Оптимізація розвитку спеціальної витривалості плавців-стайерів

В ході підвищення економічності  роботи варто врахувати, що залежно  від характеру вправ, способу  плавання, умов для тренування, енерготрати  істотно розрізняються, варіюють у досить широкому діапазоні. Це, природно, повинне бути враховане як при плануванні роботи з розвитку спеціальної витривалості в цілому, так і при підборі засобів, спрямованих на вдосконалювання здатності плавця до економічного виконання роботи.

Існує точка зору, що економічність  підвищується з ростом технічної  майстерності спортсмена [4]. Це справедливо, однак, якби вдосконалювання техніки рухів було єдиним шляхом збільшення ефективності фізіологічних витрат, те цей ефект проявлявся б тільки при виконанні специфічної роботи.

Із зростанням підготовленості  витрати знижуються і при неспецифічних навантаженнях, а в стані спокою й при виконанні стандартної роботи плавці високої кваліфікації витрачають енергію більш ощадливо [5].

Економічність діяльності серця кваліфікованих плавців проявляється в збільшенні обсягів його порожнин, що підвищує серцевий викид за рахунок збільшення систолічного обсягу при відносно низкою ЧСС, знижуючи енерговитрати серця і підвищуючи його механічну ефективність.

Економічність діяльності киснево-транспортної системи плавців забезпечується не тільки більшим серцевим викидом, але і здатністю більш ефективно його використовувати: витягати з кожної одиниці об'єму крові, прокачуваної серцем, більше кисню, перерозподіляти кровотік між активними і неактивними органами [21].

Економічність роботи багато в чому визначається рівнем порога анаеробного обміну (ПАНО). Збільшення змісту лактата в крові, що свідчить про настання ПАНО, звичайно спостерігається при рівні ПК, приблизно 45-50% МПК, хоча ця величина може коливатися в широких межах (40-70% і вище рівня МПК) і залежить від багатьох причин. У їхньому числі-пристосувальні можливості кисень транспортної системи до інтенсивної роботи, різне співвідношення в м'язовій тканині МС-волокон, у яких ефективність окисних процесів обумовлює високим змістом гемоглобіну, окисних ферментів і мітохондрій і БС-волокон, у яких переважає анаеробний гліколіз в умовах роботи щодо малої інтенсивності [6].

Однак, незважаючи на те, що рівень ПАНО багато в чому обумовлений  генетичними факторами, плавці високого класу можуть виконувати роботу, що вимагає витрат 70-75% МПК і більше без істотного нагромадження лактата, у той час, як в організмі нетренованої людини він інтенсивно накопичується при роботі на рівні 50-70% МПК [19].

Варто враховувати, що вправи на витривалість із навантаженням на одні групи м'язів не викличуть відповідних адаптаційних змін у м'язових клітках іншої групи. Підвищення витривалості в бігу або їзді на велосипеді ще не забезпечує відповідної витривалості при плаванні. Тому, функціональний потенціал організму плавця, придбаний при роботі з розвитку витривалості, може бути реалізований у змагальної діяльності у двох випадках:

1. Якщо він з'явився результатом застосування специфічних засобів тренування;

2. Якщо був придбаний у процесі неспецифічних для плавання вправ, однак на наступних етапах тренування за допомогою комплексу спеціально підготовчих засобів був адаптований до специфічних умов плавання [19].

Для досягнення високих  показників витривалості у плавців  повинна бути сформована дуже гнучка варіативна техніка, що дозволяє досягати заданого рівня швидкості плавання при істотних коливаннях динамічних і просторово-тимчасових характеристик рухів [8, 14].

Це дозволяє плавцю переборювати дистанцію з постійною швидкістю  при внутрішнім середовищі, що істотно  змінюється, організму і, таким чином, демонструвати високий рівень витривалості, особливо при пропливанні дистанцій, які вимагають граничної мобілізації анаеробних гліколитичних можливостей і супроводжуються важкими відчуттями стомлення.

Тому методика розвитку витривалості повинна відповідати особливостям рухових дій і функціональних проявів у процесі змагань.

На жаль, система педагогічних впливів, звичайно реалізується в практиці підготовки кваліфікованих плавців, в основному припускає моделювання умов змагань по зовнішніх характеристиках вправ (довжина дистанції) і відрізків, швидкість їхнього проходження і т.д [5].

Не заперечуючи доцільності  такого підходу, у доповненні до нього  варто моделювати в тренувальному  процесі і всі ті компенсаторні  перетворення в динамічній і кінематичній структурі рухів, діяльності найважливіших функціональних систем, які забезпечують високу і рівномірну швидкість на всіх відрізках змагальної дистанції.

У процесі розвитку витривалості можуть застосовуватися різноманітні по характеру і тривалості вправи. В арсеналі розвитку засобів загальної витривалості є вправи, побудовані на матеріалі циклічних видів спорту, спортивних ігор, виконувані на тренажерах.  Застосовувані вправи можуть втягувати в роботу більшу частину м'язового апарата або ж бути вузько спрямованими, тобто носити частковий або локальний характер [11].

Вправи циклічного характеру, спрямовані на розвиток загальної витривалості, по тривалості можуть досягати 2-3 годин  і більш. В той же час розвитку, наприклад, алактатні анаеробні  можливостей сприяють вправи, тривалістю не більше 20-30 секунд.

Ефективність різних вправ багато в чому залежить від  методичних умов їхнього виконання. Тут можна відзначити вирішальну роль таких компонентів, як інтенсивність  роботи, тривалість і характер пауз між вправами, загальна кількість повторень та ін. [23].

Їх зміна дозволяє сконцентрувати спрямованість впливу навантаження на цілісний розвиток витривалості або вдосконалювання її окремих складових. Змінюючи характер вправ, можна домогтися переважного  впливу, наприклад, на підвищення функціональних можливостей серцевого м'яза або ємності капілярної мережі, удосконалювання обмінних процесів, що протікають безпосередньо в м'язовій тканині, підвищення економічності роботи й ін.

Однак на практиці, як правило, не вдається вузько диференціювати вправи по спрямованості впливу на окремі компоненти витривалості. Звичайно одночасно вдосконалюється дві-три здатності, пов'язані з витривалістю: анаеробні можливості й психічна стійкість до стомлення, анаеробні можливості й економічність роботи, економічність роботи й ефективність використання функціонального потенціалу, підвищення стійкості й варіативності рухових навичок і вегетативних функцій паралельно з тактичними здатностями [13].

Змагальні вправи є потужним засобом цілісного вдосконалення спеціальної витривалості. При подоланні дистанцій в умовах, відповідальних змагань у плавців спостерігається значно більше глибока мобілізація можливостей функціональних систем у порівнянні з виконанням аналогічних вправ у процесі тренування. Наприклад, у відповідальних змаганнях у спортсменів реєструються більші (на 10-25%) величини лактату в крові, кисневого боргу в порівнянні з даними тренувальних занять. При це розходження тим значніше, ніж ефективніше функціональне настроювання спортсменів на змаганні [11].

Ефективність розвитку витривалості у великій мері залежить від відповідності зрушень у  діяльності різних систем і механізмів ,організму плавця тому рівню, що стимулює найбільш ефективне протікання адаптаційних процесів [3].

Так, ефективне підвищення аеробних можливостей має місце, якщо ЧСС під час дистанційної роботи становить 145-170 ск/хв. Робота при меншій частоті нераціональна, тому що приводить до такої мобілізації діяльності кисню транспортної системи, при якій забезпечується рівень, здатний викликати ефективні пристосувальні реакції; збільшення частоти скорочень вище зазначених величин (наприклад, до 175-180 і більше ск/хв.) хоча і приводить до повної мобілізації аеробних здатностей, однак пов'язане з істотним залученням у забезпеченні роботи анаеробних механізмів.

Для вдосконалювання  аеробних можливостей використовуються інтервальний і дистанційний методи, пропливання дистанцій здійснюється як у рівномірному, так і в змінному режимі [10].

Застосовуючи інтервальний метод для підвищення аеробної продуктивності необхідно керуватися засадами, заснованими на фізіологічному підході:

– тривалість окремих вправ не повинна перевищувати 1-2 мін.;

– залежно від довжини тренувального відрізка тривалість інтервалів відпочинку, як правило. перебуває в діапазоні 45-90с;

– визначаючи інтенсивність роботи при виконанні вправ і тривалість пауз, треба орієнтуватися на ЧСС 170-180 ск/хв наприкінці роботи й 120-130-наприкінці паузи. Збільшення ЧСС більше 180 ск/хв під час роботи і зниження її більше 120 наприкінці паузи недоцільно, тому що в тім і іншому випадку спостерігається зменшення ударного обсягу серця і зниження ефективності тренування [8].

Установлено, що тренування спрямоване в основному на підвищення функціональних можливостей серця, які є найважливішим чинником, що лімітує рівень аеробної продуктивності. Проте вплив цього методу не обмежується збільшенням обсягу серцевого м'яза. Його застосування розвиває здатність до інтенсивної утилізації кисню тканинами, сприятливо позначається на рівні анаеробної продуктивності [4, 11].

Застосування дистанційного методу сприяє вдосконалюванню всіх основних властивостей організму, що забезпечують надходження, транспорт і утилізацію кисню. Особливе значення фахівці надають цьому методу як способу поліпшення капілярізації м'язів і вдосконалювання здатностей, пов'язаних зі споживанням кисню безпосередньо в м'язах.

Дистанційна робота звичайно здійснюється в тимчасовому діапазоні від 10 хв до 1,5 години при ЧСС в 1 хв від 145 до 170, що особливо ефективно для підвищення функціональних можливостей серця [3, 12].

Однак найбільше широко в процесі  підготовки найсильніших плавців миру використовується одноразове проплывання дистанцій 1500-2000 м, а також серій дистанцій меншої напруженості-2-3 х 1000, 3-4 х 600-800 м, 4-8 х 400 м. При цьому поряд пропливання дистанцій з повною координацією широко використовується плавання за допомогою одних рук або ніг, з використанням лопаток і ласт [6].

Поряд із цими методами для підвищення витривалості до навантаження аеробного  характеру широко використовується дистанційна робота зі змінною швидкістю (змінний метод). У цьому випадку чергування відрізків, подоланих з відносно високою й низькою швидкістю, припускає збільшення ЧСС до кінця «інтенсивного» відрізку до 170-175 ск/хв. і Зниження її до кінця «мало інтенсивного» відрізка до 140-145. Довжина дистанцій у цьому випадку звичайно становить 800-2000 м. чергування інтенсивно й малоинтенсивно відрізків, що пропливаються, може бути наступної: 25 м інтенсивно + 50 компенсаторно, 50 м інтенсивно + 100 м компенсаторно, 50 м інтенсивно + 50 м компенсаторно, 100 м інтенсивно + 50 м компенсаторно [6, 10].

Незалежно від методу, застосовуваного  для підвищення аеробних можливостей, інтенсивність роботи повинна плануватися на підставі реакції організму плавців на пропоновані вправи і їхні комплекси. У практиці реакція організму оцінюється по показниках лактата в крові або по даним ЧСС. Наприклад, орієнтуючись по показниках ЧСС, тренувальну роботу можна підрозділити на три зони:

1. Зону підтримки рівня аеробних можливостей (ЧСС-130-145);

2. Зону підвищення аеробних можливостей (ЧСС-145-165);

3. Зону максимального підвищення аеробних можливостей (ЧСС - 165-180).

Тренування з переважним використанням кожного із зазначених методів мають характерні риси. Вони по різному впливають на час розгортання функціональних можливостей системи кровообігу й подиху, здатність до тривалого втримання високих величин споживання кисню. Наприклад, застосування інтервального й змінного дистанційного плавання дуже ефективно для збільшення здатності плавців до максимально швидкого розгортання можливостей функціональних систем кровообігу й подиху [8,21].

Це пояснюється тим, що методичні  умови проведення інтервального  і змінного тренування припускають  зміну інтенсивної роботи відповідно пасивним відпочинком або плаванням з відносно невисокою інтенсивністю. Тому при використанні таких методів протягом одного заняття багаторазово активізується до околопредельних величин діяльність систем кровообігу й подиху, що позначається на розвитку здатності цих функціональних систем до вкорочення періоду впрацьовування. При дистанційному методі цього не відбувається, тому що плавець протягом заняття проходить фазу впрацювання звичайно не більше 3-5разів [16].

Виділяти роботу над підвищенням  економічності і ефективності використання кваліфікованими плавцями функціонального потенціалу в процесі змагальної діяльності в окремий розділ немає необхідності. Однак при рішенні інших завдань спортивного тренування необхідно постійно вдосконалювати й зазначені здатності. Наприклад, збільшення рухливості в суглобах значною мірою визначає ефективність роботи м'язів у процесі виконання основних рухових дій; збільшення аеробних можливостей є основою для зростання частки економічних джерел енергозабезпечення при виконанні змагальних вправ; удосконалювання техніки подиху і пов'язане з ним збільшення хвилинного обсягу подиху визначають збільшення частки аеробних джерел у забезпеченні роботи [7, 11].

Слід відзначити, що раціональне виділення всіх основних здатностей, що визначають економічність роботи, і їхнє спрямоване вдосконалювання в комплексі з іншими складовими майстерності є важливим розділом у розвитку витривалості. Особлива увага варто звернути на те, що економічність роботи прямо залежить від частки участі аеробних механізмів обміну в забезпеченні її енергією. Тут вирішальну роль грає здатність плавця ефективно використовувати в специфічних умовах роботи наявний рівень аеробної продуктивності. Утрудненість весняного подиху й периферичного кровообігу в силу специфічних особливостей техніки й напружена робота м'язів не дозволяє спортсменові повною мірою використовувати в змаганнях наявні аеробні можливості. У багатьох кваліфікованих плавців рівень споживання кисню при пропливанні навіть середніх і довгих дистанцій становить 30-60% максимально доступних їм величин. Такі низькі величини пов'язані в основному з відносно невисокими величинами легеневої вентиляції, які лімітуються особливостями техніки плавання й специфікою роботи у водному середовищі. Тому економічність роботи багато в чому визначається раціональною технікою рухів і подиху, яку необхідно постійно вдосконалювати при плаванні з різною швидкістю як у стійкому стані, так і при різних ступенях стомлення [5, 9].