Управление финансовым результатом в жилищно-коммунальном хозяйстве

Прибуток або  збиток комунальних підприємств  визначають як різницю між валовими доходами та валовими витратами. Головну  статтю витрат по комунальному господарству становлять витрати на комунальний благоустрій міст і селищ.

Витрати на комунальний  благоустрій включають: витрати  на капітальний ремонт і витрати  на поточний ремонт та утримання споруд. Витрати на капітальне будівництво  доріг, тротуарів, мостів, водозаборів  та інших об'єктів міського господарства плануються на основі проектно-кошторисних витрат у межах бюджетних асигнувань та залучених коштів.

Витрати з капітального ремонту споруд здійснюються в межах  асигнувань, передбачених бюджетом, згідно з кошторисом витрат і залучених  коштів. Кошториси витрат на поточний ремонт споруд міського благоустрою повинні відповідати коштам, закладеним у бюджети. За всіма видами благоустрою повинні забезпечуватись перевірки обсягів робіт та їх вартості за одиницю послуг.

При затвердженні витрат за укрупненими показниками використовують дані про розмір площ, міських вулиць і проїздів на основі фактичних витрат у минулому році. При плануванні видатків бюджетів місцевих рад передбачаються видатки на ремонт споруд і благоустрій сільських райцентрів і селищ, враховуючи середній розмір витрат на одну адміністративну одиницю.

Розглянемо  порядок формування фінансового  результату для підприємств житлово-комунального господарства.

Кінцевий фінансовий результат (прибуток або збиток) підприємств ЖКГ складається з фінансового результату від реалізації послуг, основних засобів і іншого майна організації, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях.

Прибуток (збиток) від реалізації послуг визначається як різниця між виручкою від реалізації послуг у діючих цінах без податку на додану вартість і витратами на їх виробництво і реалізацію відповідно до чинного законодавства.

До складу позареалізаційних  доходів включаються:

- доходи, отримані на території України і за її межами від пайової участі в діяльності інших підприємств;

- дивіденди по акціях і доходи за облігаціями та іншими цінними паперами, що належать організації;

- доходи від здачі майна в оренду;

- присуджені або визнані боржником штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також доходи від відшкодування завданих збитків;

- прибуток минулих років, виявлений ​​у звітному році;

- інші доходи від операцій, безпосередньо не пов'язаних з виробництвом і реалізацією послуг.

До складу позареалізаційних витрат включаються:

- витрати за анульованими виробничими замовленнями, а також витрати на виробництво, що не дало продукції;

- витрати на утримання законсервованих потужностей і об'єктів (крім витрат, що відшкодовуються за рахунок інших джерел);

- не компенсовані винуватцями втрати від простоїв за зовнішніми причинами;

- збитки за операціями з тарою;

- судові витрати та арбітражні витрати;

- присуджені або визнані штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій за порушення умов господарських договорів, а також витрати з відшкодування завданих збитків;

- суми сумнівних боргів за розрахунками з іншими організаціями, а також окремими особами, що підлягають резервуванню відповідно до законодавства;

- збитки від списання дебіторської заборгованості, щодо якої термін позовної давності минув, та інших боргів, нереальних для стягнення;

- збитки за операціями минулих років, виявлені в поточному році;

- втрати, які неможливо компенсувати, від стихійних лих (знищення і псування виробничих запасів, інших матеріальних цінностей, втрати від зупинки виробництва та інше), включаючи витрати, пов'язані з запобіганням або ліквідацією наслідків стихійних лих;

- збитки, які  не можна компенсувати, в результаті пожеж, аварій, інших надзвичайних ситуацій, викликаних екстремальними умовами;

- збитки від розкрадань, винуватці яких за рішенням суду не встановлені;

- інші витрати з оплати окремих видів податків і зборів, що сплачуються відповідно до встановленого законодавством порядку за рахунок фінансових результатів, а також за операціями, пов'язаними з отриманням позареалізаційних доходів.

Для якісного управління фінансовим результатом підприємства необхідно визначити основні  методи управління фінансовими результатами.

 

 

 

 

2 МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ПІДПРИЄМСТВ ЖКГ

 

 

2.1 Сутність, завдання, об'єкти управління фінансовими результатами

 

 

Під управлінням  фінансовими результатами підприємства розуміють комплекс заходів з  управління кредитно-грошовими відносинами  підприємства, що реалізуються у певному порядку відповідальною структурою для вирішення взаємопов'язаних завдань відновлення, зміцнення і розширення фінансів.

У загальному плані  поточні завдання з управління фінансовими  результатами визначаються господарською  діяльністю підприємства, зафіксованою практично в кожному статуті – поліпшення фінансових результатів або максимізація прибутку.

До конкретних завдань щодо поліпшення фінансового  результату відносяться:

- оптимізація витрат (оцінка розмірів і структури, виявлення резервів, рекомендації щодо зниження та ін);

- оптимізація доходів (співвідношення прибутку і податків, розподіл прибутку та ін);

- реструктуризація активів підприємства (вибір та забезпечення розумного співвідношення поточних активів);

- забезпечення додаткових доходів підприємства (від непрофільної реалізаційної та фінансової діяльності, реструктуризації майнового комплексу – «скидання» зайвих видів майна, основних фондів, довгострокових фінансових вкладень);

- удосконалення розрахунків з контрагентами (підвищення грошової складової в обсязі продажів);

- удосконалення фінансових взаємовідносин з дочірніми товариствами.

Співвідношення  цих завдань шляхом побудови «дерева  цілей» і виділення пріоритетів  має визначатися за результатами фінансової політики.

Таким чином, можна  укрупнено визначити основні об'єкти при управлінні фінансовими результатами:

1) Регулювання фінансових результатів виробничої діяльності, тобто визначення оптимальних варіантів формування окремих елементів собівартості виробництва, розподілу витрат, ціноутворення, оподаткування тощо;

2) Управління активами – діяльність пов'язана з формуванням майна підприємства.

Майнові процеси, перш за все, пов'язані з інвестиціями, спрямованими підприємством на технічний  розвиток (реконструкція, оновлення  технологічного обладнання, освоєння нових видів продукції, будівництво та ремонт нерухомого виробничого майна і т.д.), фінансовими інвестиціями (придбання цінних паперів, створення дочірніх підприємств і т.д.), фінансування поточної виробничої діяльності, маневруванням тимчасово вільними коштами, а також із зворотними процесами – використанням, ліквідацією об'єктів майнового комплексу, їх реалізацією тощо.

У зв'язку з цим  перед фінансовим менеджером стоять взаємозалежні і різноспрямовані  завдання – з одного боку, вибір найбільш вигідного варіанту інвестицій, а з іншого – постійний контроль за ефективним використання існуючого майнового комплексу.

Дійсно, управління фінансовими результатами не можна  назвати ефективним, якщо навіть при  здійсненні успішної поточної інвестиційної  діяльності не приділяється увага баласту в існуючих активах підприємства: фінансові вкладення, що не приносять дохід, основні засоби, що не використовуються, надлишки матеріальних запасів, заморожене капітальне будівництво і т. д. Від зайвих матеріальних цінностей необхідно позбуватися усіма можливими засобами, так як, по-перше, їх реалізація забезпечує додатковий приплив грошових коштів, яких, як правило, не вистачає, по-друге, це веде до зниження витрат на їх утримання і, по-третє, знижує податковий тягар в частині податку на майно.

3) Управління джерелами фінансових ресурсів – управління власним і позиковим капіталом.

В якості джерел фінансових ресурсів на будь-якому  підприємстві використовуються як власні, так і позикові кошти. Фінансовий менеджер повинен вибирати джерела, попередньо оцінивши вартість цих ресурсів, ступінь фінансового ризику, можливі наслідки на фінансовий стан підприємства. І тут перед фінансовим менеджером постійно постає ряд важливих питань: за рахунок, яких джерел покрити нестачу грошових коштів, яке має бути співвідношення позикових і власних коштів, який ступінь ризику залучення позикових коштів припустима, які будуть наслідки від залучення тих чи інших джерел коштів тощо.

Залучення платних  фінансових ресурсів пов'язане з  аналізом ефективності виробництва. Якщо рентабельність виробництва вище банківського відсотка, то залучення кредитів вигідно, оскільки розширення виробництва у зв'язку із залученням позикового капіталу збільшує загальну масу прибутку. І навпаки, якщо банківський відсоток вище рівня рентабельності виробництва, то не тільки весь отриманий прибуток, а й частина власних коштів йде на погашення плати за використання позикових коштів. Тому для низько рентабельних підприємств доцільно залучати позикові кошти не для вирішення поточних проблем, а в якості довгострокових інвестицій під реально ефективні проекти.

Те ж саме відноситься і до заборгованості підприємства перед бюджетом та позабюджетними фондами – після настання строку платежів заборгованість можна розглядати як платне кредитування підприємства державою.

Кредиторську заборгованість перед персоналом і постачальниками (у силу сформованої договірної практики в договорах, як правило, не обумовлюються штрафні санкції за прострочення платежів) можна розглядати як відносно дешеві джерела фінансових ресурсів. Відносність визначається непрямими наслідками. 
У першому випадку при нагромадженні заборгованості постачальники можуть припинити поставки, і підприємству доведеться шукати альтернативних, найчастіше більш дорогих постачальників. При збільшенні терміну затримки виплати заробітної плати наростає соціальна напруженість, збільшується ймовірність страйкового руху, зриву виробничої програми, відтоку кваліфікованого персоналу і т.д.

Найбільш безпечним  з фінансової точки зору джерелом додаткових фінансових ресурсів можна вважати додаткову емісію акцій. Але даний процес значно розтягнутий у часі, до того ж оплата емітованих цінних паперів носить імовірнісний характер при значних витратах на сам процес емісії. 
Як можна помітити, для повноцінного і комплексного управління фінансовими результатами необхідна постановка ефективної служби фінансового менеджменту, оскільки при управлінні фінансовими результатами зачіпаються практично всі області і це правильно, так як фінансовий результат є кінцевим результатом діяльності всіх підрозділів компанії. Саме розробка фінансового менеджменту на мікрорівні повинна стати ключовим для стабілізації стану кожного підприємства і української економіки в цілому, оскільки саме раціонально організаційні фінансові потоки дозволяють функціонувати економічній структурі у всіх сферах господарської діяльності – постачанні, виробництві, збуті, трудових взаєминах.

 

2.2 Організація процесу управління фінансами на підприємстві ЖКГ

 

 

Постановка  ефективного фінансового менеджменту на українських підприємствах, як правило, вимагає докорінної перебудови механізму управління всього підприємства в цілому.

Перш за все, це пояснюється тим, що деякі підприємства несуть у собі стиль управління, що залишився з часів планової економіки. Основним критерієм успішності діяльності соціалістичної системи було виконання у будь-яку ціну плану виробництва. Відповідно, для керівника підприємства головним завданням було здійснення державного замовлення з виробництва продукції, а не отримання прибутку. Тому визначальним фактором була налагодженість системи управління виробництвом, фінансове управління відігравало другорядну роль.

В умовах ринкової економіки відбувається зміщення акценту  з чисто виробничого планування на планування фінансове, відповідно до цього має змінюватися структура і спрямованість інформаційних потоків. Проте існуючий управлінський облік не дає можливості:

- оперативно зводити розрізнену фінансову інформацію воєдино;

- визначати вплив центрів формування доходів і витрат на загальний фінансовий результат.

Управління  підприємством в цьому випадку  характеризується ознаками системної  дезорганізації: надлишок несуттєвої і брак необхідної та оперативної управлінської інформації, уривчастий контроль по всіх напрямках діяльності підприємства, велика інерція в реалізації управлінських рішень.

Щоб визначити  очікуваний обсяг та інтенсивність  грошового обороту підприємства, необхідно проаналізувати всі істотні  сторони і умови здійснення грошового  обороту підприємства, процесу кругообігу всього капіталу, руху фінансових ресурсів, стан фінансових відносин підприємства з усіма учасниками комерційної справи.

Таким чином, на перший план при формуванні цивілізованого фінансового менеджменту на підприємстві виходить питання самої технології постановки внутрішнього управління. Це велика і копітка робота, що включає наступний мінімальний набір заходів:

1. Перебудова  механізму управління всього  підприємства з урахуванням вимог  фінансової прозорості. Наприклад,  для великих підприємств і  холдингів найбільш ефективною системою є бюджетне управління.

2. Розробка відповідної  організаційної структури управління  з поділом виробництва на бізнес – одиниці.

3. Організація  роботи фінансової служби таким  чином, щоб була можливість  отримувати інформацію з усіх напрямків робіт: