Шпаргалка по "Философии"

Праксеологія, або філософська антропологія, присвячується вивченню проблем людського буття, сутності та існуванню особистості, розкриттю сенсу, призначення та ціннісних орієнтирів життя індивіда. У цьому розумінні філософія становить собою чисто гуманітарну науку.Таким чином філософія може бути як гуманітарною,так і технічно-математичною наукою.

Структура філософського знання:

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія. На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія.

Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія та соціобіологія.І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає самоусвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості, сюди входять логіка, гносеологія, етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії, ноологія.

 

6. Співвідношення філософських і  загальнонаукових методів.

Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку об’єктивної реальності залежно від галузі науки. 1.Філософські методи, серед яких найбільш старшими являються діалектичний і метафізичний. До їх числа також відносяться аналітичний (характерний для сучасної аналітичної філософії), інтуїтивний, феноменолофічний, герменевтичний та інші. 2.Загальнонаукові підходи і методи дослідження, що отримали широкий розвиток і примінення в науці ХХ ст. Вони виступають в якості своєрідної проміжкової методології між філософією і фундаментальним теоретико-методологічним положенням спеціальних наук. До загальнонаукових частіше всього вілносяться такі поняття, як інформація, модель, ізоморфізм, структура, функція, система, елемент, оптимальність і т. д. Характерними рисами загальнонаукових понять являються по-перше, злиття в їх змісті окремих властивостей, признаків, понять окремих наук і філософських категорій; подруге, можливість (на відміну від останніх) формалізації, уточнені засобами математичної теорії. На основі загальнонаукових понять і концепцій формулюються відповідні методи і принципи пізнання, які забезпечують зв’язок і оптимальну взаємодію філософської методології із спеціально-науковим злиттям і його методами. До числа загальнонаукових принципів і підходів відносяться системний і структурно–функціональний, кібернетичний, ймовірнісний, моделювання і формалізація та інші. Важлива роль названих підходів полягає в тому, що в силу свого проміжкового характеру забезпечують взаємоперехід філософського і спеціально наукового знання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Діалектика  та метафізика як філософські методи.

Метод (від грец.-шлях дослідження чи пізнання) - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомими методами філософського пізнання є діалектика та метафізика. Діалектика - метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з врахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика— метод, протилежний діалектиці, при якому об'єкти розглядаються:

•відособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язаної) ;

•статично (ігнорується факт постійних змін,самору ху,розвитку);

•однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям,не усвідомлюється їх єдність).

Діалектика– це такий метод, який ґрунтується на основних принципах(базисна ідея):1.принцип об’єктивності(світ існує незалежно від волі і свідомості людини);2.принцип суб’єктивності(існує суттєва різниця між світом і поняттям світу. Світ – це об’єктивно існуюче, поняття світу –те, як людина формує бачення світу);3.принцип розвитку(все у світі знаходиться в процесі змін, який має упорядкований характер);4.принцип всезагальності зв’язку(все у світі знаходиться у стані взаємовідношення);5.закон взаємного заперечення кількісних дій і якісних змін(один із основних принципів діалектики. Зміни у світі відбуваються як перехід з одного стану існування до іншого, завдяки тим властивостям. Які існують в самих предметах);6.закон єдності і боротьби протилежностей(джерело розвитку– це внутрішні суперечності, а зміст розвитку– це саморозвиток);7.закон заперечення заперечення(розвиток завжди має спрямований характер і здійснюється у формі циклу чи спіралі).

Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Процес пізнання завжди починається з виявлення зв'язків. І будь-яка наукова теорія ґрунтується на з'ясуванні суттєвих зв'язків. Поняття зв'язку є вихідним для розуміння універсальних(глобальних) зв'язків об'єктивної дійсності. Що таке зв'язок?

Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ, розділених у просторі і часі. Існують різноманітні зв'язки. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути механічні, фізичні, хімічні, суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо. Зв'язки можуть бути також об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними. Термін «метафізика» як в історії філософії, та і нині вживається як для позначення теоретичної або спекулятивної філософії (особливо на Заході), так і для позначення філос. методу, протилежного діалектиці. З позиції метафізики і в природі, і в суспільстві, і в духовній сфері об’єкти, процеси, явища існують відокремлено, без взаємного органічного зв’язку, вони не розвиваються. Хоча в них і відбуваються певні зміни, вони не приводять до виникнення якісно нового – «немає нічого нового під місяцем».

8 Основні функції філософії 

Світоглядна функція полягає в тому, що філософія - учення про загальне в системі людина - світ - служить теоретичним ґрунтом світогляду, систематизує, розширює знання людей про світ, людство, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдине ціле і визначити у навколишньому світі місце людини. Гносеологічна функція філософії виявляється у розробці і виборі засобів і методів вивчення та зміни предметного світу або суспільства з урахуванням діючих законів та особливостей об'єкту. Методологічна функція дозволяє визначити напрямок наукових досліджень, орієнтуватися у різноманітності процесів і явищ, аналізуючи їх з певних теоретичних позицій. Філософські знання допомагають формувати методологічну культуру мислення вченого. Інтегративна функція полягає в об'єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей. Це важлива умова збалансованого розвитку суспільного життя. У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних наукових проблем люди відмовляються від застарілих поглядів та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов. Філософія допомагає усувати помилки, звільнитися від застою, віджитих догм. Так реалізується критична функція філософії у системі культури. Аксіологічний характер філософських знань виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важливе в умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності. Велика роль філософії в світі, що постійно розвивається, змінюється.

•Онтологічна (опис та пояснення наявного буття світу)

•Світоглядна (розгляд різних поглядів на світ)

•Гносеологічна (виявлення пізнавальних можливостей людини)

•Методологічна (аналіз способів пізнання і перетворення світу людиною)

•Аксіологічна (виявлення загальнолюдських цінностей, процес оцінювання)

•Соціальна (створення загальної моделі суспільного життя)

•Гуманістична (відстоювання інтересів людини)

•Критична (переосмислення загальновизнаних істин, визначення їх місця)

•Культурно-виховна (наслідуючи мудрих, стаєш культурнішим і вихованішим)

•Соціально-просвітницька (визначання філософами цілей суспільства)

•Евристична (розкривання прихованого в людині потенціалу)

•Прогностична (вибудування загальних сценаріїв розвитку майбутнього)

•Освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей. Існуючи в певному суспільному середовищі, філософія прямо чи опосередковано впливає на умонастрої цього суспільства. Опанування змістом філософії є важливою передумовою нашого духовного збагачення, інтелектуального розвитку, світоглядно-методологічної культури, здатності як до адекватного розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем сучасного людського буття, так і участі в їх розв'язанні.

 

 

 

 

 

9. Категорії філософії як роди  буття, форми діяльності та мислення.

Філософські категорії— це найзагальніші (гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в які і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер.

У ході своєї матеріальної й духовної діяльності, формуючи сферу людської культури й вищі форми світогляду, люди виробили певні, гранично широкі поняття, що одержали назву філософських категорій.

Багато великих філософів минулого, міркуючи про природу категорій, уважали, що вони дані людині споконвічно й не пов'язані з досвідом його діяльності. Сучасна філософія найчастіше характеризує категорії як продукт пізнавального процесу, як підсумок практичного перетворення миру людиною, тому приймається, що філософські категорії не тільки є найбільш загальними поняттями, але й мають регулятивну функцію.

Категорії - це підсумок, результат наукової праці, але й регулятори самого процесу дослідження. У самому широкому змісті, всі категорії можна вважати гносеологічними, тобто теоретичне пізнавальними, хоча в одних може переважати онтологічний аспект (такі категорії фіксують загальні ознаки, сторони об'єктів або їхні зв'язки й відносини), в інших - логічний або гносеологічний аспект (такі категорії звернені до пізнання, розкривають специфіку об'єктно-суб'єктних відносин і не мають безпосереднього аналога в матеріальному світі).

Філософські категорії займають особливе місце в розумовій діяльності людини. Досить указати на світоглядну й методологічну роль філософії в суспільстві. Для будь-якої науки її поняття завжди корелюють із вихідною мережею філософських категорій. Хоча філософські категорії опосередковані й входять до складу будь-якої наукової теорії, яку б сферу дійсності вона не відбивала, у конкретних ситуаціях дослідник безпосередньо звертається до філософських категорій найчастіше тоді, коли зіштовхується з аналізом якого-небудь загального аспекту проблеми «світ - людина». Фіксуючи загальні аспекти взаємозв'язку природи й людини, буття й мислення, категорії визначають саме ті границі, у яких розгортається пошук рішення досліджуваної проблеми, а зв'язку категорій відбивають структуру пізнавального процесу.

Філософські категорії виступають і як всезагальні форми мислення. Будь-яка людина, незалежно від того, вивчала вона філософію чи ні, в процесі мислення використовує ці категорії. В першому випадку вона буде використовувати їх свідомо, в другому— стихійно.

Таким.чином, знання категорій дозволяє нам усвідомити й цілеспрямовано досліджувати різні зв'язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо, орієнтує відносно тих сторін і аспектів, на які необхідно звернути увагу для розкриття сутності предметів і явищ.

 

 

 

 

 

10. Особливості розвитку та функціонування  системи філософських категорій.

Узагальнюючи досягнення науки і практичної діяльності людей, філософія виробила свою систему категорій. Філософські категорії - це такі поняття, які відображають загальні риси і зв'язку, сторони і властивості дійсності. Це, перш за все категорії матерії і свідомості, а також руху, простору і часу. Такі категорії, як протиріччя, кількість, якість, стрибок, заперечення, окреме і загальне, зміст і форма, сутність і явище, причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність. Вивчення цих категорій суттєво доповнює наші уявлення про загальну розвитку і зв'язках матеріального світу, про основні законах діалектики.  
Вперше вчення про категорії було систематично викладено в трактаті Аристотеля "Категорії" узагальнив спроби попередньої філософської думки виділити найбільш загальні поняття про світ і способи його пізнання. Складена Аристотелем таблиця включала такі категорії, як сутність (субстанція), кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія і страждання. Для Аристотеля категорії-характеристики загальних (родових) властивостей буття, за допомогою яких воно розчленовується в мові та знанні на рубрики, не зводяться один і другу.  
Новий етап в аналізі категорій пов'язаний з вченням Канта, у якого категорії зрозумілі як форми активної діяльності розуму, необхідні для синтезу почуттів, досвіду. ..поділяються на такі розряди: якість (реальність, заперечення, обмеження), кількість (єдність, безліч, цілісність), ставлення (субстанція і властивість, причина і дія, взаємодія), модальність (можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість). Категоріальна таблиця Канта ігнорувала відображальний характер категорій; останні розглядалися як незмінні форми мислення, впорядковують досвід.  
Діалектична трактування категорій на основі об'єктивного ідеалізму висунута Гегелем. Їм розроблена система взаємопов'язаних категорій, серед яких основні: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава, явище, дійсність; причому в цю останню входять субстанція, причина і взаємодія), поняття (суб'єкт, абстрактна ідея, об'єкт). Перевагою гегелівського дослідження категорій є опора на принцип розвитку, встановлення зв'язків між категоріями за допомогою методів сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного й історичного.  
У сучасній західній філософії заперечується об'єктивне значення категорій, їх діалектичний взаємозв'язок, обумовленість їх розвитку суспільно-історичною практикою. Для безлічі напрямків сучасної західної філософії характерний так званий лінгвістичний поворот у розумінні категорій - трактування їх не як форм мислення і свідомості, а як мовних структур. У логічному позитивізмі філософський аналіз категорій підмінюється формально-логічним аналізом синтаксису та семантики наукових мов. В аналітичній філософії як категорій виступають форми розчленування, класифікації явищ, закладених в структурах природної мови. Представники неотомізму висувають релігійно-ідеалістичне тлумачення категорій, стверджуючи, що вони існували спочатку в божественному розумі як прообрази реальних речей, властивостей і відносин.