Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області

Зарамочне оформлення прийнято виконувати за наступними правилами:

найменування карти, господарства, району, області пишуть, як правило, у верху листа по центру або  з лівого сторони;

 чисельний масштаб  карти (і масштаб грунтової  зйомки) підписують внизу по середині  аркуша;

легенду грунтової карти (всі умовні позначення) бажано разташовувати  в одному з нижніх кутів листа  грунтової карти .

Залежно від конфігурації земель господарства в нижній частині  карти поміщають штамп виконання  і приймання робіт, на якому позначають найменування організації, що виконала ґрунтову зйомку, прізвища, дати і підписи  керівників робіт, виконавця і кресляря.

Окрім грунтової карти, в  камеральный період складають агрономічні  карти і картограми.

Картограма агровиробничого  угрупування грунтів та рекомендації щодо їх використання – найважливіші документи, які супроводжують ґрунтову карту. Їх складають із залученням усіх матеріалів ґрунтових досліджень. При  об'єднанні грунтів в групи  враховують їх генезис і рівень родючості, рельєф, величину ґрунтових контурів, їх чергування, міру однорідності ґрунтових  контурів, особливості агротехніки, що застосовується для вирощування  тих або інших культур, меліоративні заходи, які необхідно проводити  на ґрунтах та інші особливості. Її зазвичай складають на усю територію  господарства. Для господарств, де ґрунтовий  покрив однорідний і неможливе виділення  більше двох агро виробничих груп, в  такій картограмі немає необхідності.

Картограму ерозії грунтів  складають в господарствах, де розвинена  ерозія або є потенційна небезпека  її прояву. На такій картограмі відображають: ерозійнонебезпечні території; ґрунти, еродовані в різній мірі (змиті, ґрунти, що піддаються дефляції); території, уражені  лінійною водною ерозією (яри, промоїни та ін.). У легенді до картограми перераховують  рекомендовані протиерозійні заходи. Міра еродованості грунтів, виявлена в  полі і уточнена по аналізах в камеральный  період, відбиває характер руйнування поверхневих горизонтів ґрунтового профілю.

Картограму бонітування  грунтів складають, враховуючи властивості  грунтів, що визначають їх продуктивність, а також середню багаторічну  врожайність сільськогосподарських  культур. При їх складанні оцінюють кожний різновид, виділений на ґрунтовій карті господарства. Оцінку будують на основі збору загальних аналітичних матеріалів грунтів (гумусованість, кислотність, ємність поглинання та ін.), що відбивають їх властивості, які обробляють статистично.

Вимоги до ґрунтового плану: повинен бути наочним; легкочитаємим; легенда повинна включати індексування грунтів, їх колір, гранулометричний склад, грунтотвірні породи, площу ґрунтових  ареалів; кожен ареал має колір  відповідно до шкали у легенді, де ґрунти розташовані в послідовності  як вони змінюють один одного з півночі  на південь.

 

РОЗДІЛ ІV

ХАРАКТЕРИСТИКА  МАТЕРІАЛІВ КРУПНО МАСШТАБНОГО ОБСТЕЖЕННЯ ҐРУНТІВ

Крупномасштабне та детальне картографування ґрунтів в більшості  випадків спрямоване на використання його результатів в сільському господарстві. Мета складання та використання картограм  – у визначенні доцільності використання землі з господарської та екологічної  точок зору. Тому між агрономічними  картограмами є логічний зв’язок.

В сільському господарстві ґрунтово-картографічні роботи є  головними складовими біологічного виробництва. Ґрунтово-картографічні  матеріали надають неоціненну допомогу в одержанні максимально можливої біомаси (врожаїв сільськогосподарських  культур) на землях різної родючості. На ґрунтових картах і відповідних  картограмах відображаються не тільки різноманітні ґрунти, а й найбільш суттєві їх показники, які впливають  на рівень урожайності та економічну оцінку землі. Карта ґрунтів із супровідними матеріалами перетворюється на карту  репродуктивних можливостей територій.

4.1 Ґрунтовий план  і номенклатурний список грунтів  господарства

При складання картографічного  матеріалу попередньо складають  номенклатурний список ґрунтів, що являється  основою для його складання. Номенклатурний список ґрунтів – це перелік всіх типів, підтипів, родів і видів  ґрунтів, поширених на території  де проводяться дослідження.

План – це крупномасштабне  картографічне зображення обмеженої  частини місцевості на площі в  ортогональній проекції, в якому  не враховується кривизна земної поверхні.

Для графічного виконання  кожної агрономічної картограми використовуються копії авторського оригіналу  ґрунтового плану, але без зарамкового  оформлення.

Ґрунтовий план повинен бути наочним, легкочитаємим, повинна бути наявність умовних позначень. Легенда  повинна включати: індекс ґрунту, колір  грунту, гранулометричний склад грунту, грунтотвірну породу і площу грунтових  ареалів.

 

Номенклатурний список ґрунтів господарства АСО «Нива»

Шифр ґрунту	Назва ґрунту	Гранулометричний склад	Материнська порода	Площа ґрунту, га
2 ≡ L	Сірий опідзолений слабозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	22,5
3 ≡ L	Темно-сірий опідзолений	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	32,8
5 ≡ L	Темно-сірий опідзолений  слабозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	11,5
12 ≡ L	Чорнозем слабореградований  слабозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	68,5
23 ≈  G	Чорнозем слабозмитий	Легкоглинистий	Глина	51,3
44 ≡ L	Чорнозем слабореградований  середньозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	27,4
35 ≡ L	Чорнозем сильнореградований слабозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	35,7
34 = L	Чорнозем типовий	Середньосуглинковий	Лесовидний суглинок	274,4
36 ≡ L	Чорнозем глибокозакипаючий  середньозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	180,0
38 ≡ L	Чорнозем глибокозакипаючий  сильнозмитий	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	14,2
48 ≡ L	Чорнозем карбонатний	Важкосуглинковий	Лесовидний суглинок	14,6
72 ≡  dl	Чорнозем лучний глибокослабосолонцюватий	Важкосуглинковий	Делювій	25,0
83 ˜  dl	Лучний мочаристий	Легкоглинистий	Делювій	21,3
84 = al- dl	Лучний глибоко-слабосолонцюватий  солончаковий	Середньосуглинковий	Алювій-делювій	23,0
68 ≡ d	Лучно - чорноземний глибоко-слабосолонцюватий  солончаковий	Важкосуглинковий	Делювій	11,5
49 = al-d	Лучний глибокосередньосолонцюватий  солончаковий	Середньосуглинковий	Алювій-делювію	19,7
43 ˜  al-d	Болотний солонцюватий солончаковий	Легкоглинистий	Алювій-делювію	13,7
70 ≡ d	Торфово-болотний	Важкосуглинковий	Делювій	16,0
Разом				835,7

 

 

 

 

4.2 Характеристика  картограми агровиробничого групування  грунтів

Агровиробниче угрупування  грунтів – це об’єднання окремих  контурів видів і різновидностей грунтів у більш крупні групи  з близькими агрономічними властивостями  та рівнем родючості, для яких можна  запропонувати однакове сільськогосподарське використання та відносно однакові прийоми  агротехніки, заходи підвищення родючості.

В одну агро виробничу групу  об’єднують ґрунти, які відповідають таким критеріям:

• генетична близькість і їх агрономічні властивості;

• спільне сільськогосподарське використання;

• однорідність рельєфу та гідрологічних умов залягання, схожість за гранулометричним складом;

• приблизно однакові фізико-хімічні властивості, водний, повітряний і тепловий режими.

При об’єднані грунтів  у агро групи необхідно дотримуватися  двох головних принципів:

1) чисельні ґрунтові відміни  зводять до мінімальної кількості  агро виробничих груп;

2) виділені агро групи  повинні істотно різнитися між  собою в агрономічному відношенні.

 Для грунтів, об′єднаних  до однієї агровиробничої групи,  намічають однаковий напрямок  їх сільськогосподарського використання, а також необхідність проведення  близьких систем: агротехнічних,  агро-, лісо- та гідромеліоративних  заходів і прийомів хімічної  меліорації грунтів.

Агровиробничі групи  ґрунтів АСО «Нива» Великобурлуцького  району Харківської області

Шифр групи	Назва групи		Площа ґрунту, га	Площа групи, га
	Шифр ґрунту	Назва ґрунту
І	Сильноопідзолені незмиті  і слабозмиті суглинкові і глинисті ґрунти на лесових породах
	2 ≡ L	Сірий опідзолений слабозмитий  важкосуглинковий ґрунт на лесовидному суглинку	22,5	22,5
ІІ	Слабоопідзолені суглинкові ґрунти на лесових породах
	а) незмиті			112,8
	3 ≡ L	Темно-сірий опідзолений  важкосуглинковий ґрунт на лесовидному  суглинку	32,8
	б) слабозмиті
	5 ≡ L	Темно-сірий опідзолений  важкосуглинковий ґрунт на лесовидному  суглинку	11,5
	12 ≡ L	Чорнозем слабореградований  слабозмитий важкосуглинковий на лесовидному  суглинку	68,5
ІІІ	Середньозмиті опідзолені ґрунти на лесових породах, щільних глинах і пухких нелесових породах
	44 ≡ L	Чорнозем слабореградований  середньозмитий важкосуглинковий на лесовидному  суглинку	27,4	27,4
ІV	Чорноземи типові глибокі  і сильно реградовані суглинкові на лесових породах
	а) незмиті			324,7
	34 ≡L	Чорнозем типовий важкосуглинковий ґрунт на лесовидному суглинку	274,4
	48 ≡L	Чорнозем карбонатний  важкосуглинковий на лесовидному суглинку	14,6
	б) слабозмиті
	35 ≡L	Чорнозем сильнореградований слабозмитий важкосуглинковий на лесовидному  суглинку	35,7
V	Чорноземи середньозмиті  на лесових породах
	36 ≡ L	Чорнозем вилугуваний  середньозмитий важкосуглинковий на лесовидному  суглинку	180,0	180,0
VІ	Чорноземи сильно змиті на різних породах			14,2
	38 ≡ L	Чорнозем глибокозакипаючий  сильнозмитий важкосуглинковий на лесовидному  суглинку	14,2
VІІ	Чорноземи та чорноземи лучні  слабо- і середньо солонцюваті на лесових і нелесових породах
	72 ≡ d	Чорнозем лучний глибоко-слабосолонцюватий  важкосуглинковий на делювії	25,0	25,0
VІІІ	Чорноземи на щільних глинах
	23    G	Чорнозем слабозмитий  легкоглинистий на глинах	51,3	51,3
ІХ	Мочаристі грунти на делювіальних відкладах
	83 ˜ dl	Лучний мочаристий легкоглинистий ґрунт на делювії	21,3	21,3
Х	Лучні солонцюваті солончакові  ґрунти на алювіальних і делювіальних відкладах:
	68 ≡ dl	Лучно - чорноземний глибоко-слабосолонцюватий  важкосуглинковий солончаковий ґрунт  на делювії	11,5	54,2
	84 = al-dl	Лучний глибоко - слабосолонцюватий  солончаковий середньосуглинковий  ґрунт на алювії делювії	23,0
	49 = al-dl	Лучний глибоко - середньосолонцюватий солончаковий середньосуглинковий  ґрунт на алювії - делювії	19,7
XI	Заболочені і болотні  солонцюваті ґрунти на алювіально –  делювіальних відкладах:
	43 ˜ al-dl	Болотний солонцюватий солончаковий легкоглинистий ґрунт на алювії - делювії	13,7	13,7
XIІ	Торфово – болотні ґрунти і торфовища алювіально – делювіальних відкладах
	70 ≡ dl	Торфувато-болотний важкосуглинковий ґрунт на делювії	16,0	16,0
	Разом по ґрунтам		835,7
Разом по групам ґрунтів				835,7

 

Агровиробнича група сильноопідзолених незмитих і слабозмитих суглинкових і глинистих ґрунтів на лесових породах до якої відноситься сірий слабозмитий опідзолений важкосуглинковий ґрунт на лесовидному суглинку. Опідзолені грунти за морфологічними ознаками і властивостями займають проміжне положення між дерново-підзолистими грунтами лісо-лучної зони і чорноземами Лісостеру. Вони сформувалися при сумісному прояві дернового (гумусо-акумулятивного) і підзолистого процесів за участю леси важу та оглинювання. Профілі цих грунтів диференційовані за елювіально-ілювіальним типом. Сірі опідзолені грунти займають розчленовані вододіли Волино-Подільської та Придніпровської височин і високі правобережжя річок. Ці грунти сформувалися під зрідженими дубово-грабовими лісами, переважно на лесах. Прояв підзолистого процесу в них послаблений, тому в його профілі відсутній чистий горизонт елювію (Е). Інколи спостерігаїться елювіально-ілювіальний (ЕІ) горизонт з вираженою кремнеземистою присипкою і ознаками ілювію. Верхні горизонти цих грунтів збіднені мулом, який вимивається в ілювіальний горизонт (різниця у вмісті мулу між Е і І складає 20-25% і більше).

Уміст гумусу в грунті 1,5-2,7%,зосереджений у гумусо-елювіальному горизонті, а  в ілювіальному його кількість різко  падає до 0,2-0,4%. У складі гумусу зростає  вміст гумінових речовин у  порівнянні з ясно-сірими грунтами. Реакція грунтового розчину менш кисла (pH_KCl 5,3-6,2, ступінь насиченості основами – 70-80%, гідролітична кислотність – 2,4-3,5 мг-екв/100 г грунту, сума обмінних основ – 10-25 мг-екв/100 г грунту залежно від гранулуметричного складу і вмісту гумусу.

Сірі грунти мають невеликий  вміст загальних і рухомих  форм азоту і калію. Це пов̓язано  як з незначною кількістю гумусу, так і з кислою реакцією, яка пригнічує процеси нітрифікації і азотфіксації. Загальний азот становить 0,1-0,15%, а доступний рослинам – 3,0-4,5 мг/100 г грунту.

Збіднення гумусово-елювіального горизонту колоїдами зумовило і  незначний вміст у них обмінного  калію (5-10 мг/кг за Кірсановим), фосфору  міститься 15-20 мг/1 кг.

У підзолистих ґрунтів  погані фізичні характеристики –  вони сильно запливають, а при висиханні  утворюють сильну кірку, що порушує  водний і повітряний режими ґрунту, також ці ґрунти дуже бідні на мікроорганізми. У зв’язку з вищесказаним, бачимо, що підзолисті ґрунти мають дуже низький рівень природної родючості.

Для підвищення родючості  сірих опідзолених грунтів слід впроваджувати такі заходи як:

• окультурювання (за Грінченком) – це комплекс агротехнічних, меліоративних та інших заходів, які направлені на створення найбільш сприятливих умов для росту і розвитку сільськогосподарських рослин і отримання високих і стійких урожаїв);
• вапнування ґрунтів. При вапнуванні йон водню колоїдного комплексу ґрунту змінюється на кальцій, який коагулює органічні і мінеральні колоїди. При вапнуванні знижується кислотність, формується структура ґрунту (мікроагрегати в напрямку зернистої структури), його треба проводити в комплексі з внесенням органічних і мінеральних добрив, та необхідно вирішувати проблеми гумусу (заорювання соломи чи стерні, впровадження спеціальних сівозмін);
• внесення мікробіальних добрив (штами мікроорганізмів), які сприяють накопичення у ґрунті N, P, K та інших сполук;
• поступове поглиблення орного шару, з одночасним внесенням великих доз органічних добрив – гною, торфу, торфових компостів тощо поліпшує фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунтів;
• нагромадження і ефективне використання вологи – снігозатримання, збереження талих вод, насадження лісосмуг, регулювання стоку води, в окремих випадках зрошення, відповідний обробіток ґрунту тощо і особливо рання зяблева оранка;
• боротьба з водною ерозією ґрунтів (лісові і полезахисні насадження по ярах і балках, обробіток схилів поперек), а також правильне додержання співвідношення площ просапних культур (цукрових буряків, кукурудзи, картоплі), зернових (озимої пшениці), бобових (гороху, трав) при широкому використанні добрив.

Агровиробнича група слабоопідзолених суглинкових ґрунтів на лесових  породах включає в себе темно-сірий  опідзолений важкосуглинковий ґрунт на лесовидному суглинку, темно-сірий опідзолений слабкозмитий важкосуглинковий ґрунт на лесовидному суглинку, чорнозем слабореградований слабозмитий важкосуглинковий на лесовидному суглинку,чорозем слабореградований середьньозмитий важкосулинковий грунт. Залягають невеликими ділянками серед сірих опідзолених ґрунтів та чорноземів опідзолених. Сформувалися вони переважно в умовах зріджених освітлених дубових лісів з добре розвинутим трав’янистим покривом. Ознаки опідзолювання в цих ґрунтах у порівнянні із сірими ґрунтами виражені слабко, а процеси акумуляції гумусу посилюються. Тому темно-сірі ґрунти мають добрегумусовану верхню частину профілю (горизонти Не, НІ) і безгумусну нижню частину. За своїми ознаками і властивостями вони наближаються до чорноземів. ґрунти мають більш темне забарвлення і гумусовані значно глибше (до 50—70 см).

Темно-сірі опідзолені ґрунти також характеризуються значним перерозподілом за профілем мулу і збагаченням фракціями пилу. Фізико-хімічні показники сприятливі для сільськогосподарських культур. Уміст гумусу в цілинних лісових ґрунтах 5—8%, в орних 2,0—3,9 з поступовим зменшенням вниз за профілем. У складі гумусу суттєво зростає група гумінових речовин, тому тип гумусу фульватно-уматний. Ґрунти слабокислі (рН_KCl 5,3—6,4), проте величина гідролітичної кислотності зростає до 2,1—4,0 мг-екв, насиченість основами — 80—90%. Сума обмінних основ дорівнює 11—34 мг-екв/100 г ґрунту. З глибиною кислотність зменшується й зростає насиченість основами. Збільшення гумусованості і насиченості основами, слабкокисла реакція середовища зумовлює і вищий вміст у них елементів живлення. Загальний вміст азоту становить 0,15—0,30%, що легко гідролізує — 5—6 мг/100 г ґрунту. Уміст обмінного калію — 5,5—10 мг/кг, фосфору (за Кірсановим) — 15—20 мг/кг ґрунту.

Ці ґрунти мають більш  сприятливі агрофізичні властивості. У них зростає кількість водостійких агрегатів, тому вони менш запливають, кірка менш щільна.

Для підвищення родючості  опідзолених грунтів слід впроваджувати  такі заходи як і для сірих опідзолених грунтів.

Реградовані ґрунти утворилися внаслідок остепніння опідзолених  ґрунтів при заміні лісової рослинності  на трав’яну, зрідженні лісів і  підвищенні рівня підґрунтових вод. Це зональні ґрунти лісостепової зони. Поширені в Лісостепу і в північній частині Степу. Площа, яку вони займають, становить 1371,2 тис. га, або 6,6% території зони Лісостепу. На високих добре дренованих плато, увалах, пагорбистих підвищеннях на карбонатних, передусім лесових породах у автоморфних умовах. Ці ґрунти залягають серед масивів опідзолених ґрунтів і розповсюджені на орних землях, на пологих схилах південної та південно-західної експозиції, які сильно прогріваються, рідше — під широколистяними лісами паркового типу. Профілі реградованих ґрунтів аналогічні відповідним опідзоленим ґрунтам і відрізняються від них глибиною залягання карбонатів у профілі.