Ландшафтне картографування України

З кінця 70-х років при  класифікації ПТК почали активно застосовувати математичні методи. Важливі праці в цьому плані виконали географи Казанського університету (А. М. Трофімов) та Польщі (3. Хойніцкі, Т. Чиж).

В залежності від класифікацій ландшафтів формується ландшатне районування районування. Районуванням є упорядкування просторово-суміжних геосистем, подібних за встановленими критеріями, в індивідуальні територіальні одиниці різних рангів — регіони. Кожний регіон є ланкою ієрархічної системи, входячи до складу регіонів вищих рангів. Регіоном найвищого рангу можна вважати планету в цілому, нижчого — територію фації. У фізичній географії багатий досвід розробки цієї проблеми: обґрунтовано основні теоретичні принципи і методи комплексного (ландшафтного), галузевого (ґрунтового, геоморфологічного тощо), прикладного (агроландшафтного, природно-рекреаційного тощо) районування, складено багато різних варіантів схем районування світу, континентів, окремих країн та регіонів.

Принципи та методи фізико-географічного районування розроблено в 60-70-ті роки і з того часу вони зазнали мало суттєвих змін. Укладені різними авторами схеми районування мало розрізняються в контурній основі. Відмінності полягають лише в наданні певному регіону різного таксономічного значення. Певна інваріантність теоретико-методичних засад та схем районування дала підстави деяким географам вважати, що в розвитку проблеми районування у фізичній географії спостерігається деякий застій . Проте, це може свідчити і про досить високий рівень досягнень у його  розробці.

Отже фундамент теорії ландшафтного картографування закладався поступово, починаючи ще з середньовіччя, та все ж до сучасного вигляду теорія прийшла лише на початку-середині ХХ століття, переважно, зусиллями Радянських та Вітчизняних науковців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Поняттєвий апарат ландшафтного картографування

 

Ландшафтне картографування  — комплекс польових і камеральних  робіт, які проводять з метою  складання ландшафтних карт. У  процесі ландшафтного знімання  виявляють будову ландшафтів географічних та їхні межі. Основними методами є маршрутний і площинний (суцільний). Велике значення для даного виду картографування має використання аерофотоматеріалів і космічних знімків. Ландшафтне знімання супроводжується збором зразків гірських порід, грунтів, гербаріїв, фотографуванням та складанням текстових характеристик досліджуваних ландшафтів. [5].

Ландшафтні карти –  карти, що відображують закономірності розміщення географічних комплексів і їх просторову структуру. На детальних ландшафтних картах, зазвичай зображаються фації, на узагальнених великомасштабних і середньомасштабних (картах — урочища і місцевості, на дрібномасштабних  — переважно ландшафти, хоча в окремих випадках (наприклад, в «Атласі Забайкалья» 1967) можуть бути показані (у сильно генералізованном вигляді) фації і урочища. Крупно- і середньомасштабні ландшафтні карти створюються на основі польової зйомки (з широким використанням аерофотоматеріалів), дрібномасштабні складаються шляхом генералізації середньомасштабних ландшафтних карт і галузевих карт природи [4].

Ландшафтні карти вперше з'явилися в 20-х рр. ХХ ст. в СРСР, але широке поширення набули лише в 60-х рр., коли вони стали публікуватися у складі комплексних атласів. [8].

 На ландшафтних картах географічні комплекси об'єднуються в класифікаційні групи (типи, класи, види і ін.). Залежно від призначення окремої карти, легенди до них складаються з різною мірою детальності — від короткої вказівки про рослинність до розгорнутого переліку показників (включаючи елементи клімату, умови зволоження, ґрунту і т. д.). Ландшафтні карти  часто супроводжуються текстовими характеристиками виділених на них одиниць. [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація ландшафтних картографічних творів.

Географічні карти є одним із найважливіших засобів вивчення земної поверхні. Карти дають можливість огляду простору різної пощі, від невеликої ділянки місцевості до Землі загалом. Вони забезпечують зоровий огляд форми, розміру й взаємного розміщення об'єктів, дозволяють встановлювати їхні просторові параметри: координати, довжини, площі, висоти і розміри. Карти містять необхідні кількісні і якісні характеристики цих об'єктів і, нарешті, показують існуючі між ними зв’язки, в першу чергу просторові. Ці властивості пояснюють значення і цінність карт для практики.

Географічні карти, фіксуючи становище, стан і просторові зв'язку конкретних об'єктів (явищ), дозволяють раціонально виразити знання про розміщення явищ, знайти їх закономірності. У деяких галузях знань карти використовують як основний засіб дослідження.

Класифікація та картографування  є найважливішими розділами сучасного  ландшафтознавства. Здійснюється воно за  допомогою моделювання ландшафтної  структури території,  є основою  для подальших наукових пошуків, у тому числі в галузі фізико-географічного  районування, господарської оцінки та охорони природних умов і ресурсів, регіонального ландшафтного прогнозування [22].

Географічна карта – це зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням географічної проекції. Вона показує розміщення, властивості і зв'язки різних природних і соціально-економічних об'єктів та явищ.

Ландшафтне картографування — комплекс польових і камеральних робіт, які проводять з метою складання ландшафтних карт. У процесі ландшафтного знімання виявляють будову географічних ландшафтів та їхні межі. Основними методами є маршрутний і площинний (суцільний). Велике значення для даного виду картографування має використання аерофотоматеріалів і космічних знімків. Ландшафтне знімання супроводжується збором зразків гірських порід, ґрунтів, гербаріїв, фотографуванням та складанням текстових характеристик досліджуваних ландшафтів [4].

Як вже вказувалося  в попередньому розділі, ландшафт є  складною природною територіальною структурою, яка характеризується рельєфом, рослинним покривом, тваринним світом, ґрунтовим покривом та рядом інших  параметрів. Тому виділяють карти  які прямо показують дане явище  – ландшафтні карти, і карти, що показують  його опосередковано, або його компоненти – геоморфологічні карти, карти  рослинності, ґрунтів, тваринного світу  і т.д.

Моделювання природних процесів і явищ за допомогою географічних карт передбачає знання їх властивостей як образно-знакових моделей. Вивчення й складання карт, у тому числі  і ландшафтних, вимагають аналітичного підходу, розділення карт на складові її елементи, уміння розуміти зміст, значення й функції кожного елемента та простежувати зв'язок між ними [7].

Віднесення картографічної твору до певного класу, на сам  перед, буде залежати від того, що на ньому відображене. Так як ландшафтні картографічні твори належать до загальних фізико-географічних карт.

Класифікація карт за різними  ознаками необхідна для їх обліку, збереження, пошуку необхідної інформації, що є їх змістом, та вивчення особливостей самих карт. Вона також сприяє раціональній організації картографічного виробництва. Карти класифікують за такими ознаками: масштаб, територіальне охоплення, зміст, призначення, математична основа, епоха, тощо.

За масштабом ландшафтні карти поділяються на: крупно масштабні (1:200 000 і крупніше), середньомасштабні (1:200 000-1: 1 000 000) й дрібномасштабні (менше 1:1 000 000).

За просторовим охопленням ландшафтні карти класифікують, дотримуючись послідовного переходу від найбільш загальних понять до часткових. Так, до першої категорії ландшафтних  карт, слід відносити карти світу, материків, або значних його частин ; до другої групи належать карти, що відображають територію з меншою площею – територія окремої країни, республіки ( Ландшафтна карта України,  2009 р.); до третьої категорії належать карти окремих регіонів держав, та територіально-адміністративні одиниці ( Ландшафтна карта Чернівецької області, 2000 р.); і до четвертого класу відносять ландшафтні карти окремих міст, населених пунктів, їх частин, невеликих ділянок місцевості (Ландшафтная карта Каменной степи, 1970 р.). Крім того, ландшафтні карти в даному параметрі ще і різняться за фізико-географічною ознакою – ландшафтними одиницями.

За змістом ландшафтні карти мають розподіл на ландшафтні карти – ті, що відображають ландшафтні одиниці, ландшафтно-екологічні карти -- ті, що, крім природних компонентів, відображають внесені до них інформацію екологічного змісту на базовій картографічній основі, з урахуванням циклу впливів і відповідних змін: від джерел забруднення і формування навантаження – до взаємодії окремих компонентів і систем та виникнення певних реакцій на впливи. В залежності від прийомів дослідження, картографічні твори загалом, поділяються на аналітичні, синтетичні та комплексні.

Ландшафтні карти належать до синтетичних карт, так як дають  цілісну інтегральну характеристику явища (ландшафту),  при формуванні якого враховуються його складові частини  та існуючі між ними зв’язки. Тобто  відображається взаємозв’язок рослинності, клімату, ґрунтового покриву та рельєфу  на одному картографічному зображенні. З іншого боку, явище «ландшафт», можуть відображати і через його компоненти і аналітичні карти, що показують  окремі його сторони або властивості, без відображення зв’язків та взаємодії  з іншими складовими ландшафту. До таких  картографічних творів належать карти  рослинності, ґрунтового покриву, рельєфу  тощо.

За ступенем достовірності  та об’єктивності ландшафтні карти  відносять до карт-висновків, так  як вони складаються шляхом обробки  фактичних матеріалів та їх інтерпретації  в відповідності з уявою автора про явища.

За призначенням ландшафтні карти поділяються на науково-довідкові  та навчальні. Науково-довідкові ландшафтні карти призначені для отримання  необхідної довідки, а також ретельного вивчення ландшафту зображуваної території, закономірностей його диференціації  з метою наукового дослідження  та наукової діяльності. Навчальні  ландшафтні карти призначені для  навчання відповідно до існуючих навчальних програм та посібників. Такі карти  найчастіше зустрічаються в шкільних атласах [4].

Для того, щоб орієнтуватися  у великій кількості картографічних творів,  необхідна їх класифікація, тобто  розподіл карт на групи , керуючись  тими чи іншими їх ознаками. Наукова  класифікація карт: полегшує вивчення властивостей і закономірностей,  притаманних окремим видам карт; знаходить відображення в організації  картографічного виробництва і  сприяє його раціональній постановці;  необхідна для каталогізації  карт, їх систематичного розміщення і  зберігання; нарешті, що особливо важливо  для архівів, що  полегшує пошук  потрібних карт і видачу їх користувачем.

Чітка класифікація – обов'язкова умова для впровадження автоматизації в інформаційно-картографічні служби. Карти можуть розрізнятися (класифікуватися) за рядом ознак:  масштабом, територіальним охопленням, темі (тобто предмету змісту),  призначенням, математичній основі, епосі, мови тощо.

Найбільш істотні перші  чотири з названих ознак, що визначають зміст і характер географічних карт. Класифікації за іншими ознаками є  допоміжними, але можуть вживатися  в конкретних цілях. Наприклад, класифікація за епохами зручна для архівів  історичних карт.  Будь-яка наукова  класифікація повинна задовольняти  ряд логічних вимог. Обов'язковим є перехід від загального поняття (наприклад, класу) до конкретного  (підкласу,  роду і виду), тобто поступовість розчленування широкого поняття на більш вузькі.

Групи, виділені на кожному  ступені класифікації, повинні чітко розрізнятися між собою, щоб виключити можливість віднесення однієї і тієї ж карти до різних груп.

Для тематичних карт відомо багато класифікацій в теоретичних працях і в практичній роботі архівів картографічних матеріалів, інформаційних картографічних служб і бібліотек. Більшість класифікацій будується на загальних принципах у зв’язку з структурою географічних наук і наук про Землю. Спочатку виділяються карти природних явищ (фізико-географічні) і карти суспільних явищ (соціально-економічні). Ці класи карт мають внутрішній  поділ на родові і видові поняття. Для класифікації природи розумно використовувати їх групування за компонентами географічного середовища (атмосфера, гідросфера, літосфера, біосфера) або за науками, що вивчають ці компоненти. Таким чином, виділяються карти атмосферних явищ - метеорологічні і кліматичні, карти гідросфери – океанографічні та гідрологічні, карти геологічні, рельєфу земної поверхні, ґрунтові, ботанічні, зоогеографічні. Особливі роди складають карти фізичних полів Землі (гравіметричні, магнітні), геохімічні (розподілу і міграції хімічних елементів), а також загальні фізико-географічні карти, зокрема карти ландшафтні, що відображають розміщення і структуру природних територіальних комплексів і їх антропогенні зміни, карти природного районування та охорони природи.

Таким чином можна розглянути класифікацію тематичних карт, для  визначення в ній місця ландшафтних  карт табл. 1.3.1.

 

Тематичні карти.

Карти природних явищ
Загальні фізико-географічні	Ландшафтні, природного районування, охорони природи, тощо.
Геологічні	Стратиграфічні, четвертинних відкладів, тектонічні і неотектонічні, літологічні, корисних копалин, сейсмічних і вулканізму, інженерно-геологічні.
Геофізичні	Фізичних полів землі, магнітні, гравіметричні.
Геохімічні	Геохімічні
Рельєфу земної поверхні	Гіпсометричні і батиметричні, морфо метричні і морфологічні,  геоморфологічні, інженерно-метеорологічні.
Метеорологічні і кліматологічні	Метеорологічні і кліматологічні
Океанографічні	Вод океанів і морів
Гідрологічні	Поверхневих вод суші
Ґрунтів	Ґрунтів
Ботанічні	Ботанічні
Тваринного світу	Тваринного світу