Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин

Але найчастіше у зовнішньоекономічній діяльності використовують економічні методи зниження ризику. До цих методів можна віднести створення спеціального резервного фонду (фонду ризику), страхового товарного запасу; страховий запас коштів; розробка і впровадження системи штрафних санкцій; страхування та самострахування від ризику, хеджування та придбання додаткової інформації.

Створення спеціального резервного фонду здійснюється за рахунок відрахувань із прибутку на випадок виникнення непередбачених ситуацій. Страхові фонди формують у розмірі 1% від вартості активів чи 1-5% від обсягу продажів, чи 3-5% від річного фонду виплат акціонерам. Самострахування за рахунок резервного фонду доцільне в тому випадку, коли вартість майна, яке страхується, відносно невелике порівняно з майном і фінансовими критеріями всього бізнесу і коли імовірність збитків надзвичайно мала.

Створення страхового товарного запасу доцільно використовувати для компенсації коливань попиту на товари. Позитивним моментом є забезпечення можливості нормального функціонування в умовах невиконання графіків постачань і ажіотажного попиту на товар. З іншого боку, спостерігається заморожування частини оборотних коштів, подовження операційного циклу, збільшення потреби у фінансових ресурсах.

Страховий запас  коштів створюється з метою компенсації коливань надходжень і використання коштів підприємства.

Розробка і  впровадження системи штрафних санкцій використовується тільки за тими видами ризику, імовірність виникнення яких залежить від контрагентів підприємства. Розмір фінансових санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові збитки підприємства унаслідок виникнення ризикової ситуації.

Найбільш важливим і  найбільш розповсюдженим прийомом зниження ступеня ризику зовнішньоекономічній діяльності є страхування ризику, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування. Страховий захист таких ризиків забезпечують спеціальні страхові компанії, що залучають кошти страхувальників і використовують їх для відшкодування понесених ними збитків при виникненні певних обставин.

Внутрішнє страхування  ризиків або самострахування дозволяє частково нейтралізувати негативні фінансові наслідки економічних ризиків, яке здійснюється в рамках самого підприємства. Самострахування означає заощадження на затратах капіталу по страхуванню замість купування страховки в страховій компанії. Основне завдання цього методу полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяльності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди залежно від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі. Резервні грошові фонди створюються насамперед на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості і т. ін. Самострахування - це група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку зовнішньоекономічній діяльності підприємства.

Здійснення операцій "хеджування" дозволяє уникнути цінового й інфляційного ризиків при здійсненні підприємством угод на товарних чи фондових біржах. Принцип операції "хеджування" полягає в тому, що, купуючи товар з постачанням у майбутньому періоді, підприємство одночасно здійснює продаж ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів. Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових цін як покупець реального товару, то воно одержить виграш у таких самих розмірах, як продавець ф'ючерних контрактів на нього. Але такий метод доволі рідко використовується у зовнішньоекономічній діяльності високотехнологічних підприємств, що можна пояснити унікальністю продукції, що виробляється [8].

В міру розвитку ринкових відносин в Україні та розширення кількості суб'єктів підприємницької діяльності, що займаються зовнішньою торгівлею, з'являються нові фактори, які впливають на функціонування підприємств-експортерів - це, насамперед, частота прийняття рішень, пов'язаних з ризиком, що збільшується з подальшим розвитком підприємництва. Ігнорування питань вчасного визначення ступеня допустимого ризику може привести до банкрутства підприємства або інших менш складних негативних явищ. У зв'язку з цим постає гостра необхідність якнайшвидше освоїти і впровадити методи управління ризиками. Розробити правила економічної та соціальної поведінки системи управління підприємством в умовах ризику на ринку, обґрунтування оптимальної управлінської стратегії, що дозволяє усунути негативні наслідки зовнішніх та внутрішніх факторів функціонування.

3. Особливості  проведення розрахунків у зовнішньоекономічній  діяльності 

Сучасна світова економіка  характеризується значною інтегрованістю. У зв’язку з цим стає поширеною  співпраця між суб’єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів є взаєморозрахунки між сторонами – резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.

Міжнародні  розрахунки - це здійснення платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. В економічній сфері вони охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами і послугами, а також із некомерційних операцій, кредитів, руху капіталу між країнами.

Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і  порядок здійснення платежів, вироблені  практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншого боку - щоденну практичну діяльність банків щодо їх проведення. Більшість розрахунків провадиться безготівковим способом за допомогою записів на рахунках банків. Сьогодні у зовнішньоторговельних операціях використовується ціла система способів, засобів і форм платежів, що створюють цілісний, гнучкий і динамічний механізм розрахунків.

Міжнародні  розрахунки мають наступні особливості:

- по-перше, на відміну  від внутрішніх, регулюються не  тільки національними нормативними  і законодавчими актами, але і міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

- по-друге, міжнародні  розрахунки здійснюються в різних  валютах, тому, з одного боку, на  їх ефективність впливає динаміка  валютних курсів. З другого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливо лише за умови вільного обміну національної валюти на валюти інших країн, безперешкодного руху грошей. Отже, найбільш ефективне включення тієї чи іншої країни в міжнародний розподіл праці і міжнародні торгівельні розрахунки можливе лише на основі конвертованої валюти;

- по-третє, особливістю  міжнародних розрахунків являється  й те, що в країнах з частково  конвертованою валютою держава  використовує певні валютні обмеження,  які безпосередньо впливають  на проведення зовнішньоторговельних розрахунків. Валютні обмеження – це законодавчі або адміністративні заборони, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Жодна зовнішньоекономічна угода з імпорту, експорту товарів, робіт, послуг не може відбуватися без укладання договору (контракту) [15]

Зовнішньоекономічний  договір (контракт) – це належним чином оформлена угода двох (в деяких випадках – кількох) суб’єктів  підприємницької діяльності – резидентів різних країн, спрямована на встановлення (зміну, припинення) їхніх взаємних прав та обовязків у зовнішньоекономічній діяльності.

Законадовство України  передбачає певні вимоги до форми  і змісту зовнішньоекономічних контрактів між українськими субєктами підприємницької діяльності всіх форм власності і видів діяльності та їхніми іноземними контраагентами. Деякі з них стосуються валютно-фінансових та платіжних умов виконання контрактів, що випливають із чинного законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю. Контрактом в обовязковому порядку мають бути обумовлені:

• Валюта ціни товарів, робіт, послуг, що експортуються (імпортуються), і загальна вартість (ціна) контракту;
• валюта платежу;
• фінансові санкції на випадок порушення умов контракту
• форс-мажорні обставини, які є підставою для звільнення від фінансової відповідальності сторін;
• умови та форми розрахунків.

Валюта ціни — це валюта, в якій визначається ціна контракту. При укладенні зовнішньоторговельного контракту ціна товару може бути зафіксована в будь-якій вільно конвертованій валюті: країни продавця, країни покупця або третьої країни. Для українських зовнішньоторговельних організацій вибір валюти ціни складніший через обмежене використання гривні в зовнішніх операціях. Як свідчить практика, основною валютою ціни в розрахунках за українським експортом є американський долар та євро.

Валюта платежу – це валюта, за якою сторони домовляються вести розрахунки, що випливають з контракту. Іншими словами, це валюта, в якій оплачується зобов’язання покупця (імпортера). Якщо валютні курси нестабільні, то ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж — у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу не збігаються, то в контракті вказується курс перерахунку першої на другу (або за паритетом, який фіксується МВФ на базі СПЗ, або за ринковим курсом валют).

Незбіг валюти ціни і валюти платежу — один з найпростіших методів страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (наприклад, англійський фунт стерлінгів) знизився, то сума платежу (у доларах) пропорційно зменшується, і навпаки. Для експортера (кредитора) існує ризик зниження курсу валюти ціни, а для імпортера (боржника) — ризик її підвищення.

У зовнішньоекономічних контрактах визначаються форми, способи та засоби здійснення розрахунків між контраагентами. Вони мають закладатися у повній відповідності з чинним законодавством України про валютне регулювання і порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті [3, с.273-274].

Таблиця 1

Способи і засоби платежів, що використовуються в міжнародній торгівлі

Джерело: http://lib.lntu.info/books/fof/bs/2010/10-076/_3.html

Способи платежу визначаються залежно від механізму оплати товару відносно моменту його фактичної поставки. У зовнішньоторговельних операціях існують три способи платежу: платіж готівкою, авансовий платіж і платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця. Сьогодні готівкові платежі в міжнародних розрахунках практично не використовуються, оскільки це дуже незручний спосіб платежу.

Авансові перерахунки - передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Розмір авансу залежить від цілей авансу, характеру і новизни товару, його вартості, строку виготовлення й інших умов. Найчастіше аванс становить 15-20% від вартості замовлення, виплачується після підписання контракту.

Спосіб платежу  в кредит означає, що покупець оплачує суму, обумовлену в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Користування кредитом передбачає сплату відсотків покупцем товару.

Кредит надається тільки за наявності у продавця достатньої кількості резервного капіталу. Межа кредиту, тобто максимальний його розмір, не може перевищувати 10% від капіталу покупця. Кредит надається не на всю суму контракту, а на 80—85%, решту контракту покупець сплачує авансом, що дає змогу продавцю відшкодувати частину своїх витрат, до погашення покупцем своїх зобов’язань за контрактом.

При наданні комерційного кредиту  виникає питання про гарантії платежу. Серед способів запобігання неплатежу або затримки платежу основними є гарантійні листи першокласних банків, підтверджені (резервні) акредитиви першокласних банків, векселі, банківський акцепт і аваль векселів, аваль чеків. Гарантії бувають платіжні й договірні. Платіжні гарантії захищають інтереси продавця, договірні – покупця.

Форми розрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Форми міжнародних  розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). У розрахунках за договорами купівлі-продажу здебільшого використовуються банківський переказ, документарне інкасо, документарний аккредитив.