Шпаргалка по "Философии"

Народонаселення планети: стан і динаміка. В доісторичні часи один з видів живих організмів отримав вагомі переваги для свого розвитку, порівняно за короткий в геологічному масштабі проміжок часу опанував домінуючі позиції на планеті й фактично зробив живу оболонку заложницею свого існування. Назва цього виду-Homo sapiens, людина розумна.

Припускають, що цей вид сформувався близько трьох мільйонів років тому й з того часу його представники заполонили практично всі придатні для існування ділянки земної поверхні й продовжують експансію, демонструючи безпрецедентні показники приросту своєї популяції.

Представники цього виду– це ми з вами і нас на планеті сьогодні більше шести з половиною мільярдів(таблиця1). Щоправда, так багато людей ще не було ніколи й такими швидкими темпами населення зростає лише впродовж останніх десятків років. Припускають, що за вісім тисяч років до народження Христового, коли людині вдалося опанувати сільськогосподарську практику, її популяція налічувала приблизно 10 млн. особин. Але завдяки сільськогосподарській практиці первісні громади отримали можливість прогодувати значно більшу кількість людей, так що на початок нашої ери населення планети складало, за оцінками, 300 млн. й досягло800 млн. до середини вісімнадцятого століття, яке ознаменувалося промисловою революцією.

Суттєві зміни в динаміці чисельності населення розпочалися два сторіччя тому, а от до того часу населення планети або ж коливалося відносно певного рівня або ж помірно зростало. Трагічні події історії, звісно, вносили свої корективи в демографічну картину світу. Зокрема, одними з найбільш показових у цьому відношенні були події середини чотирнадцятого століття, відомі під назвою«чорної смерті». Пандемія чуми, що охопила всю Європу та сусідні регіони у1347–1353 роках, спричинила загибель25 млн. людей, або 50% населення того часу. В деяких регіонах населення скоротилося до 90%.

Розрахункові оцінки, з огляду на відсутність надійних даних, показують, що лише на початок19-го століття населення планети досягло першого мільярда. Подвоєння кількості населення відбулося значно швидше– за якихось125 років. Але пройшло всього35 років і на планеті з’явився трьохмільярдний житель. Це трапилося у1960 році(таблиця1) . Четвертий мільярд приросту населення планета отримала протягом14 років(1974 р.) й приблизно за такий же проміжок часу відбулося збагачення планети ще на один мільярд людей(1987 р.). У1999 році населення планети перевищило6 млрд. й продовжує приростати щорічно приблизно на77 млн. Щоб можна було уявити собі масштаб цього приросту, нагадаємо, що це більше, ніж населення сучасної Туреччини, яке в середині 2005р.складало 69,66млн. Таким чином, майже до 1970-х років чисельність населення світу зростала за гіперболічним законом, а на даний час спостерігається сповільнення темпів приросту населення планети.

Згідно з багатьма прогнозними оцінками, побудованими на аналізі стану й тенденцій розвитку людського суспільства, населення планети досягне десятимільярдної позначки приблизно до2025 року. Очікується, проте, що темпи приросту населення будуть знижуватися, так що наприкінці21 століття на планеті буде проживати«всього-навсього» 14млрд.людей. Більш оптимістичні прогнози вказують на те, що населення планети досягне10–11 млрд. й буде стабілізовано на такому рівні.

Населення з точки зору демографії має статеву, вікову, соціальну, етнічну(та ін.) структури. Процеси народження, старіння, смертності, зміни генерацій— у демографії звуться природним рухом населення. На відміну від нього— міграція називається механічним рухом населення.

 

 

 

36.Поняття  біосфери і ноосфери.

Біосфера — це цілісна земна оболонка, охоплена життям і якісно перетворена ним. Вона зазнає також впливу космічних і глибинних підземних енергій. Структура біосфери: нижні шари атмосфери, гідросфера, верхні шари літосфери.Склад і будова біосфери зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів.Біосфра є наслідком взаємодії живих і неживих компонентів, акумуляції та перерозподілу в ній величезної кількості енергії.Біосфера є термодинамічно відкритою, самоорганізованою, саморегульованою динамічно зрівноваженою, стійкою системою.Межі біосфери: верхня межа - променева - зумовлена наявністю жорсткого короткохвильового ультрафіолетового випромінювання. Від нього життя захищається озоновим шаром.Нижня межа - термічна. В певних температурних режимах життя існувати не може.Термін"біосфера" вперше застосував австрійський геолог Е.Зюсс(1875 ), називаючи ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Одним з найбільш цікавих питань з філософської точки зору вважається еволюція біосфери.Вернадський вважав обсяг і вага «живої речовини» біосфери незмінним протягом усієї геологічної історії Землі. У більш пізніх роботах, з середини 30-х років, Вернадський переглянув цю свою точку зору і прийшов до висновку, що біосфера за масою «живої речовини», його енергії і ступеня організованості в геологічній історії Землі весь час еволюціонувала,змінювалася, що вплив діяльності людини став природним етапом цієї еволюції і що в результаті її біосфера неминуче повинна докорінним чином змінитися і перейти в новий стан. Поява людини та вплив її діяльності на навколишню середу являє собою не випадковість, не «накладений» на природний хід подій процес, а певний закономірний етап еволюції біосфери. Цей етап повинен привести до того, що під впливом наукової думки і колективної праці об'єднаного людства, спрямованих на задоволення всіх його матеріальних і духовних потреб, біосфера Землі повинна перейти в новий стан, який він запропонував назвати «Ноосферою» - сферою людського розуму. Сам термін виникв статтях французького математика Леруа.  «Ноосфера» - це не абстрактне царство розуму, а історично неминуча стадія розвитку біосфери.  Ось цю біосферу Землі, змінену науковою думкою та перетворену для задоволення всіх потреб чисельно зростаючого людства він і назвав згодом «ноосферою». На думку Вернадського, основні передумови створення ноосфери зводяться до наступного.:1. Людство стало єдиним цілим. Світова історія охопила як єдине ціле всю земну кулю. Зараз «немає жодного клаптика  Землі, де б людина не могла прожити, якщо б це було йому потрібно». 2. Перетворення засобів зв'язку та обміну. Ноосфера - це єдине організоване ціле, всі частини якого на самих різних рівнях гармонійно пов'язані і діють узгоджено одна з одною. 3. Відкриття нових джерел енергії. Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною навколишнього його природи, що йому ніяк не обійтися без колосальних затрат енергії 4. Підйом добробуту трудящих. Ноосфера створюється розумом і працею народних мас. 5. Рівність всіх людей. Ноосфера справа рук і розуму всіх народів без виключення. 6. Виключення війн з життя суспільства. У наш час війна, загрожуючи самому існуванню людства, стала як найбільша перешкода на шляху до ноосфери.

Ноосфера є результатом дії злилися вєдиний потік двох найбільших революційних процесів сучасності: вгалузі наукової думки, з одного боку, і соціальних відносин - з іншого. Тому створення ноосфери можливе лише як наслідок міцного союзу тих сил, які є основою цих процесів, тобто союзу науки і трудящих мас.

37. Поняття глобалізації та форми її існування.

Глобалізація - термін, який використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційнх, інформаційних, комунікаційних таі інших процесів всеохоплюючого всесвітнього характеру.

Глобалізація збігається з модернізацією в часі і, отже, триває з XVI ст. Основні ідеї філософії глобалізації: вона охоплює процеси економічної систематизації, встановлення й розвиток міждержавних відносин, виникнення глобальної культури, глобальної свідомості. З часом процес поглиблювався, і тепер перебуває в найбільш стрімкій фазі свого розвитку.

Наразі глобалізація охоплює систематичне взаємопереплетення всіх індивідуальних соціальних зв'язків, що встановилися на планеті. У контексті суцільної глобалізації ніякий окремий зв'язок або комплекс зв'язків не можуть залишатися в ізоляції, тому що кожен з них постійно зазнає впливу інших. Глобалізація означає кінець універсалізму й партикуляризму. Більш рання фаза (неприскореної глобалізації) визначалася існуванням відмінностей між одними сферами, де використовувалися загальні раціональні норми, та іншими, де головна роль належала специфічним міжособистісним взаєминам й індивідуальним якостям особистості.

Глобалізація стискає простір і час, вони нібито зникають: кожна людина як учасник певних зовнішніх стосунків є одночасно і собою, і уособленням усього людського роду.

Культурна глобалізація — багатоаспектний процес, що вплинув на відносини між релігіями й етносами, традиційні й сучасні цінності, різні культурні орієнтації, стилі життя й смаки в споживанні. Усе більшою мірою цей процес зазнає впливу новітніх технологій у сфері інформації і комунікації.«Матеріальні стосунки локалізуються, політичні — інтернаціоналізуються, символічні — глобалізуються».

Ідеально-типовий зразок культурної глобалізації:• у духовній сфері — релігійна мозаїчність поза територіальною приналежністю;• в етнічній сфері — космополітизм і розмаїття поза територіальною приналежністю;• в економічній сфері — споживання трафаретної і репродукованої продукції;• в інформаційно-комунікативній сфері — глобальне поширення уявлень та інформації.

Типовий зразок економічної глобалізації:• повна свобода обміну, включаючи послуги й нематеріальні цінності;• баланс виробничої діяльності зумовлений тільки фізико-географічними перевагами;• мінімальні прямі іноземні інвестиції, так як перевага надається торгово-виробничим альянсам;• гнучке реагування на кон’юнктуру глобальних ринків;• децентралізація, миттєві операції, незалежність від держави;• вільне просування робочої сили.

Типовий зразок політичної глобалізації:• множинність центрів влади на глобальному, локальному й проміжному рівнях;• вирішення локальних проблем у контексті глобального співтовариства;• могутні міжнародні організації, які домінують над національними;• гнучкий і багатоцентровий характер міжнародних відносин;• подолання домінування державоцентричних цінностей у загальнопланетарному масштабі;• глобальне поширення засобів споживання.

Перспективи розвитку глобалізації:

А) збереження та посилення негативних тенденцій глобалізації

Б) надання глобалізації демократичного та регульованого характеру

38. Глобальні  проблеми сучасності.

Глобальні проблеми є об'єктом вивчення багатьох наук (природничих, соціально-гуманітарних, в тому числі й філософських). Кожна з них, окрім філософії, досліджує один або декілька аспектів проблеми. Філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, націлює людину (людство) на їх гуманістичний аспект, встановлює їх концептуальний зв'язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку..

Ситуація, що склалася нині у світі, його відкритість і закритість, зняття політичних, державних меж і кордонів, вільне пересування громадян породили цілий ряд глобальних проблем: тероризм, наркоманію, токсикоманію, СНІД тощо. І в даному випадку прогрес людства несе у собі побічні продукти регресу, породжує нові глобальні проблеми.

Філософський аналіз цих проблем, по-перше, логічно змушує вказати на шляхи, методи й засоби їх вирішення. Спроби відсторонитися від них сприяють їх загостренню, переростанню із кризових у катастрофічні, що неминуче призведе до загибелі людства, всього живого на Землі.

По-друге, вирішення глобальних проблем лежить у площині радикальної перебудови сучасного світу, утвердження якісно нових ціннісних орієнтацій, спрямованих на глибоку демократизацію й гуманізацію суспільних відносин, випрацювання загально планетарної парадигми розвитку, мислення й культури людства.

По-третє, глобальні проблеми можливо вирішити лише на основі міжнародного співробітництва й кооперації та принципів мирного співіснування. Тільки спільними зусиллями людство в змозі перемогти таке зло, як сучасні глобальні проблеми

Ефективне вирішення глобальних проблем вимагає і наукової філософської методології, формування планетарного мислення. Результати дослідження членів Римського клубу (А.Печчеї, Г.Кана, Ч.Рейча, Т.Роззака, Д.Медоуза, Дж.Форрестера, Ж.Фураст'е та інших) засвідчили, що одними лише природничо-науковими, економічними чи технологічними засобами (методами) цих проблем не вирішити. Недостатньо і природничо-наукового, технократичного мислення. Потрібен комплексний підхід, використання методів, засобів, принципів різних наук, в тому числі й філософських. Діалектична методологія має бути покладена в основу формування планетарного мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

39. Екологічні проблеми і шляхи  їх розв’язання.

В результаті взаємодії суспільства і природи на сучасному етапі виникли гострі суперечності, які призвели до екологічних проблем.

Екологія (від грецьк. eikos — житло, місце проживання) — це сучасне вчення про умови існування і взаємозв'язку живих істот із середовищем їхньої життєдіяльності. Соціальна екологія — це вчення про умови існування, взаємодію людського суспільства в географічному середовищі.

З огляду на порушення певних компонентів середовища(чи екосистеми) екологічні проблеми розділяють на такі основні групи:

1. атмосферні(радіологічне, хімічне, механічне, теплове забруднення  атмосфери);

2. водні(вихолощення та  забруднення вод, забруднення морів і океанів);

3. геолого-геоморфологічні(інтенсифікація  негативних геологічних процесів,

порушення рельєфу та геологічної будови– селі, зсуви, землетруси);

4. земельні, або  грунтові(забруднення грунтів, ерозія, вивітрювання, засолення,

заболочування та ін.);

5. біотичні(знищення  рослинності, деградація лісів, пасовищ, скорочення видового 

різноманіття та ін.);

6. комплексні(ландшафтні) — спустелювання, зниження біорізноманіття, порушення

режимів природоохоронних територій та ін.

 

Найскладнішими сучасними соціально-екологічними проблемами, які мають глобальний характер, є:

• проблема вичерпності природних ресурсів;

• підтримка рівноваги біосфери й збереження середовища. Перед сучасним людством стоять дві основні небезпеки —

можливість термоядерної катастрофи (трагічне попередження — Чорнобиль) і небезпека незворотного руйнування природного середовища.

У практичній взаємодії з природою людина нерідко продовжує керуватися обмеженими регіональними й тільки сьогоденними інтересами, коли природа фактично стає лише плацдармом, на якому розгортається суперництво різних народів, класів, соціальних груп.

Усе це призвело до того, що XX ст. позначилося різким погіршенням стану довкілля: забрудненням повітря, річок, озер, морів, надмірним зростанням шумових навантажень, особливо в містах, захаращенням великих територій різноманітними відходами, зменшенням багатьох природних компонентів та видового складу тваринного й рослинного світу, деградацією ґрунтів та іншими різновидами порушення цілісності природи.

Забруднення атмосфери відходами промисловості, транспорту, енергетики спричинює непередбачені зміни кліматичних процесів.