Управление финансовым результатом в жилищно-коммунальном хозяйстве

Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Вона може бути: мінімальною, нормальною, необхідною. 
Під мінімальним розуміється прибуток, розмір якого після уплати податків задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Кількісно мінімальний рівень рентабельності відповідає рівню середньої процентної ставки банків по депозитам, що склалася в теперішній період часу. Це обумовлюється тим, що власник підприємства не зацікавлений інвестувати кошти в створення (функціонування) підприємства, якщо чистий прибуток за результатами діяльності підприємства менший за суми процентів, які б він міг одержати від зберігання своїх грошових коштів у банку чи придбання на них цінних паперів інших підприємств.

4. Залежно від мети визначення розрізняють: економічний та бухгалтерський прибуток.

Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами  підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) в мікроекономіці прийнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, які виміряні з точки зору вигоди, що "втрачена" через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом. Економічний прибуток менший від бухгалтерського на величину неявних витрат підприємства.

Наказом міністерства фінансів України №87 від 31.03.1999 року затверджено положення (стандарт) бухгалтерського  обліку №3 "Звіт про фінансові  результати". Згідно із затвердженим стандартом прибуток в бухгалтерському обліку - це сума на, яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати. Принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати затверджені П(С)БО 15 "Доход" та П(С)БО 16 "Витрати".  
Згідно із П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати" прибутки (доходи) та витрати поділяються за видами діяльності, функціями та елементами витрат. 
Визначаються фінансові результати шляхом визначення доходів та відповідних витрат підприємства.

Доходи – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати – це зменшення економічних вигод  у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Збиток – це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

В торгівлі, з  урахуванням специфіки виконуваних  функцій і особливостей формування доходів та витрат, фінансовий результат  визначається як різниця між доходом  підприємства і його поточними витратами.

Юридичне тлумачення поняття господарської діяльності визначено Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Згідно статті 1 Закону під господарською діяльністю слід розуміти будь-яку діяльність, у тому числі і підприємницьку, суб'єктів підприємницької діяльності пов'язану з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Результат від господарської діяльності визначений на основі інформації системи обліку прийнято вважати як фінансовий результат.

Поняття фінансового  результату в податковому обліку не застосовується, замість цього вводяться поняття валових доходів і валових витрат. 
Валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валові витрати – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Для практичного  планування прибутку необхідна особлива робоча методика. Ця методика має бути не просто схемою, вона повинна володіти властивостями гнучкості, комплектності, економічності і, що важливо, дискретності. Останнє допомагає встановити межі, в рамках яких може і буде знаходитись одне із можливих і допустимих планово-управлінських рішень. Тільки в такому разі бізнес-план буде науково і економічно обґрунтованим.

Весь процес планування прибутку включає в себе шість етапів:

І етап – формування вихідної інформації;

ІІ етап –  визначення самого прибутку і важливих економічних та фінансових показників діяльності підприємства;

ІІІ етап – аналіз отриманої інформації на предмет  прийнятності прийнятого результату;

ІV етап – аналіз рентабельності виробництва за видами продукції для визначення подальшої реалізації резервів збільшення прибутку;

V етап – внесення змін в техніку і технологію, організацію виробництва і управління за видами продукції з метою збільшення прибутку;

VI етап – прийняття рішення і розрахунок інформації за видами продукції і загальної інформації по підприємству в цілому.

Загальним для  усіх підприємств незалежно від  форм власності є розподіл прибутку згідно діючого законодавства, уставу і колективного договору на наступні цілі:

- Платежі до бюджету;

- формування  фонду накопичення, фонду споживання, резервного фонду;

- на доброчинні цілі;

- на виплату  відсотків за довгостроковий  кредит;

- на виплату  економічних санкцій.

Планування  розподілу прибутку підприємства виконується  у наступній послідовності. Спочатку визначається необхідність у прибутку за напрямками його використання (для розвитку матеріально-технічної бази; збереження фінансових резервів; погашення кредитів тощо). Потім порівнюється сума потреби у прибутку за всіма напрямками його використання з можливостями підприємства по його отриманню.

Визначення  напрямків використання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції самого суб'єкту господарської діяльності. Держава не встановлює нормативів розподілу прибутку, але через порядок надання податкових пільг стимулює напрямок прибутку на капітальні вкладення виробничого і невиробничого характеру, на доброчинність, на фінансування природоохоронних заходів, видатків по утриманню об'єктів і закладів невиробничої сфери.

Порядок розподілу  і використання прибутку фіксується в Статуті і визначається положенням, основні принципи розподілення відображені в обліковій політиці підприємства. Витрачання прибутку може здійснюватись шляхом безпосереднього фінансування видатків із прибутку, або шляхом попереднього формування за рахунок прибутку різних фондів, кошти яких потім використовуються за призначенням.

Наявність прибутку ще не значить, що підприємство працює ефективно, абсолютний показник прибутку не дає відповіді на питання наскільки  ефективно підприємство реалізує свою продукцію, використовує вкладений капітал, управляє своїми обіговими засобами тощо, тому в цілях фінансового і економічного аналізу застосовується система відносних економічних показників рентабельності.

Рентабельність  – це показник, що представляє собою відношення прибутку до суми витрат на виробництво, грошовим вкладенням в організацію комерційних операцій або сумі майна підприємства, що використовується для організації діяльності.

Рентабельність  поділяється на три групи: рентабельність реалізованої продукції, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу. Вони можуть бути представлені вартісними показниками або показниками, що виражені у відсотках (коефіцієнтах). При розрахунку рентабельності використовується як балансовий, так і чистий прибуток підприємства. Рентабельність, розрахована виходячи із чистого прибутку, називається чистою рентабельністю. Кожний із показників рентабельності грає певну роль в оцінці ефективності діяльності підприємства. На практиці використовують систему показників рентабельності.

Для визначення рентабельності реалізованої продукції  або послуг (у деяких джерелах цей  показник називають рентабельністю продажів), основуючись на даних  бухгалтерської звітності, співвідносять  різні показники прибутку від  реалізації продукції (послуг) з об'ємом реалізованої продукції (послуг). На основі цих показників здійснюється оцінювання ефективності управління підприємством, тобто можливість підприємства отримувати прибуток від своєї діяльності.

Рентабельність  усіх активів (майна). Ця група показників рентабельності формується як відношення прибутку до різних показників авансованих коштів, із яких найбільш важливими є усі активи підприємства, інвестиційний капітал (власний капітал + довгострокові зобов'язання), акціонерний.

Рентабельність усіх активів за балансовим прибутком є найбільш загальним показником. Даний коефіцієнт показує, скільки грошових одиниць залучено підприємством для отримання прибутку незалежно від джерела залучення цих коштів.

Рентабельність  власного капіталу – самий значимий показник у діяльності підприємства, що характеризує ефективність використання майна, яке знаходиться у його власності. Рентабельність власних коштів показує, яка величина прибутку припадає на 1 гривню власних коштів, тобто дозволяє визначити ефективність використання сласних коштів підприємства і порівняти її з можливим доходом від вкладення цих коштів в інші об'єкти (цінні папери, інші підприємства тощо). В західних країнах цей показник служить важливим критерієм при оцінюванні рівня котирування акцій на фондовій біржі.

Рентабельність  власного капіталу розраховується за формулою:

 

 

,

 

 

де Пб – балансовий прибуток;

Пч – чистий прибуток.

Таким чином, розглянувши  сутність фінансових результатів як економічної категорії, їх правовий аспект, поняття в контролі, в фінансовому та податковому обліку, види, склад та послідовність процесу розрахунку, можна з впевненістю зробити висновок, що прибуток характеризує кінцевий результат діяльності підприємства, одержання якого є обов'язковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування і зміцнення конкурентоздатності на ринку.

Проте, одержання  прибутку не відображає в повній мірі фінансовий результат підприємства. Так чи інакше, можливість одержання прибутку мотивує людей до пошуку більш ефективних способів поєднання ресурсів, винаходити нові продукти та послуги, на які може виникнути попит, використовувати організаційні і технічні нововведення, які обіцяють збільшити ефективність виробництва. Працюючи прибутково, кожне підприємство робить свій внесок у економічний розвиток суспільства, сприяє створенню і збільшенню суспільного багатства і зросту добробуту народу.

Таким чином, фінансові  результати підприємства – основна  і важлива діяльність підприємства. Це відноситься і до підприємств, залучених у житлово-комунальному господарстві.

 

 

1.2 Житлово-комунальне  господарство та порядок формування  фінансового результату в ЖКГ

 

 

Житлово-комунальне господарство (ЖКГ) – це галузь народного  господарства, результати фінансово-господарської діяльності якої значною мірою визначають соціально-економічні показники розвитку суспільства. Тому в сучасних умовах реформування економіки забезпечення ефективного функціонування та фінансового оздоровлення ЖКГ повинно бути одним з основних аспектів трансформації національної економіки.

Виробнича структура багатопрофільного житлово-комунального господарства України інтегрує близько 30 видів економічної діяльності, надаючи понад 40 видів послуг на суму понад 6 млрд.грн. щорічно. У галузі ЖКГ функціонує кілька тисяч підприємств і організацій різних форм власності, експлуатується близько 25% основних фондів держави, зайнято 5% працездатного населення.

Комунальні послуги мають ряд унікальних характеристик:

- при наданні послуг використовуються складні інженерні системи, які прив'язані до конкретної території. У цьому зв'язку деякі автори пропонують називати комунальні підприємства «природними монополіями технологічного типу (ЕМТ)»;

- підприємства, що постачають певні види комунальних послуг (при використанні мереж водопроводу, газо- і теплопостачання), є локальними монополістами на території, що обслуговується;

- споживач не може повністю відмовитися від споживання даного виду послуг;

- неможливість відкладання термінів постачання послуг;

- залежність від географічних і кліматичних факторів;

- залежність від техніко-економічних характеристик житла.

У 2012 році загальний обсяг ринку комунальних послуг склав близько 45 млрд. грн., Що майже на 10 млрд. грн. більше порівняно з 2011 роком. Незважаючи на зростання обсягів послуг, робіт та продукції, вироблених в галузі, в умовах ринкової економіки підприємства житлово-комунального господарства зазнали збитків в 2012 році на суму понад 3 млрд. грн. При цьому найбільші збитки у підприємств теплоенергетики – більше 1,9 млрд. грн. і водопровідно-каналізаційного господарства – 1 млрд. грн. Збитковість житлово-комунальної сфери обумовлює несвоєчасне і неповне оновлення основних фондів, що наблизило моральний і фізичний знос основних фондів до критичної межі – 60%, між тим, з 1991 року оновленню піддалося лише 7% основних фондів ЖКГ.