунтів. Дерново-підзолисті грунти в основному поширені на Поліссі. В зниженнях, де рівень ґрунтових вод високий, а тренованість слабка, поширені дерново-підзолисті глеєві, піщані і супіщані грунти. Оглеєння відбувається при застої води у вологі періоди року і є позитивним процесом для піщаних грунтів, негативним для піщаних і суглинистих грунтів. Ясно -, світло – і темно - сірі опідзолені грунти поширені в Лісостепу і є більш родючими. Вони утворюються на лесовидних, карбонатних суглинках під мішаними і широколистяними лісами. Чорноземи представлені на вододілах і пологих південних схилах Волинської височини. Вони розорені через велику родючість, тому й лісистість тут мала. Лучні грунти поширені на сході в долинах рік і зайняті сіножатями і пасовищами. Дернові грунти зосереджені в основному на Поліссі, на півдні якого переважають більш родючі дерново – карбонатні. На підвищених піщаних терасах Полісся через вітрову ерозію гумусу і трав`яного покриву майже нема, тому доцільно їх заліснювати. В пониженнях Полісся – болотні, торфово – болотні і торфові грунти, які є родючими при правильному їх використанні[7].

Отже, лісові масиви займають переважно слабо  родючі дерново – підзолисті грунти Полісся, які слабо придатні для  сільського господарства.

В межах Волинської області виділяють фізико – географічну  провінцію Полісся і Західну Українську лісостепову провінцію. Волинське

Полісся –  алювіальна низовина на крейдяних відкладах, з льодовиковими формами рельєфу. Заболоченість на півночі становить до 40% . Більше 45% території зайнято сосново – дубовими, сосновими, грабово – сосновими, грабово – дубовими, березовими та чорно вільховими лісами.

Мале Полісся  знаходиться між Волинської і  Подільською височинами. Тут поширені пасовища і сіножаті на луках, болотах  і алювіальних рівнинах.

Волинське лісостепове  Опілля або Волинська височина має горбистий рельєф з родючими грунтами на лесових відкладах. Розвинені ерозійні і карстові процеси, чому сприяє зменшення площ судібров. Лісистість тут становить 20% . На заході ліси представлені грабовими дібровами, грабово – буковими лісами. В центральній частині Опісля лісистість зменшується через використання родючих малогумусних опідзолених чорноземів. На сході на слабохвилястій і малорозчленованій рівнині поширені дубово - соснові і дубово – грабові ліси, в минулому з чергуванням луків[10].

На формування лісових ландшафтів Волинської області впливає ряд факторів як природних, так і антропогенних, як сучасних, так і минулих. Основним природним чинником формування і зміни лісів області в минулому був клімат, перш за все багаторазові четвертинні зледеніння. Під час Дніпровського зледеніння вся територія була вкрита льодовиком, лише в рефугіумах Волинської височини збереглася рослинність, яка згодом поширювалася на північ. Зеров Д.К. вважає, що на півночі України під час останнього зледеніння панувала лісостепова рослинність, де були гаї з сосни, берези, у зволожених місцях верби. Він випускає вплив на формування рослинних угрупувань Московського і опосередковано Валдайського зледеніння. Поступово степові ландшафти на вододілах почали витісняти сосна і береза. В середньому голоцені потепління призвело до утворення мішаних лісів, зокрема сосново – широколистяні з дубом, липою, ліщиною, формування вільшаників. В середньому голоцені появились також смерекові угрупування острівного характеру через наявність низовин і обводненість території, що перешкоджало суцільній її міграції. Підвищення вологості у пізньому голоцені викликало появу бука, ялиці, й зменшення площ смерекових угрупувань, зменшення ролі граба в ліса[48].

Сучасний  клімат також відіграє немалу роль у формуванні, розвитку та зміні лісових ландшафтів Волинської області, хоча не основну. Велике значення мають фактори зволоження, рельєфу, ґрунтового та літологічного складу території. В раритетних фітоценозах значну участь беруть гідрофітні угрупування, але на них дуже впливає антропогенний фактор, тоді як на суходільні – фітоісторичні та екологічні. На підвищеній західній частині присутні рідкісні екологічні угрупування з сосни та ксерофітів у приземних ярусах ( напр., соснові бори ялівцево – лишайникові ) і антропогенно – рідкісні угрупування ( соснові бори левкобрієві, саротамнусові ). На півдні через поширення крейди - полідомінантні по деревному ярусу угрупування, багаті на флористичний склад фітоценозу. Історичні і мікрокліматичні, грунтові умови зумовили острівне поширення ялинових лісів за межами ареалу свого суцільного поширення. Достатнє зволоження в пониженнях зумовило їх приуроченість саме до цих мікро - форм рельєфу. Рідкісними є низькоберезові угрупування на болотах, грабово – дубові лісові угрупування тіньового типу; скельнодубові веснівково – різнотравні ліси; грабово – яворові вільшини; соснові бори хамедафно – багнові. Екологічно рідкісними також є соснові бори колючоплавонові й ялівцево – лишайникові, вплив на формування і поширення яких здійснює переважно фактор рельєфу й ґрунтовий покрив. В багатьох місцях поширення ялини в даних природно – кліматичних умовах є екстремальним, тому вона поступово витісняється іншими, більш пристосованими до даних умов породами в зони її екологічного оптимуму, де вона здатна конкурувати з іншими видами, зокрема сосною та вільхою. Тому для збереження сосново – вільхово – ялинових фітоценозів необхідно перш за все зберігати природні умови їх зростання, зокрема великої обводненості території їх поширення.

За весь історичний час існування географічної оболонки, а зокрема лісових ландшафтів, постійно відчувався негативний вплив на них і збоку людини, її ростучої діяльності, у різних його формах:

• агрикультурній – обезліснення і розорювання схилів, яке призводить до яро утворення та ерозії грунтів;
• сельбищна, урбаністична, беллоїдна ( зв’язана з військовими діями);
• лісоексплуатаційна – використання лісових ресурсів, яке довгий час було одностороннім, нераціональним, екстенсивним, без достатнього відновлення і догляду за лісами;
• техногенна – вплив на лісові ландшафти різних форм господарської діяльності людини, особливо в період розвитку НТП ( це стосується і видобутку корисних копалин, і будівництва доріг, і т. п. );
• геохімічна – вплив продуктів функціонування підприємств, транспорту на екологічний стан лісових ландшафтів;
• геофізична – вплив теплового, радіоактивного, пилового та інших видів фізичного забруднення[35].

 Такі форми  впливу тягнуть за собою ряд  наслідків: девамстація лісових  ландшафтів, біологічне і біоценотичне  збіднення, генетичне збіднення  органічного світу, зниження потенціальної  регенеративної здатності природних  екосистем і екологічної стабільності окремих біомів, порушення біогеохімічних функцій живої речовини і біогеохімічних циклів у природі.

Прослідкуємо  цей вплив на лісові ландшафти  за весь перід існування людства.

Археологія  говорить, що територія Волинської області була заселена ще приблизно п’ятнадцять тисяч років тому в пізньому палеоліті. Це були мисливські племена. В неоліті ( 4 тис.р. до н.е ) на півдні області жили племена, які займалися землеробством, скотарством, мисливством. З часом вони витіснялися іншими. У сьомому – десятому століттях на Волині склалися ранні феодальні відносини, що сприяло заселенню та освоєнню нових територій, виникнення нових міст: Володимир, Червень, пізніше Буськ, Луцьк, Турійськ, Чорторийськ, Перемиль. Поселення в основному розміщувались вздовж рік. Інтенсивне освоєння території почалося ще в дев’ятому – десятому століттях, ще за часів Київської Русі, але особливо великий вплив був на початку сімнадцятого – вісімнадцятому століттях через осушення. Досить інтенсивне осушення території почалося з вісімнадцятого століття. Зниження рівня води змінило породний склад лісів, хоча і сприяло росту з дубово – соснових угрупувань. Екстенсивне осушення здійснювалось і наприкінці дев’ятнадцятого століття під керівництвом Б.М. Жилінського та в тридцятих роках двадцятого століття. Посилене осушення здійснювалось в 1960 - 1976 роках привело до зменшення ролі в лісах болотної і гігрофільної рослинності[29].