Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області

Визначається масштаб  ґрунтових досліджень, який залежить від спеціалізації господарства, характеру і інтенсивності використання земель, складності ґрунтового покриву, розмірів досліджувальних площ. Під  масштабом ґрунтових досліджень розуміють ступінь докладності  вивчення ґрунтового покриву, в результаті чого визначають кількість ґрунтових  ям, полуям, які необхідно закласти на конкретній площі при складанні  плану грунтів. Їх кількість залежить від категорії складності ґрунтових  досліджень, які визначаються строкатістю  і різноманітністю ґрунтового покриву, пов'язаними зі зміною чинників грунтотворення (рослинних асоціацій, елементів, рельєфу, ґрунтотворних порід, гідрогеологічних умов). Чим складніший ґрунтовий  покрив, тим детальніше його досліджують. За масштабом грунтово-кліматичні дослідження  поділяють на:

детальні – обстеження, що дають можливість скласти плани, де з великою детальністю і точністю відображається  ґрунтовий покрив. Його використовують для дослідження невеликих площ при науково-дослідних роботах, на ключах під час вивчення структури ґрунтового покриву, при наявності великої кількості комплексності ґрунтового покриву, при проведенні осушення та зрошення. М 1 : 200 – 1 : 5000;

крупномасштабні – обстеження, що дають  змогу виділити ґрунтові контури з мінімальними розмірами (0,25 – 1,5га) на місцевості та (20 – 25мм) на плані. Дане ґрунтове картографування дає уявлення про особливості ґрунтового покриву окремих полів сівозміни та інших угідь. Вони мають за мету максимально детально виявити та відобразити просторову різноманітність ґрунтового покриву, на базі якого можливе якісне та кількісне визначення земельного фонду господарства, розробити систему практичних заходів по захисту грунтів від ерозії та підвищенню родючості грунтів. М 1: 10000 – 1 : 50000;

середньомасштабні - обстеження, що призначені для характеристики ґрунтового покриву в межах адміністрації, району чи області, які дають можливість відобразити загальну характеристику ґрунтового покриву великих земельних масивів. Зміст контурів на плановій основі значно узагальнюється, оскільки проводиться схематично. За допомогою таких матеріалів можна обґрунтовано вирішувати такі питання: с/г планування, спеціалізацію господарства і розподіл посівних площ та інші. М 1 : 10000 –   1 : 300000;

дрібномасштабні - обстеження, що характеризують ґрунтовий покрив республіки в залежності від широтного положення зон, де зображують лише крупні таксонометричні одиниці. Зміст таких карт дуже схематичний та генералізований, є основою для загальної оцінки ресурсів. М 1 : ˃ 300000;

оглядові – складаються за ґрунтовими картами в камеральний період, М 1 : 1000000.

Горизонтальні прокладення  ліній на місцевості не можуть бути нанесені на папір без попереднього їх зменшення. Ступінь зменшення  якого-небудь зображення в порівнянні з натурою, що виражається відношенням  довжини ліній на папері до горизонтальної прокладки відповідних ліній  на місцевості називається масштабом  планової основи. Чим крупніший масштаб  плану, тим детальніше можна відобразити  певну ділянку території або  окремого її елементу (дорога, лісосмуга, угіддя). Горизонтальне прокладення  ліній на місцевості в метрах, яке  відповідає 1 см на папері називається  величиною масштабу. Масштаб планової основи потрібен при визначенні місця  знаходження розрізу та для проведення його прив’язки, а в кінцевому  разі для проведення границь ґрунтових  ареалів.

Підготовка картографічної основи

Для проведення польових ґрунтових  досліджень необхідно правильно  підібрати картографічну основу, по якій складатимуться грунтова карта  і агрономічні картограми.

При крупномасштабних ґрунтових  дослідженнях як картографічну основу застосовують матеріали аерофотознімання (контактні аерофотознімки і фотоплани), топографічні карти і відкоригований контурний план землекористування, які мають ряд переваг і  недоліків.

 Аерофотознімки –  фотографічне зображення земної  поверхні у центральній проекції  є найбільш доконаний вид картографічної  основи, оскільки вони мають велику об’єктивність зображення земної поверхні. Насиченість знімків об’єктами дуже велика, що дає змогу орієнтуватися на місцевості з великою точністю.

Порівняно з іншим видами картографічної основи аерофотознімки мають такі переваги:

• насиченість розпізнавальними точками дає змогу намітити найбільш доцільні маршрути ґрунтового обстеження територій, провести прив’язку розрізів;
• легко читається рельєф місцевості;
• дозволяє розпізнати с/г угіддя, вловити відміни угрупувань рослинних асоціацій, ступінь зволоження;
• вивчення ерозійних процесів;
• дають змогу використовувати стереоскопи і за допомогою дешифруввальних ознак скорегувати межі ареалів,  відповідно до зміни елементів ландшафту при ґрунтовому обстежені. 

Недоліками аерофотознімків  є :

• їх різномасштабність, яка зумовлена зміною висоти фотографування при зальотах;
• робоча частина подана центральною частиною матеріалу;
• відсутність горизонталей;
• велика кількість аерофотознімків зумовлює велику кількість звадених ґрунтових меж.

Топографічна карта як основа для складання ґрунтової  карти значно поступається матеріалам аерофотознімання. Листи топографічних  карт не позбавлені суб'єктивних помилок, як будь-яке графічне зображення поверхні землі: може проявитися планове зміщення горизонталей, яке обумовлюється  великою крутизною схилів; умовні знаки рослинності не завжди дають  правильне уявлення про площу, зайняту  тією або іншою рослинною асоціацією, міру розрідженості або густину  рослинного покриву.

Деякі типи поверхонь, зображених на топографічних картах (орні угіддя, піски, болота та ін.), показані з великими узагальненнями, що знижує точність складання  грунтової карти на топографічній  основі.

Зважаючи на недоліки як матеріалів аерофотозйомки, так і  топографічних карт, при крупномасштабній ґрунтовій зйомці слід використовувати  спільно. Оскільки топографічна карта  потрібна для отримання додаткових даних про рельєф, а за відсутності аерофотоматеріалів служить основою для проведення грунтової зйомки.

Складання грунтової карти  на контурному плані землеустрою  не допускається, але можливе складання  ґрунтових карт на основі аерофотознімків, топографічної карти і контурного плану землекористування.

Масштаб контактних відбитків (фотоплану), топографічної карти, контурного плану землекористування має  бути рівний або більше за масштаб  грунтової зйомки.

З фотоплану, топографічної  карти і відкоригованого контурного плану землекористування готують  робочу основу для грунтової карти  господарства. На підготовлену основу переноситься тільки частина умовних  позначень, що містяться на топографічній  карті, щоб не завантажувати ґрунтову карту і залишити місце для  позначення грунтів. На основу наносять межі землекористування, межі і умовні знаки земельних угідь, лісосмуги, гідрографічну мережу, на зрошуваних землях – постійні зрошувачі, населені пункти (загальним контуром), дороги (без розподілу по класах, загальним  знаком), назви населених пунктів, річок і т. д. Креслять  рамку  карти, надписують найменування, масштаб, рік складання і ставлять штамп  організації. Підготовлену основу розмножують.

Розробка систематичного списку грунтів є відповідальним етапом, дуже важливим для наступної успішної польової і камеральної роботи. Для цього вивчають і узагальнюють - наукові літературні джерела, картографічні матеріали минулих років, систематичний список грунтів області та встановлюють великі таксономічні одиниці класифікації (типи) грунтів, поширених на обстежуваній території.

За кожним типом грунтів (у зональній послідовності) в  списку характеризують природні умови, процеси грунтотворення, морфологічну будову профілю, властивості, діагностичні ознаки генетичних горизонтів, прийняті індекси для їх позначення і прийнятий  дрібніший класифікаційний підрозділ  типів на підтипи, пологи, види.

У списку приводяться загальноприйняті додаткові умовні позначення для  віддзеркалення в назві грунтів  і індексі механічного складу, генезису і властивостей грунтотвірної  породи, заходи по окультуренню, ступень  оглеєння, змитості, намитості, солонцюватості і солончакуватості грунтів.

Віддрукований і зброшурований  систематичний список грунтів з  діагностичними показниками видається  кожному виконавцю для вивчення в підготовчий період і подальшого використання при визначенні класифікаційного положення грунтів безпосередньо  в полі.

3.2 Польовий період

У польовий період вивчають генетичні і агрономічні властивості  ґрунтів, проводять ґрунтову зйомку і попередню камеральную обробку  накопиченого матеріалу, збирають зведення про використання земельних ресурсів в господарстві, про структуру  посівних площ, способи підвищення родючості грунтів, ефективність добрив, урожай і агротехніку сільськогосподарських  культур, економічні дані по господарству.

Польовий період ґрунтових  досліджень є основним за значенням  і найскладнішим за виконанням. В  цей період перед ґрунтознавцями стоять певні задачі:

• вивчити на місцевості та описати ґрунти за прийнятою методикою;

• відібрати необхідні зразки ґрунтів, рослин для аналізу;

• провести картографування ґрунтового покриву.

Польовий період розділяється на три етапи: рекогностировочний, знімальний і попередньо-камеральный.

Після приїзду на місце  роботи ґрунтознавець повинен проінформувати місцеве районне керівництво  про цілі і задачі робіт. Така ж  інформація має бути зроблена керівництву  колгоспу або радгоспу, на території  якого проводитиметься ґрунтова зйомка.

Для ознайомлення з досліджуваною  територією, для встановлення головних топографічних закономірностей  в ґрунтовому покриві і дешифрувальних ознак грунтів на аерофотознімках  проводять рекогностирування землекористування, завданням якого є складення  загального уявлення землекористування  господарства, вияснити особливості  сільськогосподарського використання земель, при цьому необхідно ознайомитися з елементами внутрішньої ситуації території, з різними елементами рельєфу, з’ясувати гідрологію території  та ознайомитися з ґрунтотворними породами.

При дослідженні на планові  основі відмічають участки території, які піддаються дії водної ерозії чи дефляції, а також участки, де пригнічений розвиток рослин.

Під час рекогностирування  вивчають основні форми рельєфу, крутизну схилів, складають уявлення про геоморфологію господарства. Об'їжджаючи територію, описують оголення (у ярах, по берегах річок, в кар'єрах), що дозволяє судити про типи ґрунтотворних  порід. У цей же період вивчають будову яружно-балочої системи і гідрографічної мережі, встановлюють рівень залягання  ґрунтових вод (виміром глибини  дзеркала води в колодязях).

В результаті рекогностирування  уточнюють систематичний список грунтів відносно землекористування  господарства і складають проект легенди польової грунтової карти, в якому показують, які грунти зустрічаються під якою рослинністю  і до яких елементів рельєфу вони приурочені.

Кваліфіковане проведене  рекогностирування займає до 20 % часу, потрібного для картографування  території.

Після проведення рекогностировочних досліджень встановлюють головні закономірності розповсюдження грунтів по елементах  рельєфу та рослинного покриву з  установлених маршрутів дослідження  необхідно скласти план робочих  маршрутів для грунтової зйомки. Робочі маршрути планують на майбутніх 1-2 дні грунтової зйомки, обираючи такий напрям руху, при якому з  мінімальними витратами часу можна  вивчити і закартувати  ґрунтовий  покрив території. Для прокладення  робочих маршрутів можна використовувати (залежно від рельєфу місцевості і строкатості ґрунтового покриву) спосіб паралельних перетинів або  спосіб петель.

Коли дослідження проводять  на великих просторах із слаборасчленованим рельєфом і нескладним ґрунтовим  покривом, використовують спосіб паралельних  перетинів. Лінії маршрутів не завжди бувають суворо паралельними, оскільки практично маршрути ведуть паралельно дорогам, просікам в лісі, польовим межам і іншим орієнтирам. Розподіл точок по лінії маршруту обумовлений  завданнями зйомки, складністю ґрунтового покриву і масштабом зйомки.

Спосіб петель частіше  використовують при картографуванні  території з сильнорасчленованим  рельєфом, з розвиненою гідрографічною мережею, де досліджувану територію  розділяють на окремі ділянки-сектори, які відповідають особливостям рельєфу, гідрографічної мережі (наприклад, ділянки між ярами, між притоками ріки і основним руслом та ін.). Кожен сектор досліджують по окремому маршруту, що розташовується у вигляді петлі, тобто маршрут закінчується на місці початку досліджень. При крупномасштабній ґрунтовій зйомці нерідко застосовують комбіноване розташування робочих маршрутів, коли одну частину території досліджують за способом паралельних перетинів, а іншу – способом петель.

Після проведення рекогнастирування  досліджуваної території, перед  виїздом у поле для проведення суцільної зйомки, ґрунтознавець  повинен  скласти графік польових робіт і визначитися зі строками завершення робіт.

Для детального вивчення грунтів  в природних умовах потрібно закладати  ґрунтові розрізи. Місце для їх закладки вибирають так, щоб вони характеризували  території, які найбільш типові для  даної форми рельєфу.

При цьому користаються слідуючими правилами: