Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин

Авансовий платіж передбачає виплату покупцем обговорених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця, а найчастіше - під час і навіть до початку виконання замовлення.

Аванс може бути в грошовій (визначається у відсотках від контрактної вартості замовлення) і товарній (надання замовником-імпортером давальницької сировини) формах. Розмір авансу залежить від цілей авансу, характеру і новизни товару, його вартості, строку виготовлення й інших умов. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту. 

На відміну від міжнародної  практики, в Україні при розрахунках  за імпортом головною вимогою іноземного партнера є отримання авансу на загальну вартість контракту, що пов’язано з недовірою до держави в цілому. При цьому, здійснюючи авансовий платіж, український імпортер практично кредитує іноземного партнера за контрактом, у багатьох випадках не вимагаючи знижки до продажу ціни товару за наданий кредит. Якщо ж умова знижки ціни все ж включається до контракту, то реально вона зовсім не відповідає тим втратам, яких зазнають українські підприємства при 100-відсотковому відволіканні своїх обігових коштів.

Оскільки авансовий платіж пов’язаний для покупця зі значним ризиком, при його використанні він часто вимагає виставлення на себе гарантії першокласного банку на випадок, якщо експортер не виконає умов замовлення (гарантії повернення авансу або гарантії необхідного виконання контракту).

Значне місце в міжнародних  розрахунках посідає форма, за якої платежі здійснюються через так званий відкритий рахунок. Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлення документів на адресу імпортера експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю є те, що товаророзпорядчі документи надходять до імпортера  прямо, минаючи банк. Ще одна особливість - рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Платіж на відкритий  рахунок — найризикованіша для  експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Розрахунки за допомогою відкритого рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо: між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довгострокові ділові стосунки, найчастіше це торгівля між материнською компанією і її дочірніми структурами і філіями; з посередницькими фірмами, що здійснюють комісійні консигнаційні операції; торгівля між країнами відносно вільна від державних обмежень і міжнародного регламентування. Така форма розрахунків використовується дуже рідко при односторонніх поставках і частіше — при двосторонніх (контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця).

Ця форма розрахунків  є найдешевшою і характеризується відносною простотою виконання. Цим пояснюється її велика популярність при розрахунках між країнами ЄС. Навіть постачальники визнали зручність торгівлі на умовах відкритого рахунку, особливо при тривалих ділових відносинах і поставках товару дрібними партіями.

У країнах СНД, зокрема  в Україні, форма відкритого рахунку  недостатньо поширена, а для багатьох постачальників просто неможлива. Це пояснюється низькою платіжною дисципліною, інфляцією, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про статус і фінансовий стан фірм, а також відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків у цій формі, легітимно контролюючій і регулюючій відповідальності платника за невиконання взятих платіжних зобов’язань [15].

Банківський переказ – це доручення банку імпортера ( тобто банку, де відкрито валютний рахунок імпортера) банкові експортера сплатити одержувачу коштів певну суму.

Це доручення на переказ  валюти банк імпортера одержує від  свого клієнта. У контракті між  експортером та імпортером в обов’язковому  порядку обумовлюється, коли імпортер дає банку доручення здійснити  переказ: до відвантаження товару ( в такому разі мова йде про попередню оплату, авансовий платіж) чи після відвантаження товару. Природно, для запобігання ризику і з метою використання обігових коштів імпортерам вигідніший другий варіант, а експортери зазвичай домагаються попередньої оплати вартості контрактів. Зараз у міжнародній банківській практиці використовується відправлення платіжних доручень або телексом, або каналами системи СВІФТ.

Комерційний банк виконує  платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь  того, хто отримує переказ, тобто клієнтів банку або клієнтів банків-кореспондентів цього комерційного банку усередині країни — за умови визначення в платіжному дорученні одного із зазначених нижче способів відшкодування сум, що виплачуються:

- зарахування суми  переказу на рахунок «Ностро» в банку переказника;

- зарахування суми  переказу на рахунок «Ностро»  в третьому банку; 

- надання права дебетувати  сумою переказу рахунок «Лоро»  банку переказника в комерційному  банку. 

Банківський переказ  є основною формою міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку.

 З огляду на необхідність  розвитку міжнародної торгівлі в Україні, та як попередня умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в міжнародній практиці форм безготівкових розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості.

Платіжна картка - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором операції [6; 16].

Інкасо – банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта-експортера одержує на підставі розрахункових документів гроші на його користь від платника-імпортера за відвантажені товари, надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку. Регулюються інкасові операції у міжнародних розрахунках «Уніфікованими правилами по інкасо», розробленими Міжнародною торговельною палатою в 1978 р.. Згідно з ними є дві форми інкасо: чисте інкасо та документарне інкасо.

Чисте інкасо – це інкасо фінансових документів (наприклад вексель,чек), тобто боргових зобов’язань, які слугують засобом одержання платежів за товарними операціями, що вже відбулися раніше. При цьому розрахункова операція відбувається без будь-яких комерційних документів (розрахунки-фактури, специфікації, акти прийому-здачі, страхові документи, транспортні накладні та ін.).

Документарне  інкасо – це інкасо з участю комерційних документів, коли банк здійснює платіж експортеру за умови передання цих документів імпортеру [3, с. 276].

Учасниками  розрахунків є: довіритель - експортер; банк-ремітент (банк експортера); представляючий банк (доручає платіж, представляє документи платнику); інкасуючий банк (або банк імпортера, що не є банком-ремітентом, бере участь у виконанні доручення); платник - імпортер [15].

Найвигіднішою формою розрахунків  для експортерів є документарний акредитив: за цієї форми розрахунків експортер одержує стовідсоткову гарантію платежу. За акредитивної форми розрахунків банки партнерів забезпечують на вимогу імпортера та відповідно до його вказівок розрахунок з експортером після подання останнім необхідних комерційних документів.

Акредитив ( лат. accre-ditivus — довірчий) – це документ, що засвідчує права особи, на ім'я якої його видано, отримати в кредитній установі зазначену в акредитиві суму, іншими словами акредитив відкривається за дорученням платника в банку, який обслуговує постачальника, на підставі заяви чітко встановленої форми. Оплата акредитиву здійснюється кредитною установою в місці пред'явлення його за рахунок грошової суми, яку внесено до ощадної каси або знято з рахунку його власника, або згідно з договором між банками.

Джерелом відкриття  акредитиву можуть бути як внесені  кошти покупця, так і кредити  банку. Підставою виплати на акредитиву є надані постачальником реєстри рахунків та транспортних документів, які підтверджують відвантаження вантажу. Кожний акредитив призначений для розрахунків лише з одним постачальником.

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов’язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив.

У розрахунках за документарним  акредитивом беруть участь такі сторони: аплікат, наказодавкець (той, хто віддає наказ на відкриття акредитива) — покупець-імпортер; акредитивний банк — банк-емітент (банк покупця-імпортера); авізуючий банк — банк, якому доручається повідомити експортера про відкриття на його користь акредитива і передати його текст; бенефіціар за акредитивом — продавець-експортер.

Форми міжнародних розрахунків вирізняються ступенем участі банків у проведенні їх: мінімальний ступінь участі – при банківському переказі, максимальний – при акредитиві, банківській гарантії. У кожному з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на іншій за допомогою комунікаційних систем (зазвичай системи електронних переказів SWIFT, яка набула останнім часом великого поширення). Конкретна форма розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоекономічного договору [6; 16].

Вибір форми розрахунків  обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості  випадків не збігаються: експортер  прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам. Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон’юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.

 

4. Суть і  принципи митного регулювання  зовнішньоекономічної діяльності  в Україні. Митна вартість товару і розрахунок митних платежів      

Згідно з статтею 384 Господарського кодексу України: 

1. Держава здійснює  митне регулювання зовнішньоекономічної  діяльності.

2. Митне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності  здійснюється відповідно до Митного кодексу України, закону про зовнішньоекономічну діяльність, інших законів, Єдиного митного тарифу та чинних міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

3. Митний контроль  на території спеціальних (вільних)  економічних зон регулюється окремими законами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, що встановлюють спеціальний правовий режим зазначених зон відповідно до розділу VIII цього Кодексу [1].

Митне регулювання - це відносини, які виникають між державою і суб'єктами ЗЕД з приводу умов перетинання національного кордону товарами, капіталами, послугами, робочою силою.

Митне регулювання - це погодження регулювання питань, пов'язаних із встановленням  митних податків, митних зборів, а також процедурами митного контролю, організацією діяльності митного контролю.

Існує 2 рівня митного  регулювання в практиці ЗЕД країн  світу:

I. Міжнародний рівень  передбачає здійснення митного  регулювання шляхом прийняття  та виконання рішень відповідних міжнародних спеціалізованих організацій. Зокрема, ГАТТ/СОТ. ГАТТ/СОТ здійснюють митне регулювання за допомогою: встановлення основних міжнародних принципів митного регулювання; фіксує норми операцій в країнах, що входять до її складу.

В сучасних умовах ГАТТ/СОТ регулює майже 90% експортно-імпортних операцій (зовнішньоторговельного обороту) країн світу. Для того щоб вступити в COT, треба мати рекомендації країн-членів COT та окремих груп країн (інтеграційних об'єднань).

II. Національний рівень базується на відповідних актах національного законодавства.

Основні принципи митного регулювання в  Україні:

1. Митну політику визначає  ВР.

2. Митне регулювання  ЗЕД здійснюється лише на території  України.

3. Митне регулювання  ЗЕД здійснюється відповідно  до законів України.

4. Митне регулювання  передбачає оподаткування :

- товарів, які ввозяться  в Україну;

- товарів, які вивозяться  з України;

- товарів, що транспортуються  через територію України.

5. Ставки митного тарифу  єдині для всіх суб'єктів ЗЕД  і не залежать від:

- форм власності суб'єктів  ЗЕД;

- форми організації  діяльності суб'єктів ЗЕД;

- територіального розміщення  суб'єктів ЗЕД.

6. У В(с)ЕЗ встановлюється  спеціальний митний контроль, який  передбачає пільги для суб'єктів  ЗЕД.

7. До принципів митного  регулювання відносять митні правила, які включають:

- оформлення декларації  на товар, що перетинає митний  кордон нашої країни;