Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області

Проективне покриття природної  рослинності в АСО «Нива» на нерозораних  землях складає 85-90%. Рослинні угруповування  тут переважно злаково-різнотравні. Співвідношення груп рослинності в  травостої приблизно таке: злакові 35-55% (тонконіг лучний, овсяниця лучна, пирій повзучий, половиця біла), бобові 10% (конюшина рожева і біла, буркун лікарський, лядвенець рогатий), осоки і ситник 5-10%, різнотрав’я 40-50%.

Рельєф, як сукупність усіх нерівностей поверхні Землі, які сформувалися у результаті геологічних процесів, є одним з невід’ємних умов ґрунтогенезу. Він обумовлює перерозподіл тепла, вологи, рослинності, напрямок вітрів, їхню силу, характер освітленості сонцем, впливає на мікроклімат. Зміна температури з висотою, експозиції схилів призводять до різного температурного режиму грунтів. 

Переважна площа Харківської  області розташована на території  Дніпровсько-Донецької западини, лине крайня, північно-східна її частина  заходить на Воронежський кристалічний масив, а південно-східна – у межі Донецького кряжа.

В наслідок добре розвиненої, розгалуженої, глибоковрізаної  гідрологічної  сітки, що дренує місцеві вододіли, ґрунтові води,  на останніх залягають  глибоко і не впливають на ґрунти. Лише подекуди на схилок балок і  уступах правих корінних берегів, річкових долин, де виходять на поверхню, або  підходять близько до неї водотривкі горизонти (переважно дочетвертинні  глини), утворюються джерела, підтоплюються  окремі ділянки схилів.

Ці води, як правило, тієї чи іншої міри мінералізовані тому лучно-чорноземні ґрунти, що тут сформувалися солонцюваті і засолені.

Рельєф місцевості безпосередньо  впливає на процес утворення ґрунтів. Він обумовлює перерозподіл тепла, вологи, рослинності, впливає на мікроклімат. Формування змитих ґрунтів (слабо-, середньо-, сильно-) пов’язане з розвитком  водної ерозії на схилах, а намиті ґрунти залягають в понижених елементах  рельєфу (дно балок). Від крутизни та напрямку схилу залежить температура  ґрунту та його зволоження. Ерозійні процеси  сильніше всього проявляються на південних, крутих схилах. Північні схили частіше  бувають покатими: на них довше  затримується сніг весною, що має вплив  на ґрунтоутворення.

Рельєф має вплив на напрямок вітрів, їх схилу, характер освітлення поверхні ґрунту сонцем, на формування рослинності. Від рельєфу в значній  мірі залежить розподіл ґрунтів по поверхні суші. На ґрунтотворення мають  впливають не тільки макроформи рельєфу, але й мікро- і навіть наноформи.

Земельний масив господарства розміщений на лівобережжі та правобережжі річки Великий Бурлук, що відрізняються  один від одного характером поверхні.

Правобережна частина  землекористування уявляє собою  широкий вододіл, витягнутий з півночі  на південь; у східному і західному  напрямах розчленований балками  на значно менші за розміром міжбалочні вододіли. Поверхня прирічкового вододілу в основному рівна, але часто  спостерігається слабка хвилястість за рахунок розвитку ерозії. Балки тут невеликі з гарно задернованими схилами. Переважають похилі схили, місцями покаті, рідко круті. Балки не дуже глибокі (від 7 до 20 м), слабо розгалужені, шириною 100-150 м. У зв’язку з цим на території господарства еродованих ґрунтів не дуже багато, в основному вони розміщені в прибалочній частині місцевих вододілів.

Лівобережна частина землекористування  масиву може бути розділена на два  рівномірних масиви.

Перший масив знаходиться  на схід від полотна залізниці  Бєлгород – Куп’янськ, а другий на захід від неї. Західний масив  розділяється на місцеві вододіли двома  давніми балками, які відкриваються  в заплаву річки Бурлук.

Вододіли знижуються до напряму  річки і характеризуються широкохвилястим  рельєфом. Вододільні плато широкі, схили короткі, слабопохилі і  похилі, рідше покаті.

Уступ до заплави р. Бурлук покатий або крутий, високий. Поверхня цього масиву вирівняна, місцями  слабо хвиляста від балочних ложбин, балки «Лебедів яр» та «Ісухов  яр» неглибокі (10-25 м), неширокі (до 100 м).

Східний масив характеризується, в основному, вузько хвилястим рельєфом. Він розділений між собою великою  кількістю сильнорозгалуджених  балок. Між собою ці балки утворюють  вузькі балочні вододіли.

Вододіл між балками «Лебедев Яр» і «Ісухов Яр» витягнутий з північного заходу на південній  схід (біля 3000 м); досить широкий (600-2500 м) і ширина його зменшується до південного сходу. Поверхня вододілу характеризується великою кількістю довгих, хвилястих, нешироких і неглибоких ложбин стоку. Північно-східний прибалочний схил похилий чи слабо похилий, поділений  незначною кількістю коротких, гарно  задернованих відвершків. Південний  прибалочний схил цього вододілу, в основному, покатий, рідше похилий, поділений невеликою кількістю  промоїн.

Балка «Павленків яр» глибока, але значно вужча за попередні, вододіл  між балками «Шакорів яр» та «Гаврилов  яр» вузький (500-700 м), протягнутий  до 2500 м. Балка «Гаврилов яр» давня, широка (200-3500 м), глибока (25-40 м), досить сильно розгалужена. Днище балки  місцями заболочене. Отвершки даної  балки густо вкриті листяними  деревами.

Вододіл південно-східної  частини землекористування високий, вузький, еродований. По площі переважають  похилі, покаті, місцями круті схили.

Відносно велику площу  господарства займає відносно вирівняна  заплава річки Бурлук. В заплаві  виділяється низький, середній та високий  рівні, що помітно відрізняються  по умовам зволоження, ґрунтовому покриву  і рослинності. Різняться вони і  в господарському використанні. В  теперішній час ділянки угідь  використовують у якості пасовищ  і частково сіножатей.

Таким чином, наявність в  межах землекористування господарства значної кількості схилів різної крутизни і експозиції сприяє посиленому стікання атмосферних опадів.  Інтенсивний  стік води по схилах руйнує земельний  покрив господарства, розмиває і змиває найбільш родючі верхні шари ґрунтів. Крім поршневого стоку ерозія призводить до утворення промоїн, ложбин стоку, які заважають механізованому обробітку  полів, догляду за рослинами і  збиранню врожаю.

Господарська  діяльність людини (антропогенез) є специфічним самостійним фактором ґрунтотворення, яка виражається у пристосуванні грунту до потреб людини. Вона є основним фактором, який впливає на інші фактори ґрунтотворення і визначає рівень ефективної родючості ґрунтів. В ідеалі господарська діяльність повинна бути спрямована на підвищення продуктивності ґрунтів та позитивну зміну процесів ґрунтотворення, але надмірна експлуатація земельних ресурсів, їх інтенсивне використання не тільки не забезпечують необхідний рівень родючості, а й суттєво порушують агроекологічні умови, що призводить до порушення ґрунтового покриву та його деградації.

На процеси ґрунтотворення впливає механічний обробіток ґрунту (оранка, боронування, коткування та інші), який докорінно змінює  фізичні  властивості ґрунту, його структуру, а отже і умови життєдіяльності  в ньому мікроорганізмів. На схилах негативний вплив розорювання  проявляється у змиванні верхніх гумусових  горизонтів.

При внесенні підвищених доз  добрив змінюється реакція середовища, оскільки майже всі добрива підкислюють  ґрунтовий розчин, змінюється склад  увібраних катіонів і аніонів, поживний режим ґрунту, втрачається гумус  тощо. Це змінює умови розвитку основного  фактору ґрунтотворення – рослинності  і мікроорганізмів.

Непряма участь людини на процеси  ґрунтотворення виявляється через  вплив на біологічні фактори, наприклад, вирубка лісів призводить до зміни  рослинності. Використовуючи ґрунт для потреб землеробства людина іноді повністю знищує вищу рослинність або запроваджує одновидові посіви різних культур.

Під впливом осушувальних і зрошувальних умов змінюються водно-повітряні, теплові властивості ґрунту, режим  живлення рослин і мікроорганізмів.

Процесам ґрунтотворення великої шкоди завдає неправильне  випасання тварин. Посіви культур  змінюють біологію ґрунту, що також  впливає на ґрунтотворення.

Низька якість меліоративних  робіт і проектних розробок сприяє засоленню значних площ і заболоченню  ґрунтів, руйнуванню їх структури і  мікрофлори.

Виробнича діяльність людини (знищення лісів та розорювання територій) значною мірою вплинула на розвиток ґрунтового покриву. Це призвело до посилення  поверхневого та внутрішньоґрунтового стоку, до різкого перерозподілу  вологи по елементах рельєфу, внаслідок  чого посилюються елювіальні, глейові, глейово-елювіальні та ерозійні процеси, тому що вода, стікаючи по розорених  землях, зносить частинки ґрунтового дрібнозему, утворюючи рівчаки, водотоки, які з часом поглиблюються  і перетворюються в яри.

Як видно, господарська діяльність призводить до негативних явищ, що може призвести до втрати родючих шарів  грунтів. Тому людині, як цілеспрямовано діючому чиннику ґрунтотворення, потрібно бережно ставитися до природного багатства нашої країни – чорноземів, проводячи ряд заходів по збереженню агрономічних властивостей та підвищенню їх родючості.

На території господарства найбільш розповсюдженими ґрунтотворними породами є лесові породи. Лесові породи у складі ґрунтотворних порід  займають 74,8% території. Їх насиченість на карбонати кальцію забезпечує нейтралізацію кислотності ґрунту, коагулює колоїди, що сприяє акумуляції гумусу на глинистих мінеральних частинках ґрунту за рахунок утворення «містка» між активним та пасивним гумусом, покращуючи тим самим структуру ґрунту. На цих породах формуються найбільш родючі ґрунти у світі – чорноземи, позитивні властивості яких передалися «у спадок» від материнської породи.

На схилах балок на південь  від селища Великий Бурлук, а також  в північній частині землекористування  ґрунти формуються на глинах.

По дну балок з ґрунтотворних  порід представлені делювіальні  відклади, які являють собою наноси змитого з прилеглих схилів дрібнозему. На цих породах формуються намиті, чорноземно-лучні, лучні та лучно-болотні грунти, які мають різного ступеня солонцюватість.

В заплаві річки Великий  Бурлук ґрунтотворною породою є  сучасний алювій. Механічний склад сучасних алювіальних відкладів переважно суглинистий та супіщаний. Дані відклади часто засолені і в складі солей переважають сульфати.

В цілому грунтовий фонд господарства складається з різних грунтів, але переважно з родючих чорноземів, які сформувалися на найкращих для ґрунтотворення породах – лесових.

На території товариства АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області ґрунти сформувалися за підзолистим, гумусово-акумулятивним,  солонцевим в болотним процесом ґрунтотворення.  Всі ці процеси рідко проявляються окремо, а в більшості випадків в сполученні. На території АСО «Нива» представлені такі ґрунти, що утворилися за гумусово-акумулятивним типом ґрунтотворення: Чорнозем слабореградований слабозмитий на лесовидному суглинку , Чорнозем слабореградований середньозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем сильнореградований слабозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем вилугуваний середньозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем вилугуваний сильнозмитий на лесовидному суглинку, Чорнозем типовий на лесовидному суглинку, Чорнозем карбонатний на лесовидному суглинку, Чорнозем слабозмитий на глинах.

В результаті розвитку різних процесів ґрунтотворення сформувалося велике різноманіття ґрунтів на території  господарства.

Розгляд ґрунтотворних процесів при написання курсової роботи дає  можливість краще зрозуміти процес утворення ґрунтів і за допомогою  цього правильно використовувати ті чи інші ґрунти для вирощування сільськогосподарських культур, покращення родючості ґрунту.

Домінуючим процесом грунтотворення на даній території є гумусово-акумулятивний процесс. Під впливом дернового – гумусово-акумулятивного процесу формуються  чорноземні ґрунти, та власне дернові (в автоморфних умовах), лучні ґрунти та чорноземи лучні (в гігроморфних умовах).

Чорноземи широко поширені в Лісостепу та Степу суцільною  смугою, вони сформувалися під впливом  трав’яної рослинності, яка обумовлює  гумусово-акумулятивний процес, який формує чорноземи. Ці ґрунти мають глибокий гумусовий профіль без ознак  перерозподілу колоїдів, мають добру  структуру та акумуляцію зольних  елементів по генетичних горизонтах. Для чорноземних ґрунтів характерний  темний колір до глибини 100-120 см, зерниста структура, однорідний механічний склад  по всіх горизонтах, насиченість кальцієм та карбонатність, близька до нейтральної  або нейтральна реакція ґрунтового розчину, відсутність оглеєння, наявність  кротовин. Залягають чорноземи на водо розділах в умовах рівної поверхні при відсутності (або незначного прояві) поверхневого стоку. Материнськими  породами найчастіше виступають леси або лесоподібні суглинки.

Багатство грунту на колоїдний  гумус, суглинковий або глинистий  механічний склад, багатство на кальцій  сприяють формуванню зернистої структури  по всьому профілю. Вона особливо характерна для верхнього гумусово-акумулятивного горизонту, де в максимальній кількості  утворюється гумус. Зерниста структура  обумовлює пухкість всіх горизонтів чорноземів і добру аерацію грунту.

Таким чином, під травами  на лесових  материнських породах  формуються чорноземи, найродючіші  в світі грунти, які мають високий  процент гумусу й азоту, глибокий гумусовий профіль, зернисту структуру, добру аерацію та високу шпаруватість, високий запас поживних речовин

Чорноземи типові - це зональні ґрунти Лісостепу. Сформувалися під луковими степами на лесових породах. Це центральний підтип чорноземів, що утворився в оптимальному гідротермальному режимі та максимальної фітомаси. Для профілю чорноземів типових характерні ознаки черноземотворного процесу: інтенсивна акумуляція гумусу і поживних речовин у профілі, зерниста структура, неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті Нрk або нижній частині гумусового Н/k горизонту — модальні чорноземи), відсутність елювіально-ілювіального розподілу колоїдів і переритість кротовинами.