Шпаргалка по "Философии"

Радіаційні, теплові, шумові, електромагнітні зміни також порушують умови життя людей. Усе це, зрештою, пов'язане зі збільшенням відходів сучасної виробничої технології в усьому світі. Сьогодні 90-98 % речовини, взятої від природи, перетворюється на відходи і забруднює середовище. За існуючих тенденцій минулого (2003) року обсяг газоподібних забруднювачів атмосфери сягнув понад 50 млрд тонн, викидів твердих речовин — близько 800 млрд тонн.

Дедалі гострішими на нашій планеті стають проблеми водного голоду й забезпечення людства мінеральною сировиною та енергією, а також демографічна проблема. Всі вони набули глобального характеру.

Основними ознаками глобальності екологічних проблем є такі:

• вони мають планетарний характер, зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому;

• несвоєчасність їх вирішення загрожує існуванню людства;

• вони потребують спільних зусиль усіх держав і народів;

• їм властивий надзвичайно високий динамізм.

Але головне все ж таки те, що людство все більше розуміє власну цілісність, необхідність спільних дій, бо екологічна катастрофа нікого не обмине! А вона загрожує стати незворотньою і тоді людство загине.

Отже, виникає потреба виробити єдину глобальну екологічну стратегію людства. Інакше кажучи, людина ставить питання про управління сучасною екологічною ситуацією.

Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

40. Інтелект,почуття, пам’ять і воля як здатності  людини.

Почуттями називають індивідуально-суспільно створену форму безпосереднього переживання людиною дійсності.Почуття людини цілеспрямовано формуються в процесі виховання та історично змінюються навіть на принципово протилежні. Деякі дослідники виділяють у людини десять основних почуттів (фундаментальних емоцій): цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина.Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нервових зв'язківВ емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття.

-Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється  стійке ставлення людини до  суспільних подій, до інших людей, до самої себе.

-Естетичні почуття - це чуття краси в явищах  природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Ці почуття  викликають твори мистецтва. Не  тільки в мисленні, а й почуттями  людина утверджує себе в предметному  світі. Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями, вони є істотними чинниками у формуванні моральною обличчя людини.

-Праксичні почуття - це переживання людиною свого  ставлення до діяльності. Праксичні  почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність - головна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів.

-Інтелектуальні  почуття являють собою емоційний  відгомін ставлення особистості  до пізнавальної діяльності в  широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві.

Однак людина починає самозмінюватися не тільки завдяки почуттям. Самозміна відбувається і завдяки інтелектуальній діяльності. Інтелектом називають рівень здатності людини до мислення. При цьому мислення розуміється як процес цілеспрямованої зміни уявлень, який відбувається згідно з правилами і законами логіки.. Інтелект пов'язаний з іншими внутрішніми властивостями людини, такими як сприйняття, пам'ять, мова, уява, самосвідомість, характер, володіння тілом, творчість, інтуіція.Отже, поняття "інтелект" вживають для означення активного процесу мислення, який здатний перебудовувати, змінювати людину на якісно нову силу дійсності.

Однак побудова людиною (за допомогою почуттів та інтелекту) образу майбутнього і шляхів його досягнення є насамперед духовним процесом. Це означає, що почуття й інтелект керовані. Те, що виявляє себе як здатність керувати почуттями й інтелектом, отримало назву "воля". Воля (волевиявлення) — це властивість людської душі цілеспрямовувати діяльність тіла незалежно від безпосередніх фізіологічних потреб власного організму.Здатність мати волю принципово змінює дані природою можливості організму, дає змогу людині виявляти саме людські якості, що, як зазначено вище, можуть заперечувати природні потреби, бажання тіла. Людина з розвиненою волею, здатна до самоконтролю і свідомого спрямування своїх вчинків, "володіє собою. Воля при цьому стає надприродним чинником внутрішнього спонукання людини до активної дії згідно з ідеалом, що може не мати відповідника в існуючому світі. Це дає змогу людині змінювати цей світ на такий, що стає відповідним до бажаного ідеалу.

Одиницею вольового процесу є вольовий акт. Вольовий акт – відноситься до складних вольових дій. Вольовий акт має4 основні етапи:

а) виникнення потягу і усвідомлення мети.Тут виникає потяг людини. Потреба, що народилась, знаходить відображення в бажанні– це існуючий, ідеальний зміст потреби. Бажати чого-небудь– це насамперед знати зміст спонукального стимулу.

б) розгляд і боротьба мотивів.Кожне бажання, перш ніж воно перетворюється в мету вольової дії, піддається внутрішньому обговоренню, у ході якого розглядаються доводи«за» і«проти», зважуються умови, що допомагають і заважають здійсненню бажання. Тут можлива конфліктна ситуація, зв'язана з тим, що людина розуміє можливість легкого шляху досягнення мети,але в той же час у силу своїх моральних чи почуттів принципів не може його прийняти.

в) прийняття рішення. Етап прийняття рішення це значить відмежувати одне бажання від інших та створити ідеальний образ мети.

г) виконання, здійснення плану дій характеризується спадом напруги. Тут уточнюються засоби, способи, послідовність їхнього використання. Після цього починається реалізація наміченого на етапі здійснення прийнятого рішення.

Суттєвою ознакою вольового процесу є вольове зусилля– це переживання своєрідного напруження, яке відіграє мобілізуючу роль. Частіше всього, необхідність у вольових зусиллях виникає на етапі розгляду та боротьби мотивів(2 етап вольового акту)та прийняття рішення(3 етап вольового акту).

Перешкоди на шляху до досягнення мети бувають двох видів:

А) зовнішні перешкоди, що переборює людина, маються на увазі об'єктивні труднощі самої справи, його складністьБ)Внутрішні перешкоди – це суб'єктивні, особисті спонукання, що заважають виконувати намічене, коли людині важко змусити себе працювати, переборювати лінь. До внутрішніх перешкод відносяться шкідливі звички, потяги, бажання, від яких варто утримуватися.

Па́м'ять - психологічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:-мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.-довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам'ятовування тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:-рухова — пам'ять на рухи та їх системи.

-емоційна —  пам'ять на почуття, які виступають  стимулом до діяльності.-образна  — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова. словесно-логічна -специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:-сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.-короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;-довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;- оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

41. Співвідношення понять  «людина», «індивід», «особа», «особистість», «індивідуальність»

Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи — характерна прикмета соціальної філософії. Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність.Суть людини в тому, що людина — істота розумна, людина-істота, яка має самосвідомість, людина — істота моральна і вільна. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу, є і її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, здібність до праці і творчості.Якщо поняття людина містить у собі всі людські якості незалежно від її наявності у конкретної людини, то поняття індивід характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості. Індивід — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти. Сутність індивіда визначає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність. Індивід — це окрема людина, одиничний представник людського роду, який відрізняється від інших людей перш за все тілесно.З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття індивідуальність. Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої.Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозвязків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного. Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних звязках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.Поняття особа характеризує міру зрілості людини, ступінь втілення в неї суттєвих, власно людських якостей. Особа — це динамічна, відносно стійка система морально-вольових, соціально-культурних, інтелектуальних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Особою не народжуються. У кожної людини своя тривалість формування особистісних особливостей, причому протягом життя вони можуть змінюватися. Зміст феномену особи можна розкрити лише за допомогою таких понять як самосвідомість, свобода, відповідальність, ціннісні орієнтації, вчинок. Особа характеризується унікальним поєднанням природних, соціальних і духовних складових: тілесної організації людини, її соціальних ролей в різних формах спілкування і спрямованості до певних духовних цінностей і ідеалів. Особа тим значніша для оточуючих, чим більше в її індивідуальних проявах репрезентовано спільних, загальнолюдських характеристик.

 

42. Проблема  визначення сутності людини.

Людина є найвищий витвір природи. Її сутність досить складна і багатогранна. Філософія  завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом.Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство.Питання про сутність людини можна розгорнути в двох напрямах: горизонтально, тобто в напрямі, який визначається пошуками людиною її зв'язків із світом, в її діяннях та стражданнях; і вертикально, тобто в напрямі, що виникає внаслідок її природного становища в світі як організму в ряд організмів. Можна сподіватись на цілісне охоплення обома цими напрямами людини як суб'єкт-об'єкта природи, не розділяючи її в штучних абстракціяхПаралельно з питанням про сутність людини центральне місце займає проблема місця людини в сучасному світі, котра розкриває все різномаїття особливостей сучасного стану розвитку людства, його проблем, шляхів їх вирішення та перспектив діяльності людини в питаннях самопізнання. Сучасна техногенна епоха ставить перед людиною багато завдань та викликів, подолання котрих має призвести до фундаментальних змін і зрушень в розвитку людства, характер котрий залежить від рівня свідомості та відповідальності кожної людини особисто.Поняття “природа людини” звичайно фіксує зовнішню відмінність людини як живої істоти від решти живого, від інших живих істот. Природа людини дуже суперечлива. Людина — цілісна істота, і тому підкоряється природнім закономірностям. Своєрідність тілесної організації обумовлює її інстинкти, потяги, пристрасті. Разом з тим, людині притаманні моральність і свідомість. Вона здатна розрізнювати прояви добра і зла, прекрасного і потворного, що і визначає скерованість вільного вибору її дій. Людина може пізнавати і розуміти оточуючу дійсність, себе, інших людей.