Значення творчості Григорія Сковороди

Навіть  з аналізу цих перших десяти поезій «Саду божественних пісень» цілком ясно, що перед нами трикутник: зло (кривий шлях), яке приносить задоволення ілюзорне, а потім — печаль, сум, невдоволення; добро, в якому нелегко жити, але яке дає радість душевну, спокій та задоволення; і людина, що стає на середохресті й має вибрати, куди їй іти. Оце питання — куди людині йти і як очиститися, як здобути їй не чини, багатство й матеріальне благополуччя, а душевний мир, радість, ояснення — і стає однією з основних ідей не тільки поезії Григорія Сковороди, але і його байок, а затим і всіх його філософських трактатів.

Подальший десяток поезій продовжує розвивати  філософські ідеї мислителя. У пісні 11 протиставляється плотське (матеріальне) духовному, ідеальному, Богові й віститься про змагання цих двох начал. Пісня 12 говорить про те, що людська цивілізація з її містами та багатством суперечна природі людини і взагалі людині, яка має йти «на поле жити», тобто повернутися до природи. Пісня 13 продовжує цю тему і є хвалою Природі, міста ж з їхньою штучною величчю заперечуються. Пісня 14 вістить про непостійність та ілюзорність світу і слави — ліпше жити в пустелі. У пісні 15 поет знову повертається до теми смерті, але своєрідно: смерть Божа — це кінець земної мудрості й початок небесної слави, а продовження цієї теми — воскресіння, почуття чистого неба (пісня 16). Але наступний вірш — втеча від моря життя, що кипить, як Червоне море, і ця втеча знову до природи, у тишу й спокій — пісня 18.

36

 

Але й тут  героя сягає «проклята нудьга», йдеться про потребу боротьби з нею при Божій допомозі (пісня 19). Пісня 20 — гімн душевній і сердечній чистоті, непорочності й невинності, заклик будувати в душі чудовий град.

Нарешті, третій десяток пісень подає низку нових  ідей. Це пошук щастя у світі (пісня 21), потреба шукати вічних цінностей (пісня 22), про ставлення до часу і його використання (пісня 23), ще раз про спокій душевний і боротьбу з печаллю (пісня 24); три пісні з присвятами Г.Якубовичу, І. Козловичу та І. Миткевичу — типові по суті своїй панегірики, але з думкою Сковородинівською: достойна людина на достойному місці — то світові й країні радість (пісні 25—27). Пісня 28 має авторську, розшифровку: «Про таємну в середині і вічну веселість боголюбних сердець», тут свідчиться, що щастя залежить здебільшого від самого себе. І знову повтор: про життя, як бурливе море, і бажання з того моря врятуватися (пісня 29). Підсумкова пісня 30 ніби поєднує в собі основні попередні теми збірки: про час, печаль, доброту, життя в Бозі, задоволення малим і запевнення, що смерть «не шкода — спокій», тобто маємо повернення до теми першої пісні, в якій також ідеться про смерть.

Збірка «Сад божественних пісень...» — яскравий зразок саме барокової поезії.

1.Прикметна  уже сама побудова збірки: це  риса суто барокового стилю - прямувати до циклізації віршів, до об'єднання їх у певні групи, сполучення якоюсь внутрішньою єдністю. Об'єднавчий стрижень збірки в тому, що кожна пісня художньо втілює певну думку, взяту зі Святого Письма.

2. Книга наскрізь пройнята духом християнської релігійності.
3. Вельми   багата   жанрово-тематична   палітра   «Саду...»   —   тут 
   подибуємо      зразки      філософської      лірики,      зокрема      медитації, 
   пейзажистики, інтимної, релігійної лірики, сатири.

37

 

4. Велику  увагу поет звертає на природу,  вона у збірці виступає як засіб пізнання Господньої істини, як шлях до внутрішнього спокою, душевної гармонії, рівноваги:

0

Не пойду в город багатий. Я буду на полях жить.

Буду  вік мой коротати, где тихо ерем 'я біжить.

О дуброва! О зелена! О мать моя  родна! В тебе жизнь увеселенна, в тебе покой, тишина!

Особливий інтерес викликає 18-та пісня «Ой  ти, птичко жовтобока». Провідний мотив твору подвоєний: спокій та свободу людині дає самозаглиблене життя на лоні природи; крім того, мудрість і сила волі людини — у подоланні гордині, покорі Божій волі та прагненні жити скромно, просто. Цей мотив розкривається в цілій системі символічних образів: на пташку, яка зів'є гніздо надто високо, чигає небезпека — хижий яструб-убивця; явора, що виріс на горі, ламає вітер, а вербичка, що прихилилася в низині, зростає у спокої. Поезія побудована на виразній антитезі: пташка — яструб, явір — вербичка. Автор вправно наслідує народнопісенну манеру:

Стоїть явор над горою,

Все киває головою,

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

Вірш  переповнений тропами, особливо епітетами (птичка жовтобока, молоденька травка-муравка, буйні вітри та персоніфікаціями. Чітко про ступає його мелодійність. Як бачимо, ціла тканина твору виразно барокова.

Серед найвідоміших віршів збірки пісня 10-та «Всякому місту звичай і права...» Це — зразок філософсько-сатиричної лірики. У творі Сковорода з християнських позицій піддає осміянню пекучі для його часу (як і для всіх часів) суспільні вади — здирництво, бюрократизм, пияцтво,

38

 

розпусту, підлабузництво, ледарство, гонитву  за багатством.

Влучними  деталями іронічно змальована ціла галерея  марнотної метушні тогочасного суспільства:

• спосіб життя, інтереси і прагнення дідичів та купців;

• крючкотворство, тлумачення чиновниками законів з вигодою 
  для себе;
• прислужництво кар'єристів, що прагнули в такий спосіб здобути 
  високі посади задля добрих прибутків;
• схоластичну систему освіти, яка завдавала школярам великих 
  мук.

Вірш  уміло, вишукано побудований. Кожна  строфа складається з шести рядків. У перших чотирьох автор розкриває мізерні прагнення і реального метушливого світу. А в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми. До речі, Сковорода уміло інтригує читача: спочатку тільки каже, що якась думка «непокоїть мій ум». Яка? Про це дізнаємося аж з рефрену в передостанній строфі: єдина справді серйозна думка непокоїть мудреця - «Як з ясним розумом вмерти мені». Тобто як би не збитися зі шляху духовного.

Вірш  побудований на виразній антитезі (що дуже характерно для бароко взагалі і Сковороди зокрема). Остання строфа підсумовує полеміку двох життєвих настанов - тілесної і духовної. Мірилом справжньої вартості, істинності цих цінностей показана смерть (мотив смерті так само вельми популярний у поезії бароко). Тілесні цінності вона пожирає, «як солому пожар», отже, вони примарні, минущі. Духовні ж цінності смерті непідвладні: «Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь...» Отже, це справжні, істинні цінності, саме їх треба збирати і берегти.

Як  бачимо, справжнім ідеалом людини для Сковороди є особистість духовна, у якої «совість, як чистий кришталь».

Вірш  «Всякому місту звичай і права...»  виявився  надзвичайно 

39

 

суголосним  з цінностями та ідеалами української  душі. Крім того,його ритмічний лад близький до фольклорного. Тому в кінці XVIII - на початку XIX ст. вірш став надзвичайно популярною народною піснею. При цьому лірники і кобзарі переклали його живою народною мовою, видозмінили деякі строфи, додали нові. Відомо кілька варіантів пісні, один з них використав І.Котляревський у п'єсі «Наталка Полтавка». 

40

 

Розділ 3.

Значення  творчості Григорія Сковороди

Григорій  Сковорода якісно розвинув, підніс на один рівень із тогочасними західноєвропейськими зразками українську філософію, педагогіку, літературу. Йому судилася першість у багатьох аспектах вітчизняної культури. Він перший з українських інтелектуалів і митців здобув всесвітню славу. Став першим байкарем та поетом-ліриком у нашій літературі. Його просвітницька діяльність спричинила відкриття першого в Україні - Харківського університету, а також сприяла взаємозближенню українського письменства і фольклору. Його філософські ідеї допомогли тисячам людей піднятись на вищий, духовний ступінь розвитку, відкинути марнотні спокуси «світу».

Так про нього говорили видатні діячі  України:

Микола  Костомаров (письменник і науковець XIX ст.): «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острогозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд...» [6;38]

Василь  Стус: «...Наш Сковорода відбив геніально  душу нації, зрефлексованої мораллю, фанатичною вірою і прагненням абсолютної, загальнолюдської справедливості, кришталевої Правди» [6:38].

Микола  Жулинський: «Доля дарувала Україні  Сковороду, а ми морально зобов'язані вслухатися в його заповіти і жити сьогодні за його величавим посланням: «Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюб'я. Тоді нам все просвітлиться, весь мир заграє і за скаче. Будь нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемось народом святим, людьми оновлення». Хай справдиться  його  побажання,  хай  світлою  і  невмирущою  буде  пам'ять

41

 

величного філософа України!» [6;38].

Борис Степанидин (професор, сучасний український літературознавець і педагог): «Пророк, передбачаючи майбуття, а в ньому — долю свого народу, великий письменник і філософ писав: «Ми створимо світ кращий. В Горній Русі (в майбутній Україні) бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу». Можливо, ми, українці кінця XX ст. і є тими новими людьми, які творять нову славу нашої оновленої землі. На цій землі завжди житиме в серцях вдячних правнуків легендарний Любомудр, наша гордість і слава — Григорій Сковорода» [6;38].

Підводячи підсумки всього багатого змісту світогляду і життя Сковороди, ми бачимо, що йому властиві потяг до морального вдосконалення, невтомні пошуки істини, прагнення примирити раціональне з інтуїцією, принцип релігійної толерантності, проповідь гуманності, солідарності й свободи, намагання не допустити виникнення будь-якої суперечності між словом і ділом або між ученням і життям. Поряд із цим. своїм значенням Сковорода мав ще особливе національне значення, яке можна вбачати в його ролі українського Сократа і апостола «горя й муки», в його намаганні ширити античний світогляд на Русі-Україні, в його позиції і козацькій ідеології в часи знищення української автономії, в боротьбі з незнанням, забобонами, псевдокультурою, матеріалізмом і безвір'ям, в його, намаганнях пробудити розуміння і смисл для об'єктивності, дії і ідеї.

Значення  Сковороди для нашого часу полягає в самоаналізі і в самовипробовуваннях з метою самовдосконалення життя, в його ідеях про учительську діяльність в народі і для народу, в його відмові від елементів зіпсованості і неправди в життєвих формах, у його філософії пізнання і моралі, в його релігії і в його педагогічних ідеях. Він виступав за раціонально-інтуїтивного Бога, за нову духовну людину, що має свободну волю, за самопізнання, за розуміння світу в межах діалектики матерії і духу, за розуміння загального смислу, за релігійність, альтруїзм, совість, мораль,

42

 

доброчесність, за те, щоб душевний світ і людська  любов завжди мали живе значення не тільки для сучасності, а й для майбутнього. Доки людсько-тваринна жадоба, боротьба за існування і отруйна культура продовжують існувати, значення Сковороди буде живим і актуальним.

Підводячи підсумки всього, що стосується життя  і вчення Сковороди, ми приходимо  до висновку, що:

1. Він був першим оригінальним   мандрівним філософом.
2. Він   був   філософом   в   інтелектуально-емпіричному смислі.
3. Він був філософом-теософом, боголовом і пантеїстом.
4. Він   був   філософом в   морально-евдемоністичному смислі.
5. Представником      Ренесансу,         античності      і      релігійного 
   синкретизму на Україні.

Його  особа — поєднання рис Сократа, Епікура і Христа — відображала свій час із властивими цьому часу прагненнями і проблематикою. Коротко кажучи, він був продуктом тогочасного життя Русі-України. Тільки шкода, що ідея держави в той час не знайшла у нього значного відображення, хоча тло для неї було: це симпатія Сковороди до римського імператора Августа і до великого гетьмана Хмельницького. Ще шкода, що він не міг подарувати своєму народові ту спрямовуючу, ідею, яку його сучасник, і. Г. Гердер виразив щодо України 1769 р.: «Україна стане новою Грецією, і прекрасне небо цього народу, його весела вдача, його музична природа, його родюча країна і т. п. колись прокинуться... її кордони простягнуться до Чорного моря і звідсіля до всього світу»[9;250]. Сковорода тільки сказав: «Коли український народ прокинеться від свого політичного сну, він буде бадьорий і сам подбає-про свою долю».

43

 

Висновки

Ще  за життя Сковороду називали «українським Сократом», «українським Горацієм», «українським Езопом». Адже як згадані мудреці у своїх країнах, так Сковорода в Україні значно розвинув філософію, літературу, педагогіку, тільки все це довелось робити йому самому.

Сковорода розвинув ідеї демократизму і гуманізму, вніс у нашу літературу нові теми та образи. Він перший з українських письменників по-новому поставився до народнопоетичної творчості, розірвавши ланцюг заборон, який сковував митців.

У своєму курсі  лекцій Сковорода пропагував думки, які суперечили офіційно-догматичному погляду на поезію. Він не побоявся відкинути вимоги наставників семінарії дотримувати існуючих традицій поетики, після чого йому довелося залишити семінарію.