Ландшафтно-географічний аналіз лісових природоохоронних територій Волинської області

У сімнадцятому – вісімнадцятому століттях густота  поселенських елементів становила 5 населених пунктів на 100 км², а в лісостеповій частині і більше, що зумовлено меншою заболоченістю та лісистістю. В період капіталізму Волинська губернія була відсталим аграрним краєм, де сільське населення становило 92,6 % всього населення. На початку двадцятого століття густота поселенських елементів становила 6 одиниць на 100 км². По території було розкидано багато хуторів. Після Першої світової війни децентралізація поселень ще більше посилилась. В радянський час штучно була зменшена кількість поселень – більше ніж у два рази, порівняно з 1921 роком, і проводилось укрупнення населених пунктів. В післявоєнний період вирубками нівелювалась різноманітність породного складу лісових угрупуваннях. Лише не великими масивами (Берестяно – Цуманські ліси, Маневицька дача ) збереглися полі домінантні лісові угрупування з участю дуба та сосни в головному ярусі, наявністю рідкісних неморальних видів у трав`яному покриві. Рідкісними стали угрупування з участю явора і дуба скельного. Все це свідчить про те, що людина здатна вплинути не лише на розміри лісових площ, але й на їх породний склад, не насаджуючи нових видів, а опосередковано, впливаючи на природне відновлення через господарську діяльність[19].

В двадцятому столітті приріст населення незначний  через дві світові війни, міграції. Це з однієї сторони позитивно вплинуло на лісові ландшафти через меншу заселеність території. В шістдесяті роки чисельність населення зростала через освоєння Львівсько – Волинського кам’яновугільного басейну. З 1994 року приріст населення є відємний через підвищення смертоності і зниження народжуваності. На 1997 рік в області проживало 1071,8 тис. чол., а густота населення змінювалася по районах від 24,5 до 55,3 чол/км². Найбільша вона в південних районах, де незначна залісненість території і велика її розораність; найменша в центральних і в північних районах через велику лісистість і заболоченість території.

Першою формою виробництва на Волині, яка відіграє дуже важливу роль в народногосподарському  комплексі, і яка особливо впливає  на зміну площ лісів, є сільське господарство, зокрема рослинництво. Воно займає приблизно 688 тис. га земель. Найбільші їх площі зайняті зерновими в центральних, південних і в південно – західних районах, цукровими буряками в південних і центральних районах, льону – довгунця в центральній і західній частині області. Такий розподіл пов’язаний перш за все з грунтово – кліматичними умовами. Малородючі дерново – підзолисті грунти півночі області зайняті під лісовими площами, родючіші освоєні сільським господарством.

Кормовою  базою тваринництва, зокрема розведення великої рогатої худоби, є як сільське господарство, так природні пасовища, в ролі яких часто виступають лісові угіддя. Це порушує структурність грунту погіршує його повітряно – водний режим, а також лісова рослинність зазнає механічних пошкоджень з боку тварин, особливо молоді насадження та трав`янисто – чагарниковий покрив. На півночі та заході, тобто в зоні поширення лісів, тваринництво розвинуте слабше, що позитивно впливає на збереження лісів.

Волинська область  індустріально слабо розвинута, і це сприяє розвитку тут лісового господарства. Промисловість представлена машинобудуванням, хімічною, добувною, легкою, харчовою галузями, промисловістю будівельних матеріалів та лісовою. В основному вони розміщені у великих містах центральних та південних районів, а також невеликі підприємства в районних центрах. Лише кар’єри добування корисних копалин невеликими ареалами розкидані по території області. Тому можна сказати, що вплив промисловості на лісові угіддя є невеликим. Добування кам’яного вугілля зменшило витрати деревини на паливо, проте ліс став використовуватись для будування шахт[62].

Лісохімія і  деревообробка розвивалась ще на початку дев’ятнадцятого століття. Ще у 1899 році у Волинській губернії налічувалось 88 заводів і підприємств  по переробці лісової сировини. Таке інтенсивне використання лісу зумовило скорочення його площі із 42 % у 1850 році до 25,5% у 1870 році. А в 1884 році лісистість становила лише 23,4%. Лісовідновлення відставало, але на початку двадцятого століття лісистість збільшилась до 31%. З 60-х рр. Комплексні підприємства по вирощуванню, заготівлі, обробці та переробці лісової сировини, вдосконалило контроль за його використанням. Ведення лісового господарства та охорону лісів державного значення здійснюють 14 лісгоспів Волинського державного лісогосподарського об’єднання “Волиньліс” 11 міжгосподарських лісгоспів, деякі сільськогосподарські підприємства. У Володимирі – Волинському, Ковельському, Камінь – Каширському, Ківецівському, Ратнівському, Швацькому лісгоспах нараховується приблизно 250 га лісонасіннєвих плантацій, проте цього не вистачає для повного відновлення лісових ландшафтів. Тому планується створити додаткові на площі 70 га у Володимир – Волинському та Ківецівському лісгоспах. У більшості лісгоспах розміри посадки перевищують обсяги рубок, що свідчить про позитивний баланс лісовідновлення. Найбільше заготовляється деревини в Уманському, Ківецівському та Маневицькому лісгоспах. Щорічно заготовляється 300 тис. м3 деревини, але цей показник меншає через нестачу стиглих лісів. Окрім деревини ліс дає щороку у великій розмірах березового соку, грибів, ягід, плодів, лікарської та технічної сировини, м’яса диких тварин[59].

 Через  осушення хвойні породи втрачають  енергію росту. На суходолах  осушення мало вплинуло на  видовий склад і поширення лісових угрупувань, проте антропогенний вплив позначився на поведінці дуба скельного, явора, ялини, які зростають біля меж свого суцільного поширення. В лісах де поширений граб, поновлення основних порід треба регулювати, бо граб затруднює їх поновлення.

Вплив людини на лісові ландшафти зумовив поширення  певних лісових угрупувань. Так, в  лісах під впливом лісових  пожеж формуються сосняки мучницеві. Впровадження в лісові культури саротамнуса  віничкового в ролі супутнього чагарника  зумовило виникнення нового угрупування сосняків саротамнусових.

Внаслідок стихії 23.06.97 р. в лісових масивах області  виникли вітровали та буреломи на площі 26 тис. га із загальною кубомасою біля 900 тис. куб. м. Від стихії найбільше постраждав Камінь – Каширський район, де станом на 01.01.2001р. ще залишилось не розроблено 3080 га. буреломів.

Враховуючи цей, а також  інші природні і антропогенні фактори  зменшення лісових площ на території  Волинської області, державне лісогосподарське об’єднання “ Волиньліс “ та управління агропромислового комплексу облдержадміністрації за 1998 рік на вирубках, що підлягають залісненню, створили 2143 га лісових культур, 1057 га включено під природне відновлення, посаджено лісу на ярах, балках, крутосхилах і інших не придатних для ведення сільського господарства землях на площі 201 га. Також значна увага приділяється забезпеченню захисту лісу від шкідників та хвороб, а особливо охорону його від пожеж і самовільних вирубок. За 2000 рік в лісових угіддях області зареєстровано 27 випадків лісових пожеж на площі 21 га, виявлено 841 куб.м самовільно зрубаної деревини[44].

 Крім впливу  на розміри лісових ландшафтів  виробничої діяльності людини  існує ще один негативний фактор  – радіаційне забруднення. Із  трагедією на Чорнобильській  АЕС сталися великі зміни у користуванні лісом на значній території, оскільки вона забруднена Cs–137.

В деревині, хвої, в грибах, ягодах добре акумулюються радіонукліди, які хоча і вилучаються  з атмосфери, потрапляють у грунт, а згодом і до людини.

Отже, як видно, сьогодні людина активно впливає на структуру, розміри, та стійкість лісових ландшафтів, що може негативно відбитися на подальшому їх розвитку. Тому дуже важливо при будь-якій господарській діяльності враховувати можливі наслідки[30].

Розділ 3. ЛАНДШАФТНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ЛІСОВИХ ПРИРОДООХОРОННИХ ТЕРИТОРІЙ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1. Загальна  характеристика лісів Волинської  області

Найбільш поширені лісові формації Волинського Полісся  – соснові, дубово-соснові, менше  дубово-грабово-соснові і грабово-соснові, а також сосново-дубові ліси. Дубово-соснові ліси є панівними у Волинській області. Як похідні, тимчасові форми виростають березові ліси на місцях соснових та широколистяно-соснових лісів після вирубу останніх. На невеликих площах на півдні Волинського Полісся збереглися дубово-грабові, а в північній частині – ялинові. Трапляються по всьому Волинському Поліссі чорновільхові ліси.

Соснові ліси (Pineta silvestris) зосереджені насамперед по піщаних (борових) терасах у долинах річок  Прип'яті, Вижівки, Стоходу, Турії. Залежно від умов зволоження та родючості грунту розрізняють соснові ліси (бори) лишайникові, зеленомохові, рунянкові, сфагнові і складні.

 Лишайникові  сосняки займають найбільш підвищені  частини терас (сухі бори). Зеленомохові  сосняки зростають в умовах помірного зволоження грунтів по схилах або по зниженнях між ними (свіжі, здебільшого вологі бори). Рунянкові сосняки надають перевагу поверхні з близьким заляганням ґрунтових вод (сирі бори)[2].

 Умови місцезростання  сфагнових сосняків характеризує їх інша назва – сосна на болоті. Сфагнові сосняки особливо поширені в північній частині області. Складні сосняки, крім першого яруса з сосни, мають ще другий деревний ярус з граба і дуба. їх розташування пов'язане з найбагатшими грунтами і оптимальними умовами зволоження.

Найбільше площі  займають дубово-соснові ліси, значно менше – грабово-дубово-соснові  і грабово-соснові.

Найбільш поширені такі типи соснових лісів:

 Сосняки  лишайникові (Pineta silvestris cladinosa). Одноярусний  деревостан складає сосна звичайна, підлісок відсутній; добре розвинений ярус кущистих лишайників роду кладонія.

 Сосняки  зеленомохові (Pineta silvestris hylccorniosa). Трав'яно-чагарничковий  ярус складають брусниця, костриця  овеча, біловус стиснутий, верес,  папороть-орляк, чорниця. Моховий ярус утворюють звичайні лісові види брієвих мохів.

 Сосняки  сфагнові (Pineta silvestris sphagnosa). Поширені  на значних просторах області.  Деревостан утворює сосна IV-V класів  бонітету з домішкою берези  пухнастої. Основу трав'яно-чагарникового яруса становить багно, ситник розлогий, молонія голуба, пухівка піхвова. Суцільний моховий покрив утворюють білі або сфагнові мохи.

Сосняки складні (Pineta silvestris composita) – це найбільш поширений тип  поліських лісів. Серед них найбільш типовими для Волині є сосняки дубові (Pineta silvestris quercetosa roburi) та сосняки дубово-грабові (Pineta silvestris quercetoso roburi-carpinosa Betuli). Деревостанин таких лісів або двоярусні (І ярус – сосна, II – дуб черешчатин), або триярусні, де третій ярус утворює граб. Підлісок переважно розвинений слабо, особливо в деревостанах з густим наметом граба. Провідні його складники: ліщина, крушина ламка, бруслина бородавчаста і європейська, клен татарський, калина та ін. Слабо розвинений і моховий покрив, основу якого становлять звичайні лісові види (плевроцій Шребера, рунянка звичайна, дикран зморшкуватий та ін.). Трав'яно-чагарниковий ярус, навпаки, розвинений добре і являє собою поєднання неморальних і бореальних елементів.

 Серед дубово-соснових лісів поширені асоціації сосняків дубово-ліщинового (P. s. quercetoso roburi coryllosum) та дубово-чорницевого (P. s. quercetoso roburi myrtillosum)[2].

 Дубово-грабові  сосняки займають менші площі.  Найбільш поширені асоціації:  сосняки дубово-грабово-ліщиновий (P. s. quercetoso roburi-carpinoso betuli-coryllosum), дубово-грабово-чорницевий (Р. s. quercetoso roburi-carpinoso betuli myrtiflosum), дубово-грабово-копитняковий (P. s. quercetoso roburi carpinoso betuli asarosum), дубово-грабово-дріоптеристовий (P, s. quercetoso roburi carpinoso betuli dryopteri-dosum), грабово-чорницевий (Р. s. carpinoso betuli myrtillosum).

Грабово-дубові ліси або груди (Carpineto betuli – querceta roburi) з двоярусними деревостанами. У  першому ярусі – дуб звичайний з домішкою ясена звичайного, клена гостролистого, липи серцелистої. Другим ярусом неподільно володіє граб. Під густим наметом дерев відсутні умови для розвитку підліска, який представляють поодинокі кущі бруслин бородавчастої та європейської, ліщини, свидини, крушини ламкої тощо. У трав'яному покриві переважають неморальні види.

Ялинові ліси (Piceeta abieti) на території Волинської області  збереглися у вигляді невеликих  острівців в північній її частині (Кортеліси). Поліські ялинові ліси переважно виростають на перезволожених і заболочених зниженнях, тому серед них переважають вологі і сирі типи. Деревостани поліських ялинників низько-, рідко середньопродуктивні, звичайно мішані. До ялини (Picea abies (L.) Karsten) домішуються сосна звичайна, берези бородавчаста і пухнаста, вільха чорна, осика, рідше граб і дуб звичайний та ін.

Чорновільхові ліси (Alneta glutinosae) поширені по всій території  Волинської області, в лісостеповій і особливо в поліській її частині. Найтиповіші місцезростання – більш  або менш заболочені зниження рельєфу на вододілах і по долинах річок. Але особливо поширені по притерасних частинах заплав як малих річок, так і поліської частини Прип'яті. Вільшаники займають також значні площі по вододільних зниженнях Полісся та по давніх річкових долинах. В утворенні деревостанів чорновільхових лісів крім самого едифікатора вільхи чорної (клейкої) (Alnus glutinosa (L.) Gaertn) беруть участь береза пухнаста, сосна звичайна, рідше ясен звичайний, ялина європейська, ще рідше – осика, дуб звичайний і граб.

Осикові ліси (Populeta tremulae) поширені по всій області на місцях вирубаних або згорілих дубово-соснових і широколистяних, дубових і грабово-дубових  лісів. Вони утворюють чисті, а частіше  мішані з березою лісостани. Будучи вторинними, осичники мають у своїй структурі ознаки вихідних деревостанів, хоч чагарничковому і трав'яному ярусам завжди властиве значне порушення типової структури – несталість, значне забур'янення випадковими видами. Але в лісостеповій частині області відомі і довготривалі чисті осикові гайки – осикові колки. В таких осичниках деревостани звичайно одноярусні, зімкнутість їх досягає 0,6-0,9, бонітет – І класу. До домінуючої осики приєднуються граб, дуб, липа серцелиста, сосна звичайна, яблуня лісова, черешня, берест. У добре розвиненому підліску росте ліщина, рідше бруслина бородавчаста та європейська, крушина ламка. У трав'яному покриві особливо багато маренки запашної, осоки волосистої, веснівки дволистої, конвалії звичайної, чорниці, яглиці звичайної, медунки темної, тонконога дібровного, які виступають субдомінантами у відповідних асоціаціях. Моховий покрив відсутній[2].