Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин

Іншим значущим ризиком  є ризик вибору і надійності партнера. Для зниження даного ризику необхідно: по-перше, здійснювати перевірку партнера до початку здійснення угоди, по-друге, при укладенні контракту передбачити дії, які мінімізують даний ризик. До методів перевірки партнера належать: одержання відомостей через торговельно-промислову палату, посольство іноземної держави; або використання методу належних перевірок, який реалізується через отримання у передбачуваного партнера анкети, що містить питання про компанію-контрагента, здійснювані нею види бізнесу, фінансовий стан, товарний оборот, походження капіталу компанії. Мінімізувати ризик при укладанні контракту можливо через додаткові пункти в зовнішньоекономічному контракті, введення в контракт системи штрафних санкцій за кожне взяте зобов'язання і системи неустойки; передачу прав власності після стовідсоткової оплати; використання сучасних форм розрахунків, факторингу тощо.

Окремою групою ризиків  при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є маркетингові ризики, які пов'язані з можливістю просування і реалізації товару на зовнішніх ринках збуту, і серед даної групи ризиків виділяються інформаційний, інноваційний та конюктурний. Ризик відсутності інформації або її недостовірність, що стосується стану справ партнера, стану ринку товарів, повинен долатися через проведення ситуаційного аналізу та використання методу експертних оцінок з визначенням показників розміру потенційного ринку, динаміки росту продажів за товаром, сезонністю товару, конкурентоспроможністю товару, потреб в товарі, наявністю обмежень з торгівлі, ефективністю реклами, інформацією про ринок. Інноваційний ризик пов'язаний з можливими втратами при виході на ринок з новим товаром та/або новими технологіями через відсутність на них попиту [7]. Кон'юнктурний ризик — можливість втрат через зміну ринкової кон'юнктури, зміну як економічного стану галузі, в якій функціонує підприємство, так і суміжних з нею галузей [15].

Ще один вид ризику в зовнішньоекономічній діяльності - це ризик реалізації, що виникає в процесі продажу товарів, вироблених або придбаних компанією, який виражається в можливості зниження прибутковості, виникнення упущеної вигоди через зниження обсягів реалізації в результаті падіння попиту, витіснення конкурентними товарами, введення обмежень на товари, втрати якості товару, підвищення витрат обігу в порівнянні із запланованими витратами. Урахування і управління даним видом ризику здійснюються в процесі аналізу маркетингової ситуації і маркетингових ризиків.

При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємство зіштовхується  з процедурами митного оформлення товару. У зв'язку з цим виникають ризики такого характеру: несвоєчасність отримання сертифікації товару, неправильний розрахунок митних зборів, некоректне заповнення митної декларації, недостатність інформації та невиконання вимог митного законодавства. При цьому у вказаних ризиках найбільш істотним фактором є час, тому що затримка надходження коштів на рахунок митниці тягне за собою нарахування пені за прострочення; тривале оформлення, отримання дозволів та документів для проведення митних процедур або висновків за ціною товару тягне пред'явлення штрафів за простої транспортного засобу або контейнера. Для управління даною групою ризиків необхідно розробити і дотримуватися порядку проходження митних процедур, ретельності заповнення документів для кожної зовнішньоекономічної операції шляхом формування і впровадження типового процесу.

Наступним ризиком, який необхідно враховувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, є транспортний. Розподіл транспортного ризику, а саме ризику втрати чи пошкодження товару в процесі транспортування між продавцем і покупцем, обговорюється при укладанні контрактів із застосуванням умов правил Інкотермс (Міжнародна торгова палата розробила й випустила в 1953, 1980, 1990 та 2000 рр. збірники «Міжнародні правила тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС» (International Commercial Terms). Сьогодні використовується збірник, виданий у 2000 р. під назвою «ІНКОТЕРМС-2000».), згідно з якими ризики класифікуються в кілька груп залежно від пункту передачі товару покупцеві на чотири групи.

При настанні ризику, тобто  пошкодженні товару через умови транспортування, покупець зобов'язаний сплатити ціну товару навіть при отриманні його в такому стані, що не відповідає умовам договору, або при повній втраті товару - це і є ціна ризику. Для уникнення втрат від даного ризику важливо також правильно визначити в контракті момент переходу ризику і відповідальності за товар від продавця до покупця. Також існують ризики, пов'язані з вибором найбільш сприятливого виду транспортного засобу, що для кожної поставки визначається, виходячи з критеріїв швидкості, рівня витрат, асортиментності товару, кількості ринків, надійності доставки. Дані параметри можна використовувати у вирішенні завдання оптимізації ризиків; при доставці товарів у експортно-імпортних операціях. Управління данною групою ризиків на стадії виконання угоди передається страховим компаніям, які визначають ймовірність ризиків, ступінь значущості і встановлюють страхові тарифи.

У зв'язку з тим, що важливою і невід'ємною частиною зовнішньоекономічних угод є валютні та фінансові умови, що впливають на ефективність операцій, важливо брати до уваги валютні ризики, що їх супроводжують і пов'язані з коливаннями курсів валют, інфляцією. Валютний ризик має такі аспекти: ризик обраної валюти або коливання курсу валюти. Ці ризики виникають, якщо одна з обраних для операцій твердих валют втрачає реальну вартість через інфляцію в країні, або відбувається зниження або підвищення валюти. Для уникнення втрат, пов'язаних з коливаннями курсів валют, необхідно використовувати в контрактах такі види застережень, у разі, якщо в контракті надається відстрочка платежу: валютне або мультивалютне застереження. Валютне застереження реалізується через прив'язку валюти ціни і валюти платежу до більш стійкої валюти через фіксування курсу й визначення максимальної різниці в коливанні курсу, втрати від якої будуть ділитися між продавцем і покупцем за контрактом. Мультивалютне застереження реалізується через перерахунок ціни і суми платежу, виражених в одній валюті, за середнім умовним курсом кошика з кількох валют, що відповідно діяли на дату укладення контракту або на дату платежу.

Валютний ризик пов'язаний також з процентним ризиком, який містить у собі елементи ціни та вартості і, відповідно, майбутніх доходів або збитків і виражається у втратах в результаті підвищення процентних ставок, коливання яких, також як і для валютних ризиків, залежать від попиту та пропозиції на іноземну валюту, грошової політики держави, валютно політичних заходів. Заходами з управління та мінімізації даного виду ризику є оцінка та аналіз умов формування процентної ставки в кредитних договорах в іноземній валюті, наприклад, плаваючої ставки, яка у разі зменшення базової ставки для банку дозволить мінімізувати витрати на відсотки [7].

Банки, страхові та фінансові  компанії активно займаються страхуванням валютних ризиків. У банківській практиці використовують різні методи. Один з них - хеджування, або створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті за допомогою похідних  фінансових інструментів (свопи, опціони, форварди та ф’ючерси). Вони сприяють ефективнішому управлінню фінансовими ризиками, безпечнішому фінансовому посередництву на міжнародному ринку.

Хеджування валютних ризиків за допомогою форвардів  є найпоширенішою формою. Під форвардною угодою розуміють буль-яку купівлю-продаж певної суми валюти на конкретну дату в майбутньому за наперед визначеним курсом. Оскільки сторони форвардного контракту рівноправні та схильні до одного й того ж ризику, то в момент укладення вартість контракту дорівнює нулю (поточна ринкова вартість контракту дорівнює нулю).

Хеджування валютних ризиків за допомогою ф’ючерсних угод. Валютний ф’ючерс – термінова угода на ринку, що передбачає купівлю – продаж визначеної валюти по зафіксованому курсу на момент укладання угоди з виконанням у майбутньому через визначений термін. Відмінність валютних ф’ючерсів від форвардних операцій полягає у тому, що:

·        ф’ючерси – це торгівля стандартними контрактами;

·        обов’язковою умовою ф’ючерса є гарантійний депозит;

·        розрахунки між контрагентами здійснюються через клірингову плату при валютній біржі, що виступає посередником між сторонами й одночасно гарантом угоди.

Перевагою ф'ючерса перед  форвардним контрактом є висока ліквідність  і постійне котирування на валютному  ринку. При допомозі ф'ючерсів контрагенти  мають можливість страхувати свої валютні операції.

Хеджування валютних ризиків за допомогою валютних свопів. Свопом або своповим контрактом називається угода про обмін потоку платежів від одних активів на потік майбутніх платежів від інших активів з певними інтервалами та в рамках встановленого періоду часу. В їх основі лежить одна загальна риса – всі вони представляють собою обмін вигодами, які отримуються певною стороною на певному ринку, в обмін на вигоди отримані іншою стороною на іншому ринку. Головною перевагою існування своп-контракту є те, що він дає можливість займачу вийти на найбільш вигідний для нього ринок, а потім використати своп-контракт для оптимального управління процентними платежами та валютними курсами.

Валютний своп полягає в купівлі  валюти з одночасним її продажем, але  з різними термінами поставки за наперед встановленим валютним курсом. Процентний своп – це договір між двома сторонами, який стосується обміну грошових потоків, подібних до тих, які виникли б, якщо вказані сторони замість цього обмінялись еквівалентними грошовими вартостями активів різних типів.

Хеджування валютних ризиків за допомогою валютних опціонів. Валютний опціон – термінова угода двох сторін – продавця і покупця опціону, внаслідок якої покупець отримує право купити у продавця або продати йому в майбутньому визначену суму інвалюти за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

   Покупець опціону має  право вибору реалізувати опціон  або ж відмовитись від нього  залежно від того на скільки сприятливими для нього будуть коливання валютного курсу. За право вибору покупець сплачує продавцю опціонну премію – це плата за страхування ризику.

   Продавець опціону зобов’язаний  виконати валютну операцію за  курсом обміну (ціною виконання), та забезпечити покупцеві виконання умов угоди.

   Залежно від характеру  прав, яких може набути покупець  опціону розрізняють:

- опціон „кол” (call) – контракт, що надає покупцеві опціону  право купити певну суму однієї  валюти в обмін на іншу;

- опціон „пут”(put) – це контракт що надає покупцеві опціону право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу.

   1. Покупці опціону „кол”:

- імпортери, які зобов’язані  виконати платіж в іноземній  валюті;

- вкладники, які бажають вигідно  розмістити в банку певну суму грошей.

   2. Покупці опціону „пут”:

- експортери, які очікують поступлення  на рахунок в іноземній валюті

- вкладники, які бажають покрити  ризик іноземної валюти власного  портфеля цінних паперів.

   Якщо опціон виконано, то  продавець опціону „кол” повинен продати валюту власникові (покупцю) опціону, а продавець опціону „пут” мусить купити валюту у власника опціону. Це є обов’язковою угодою виконання опціонної угоди [11].

Система мінімізації  ризиків повинна складатись з організаційних та економічних методів зниження ризику.

До організаційних методів зниження ризику зовнішньоекономічної діяльності відносяться: відхилення ризику, недопущення збитків, мінімізація збитків та передача контролю за ризиком.

Відхилення  ризику передбачає відмовлення від певних управлінських рішень, якщо рівень ризику перевищує його прийнятний рівень для підприємства. Цей метод мало застосовують у зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом може бути відмовлення від здійснення господарських операцій, ризик який надмірно великий і обтяжний для підприємства; відмовлення від банківських кредитів, якщо кон'юнктура фінансового ринку несприятлива для підприємства; відмовлення від будь-якої інвестиційної політики з метою підтримки високого рівня платоспроможності підприємства; відмовлення від постачань імпортної сировини, якщо відзначається високий ступінь мінливості митного законодавства чи значна нестабільність валютного курсу і т. і.

Недопущення збитків або запобігання ризикам припускає здійснення підприємством певних заходів і дій, що спрямовані на недопущення ризикових ситуацій. Це може бути досягнуте за рахунок підвищення обґрунтованості підготовки і реалізації управлінських рішень зовнішньоекономічній діяльності; одержання додаткової інформації; розробки схем ділової активності, що уникають найбільші зони збитків.

Мінімізація збитків спрямована на розробку заходів щодо мінімізації збитків зовнішньоекономічній діяльності у випадку ризикової ситуації. Метод включає диверсифікованість зовнішньоекономічній діяльності підприємства, що полягає в розподілі зусиль і капіталовкладень між різноманітними видами діяльності, безпосередньо не пов'язаними один з одним; використання професійних стратегій припускає установлення певної структури капіталу і майна підприємства за окремими напрямами його використання для досягнення певних цілей; лімітування обсягів найбільш ризикованих операцій і проектів, як спосіб мінімізації ризику; обсяг закупівлі товарів в умовах передоплати; обсяг реалізації товарів в умовах відстрочки платежу; обсяг приваблюваних позикових засобів; обсяг інвестування по одному проекту; розробка і реалізація системи заходів для локалізації наслідків ризикової ситуації.

Передача контролю за ризиком або трансфер ризику застосовуються за трьома причинами, за яких передача ризику вигідна як для сторони передаючої (трансферу), так і для приймаючої (трансфері): втрати, що великі для сторони, яка передає ризик, і можуть бути незначні для сторони, що приймає на себе цей ризик; трансфері може знати кращі способи і мати кращі можливості для скорочення можливих утрат, ніж трансфер; трансфері може знаходитися в кращій позиції для скорочення втрат чи контролю за господарським ризиком. Основний спосіб передачі ризику - це передача ризику через складання контракту. Ризик повинен передаватися за ціною, однаково привабливою як для трансферу, так і для трансфері.