Розробка та впровадження інноваційних оздоровчих методик науроках фізкультури в загальноосвітній

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

ДИПЛОМНА   РОБОТА

на тему:

РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ОЗДОРОВЧИХ МЕТОДИК НА УРОКАХ ФІЗКУЛЬТУРИ В  ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

 

                      

                                    Виконавець: студент 45 групи ФЕФВ

                                                Майвалдов Олег

 

                                       Науковий керівник: зав. каф. валеології

                                                                    та БЖД, доцент

                                                         Воскобойнікова Г.Л.

 

 

 

 

 

 

 

Бердянськ-2007

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Оздоровчі   методики  в структурі організації фізичного виховання  та  основ  здоров’я в загальноосвітній  школі.

1. Теоретичні засади оздоровчої фізичної культури.
2. Застосування оздоровчих методик в теоретичній підготовці учнів загальноосвітніх шкіл з дисципліни «фізична культура».
3. Методичні підходи до організації навчального процесу з фізичного виховання та основ здоров`я.

РОЗДІЛ 2.  Розробка  та  впровадження  інноваційних  оздоровчих 

                      методик  на  уроках  фізичної  культури  та  основ  здоров’я 

                      в  загальноосвітній  школі.

1. Розробка методик викладання фізичного виховання та основ здоров`я в загальноосвітній школі.
2. Впровадження інноваційних методик викладання фізичної культури та основ здоров`я в навчальний процес загальноосвітньої школи.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    

          ВСТУП

Фізична підготовка і здоров'я населення — одна з  найактуальніших проблем держави. Здоров'я нації — це підґрунтя її процвітання, той вирішальний потенціал, який  визначає долю будь-яких реформ. Потенціал фізичного виховання полягає у тому, що воно впливає  не  тільки на рухову активність людини, але і на її етичні, соціальні і духовні якості. Рухова активність людини - систематична, мотивована діяльність,      направлена на фізичне вдосконалення, тому вона розглядається як головна сфера формування фізичної культури особи.

Гарний фізичний розвиток, повноцінне здоров'я людини можливе тільки при збереженні правильної постави. Вона не виникає сама по собі, її треба формувати  з дитинства. Навички правильної постави є умовним руховим рефлексом і, також, як інші навички формуються у процесі розвитку і виховання дітей. Отже, формування та виховання постави та її зміни під впливом негативних зовнішніх і внутрішніх чинників починається з раннього дитинства і закінчується у період призупинення росту дітей, у тісному зв'язку з розвитком усіх рухових функцій. Тому батьки і вчителі повинні вчити дітей з раннього віку, як треба правильно сидіти, стояти, ходити та постійно слідкувати за своєю поставою. Провідна роль у формуванні та вихованні правильної постави у школярів відводиться педагогічному впливу в школі, особливо на уроках фізичної культури  та  основ здоров’я , що потребує грамотної, тривалої і головне - систематичної роботи вчителів фізичної культури, починаючи з початкових класів і продовжуючи їх у старших, аж до 11 класу.

В процесі фізичного  вдосконалення людини складаються  дві взаємозв'язані системи заходів: педагогічний процес, направлений на розвиток рухових можливостей, і система організованих заходів, що визначають і регламентують розвиток фізичного виховання в країні. Багато фахівців відзначають взаємозв'язок між організацією і методикою фізичного виховання і здоров'ям дітей і молоді.

 

                                               РОЗДІЛ І

 

 Оздоровчі  методики  в  структурі організації фізичного виховання та  основ  здоров’я в загальноосвітній  школі

 

У шкільному  віці мета фізичного виховання  та  навчання  основ здоров’я  конкретизується наступними оздоровчими задачами:

• профілактика виникнення пріоритетних захворювань (порушення

     постави, вірусно-респіраторні);

• гармонійний розвиток всіх фізичних якостей з урахуванням сенситивних

      періодів;

• досягнення належного рівня фізичного стану, що забезпечує високий

      рівень фізичного здоров'я.

 

1. Теоретичні засади оздоровчої фізичної культури

 

Як відзначає  Круцевич (2000—2002), сучасна організація процесу фізичного виховання дітей і підлітків в Україні не є керованою, оскільки не досягає основної мети — високого рівня фізичного здоров'я підростаючого покоління.

Формування  правильної постави дітей шкільного  віку неможливе без правильно  організованого, керованого процесу  фізичного виховання.

Під управлінням  у фізичному вихованні розуміють  процес цілеспрямованої, контрольованої і регульованої зміни рухових   можливостей людини. Рівні здоров'я, фізичній працездатності і соціальній активності населення  є критеріями ефективності цього процесу.

Головний компонент  фізичного виховання — фізичні  вправи  та  навантаження.

Фізичне виховання  як процес цілеспрямованої зміни форм і функцій організму специфічними і не специфічними для нього засобами є сукупністю організаційних і педагогічних засобів,  цілеспрямованих на покращення фізичного стану людини. У сфері фізичного виховання всі значні  досягнення мають ідеї і принципи системного підходу.

Ґрунтуючись на теоретичних  засадах системного підходу при вивченні цілісного об'єкту, необхідно звернути увагу на ті ознаки, які характеризують даний об'єкт як ціле. В межах єдиної системи вони  розглядаються як взаємозв'язані  частини цілого. Тому система розглядається як сукупність взаємодіючих компонентів, зв'язків і відносин, об’єднаних єдністю мети. Досягнення мети є головною задачею управління.

У сфері фізичної культури управління здійснюється за декількома  напрямками :

• управління соціальними системами;
• управління біологічними системами;
• управління технологічними системами.

Рівень рухової  активності в шкільному віці значною  мірою обумовлений не віковою  потребою в ній (кинезіфілієй), а організацією фізичного виховання в школі, залученням дітей до організованих і самостійних занять у позашкільний час.

Комплексна  програма  фізичного виховання  та  основ  здоров’я , прийнята в Україні, крім двох обов'язкових уроків в тиждень передбачає додаткові і факультативні заняття і фізичні вправи в режимі дня. Діти повинні щодня займатися фізичними вправами близько двох годин. Але навіть за найсприятливіших умов на практиці загальноосвітня школа не в змозі забезпечити необхідний  обсяг рухової активності, тому фактично спеціально організована рухова активність обмежується 3—4 годинами в тиждень  у основної маси школярів, що складає 30 % гігієнічної норми.

Діти, відвідуючи  дитячі  та  юнацькі, зайняті тренуваннями від 8 до 24—28 ч в тиждень, що в кілька разів вище тижневого навантаження займаються в загальноосвітніх школах.

Рання спортивна  спеціалізація, що створює гіперкінезію (надмірну рухову активність), останнім часом поширена у спорті. Дослідження ряду авторів (Сухарев, 1982; Бальсевіч, 1988—2002 і ін.) показали, що при цьому виникає специфічний комплекс функціональних порушень і клінічних змін, що позначаються  як стан гіперкінезії. Такий стан супроводжується небезпечними змінами  стану здоров’я,  з боку ЦНС і нейрорегуляторного апарату дітей. Наголошується виснаження симпатоадреналової системи, дефіцит білка і зниження імунітету організму.

При спільності теоретичних  застав про критерії вікових норм рухової активності дітей і підлітків різні автори наводять різні показники, що характеризують ці норми. Сухарев (1982) за допомогою крокоміра розробив гігієнічні нормативи добових локомоцій для дітей і підлітків.

Силла (1984) пропонує нормувати рухову активність за  видом діяльності.

Приведені авторами критерії можна використовувати  як орієнтир для оцінки рухової активності  конкретної вікової групи дітей в зіставленні з умовами життя, навчання, організацією процесу фізичного виховання. Проте  їх  вельми  важко використовувати для визначення індивідуальної норми. На нашу думку, індивідуальна норма рухової активності повинна виходити з її доцільності і корисності для здоров'я. Для цього потрібно орієнтуватися на показники, що характеризують здоров'я дітей. Необхідно  знать, з якою метою і якого рівня фізичного стану необхідно досягти.

Як свідчать дані багатьох дослідників, антропогенні чинники навколишнього середовища впливають на фенотипічну адаптацію організму людини. Визначення ступеню впливу конкретного чинника є важко здійснюваною задачею, проте методи, вживані в популяційній  генетиці, де вивчаються групи за  складеним фенотипом і характерними особливостям середовища незаселеного, дозволяють виявити вплив провідних чинників і напрям їх дії, що є надзвичайно важливим для корекції процесу фізичного виховання в системі управління.

Раціон харчування і їжа мають величезне значення для збереження здоров'я дітей шкільного віку. Здоровий раціон залежить  від кожної окремої поживної речовини, але і від загальної структури харчування. Основний принцип раціонального харчування — споживання різноманітних харчових продуктів. Це основа структуризації раціону харчування відповідно до основних чотирьох груп харчових продуктів.

 Якщо  дитина з якої-небудь причини потрапляє в несприятливі умови (хвороба, нераціональне харчування і т.п.), темпи розвитку моторики її  організму уповільнюються. Після усунення впливу  негативних  факторів, якщо вони не були надмірними  і  не  спричинили  стійких  негативних  біологічних  змін,  що  можуть  провокувати  патології,  рухові можливості відновлюються  і розвиваються прискореними темпами. Подібну властивість  організму називають гомеорезом.

У профілактиці порушень постави дітей шкільного віку велике значення має організація стато динамічного режиму, за  яким  необхідним  є дотримання низки умов.  Першою  умовою  є необхідність    систематично  займатися оздоровчою або спеціальною гімнастикою. Мінімальна тривалість занять — 20 хв., оптимальна — 40 хв. Великий вплив має тривалість перебування  дитини  в  робочій  позі  та  тривалість  рухових занять. Старшокласникам необхідно робити перерви через кожні 40—45 хв., а першокласникам — через 30—35 хв.

В процесі формування постави необхідно дотримуватися загально методичних правил:

• враховувати вікові особливості формування і розвитку ОРА,  ознак окостеніння скелета людини;
• враховувати сенситивні періоди розвитку фізичних якостей людини в онтогенезі;
• гармонійно розвивати силу м'язів;
• використовувати адекватні методи і методичні прийоми для послідовного формування пози і правильної постави і т.д.

Профілактика порушення постави дітей основана на рівномірному і гармонійному фізичному розвитку, умінні координувати рухи, управляти ними.

Кістково-м'язова  система найбільш демонстративно відображає  загальні ознаки вікового розвитку.

!Зміни параметрів кісткової і м'язової тканини різко впадають в очі як при прогресивному зростанні організму, так і при інволюції.

Молодший  шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опрноно-рухового апарату, але інтенсивність зростання окремих розмірних ознак його різна. Так, довжина тіла збільшується в цей період в більшій мірі, ніж його маса. Відбуваються зміни і в пропорціях тіла: змінюється відношення обхвату грудної клітки до довжини тіла, ноги стають відносно довше. Хоча в тотальних розмірах тіла різниця між хлопчиками і дівчатками ще неістотна, обхват грудної клітки і ЖЕЛ у дівчаток менше.

У молодших школярів продовжується окостеніння скелета, зокрема, завершується окостеніння фаланг пальців. Суглоби дітей цього віку дуже рухомі, зв'язковий апарат еластичний, скелет містить велику кількість хрящової тканини. В той же час поступово фіксуються вигини хребетного стовпа: шийний і грудний — до 7 років, поперековий — до 12. До 8—9 років хребетний стовп зберігає велику рухливість.

М'язи дітей  молодшого шкільного віку мають  тонкі волокна, містять невелику кількість білка і жиру. При цьому крупні м'язи кінцівок розвинені більше, ніж дрібні. Іннервационний апарат м'язів досягає досить високого розвитку. У тих м'язах, які випробовують велике навантаження, інтенсивність змін кровопостачання і іннервації виражена більше.

Молодший  шкільний вік — найвідповідальніший період у формуванні рухових координації дитини. У цьому віці закладаються основи культури рухів, успішно освоюються нові, раніше невідомі вправи і дії, фізкультурні знання.

Зміни режиму життя, пов'язані з початком навчання в школі, рівно як і незавершений ще процес формування ОРА, обумовлюють необхідність прояву обережності при дозуванні фізичних навантажень молодших школярів. Обмеження торкаються застосування силових вправ, тренувальних навантажень на витривалість і часу проведення окремих занять.