Психологічна підготовка веслувальників

підготовкою (ЗПП).

 

Психологічна підготовка до конкретного змагання називається спеціальною

психологічною підготовкою (СПП).

 

Між ЗПП і СПП можуть проводитись спеціальні заходи по корекції

психічного стану спортсмена в заключному етапі підготовки. Такі заходи

являють собою комбіновані варіанти психологічної дії з метою оптимізації

психічного стану, що утворюється у спортсмена ситуаційно, як перед

змаганням так і в ході їх. Необхідність в цих заходах утворюється при

відсутності  систематичності в психологічній підготовці; вони можуть

бути доповненням чи уточненням  до попередньо проведеної роботи. Крім

цього, подібні заходи можуть бути пов’язані із здійсненням психологічної

чи психотерапевтичної роботи.

 

Кожний розділ психологічної підготовки спортсмена має свій напрямок,

завдання, зміст і  пропонує проведення відповідних міроприємств.

 

ЗПП-психологічна підготовка спортсмена до конкретного тренувального

процесу. Досягнення високих результатів в сучасному спорті можливе лише

за умови здійснення багаторічної систематичної підготовки, непорушного

дотримання життєвого і спортивного режиму. До цього спортсмен повинен

бути психологічно готовий. Досягнена підготовка повинна постійно

здійснюватись під час тренування. Для цього існують наступні основні

шляхи:

Створення, підкріплення і зміцнення мотивів спортивного тренування:

 Мотивація спортсмена

Формування приємного відношення до різноманітних сторін тренувального

процесу.

Існує цілий ряд причин, що впливають на динаміку перед змагального

психічного напруження і ті, що визначають різні рівні стану

психологічної підготовки спортсмена.

Причини, що впливають на динаміку передзмагального психічного

напруження:

 

Значення змагань;

 

склад учасників змагань;

 

рівень організації змагань;

 

поведінка людей, які мають вплив на спортсмена;

 

індивідуально-психологічні особливості спортсмена;

 

особливості виду спорту і змагальних вправ;

 

ступінь оволодівання способами саморегуляції;

 

ступінь оволодівання способами самоконтролю.

 

Сучасна практика завершальної настройки спортсмена перед стартом  дозволяє виділити етап безпосередньої психологічної підготовки до виконання спортивної дії. Така психологічна підготовка здійснюється в умовах концентрації уваги, що дозволяє спортсмену вийти на необхідний рівень мобільної підготовки до старту, виконання спортивної дії і т.д.

 

2.Методи і засоби забезпечення  психологічної підготовки.

 

Термін “психологічне забезпечення” відображає найбільш прикладну сторону

сучасної психології спорту. Як і будь-яка інша спортивна діяльність

ефективна тільки при відповідному матеріальному, технічному, медичному,

психологічному і іншому забезпеченні.

 

Приймаючи до уваги будову і функціонування організму, спортивний

результат можна представити, як найбільш ефективне співвідношення

підготовки виконуючих рухи органів, функціонального тренування і

удосконалення нервово-психічних механізмів регуляції рухів, переживань,

поведінки. Розвиток і удосконалення нервово-психічних механізмів

регуляції і складає суть психологічного забезпечення діяльності в

спорті.

 

Таким чином, психологічне забезпечення – це комплекс заходів направлених

на спеціальний розвиток, удосконалення і оптимізацію систем психічного

регулювання функцій організму і поведінки спортсмена з розрахунком задач

тренувань і змагань.

 

Вирішення власних проблем психологічної підготовки веслувальника може

проходити в таких конкретних формах:

 

Психологічна консультація.  В   процесі тренувань і змагань у

спортсменів і тренерів виникає багато запитань по відношенню до методів

і засобів підготовки спортсменів, як їх психічного стану, рівня розвитку

актуальних сторін психіки, які потребують кваліфікованої психологічної

відповіді. Психологічну консультацію проводить спортивний психолог, а

також можуть проводити тренер і лікар (при наявності в них достатніх

знань і досвіду психологічних розмов). Консультація може носити, як

індивідуальний, так і груповий характер і проводитися у формі розмови,

запитання і відповіді, в офіційній або неформальній обстановці, це і є

діапазон заходів і методів психологічної консультації дуже широкий.

Основною умовою для довірливих і відвертих відносин зі сторони

спортсменів і тренерів – глибокі професійні знання, дотримання правил

етики психологічних обслідувань і завоювання поваги і визнання.

 

Психологічне вивчення. Степінь необхідності в отриманні постійних

психологічних знань і їх оновленні  являється показником розвитку

особистості спортсмена і тренера. Велика необхідність в психологічних

знаннях спостерігається не тільки у спортсменів, але й у тренерів, і

частіше всього тих знань, які неодмінно сприяють успіху їх діяльності.

Причому, знання ці повинні бути конкретними, а не загальними, оскільки

напружений тренувальний процес заставляє концентрувати увагу і сили на

головному – факторах які забезпечують успіх відбору, тренувань і

змагань.

 

Психотренінг. Вданий час дана форма психологічного забезпечення

здійснюється без спеціального виділення її в самостійний розділ роботи з

спортсменами. Найбільш широко застосовуються відомі методи ідеомоторного

тренінгу, при вивченні або удосконаленні техніки рухів або для адаптації

психіки спортсменів до умов наступних змагань (імаготренінг).

 

Найбільш перспективною формою психотренінгу являється застосування

комплексів психотехнічних тренувань, які дозволяють плавно вставляти їх в

тренувальний процес, розвивати  і удосконалювати необхідні на даному

етапі спортивного удосконалення психічних процесів, якості і стану, а

також навчати методом психологічної регуляції.

 

4.    Психогігієна  і психотерапія. Дані форми психологічного

забезпечення тісно пов’язані  і  взаємно  доповнюють одне одного.

 

Інтенсивність   навантаження в спорті постійно зростає і нема цьому

росту. Примусити організм адаптуватися в таких умовах можна  вже тільки

за  допомогою психологічних взаємодій, оскільки тільки так можна

застерегти від можливих патологічних впливів навантажень, травм. Саме

дана форма психологічного забезпечення в силу своєї охоронної функції і

виконує цю роботу. Тому так важливе знання і навчання спортсменів,

тренерів і лікарів правилам психогігієни в різних режимах тренувальних і

змагальних навантажень. Найпростішим прийомом психогігієни являється

психопауза на тренуванні, яка дуже використовується на даний час

тренерами, оскільки їм мало відомо  про регулюючі можливості слова для

оптимізації психічного стану, позбавлення відчуття втоми, активізації

необхідних психічних процесів і т.д. Важливість володіння вказаною

формою забезпечення підтверджується і тим, що в стані перетренування,

перед змагального або змагального стресу у спортсменів, часто

спостерігаються різні несприятливі психічні реакції, етиологія і форми

прояву  яких різнобічні та індивідуальні. Така ситуація потребує

психотерапевтичної допомоги спортсмену,  яку повинні вміти застосовувати

не тільки лікарі і психологи, але і тренери. Таку можливість дає

володіння прийомами і методами психотерапії, вміння бачити типові

симптоми прояву  нервових реакцій, навчання веслувальників прийомам

ефективної саморегуляції.

 

Психологічна регуляція спортсменів.

 

Серед багатьох факторів, що впливають на ефективність діяльності в

спорті, одним з головних є рівень психологічного напруження спортсмена.

В повсякденному житті такий рівень коливається в широких межах, від

дрімаючого стану, до стану збудження. Відсутність свідомої психологічної

напруги спостерігається під час сну. Максимум психічного напруження –

межа можливостей людини, коли повністю реалізується підготовка і запаси

організму.

 

В спорті психічне напруження виникає як на тренуваннях як і на

змаганнях, але воно відрізняється за напрямком і змістом. Напруження на

тренуваннях пов’язане головним чином, з процесом діяльності, з

необхідністю переносити вплив зростаючого фізичного навантаження, тому

воно називається процесуальним. В екстремальних умовах змагань

добавляється ще й напруження, що визначається ціллю досягнення

найбільшого результату. Це – результативне напруження. Ці два види

психологічного напруження можуть проявитись не тільки в процесі

тренувальної чи змагальної діяльності, але й до неї, при цьому

процесуальне напруження виникає безпосередньо перед тренуванням, а

результативне може виникати за довго до початку змагань.

 

Само по собі психічне напруження є фактором позитивним, тим, що

відображає активність всіх функцій і систем організму, що забезпечують

їй високу продуктивність.

 

Однак, якщо напруження надзвичайно високе, з чим постійно пов’язаний

спорт, вони можуть переростати в психічну перенапруженість. Вона

розглядається психологами як фактор, що впливає на спортсмена, оскільки

це дисбаланс функцій, надмірне емоційне збудження, негативна затрата

енергії.

 

До психічного перенапруження призводить довготривала робота спортсмена

на межі між напруженням і виснажливою роботою, що все частіше зустрічається на сучасних тренуваннях при супервисокому рівні спортивних

досягнень.

 

В підсумку спортсмен знаходиться на одній з трьох стадій психічного

пренапруження: нервовості, порочної стенічності чи астенічності.

 

І снують загальні і специфічні для кожної стадії ознаки психічного

перенапруження.

 

Загальні – швидка втомлюваність, втрата працездатності, порушення сну,

часткові головні болі.

 

Перша стадія – нервозність. Її специфічними ознаками є: нестійкий

настрій, примхливість, виникнення неприємних відчуттів у м’язах,

внутрішніх органах.

 

Друга стадія – порочна стенічність. Її ознаки – наростаюче нестримне

подразнення, емоційна нестійкість, висока збудливість переживання.

 

Третя стадія – астенічність. Вона характеризується загальним депресивним

настроєм, тривогою, невпевненістю в своїх силах, високою ранимістю.

 

Підвищити або покращити як фізичний так і психічний стан спортсмена,

зняти його психічну напругу простіше тоді, коли спортсмен володіє

відповідними методами психологічної регуляції.

 

Підтримці сприятливих станів психіки в немалій мірі сприяє правильна

побудова режиму тренувань, підготовка до змагань, організація

соціально-психологічного клімату , раціональність систем

відновлення і відпочинку, вітамінотерапія і т.д. однак основну роль в

нормалізації психічного стану відіграє вміння самого спортсмена зробити

це, або ступінь оволодіння ним прийомами психічної саморегуляції.

 

Під психічною саморегуляцією розуміється вплив спортсмена на свою власну

психіку з  метою ціле направленої регуляції діяльності всіх систем

організму, його реакцій, процесів, станів.

 

Методи психорегуляції класифікуються за декількома ознаками. По змісту –

на вербальні і невербальні, які поділяються на апаратурні і без

апаратурні. За особливостями реалізації методи психорегуляції

діляться на контактні і безконтактні.

 

До найбільш вивчених методів гетеро регуляції, що застосовуються в

спортивній діяльності, відноситься гіпноз. В цьому зв’язку найбільш

типовими завданнями, що вирішуються в спорті за допомогою гіпнозу, є:

 

позбавлення спортсмена від страху отримання наступної травми;

 

виклик у спортсмена асоціацій з його попередніми успіхами;

 

вилучення з пам’яті спортсмена асоціацій які можуть негативно вплинути

на ефективність його діяльності в умовах відповідальних змагань.

 

Гіпноз в спорті не відкриває які-небудь надзвичайні додаткові можливості

спортсмена, але дозволяє в найбільш повній мірі реалізувати існуючі у

нього потенційні можливості, які в звичайному стані використовуються в

меншій мірі.

 

Сеанси гіпнозу повинен проводити спеціаліст, котрий має відповідну

медичну освіту, спеціальні професійні знання і практичний досвід.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I.  Психічні стани як основні об’єкти психологічної підготовки.

1.1Структура психічного стану

П.К. Анохін (1970) рекомендував розглядати як умову високої результативності спортсмена узгодження в динаміці, показників трьох рівнів: психічне збудження (емоції, тривога), вегетативне збудження (енергетика) та руховий навик (психомоторики). У структурі психічного стану найбільш значущим є власний психічний фактор. Якщо складність для структурування обумовлена необхідністю з'єднати два поняття: мотивація та емоції. Емоції - це вторинний продукт потреб, індикатор ступеня їх задоволення. Виникаючі при цьому відносини є регулятором рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поведінки людини. Іншими словами, відносини ,що змінилися до основних факторів тренування, що виразилися в задоволеності діяльністю, впевненості в правильності методики тренування, активності в діяльності, сподіваючись на успіх, поява емоційно забарвлених оцінок є рівень мотивації, спонукання до спортивної діяльності – мотиваційний стан . Для початку спортивного тренування (особливо у видах спорту на витривалість) потрібно досить високий початковий рівень мотивації, спонукаючий спортсмена переступити «бар'єр комфорту» і почати переживати всі відчуття, що виникають при крайніх ступенях втоми і напруги. Мірою витривалості до дії факторів навантаження буде в цьому випадку сила мотивів, що спонукають спортсмена до діяльності, рівень його мотиваційного стану як величини спонукання до виконання важкої навантаження.