Методика складання і використання крупномасштабних ґрунтових карт (на прикладі АСО «Нива» Великобурлуцького району Харківської області

1. на довгих схилах потрібно робити декілька розрізів (верхня, середня, нижня частина);

2. місце розрізу потрібно узгодити з рельєфом, типом та станом рослинності;

3. кожен новий елемент рельєфу повинен бути охарактеризований розрізом;

4. коли крутизна схилу на всьому його протязі різна, то ґрунтовий розріз закладають окремо на крутій чи пологій частині;

5. розрізи потрібно розміщувати так, щоб не порушити маршрут дослідження;

6. закладення розрізів біля самої грунтової межі – не допускається;

7. розрізи повинні закладатися не ближче ніж 10 м до польової дороги та 50м до доріг з товстим покриттям;

8. не можливе закладення розрізів на території, де проводяться будівельні роботи.

Виділяють три види ґрунтових  розрізів:

1. головні розрізи, які призначені для всебічного вивчення не тільки грунтів, а й ґрунтотворної породи. Їх закладуть у типових місцях на глибину до 2м, якщо не перешкоджають тверді ґрунтові породи або ґрунтові води. Вони служать для детального вивчення морфогенетичних ознак та відбору зразків ґрунту для аналізу;

2. полурозрізи призначені для виявлення змін найбільш суттєвих ґрунтових показників та встановлення контурів розповсюджених ґрунтів. Вони розкривають всі генетичні горизонти до початку ґрунтотворної породи на глибину 75 – 150 см;

3. прикопки – неглибокі розрізи, які служать основою для встановлення та перевірки меж ґрунтових ареалів, оскільки вони вскривають лише верхній генетичний горизонт.

Співвідношення між основними  розрізами, напіврозрізами і прикопуваннями при роботі на топографічній основі прийняте 1 : 4 : 5, при роботі на матеріалах аерофотознімання -1 : 4 : 2.

Розрізи закладають за певними  правилами. Розташовувати розріз потрібно так, щоб його передня стінка (протилежна східцям) до моменту опису була максимально  освітлена. Грунт  викидають тільки на бічні сторони (щоб не порушити рослинний покрив біля передньої  стінки) так, щоб після дослідження  розрізу можна було легко засипати яму, не перемішуючи родючі шари з  малородючими. Тому орний шар або  гумусовий горизонт в цілому викидають  на одну сторону, а нижні і породу на іншу. Основне правило роботи в полі – акуратно засипати  розріз відразу ж після опису і  відбору зразків.

При закладені розрізів на вододілах передня стінка під  час опису повинна бути освітлена  сонцем, а на схилах – перпендикулярна  напрямку схилу.

На слабохвилястих рівнинах, де строкатість ґрунтового покриву  створюється головним чином рельєфом, основну кількість розрізів закладають на рівних плакорних ділянках, а  іншу - на других елементах рельєфу. При роботі в умовах гірського  або рівнинного розчленованого рельєфу, розрізами характеризують ґрунти схилів неоднакової експозиції, крутизни, а також різних частин схилів .

Після того, як викопали розріз необхідно точно нанести місце  його розташування на топографічну основу, тобто прив'язати розріз, точність нанесення якого повинна складати ±3,0 мм при масштабі 1: 10 000 та ±1,5 мм при 1:25000.

Прив'язка розрізів починається з визначення сторін світу і його місцезнаходження відносно середовища. Для цього необхідно звірити карту з місцевістю, відшукати на ній зображення навколишніх предметів і визначити по них своє місцезнаходження. Ними можуть бути тільки такі предмети, які точно і безпомилково пізнаються і на карті, і на місцевості. Найбільш зручні орієнтири для прив'язки – землеустройні стовпи (чи кургани), розташовані по межах землекористування або полів сівозміни. Досить точно можна орієнтуватися на місцевості, користуючись такими малозмінними елементами внутрішньої ситуації як річки, профільні дороги, мости, лісосмуги, лінії високовольтних передач і т. д. 

На топографічній основі основні ґрунтові розрізи позначають квадратом із стороною 3 мм, полурозрізи  – колом діаметром 3 мм, а прикопки – рівностороннім трикутником із стороною 3 мм (вершиною вниз). Нумерація  на плановій основі головних розрізів та полурозрізів суцільна, яку позначають цифрою, розташованою праворуч від  умовного позначення, а нумерацію  прикопок проводиться буквами, які  відповідають певному розрізу

На плановій основі місце  закладки розрізу повинно бути розташовано  так, щоб всі лінії планової основи були паралельні лініям місцевості, а  верхня рамка була звернена на північ. Відстань між розрізом та відповідним  орієнтиром визначають двухметровкою  або, в окремих випадках, кроком, після чого наносять на планову основу.

Виконавши прив'язку розрізу, приступають до польового вивчення ґрунту, метою якого є визначення місця ґрунту в класифікаційній  системі, тобто встановлення його назви, яка характеризує генетичні та агровиробничі  властивості. Для цього описують профіль ґрунту і чинники грунтоутворення, що обумовлюють формування окремих  генетичних горизонтів. Опис ґрунтового профілю і характеристику чинників грунтотворення ведуть в польовому  журналі по спеціальній формі, де описують форми рельєфу, рослинний  покрив, характеризують с/г угіддя та їх стан, агрофізичні показники орного шару ґрунту.

 Основний етап польового  дослідження – опис профілю  ґрунту по усіх генетичних  горизонтах розрізу, які називають  та позначають певними основними  та додатковими символами. Потім  приступають до опису морфологічних  ознак та властивостей, які визначають  суть кожного горизонту. Схему  опису представляють у журналі. 

На підставі вивчених морфологічних  ознак кожного генетичного горизонту  роблять висновок про процес грунтотворення і дають повну назву ґрунту з виробничою характеристикою. 

Залежно від цілей дослідження  розрізняють декілька видів ґрунтових  зразків :

 зразки по генетичних  горизонтах грунтів, які беруть  з усіх основних і деяких  перевірочних розрізів з середини  генетичних горизонтів завтовшки  10см. Їх загальне число повинне  охоплювати усі види грунтів  і забезпечити достатню повторність  (2-3 розрізи на кожен вид). З  усіх генетичних горизонтів беруть  зразки масою не менше 0,5 кг. Спочатку беруть зразок з самого  нижнього горизонту, потім з  вищерозміщеного і т.д. (знизу  догори).  У разі більш глибоких  генетичних досліджень зразки  відбирають пошарово: через кожні  10 см. Зазвичай зразки беруть ґрунтовим  ножем на руку, який переносять в тряп′яний або поліетиленовий мішечок з етикетку, де олівцем пишуть: експедиція, область, район, господарство, номер розрізу, назва ґрунту, горизонт, глибина узяття зразка (см), дата, підпис. Орієнтовне число розрізів, що призначаються для аналізу, залежить від масштабу грунтової зйомки і категорії складності території;

Індивідуальні і змішані зразки беруть при виконанні великомасштабних агрохімічних досліджень і складанні картограм.

При агрохімічному картографуванні  для відбору зразків поля розбивають на елементарні ділянки з однорідним ґрунтовим покривом. В межах елементарної ділянки на глибину орного шару (як правило, 0-20 см) беруть змішані зразки. Один змішаний зразок складають з 20 індивідуальних проб, узятих за допомогою  тростьового бура. Маса змішаного  зразка 300-400г. Частота відбору змішаних зразків залежить від строкатості  ґрунтового покриву, рельєфу місцевості, міри удобрення полів.

Для спеціальних агрофізичних аналізів зразки беруть з непорушеним  складенням. Для цього з розрізу  на необхідній глибині вирізують  цілісний шматок ґрунту ("цеглинка") масою 1- 2 кг, яки упаковують без порушення  природного складення.

До зразків грунтів, узятих з непорушеним складанням, відносяться  і моноліти, які беруть в дерев'яний ящик, що складається з рамки і  двох кришок, що кріпляться до рами шурупами.

Картографування ґрунтового покриву найбільш складний і відповідальний етап польових досліджень. Складність картографування полягає в тому, що навіть при детальній зйомці немає  можливості виділити на карті усі  ґрунтові індивідууми (ЄГА). Тому при  визначені їх меж важливо правильно  вибрати місце закладки розрізу  з обов’язковим урахуванням форм рельєфу.

Межі між сусідніми  ґрунтами легко визначаються при  різкій зміні будови поверхні. Якщо елементи рельєфу повільно переходять один в інший, то межі визначити важко. При цьому виникає потреба  частіше закладати розрізи або  полурозрізи, прикопки.

При встановлені меж ґрунтових  ареалів, які не виражені різко,  застосовують метод зближення. Суть цього методу зводиться до закладання додаткових прикопок на прямій від  одного розрізу до іншого до того часу, поки між парою сумісних прикопок не буде досягнута точність у проведені  межі між ґрунтовими ареалами.

Важливою ознакою при  картографуванні являється поверхня ґрунту, яку згідно Б.Р.Разанова за морфологічними ознаками можна поділити на:

1. рівнинна поверхня:

•  килимова – рівна поверхня, яка найліпше виражається під шатром хвойного лісу;

•  зерниста – поверхня ґрунту під трав’яною рослинністю, де поверхня сформована агрегатами приблизно однакового розміру;

•  грудкувата – поверхня орних вирівняних грунтів, яка складається з агрегатів дрібно- чи грубогрудкуватих розмірів;

•  поверхнева кірка – поверхня безструктурних грунтів, у яких внаслідок неправильного використання зруйнована грудкувата структура;

2. хвиляста поверхня, яка  може бути наслідком неправильного  ведення землеробства або розвитку  ерозійних процесів, а також пов’язана  з впливом мікрорельєфу:

•  купина – поверхнево заболочені ґрунти;

•  промивна поверхня – утворюється внаслідок лінійного розмиву переважно орних земель;

•  ребриста – як правило поверхня грунтів легкого гранулометричного складу, на яких інтенсивно розвивається дефляція;

•  брилувата – утворюється під час оранки безструктурних з високою щільністю грунтів;

•  скотобійна – поверхня пасовищ, яка тривало використовувалася для випасання худоби.

Відомості отримані в процесі  крупномасштабного картографування  по кожному ґрунтовому розрізі, будові поверхні, стану культурної рослинності  дають підставу для проведення меж  ґрунтових ареалів. Межі встановлюються за допомогою прикопок, кількість  яких на одиницю площі не залежить від складності місцевості та масштабу ґрунтової зйомки, а кількість  ґрунтових розрізів (полурозрізів) залежить від цих показників. Точність проведення меж між ґрунтами на плановій основі становить 2мм при різкому  переході, 4 мм – при ясному переході, 10мм – при повільному переході.

Складання ґрунтового плану  на місцевості проводять таким чином: ідучи по направленню робочого маршруту виділяють границі ареалів, враховуючи при цьому зміну рельєфу місцевості, рослинності, гранулометричного складу ґрунтотворних порід. Якщо направлення  маршруту співпадає з контурами  грунтів, які витягнуті уздовж маршруту, тоді повністю проводять межу контуру. Якщо направлення контурів поперек  маршруту, тоді границю проводять  до межі бачення 100м, а подальше виділення  цього контуру продовжується  до сусіднього проходження паралельних  маршрутів.

Картографування ґрунтового покриву – це встановлення в природі  границь розповсюдження різних грунтів  та накладення ґрунтових контурів на карту, яке в основному проводиться  з використанням  горизонталей. В  якості ґрунтового покриву виділяють  відносно однорідну природно-господарчу ділянку, відокремлену внаслідок екологічної  оцінки не тільки ґрунтового покриву, а й елементів ландшафту.

Маючи топографічну карту  з горизонталями можливо з  достатньою точністю показати границі, які співпадають з границями  рельєфу, а це може бути:

1. границі лощин, балок,  де можливе формування гідроморфних  грунтів;

2. границі між ґрунтами  різного ступеня еродованості  грунтів, розташованих на схилах  різної крутизни;

3. границі між ґрунтами  надмірного та нормального зволоження.

 

3.3 Камеральний  період

Камеральний обробіток матеріалів польових досліджень ґрунтів виконують  частково вже в процесі польових робіт і потім зразу після  складання польової ґрунтової карти  господарства. Камеральний обробіток  в польових умовах включає попереднє  оформлення ґрунтової карти, складання  відомостей, необхідних для кінцевого  обробітку матеріалів, роботу з ґрунтовими зразками і заповнення щоденника  польових досліджень.

Камеральний період є завершальним складанні ґрунтового плану, а також  ґрунтового нарису та допоміжного картографічного  матеріалу, які допомагають у  вирішені різноманітних господарських  питань.У цей період виконують  лабораторні і складальні роботи, пишуть грунтовий нарис (пояснювальну записку), обчислюють площі контурів грунтів, заповнюють земельну прошнуровану книгу.

Для уточнення класифікаційних  найменувань грунтів, їх агровиробничої характеристики і оцінки аналізують ґрунтові зразки, узяті по генетичних горизонтах. На основі аналізів, які  визначаються цілями і завданнями ґрунтових  досліджень та належністю досліджуваної  території до ґрунтових зон і  провінцій, коригують польові ґрунтові матеріали – робочі польові карти  з нанесеною сіткою розрізів усіх категорій і польових щоденників та складають оригінал остаточної грунтової  карти та ряд агрономічних картограм.

Після виконання аналізів уточнюють польові описи грунтів, вносять необхідні коректировки до списку виділених на польовій карті  ґрунтових різновидів (наприклад, по механічному складу, гумусованості  та ін.), а потім складають остаточну  ґрунтову карту і картограми, що додаються до неї. 

Остаточна грунтова карта  повинна містити ситуацію картографічної основи, ґрунтові контури зі значками і індексами усередині них, що відбивають різноманітність ґрунтового покриву, механічний склад грунтів, ґрунтоутворюючі породи, комплекси  і таке інше, а також зарамочное оформлення.